Kitobni o'qish: «Казка в Одесі. Сказка в Одессе»

КАЗКИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

ДИВО-ПТИЦІ

 
Прилетіла птиця біла на подвір’я.
Танцювала птиця, розсипала пір’я.
Ці легкі пір’їни сипали щосили…
Все навколо стало білосніжно-білим.
Раптом в диво-птиці серце защеміло:
– Десь поперед мене полетів мій милий!..
Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..
Швидко полетіла навздогін за милим.
І рожева птиця сіла на подвір’я.
Танцювала птиця, розсипала пір’я.
Це рожеве пір’я навкруги літало…
Вже садок рожевий! Птиці все замало!
Раптом в диво-птиці серце защеміло:
– Десь поперед мене полетів мій милий!..
Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..
Швидко полетіла навздогін за милим.
І червона птиця сіла на подвр’я.
Танцювала птиця, розсипала пір’я.
І чудові квіти зацвіли червоно.
Виноград червоні набирає грона.
Раптом в диво-птиці серце защеміло:
– Десь поперед мене полетів мій милий!..
Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..
Швидко полетіла навздогін за милим.
Жовта диво-птиця, сіла на подвір’я.
Танцювала птиця, розсипала пір’я.
Птиця жовтий колір понад все любила.
Жовтим листя стало, трави пожовтіли…
Раптом в диво-птиці серце защеміло:
– Десь поперед мене полетів мій милий!..
Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..
Швидко полетіла навздогін за милим.
Ой, летіли птиці різнокольорові,
Барви дарували радісні, чудові!
І малі, й великі скрізь пташки літають.
Диво-птиць чотири лиш у рік буває.
 

КИЦЯ-ЧАРІВНИЦЯ

 
Кажу всім – мені не вірять: – Миша є у нас в квартирі!
– Киця ступінь вчений має, в хату мишок не пускає!
Я вночі тихенько спала, миша раптом налякала.
Бо якщо вона захоче – налякає й серед ночі.
– Що ж ти робиш? Чи не бачиш,
Що дитина гірко плаче?!
Почала я міркувати, як ту мишу… налякати.
Всі чудову нашу кицю називають «чарівниця»!
Мишу капосну спіймати кицю кличу я до хати.
Та її ніде немає – все кудись вона зникає!
На обід лише прийде: – Де була ти, кице, де?
З’їсть усе, що є у миці, по обіді – знову в путь.
Нашій киці-чарівниці навіть ніколи… зітхнуть!
І вона, як хвиля в річці – то з’явилась, то нема.
Я ж не можу замість киці мишу ту ловить… сама!
Миша радісно танцює – киця знову десь мандрує.
Вже набридла миша та! Може, взяти нам… кота?
Чарів, певне, він не знає і раптово не зникає.
Але, може, хитру мишу він якраз і… налякає.
 

ЇЖАЧОК-МАНДРІВНИЧОК

 
Їжачок-мандрівничок взяв з собою багажок,
Брилик – на голівку й рушив у мандрівку.
Їжу в вузлику він ніс, поспішав хутенько в ліс.
Стежечками він ходив, ніжки дуже натрудив.
А як трішки зголоднів, то малинки натрусив.
На пеньку відпочивав, за бджілками слідкував.
Бджілки мед з квіток збирали,
Потім в соти його клали…
Щось поблизу засвітилось – а то лісонька з’явилась:
– Ти куди, мандрівничок, мій смачненький їжачок?
І кого ти тут шукав? А чи, може, заблукав?
Раптом лиску затрусило, аж зубами скреготіла! —
Майже десять їжаків стисли лисоньку з боків.
Це родина їжакова йшла на розшуки малого.
Голки гарно нагострили, лиску геть прогнать хотіли.
Мить – лисиці вже нема, не поїла задарма.
Їжачок-мандрівничок позбирав всіх діточок
І малим розповідає, що у мандрах їх чекає.
Сам їжак давно вже звик, що для всіх він – Мандрівник!
 

КАЧЕЧКА КАТЯ ТА ЧАЄЧКА ЛЮСЯ

 
У річечки Кодими є свій секрет:
Там, де зелений росте очерет,
Качечка Катя свій дім збудувала.
Цілими днями вона полювала.
Вночі її річка тихенько гойдала…
Білого човника качка в’язала,
Чайці-сусідці тихенько казала:
– Човник потрібен, щоб рибку ловити,
Потім свіженьку на продаж возити.
Так в очереті рибачки живуть,
Справу цінують свою, бережуть.
Везуть у неділю свій цінний товар
Човником в місто, на рибний базар.
Рибка іще у корзинах лежить,
А за товаром вже черга стоїть.
Качечка Катя в спідниці рябій
Рибку з корзини бере по одній…
Рибку розпродали швидко і вчасно:
Всім до впободи ця рибка срібляста.
Чаєчка любить гроші складати:
– Треба моторного човна придбати!..
Там, де зелений росте очерет,
У річечки Кодими є свій секрет.
 

ГВАЛТ

 
Що зчинилось на подвір’ї?
Загубила гава пір’я.
Наш собака – «Гав!» та «Гав»,
Бо баран паркан зламав.
А бичок забіг в комору —
Помідор з’їв дуже скоро.
Стала баба верещати:
– Помідор де дівся п’ятий?
Гвалт!
 
 
А чубаті два синочки
Заглядати будуть в бочки!
Хлопчаки почнуть питати:
– Помідор де дівся п’ятий?
Та біда іще знайшлась:
В діжці плавав наш карась.
Причалапав тут дідусь,
Карасеві каже: «Тпрусь!».
Треба ж було дідусеві
Це казати карасеві!
Той карась із діжки – шусть!
Не зловив його дідусь.
Та карась наш має звичку —
Ходить він щодня на річку.
Гвалт!
 
 
Стали миші скрекотати,
Стали жаби гелготати…
Качка як затінькає!
Півень зацвірінькає…
Гвалт!
 
 
А бугай, той з переляку
Видерся аж на гілляку!
– Трісь! – і гепнувся на мишу!
На хвилинку байку лишу…
Бо цікаве мишеня
Скрізь ходило навмання
І тепер забило шию,
Бо бугай літать не вміє!
Мишу кличу: «Жуля, Жуля!»,
А на шиї в неї гуля!
Була миша – красотуля,
А тепер вона кривуля!
Заміж миші вже ніяк!
Всі ж на шийці бачать брак!
Гвалт!
 
 
Дві дочки кричать невтомно!
Баба десь вже непритомна!
А дідусь причепурився
І на призьбі примостився:
– Дочекаюсь надвечір’я,
В півня висмикну всі
Пір’я!
Бриль у мене без пера,
Вже оздобити пора!
Бриль з пером – то
інший стиль.
«Супермодний, —
скажуть, – бриль».
А корівці я на ріг
Начеплю смачний пиріг.
Я ще й бублика вчеплю,
Бо корівку я люблю.
А корівка… ну, брикати —
Хоч біжи з своєї хати.
Їй пиріг не до вподоби.
Для рогатої худоби
Парасольки, каже, треба,
Бо в дощ ходить просто неба!
Хто що хоче! На свій смак!
Та ще й робить абияк!
Гвалт!
 
 
Курка все оце почула,
На ворота вмить майнула:
– Що це, півень без хвоста?!
Я вам курка не проста!
Я – і курка! Я – і квочка!
Заклюю цього дідочка!
Гвалт!
 
 
А стара сердита качка,
Що прийшла нарозкарячки,
Зупинила цю розмову:
– А про качура хоч слово!
В нього вдача нелегка —
Лиш жінок є два полка!
За всіма ж це услідити,
Та й іще маленькі діти!
Щоби нас охороняти,
Хоч рушницю треба мати!
Хай на всіх наводить жах,
Хай з рушниці: «Трах-тарах!»
Гвалт!
 
 
Півень: «Я тут наче ні до чого!
Що ж, попробую смачного!»
Та на стіл – до пирога!
Баба: «Геть! Де кочерга?»
Запустила у пиріг!
Півень – фур-р-р!
І сів на ріг!
А корова – тупотіти:
«Вже краси – нема де діти!
Гава пір’я десь шукала,
А мені цього замало!
Я, бач, півника
придбала!
Гвалт!
 
 
А ворона подивилась,
Геть без голосу лишилась.
Ще й оглухла, як той пень.
Отакий сьогодні день!
Люди кажуть: «От чудні!»
Але вибачте мені —
Ми ж чекаєм допомоги,
Щоб бичку зв’язати роги,
Прив’язать до осокори,
– Щоб не крав він помідори.
Бо інакше…
Гвалт!
 

ЯК ЦЕ ТАК?
(ПЛУТАНИНА)

 
Автор: – Як це так? Ну, як це так?!
Сіяв мак у полі шпак!
Шпаченята залюбки
Воду носять до ріки!
Горобцям маленька риба
Накришила трішки хліба!
Ті наїлися на славу —
Стали схожими на гаву!
А рибалка наш, бичок,
Сам спіймався на гачок!
З риболовлі без штанів
Повертається у хлів!
Пес руденький з’їв кита,
Вихвалявся:
 
 
Пес: – Смакота!
 
 
Автор: – Завалився на диван…
А живіт – як барабан!
Ну а кицька —
Наша Зося,
Загубилася у просі!
Нявкає і верещить:
 
 
Зося: – В просі я не хочу
Жить!
 
 
Автор: – Далі – більше!
Далі – гірше!
Далі – глибше!
Далі – ширше!
Випив заєць джерело
І сказав:
 
 
Заєць: – Так і було!
 
 
Автор: – Для зайчишиних потреб
Був завжди тут тільки степ!
Що це робиться у лісі?
Їздить вовк на «Міцубісі»,
Без доріг і без ознак!
Повертає абияк!
Раптом всіх перелякав:
Він зайчиху покохав!
Нерозумна та зайчиха
Хоче з ним побратись тихо!
А лисичка золота
Шиє комір із хвоста
На машинці: «Тра-та-та!».
 
 
Лисиця:– Гарний комір
Для пальта!
 
 
Автор: – Вже вовчиха —
Сива шуба —
Наламала гілок з дуба.
Починає бджіл ганяти:
 
 
Вовчиха: – Мед несіть мені
До хати!
 
 
Автор: – Далі – більше!
Далі – гірше!
Далі – глибше!
Далі – ширше!
Лев прибіг із зоопарку,
Бо відчув, що буде сварка!
Щоб прикрасити дорогу,
Взяв «на хвіст» і носорога!
І ці двоє, як на сміх,
Налякати хочуть всіх.
Стали разом на горі
І кричать всім:
 
 
Лев і носоріг: – Ми царі!
 
 
Автор: – Горобці ж цього
Не хочуть
І доводять їм охоче:
 
 
Горобці: – Їдьте в Африку,
Ось там
Місце є таким царям!
А у нас таких багато:
Вовк, кабан, ведмідь
Пихатий.
 
 
Автор: – А кабан на все дивився
І картоплею вдавився.
Стали лікаря шукати…
Лікар лис —
Ні кроку з хати!
Почепив кашне на шию,
Каже:
 
 
Лис: – Я і сам хворію!
Хай поквапиться
Ведмідь —
Горло медом
Намастить.
 
 
Автор: – А ведмідь пішов в село,
Бо цукерок не було!
Носоріг про лиса чув,
Так до нього і гайнув.
Тільки глянув лис за ріг —
Йде до нього носоріг!
Лис благає:
 
 
Лис: – Цур мене!
 
 
Автор: – Швидко зняв своє кашне
І не гаяв більше часу —
Проковтнув він кухлик квасу
І чкурнув, ах загуло!
Навпростець – і за село!
Від образи носоріг
Зачепився за поріг…
І набив на лобі гулю:
 
 
Носоріг: – Показали мені дулю!
Зараз буде вам не мало!
Де ви лиса заховали?!
 
 
Автор: – Проковтнувши жбан вина,
Він угледів кабана!
 
 
Носоріг: – Добре. З’їм тебе, ледащо,
Із картоплею, ще краще!
 
 
Автор: – Кабану ж це неохота!
Виплюнув картоплю з рота!
 
 
Кабан: – Все!
 
 
Автор: – Образився кабан,
 
 
Кабан: – Хай той лис лікує сам!
З носорогом я повинен
Розмовляти вже годину.
Лікар з нього – перший клас!
Проковтне одразу вас!
Жив спокійно усі дні…
І за що оце мені?!
 
 
Автор: – Геть кабан, аж загуло.
Навпростець – і за село!
Оце вже яку годину
Ось така йде плутанина.
Ген удвох – до кішки Зосі,
Що ховалася у просі.
Кішка Зося – за торбину…
Десь надибала стежину,
Втрьох прибігли до села,
Де сім’я шпаків жила.
Коло дуба посідали
І, відхекавшись, сказали:
 
 
Звірі: – Починалось все це так:
Шпак, цей дурень, сіяв мак!
Ми ж казали: «Як це так?!».
Ми ж йому казали: «Шпаче!
Повизбируй лиш добряче!
Зерен з ниви за годину
Набереш собі торбину!».
 
 
Автор: – З маком тільки клопіт буде…
Надійдуть у поле люди…
Люди скажуть:
 
 
Люди: – Як це так!
Не пшениця в полі, – мак!
 
 
Автор: – Та не слухав все це шпак:
 
 
Шпак: – Ну, то й що! І сіяв мак!!!
От задав усім роботи…
Охопили всіх турботи!
 
 
Автор: – І вже кожен на свій смак:
 
 
Звірі: – Що це буде?!! Як це так???
 

ГАРНЕНЬКА ХАТКА

Дійові особи: Жабка, Мишка, Зайчик, Лисичка, Вовчик, Ведмідь.

У полі стоїть хатка.

 
Автор: – Стоїть край поля хатка.
Зачинені дверцятка…
В скляні її віконця
Заглядає сонце.
Стіни білі, чепурненькі,
Хатка прибрана
Гарненько.
Шибки з візерунками,
Підвіконня – з
Подарунками.
Цукерки є і печиво,
І ще багато дечого.
Хатка в поле задивилась,
Від чекання вже втомилась.
 
 
Хатка: – Чи знайде мене хазяїн?
Чи мене він упізнає?
 

До хатки підходить Жабка

 
Автор: – Йшла у справі жабка,
Жабка-крекотушка.
Постукала в дверцята
І приклала вушко.
Тихо. Знову стукає в
Дверцята.
 
 
Жабка: – Це чия гарненька
Хатка?
 
 
Автор: – Там нікого.
Зайшла в хату
Й почала хазяйнувати.
Хоче все переробить…
А до хатки хтось біжить.
Мишка стукає
В дверцятка:
 

До хатинки підходить Мишка

 
Мишка: – Це чия гарненька
Хатка?
Чи господар в неї є?
 
 
Жабка: – Все моє!
І подвір’я, і хатина.
Завітайте у гостини.
А ти хто?
 
 
Мишка: – Я мишка-шкряботушка.
 
 
Жабка: – Я ж, бач,
Жабка-крекотушка.
В хаті пораюсь щомиті,
Жабки всі хазяйновиті.
То копаю щось в городі,
То гуляю при нагоді.
Як втомлюся, —
На хвилину
Ляжу в маки, відпочину.
Та плекаю, мрію я,
Щоб була отут сім’я.
 
 
Мишка: – Все. Сподобалось.
Пустіть і мене в хатинку жити.
 
 
Жабка: – Іди.
 

До хатки підходить Зайчик

 
Автор: Подружилися одразу,
Стали жити
В хаті разом.
І веселі, і завзяті
 
 
Хазяйнують вдвох
У хаті.
Коли сірий зайчик
Прибіга до хати,
Стукає в дверцята.
 
 
Зайчик: – Пробігав тут мимохідь,
Бачу – хата вже стоїть.
Господиня в хаті є?
 
 
Жабка: – Все моє!
І подвір’я, і хатина.
Завітайте у гостини.
Я – жабка-крекотушка.
 
 
Мишка: – А я – мишка-шкряботушка.
 
 
Жабка і Мишка: – А ти хто?
 
 
Зайчик: – Я Зайчик-побігайчик.
Ви пустіть мене до хати,
Моркву буду доглядати,
До вподоби зелень, квіти.
Хочу з вами разом жити.
 
 
Автор: Стали жити
Вони втрьох,
Стерегти хатинку, льох.
 

До хатки підходить Лисичка

 
Автор: Тільки ось
Біжить Лисичка,
Руда шубка, руде личко.
Лиска стукає в дверцятка:
 
 
Лисичка: – Це чия гарненька хатка?
Чи господар в хаті є?
 
 
Жабка: – Все моє!
І подвір’я, і хатина.
Завітайте у гостини.
Тут живуть лиш
Добрі звірі.
Є город в нас і подвір’я.
А ти хто?
 
 
Лисичка: – Я – Лисичка-сестричка.
Капелюх маю й спідничку.
Гарний хвостик і намисто.
Прибираю в хаті чисто.
Лиска сум завжди жене,
В хату ви пустіть мене…
 
 
Автор: Стало в хаті їх чотири
Тут руді були і сірі…
 

До хатки підходить Вовк

 
Автор: Раптом Вовчик-неборак
 
 
Вовк: – Ох, хатинка!
Й гарно як!
 
 
Автор: Вовчик стукає
В дверцята.
 
 
Вовк: – То чия це буде хата?
Чи господар в хаті є?
 
 
Жабка: – Все моє!
І подвір’я, і хатина.
Завітайте у гостини.
Я – Жабка-крекотушка.
Це – Мишка-шкряботушка.
Це – Зайчик-побігайчик.
Це – Лисичка-сестричка.
А ти хто?
 
 
Вовк: – Я – Вовчик-братик,
Що вночі не любить спати.
Не гублю я час свій марно.
Сторожую дуже гарно.
 
 
Жабка: – Ну то йди.
 
 
Автор: Вліз і той.
І вже п’ятеро живуть,
Дім свій гарний
Стережуть.
 

До хатки підходить Ведмідь

 
Автор: Але тут іде Ведмідь,
Що всю зиму
Міцно спить.
Хатку він побачив лиш…
 
 
Ведмідь: – Ой! Впустіть
Мене хутчіш!
 
 
Жабка: – Ні, не можем. Не
Навмисно —
В хаті й так
Уже нам тісно.
 
 
Ведьмідь: – Та знайдіть мале
Містечко.
Притулюсь я хоч
Скраєчку.
 
 
Автор: А собі в цей час міркує…
 
 
Ведмідь: – Тільки влізу —
Враз почують
Всі мою пересторогу:
– Геть усі з мого барлогу!
Бо погано буде всім, —
Хто залишиться, – то
З’їм!
 
 
Автор: Починає в хатку лізти.
 
 
Звірі: – Хатка зараз
Трісне!
 
 
Автор: Хатка бідная кріпилась.
Але – трісь!..
І розвалилась.
Стали звірі бідкувати,
Стали дуже сумувати:
 
 
Звірі: – Ой, не буде.
Мабуть, в нас
Вже такої хати!
 
 
Автор: Але Вовчик-неборак
Думку висловив отак:
 
 
Вовк: – Раджу всім не сумувати —
Дім новий побудувати.
Посміхнулися звірята,
Почали дім будувати.
 

КУРОЧКА РЯБА

Дійові особи: Баба, Дід, Курочка Ряба, Миша

 
Автор: – Були собі Дід і Баба,
З ними Миша
Й Курка Ряба.
Миша та пісні співала,
Щоб пісень не було мало.
 
 
Пісня Миші:
– Миша-Смик я називаюсь,
В хаті гарно прибираюсь.
На смачне потраплю: смик! —
То смачненьке на язик.
Приспів:
Зуби, мої зуби,
Вам ціни нема.
Ви весь час в роботі —
Літо чи зима.
Скільки в цьому світі гарного, смачного —
І здорові зуби найдорожче всього.
 
 
Автор: – Курка яйця ще несла,
Так ота сім’я жила.
Курка несла це як слід —
По яйцеві на обід.
 
 
Дід: – Баба раз яєчко взяла
І на стіл його поклала —
Не тримати ж у руці.
 
 
Баба: – Будуть Дідові млинці!
 
 
Автор: – Миша та, що льох займала,
Розрахунки теж складала.
 
 
Миша: – Не спитати геть нікого…
Хата є – нема смачного.
Навіть іграшок нема,
Лиш яйце лежить дарма!
 
 
Автор: – Трішечки приклала сили,
Круть хвостом – і покотила.
Наче м’яч, яйце крутилось,
Але «Геп!» – яйце розбилось.
 
 
Миша: – Й-ой!
 
 
Автор: – Кричить маленька Миша —
І куди поділась тиша?
Баба з Дідом голосити!
 
 
Баба і Дід: – Це ж таке яйце розбити!
Знищити яйце просте
Пустуна побить за це!
 
 
Баба: – Бач, розляллось на підлозі!
 
 
Автор: – Баба щось робить не в змозі.
Як їй тісто замісити?
 
 
Курка: – Годі голосити!
Було то яйце просте,
Можу знести краще того —
Подарую золотого.
 
 
Автор: – Як пообіцялося —
Так воно і сталося.
Бабця вже яєчко гладить.
Золоте – старі ці раді.
Так вони забагатіли…
Вже купляли, що хотіли.
Їм млинці не до вподоби —
Вже бажають лише здобу.
Яйця золоті рахують, —
Але щось старі сумують.
Хата в них яка була?
 
 
Дід і Баба: – В льосі Миша-Смик жила.
Що пісень завжди співала,
Нецікаво Миші стало.
Миша довго мандрувала.
Нову казку розшукала,
Там тепер живе.
 
 
Автор: – Ви приходьте, любі діти, нову казочку глядіти.
 
 
Миша ж та яка була – уникала сварок, зла.
Їй хотілося стрибати, гратись в хаті, коло хати,
А не яйця рахувати.
Волелюбна і прутка, вже танцює гопака.
Гоп-гоп-гоп танцює Миша – і куди поділась тиша…
Хай і всі, обравши долю, більш за все цінують волю.
 

КОЛОБОК

Дійові особи: Баба, Дід, Колобок, Заєць, Вовк, Ведмідь, Лисичка.

Сільська хата. Дід говорить з Бабою.

 
В мальовничому селі
Жили вдвох оці старі
Дід і баба.
 
 
Дід до Баби: – Їсти хочу,
Ти спечи нам Колобочок
І поснідаємо вдвох.
Вже набрид мені горох,
І борщі пісні, і каші,
І усі наїдки наші.
 
 
Бабця в скрині позбирала,
По засіках позмітала,
Жменьку борошна зібрала
І сметанки додала.
Замісила добре тісто,
Кульку ще скатала чисто.
В піч – і через сім хвилин
Спікся добре цей один
Дуже гарний Колобок, —
Є й скоринка й файний бок.
 
 
Бабця: – Остудитись покладу —
Не накликати б біду!
 
 
І поклала на вікно
(Та відчинене воно!).
Колобок той рум’янів,
Потім збігти захотів:
 
 
Колобок: – Сам собі я ради дам,
Буду жити сам на сам!
 
 
Тут гарненький Колобочок
Коть – на другий вже бочочок
Впав з вікна – і на доріжку,
Не скалічив ледь стоніжку.
І між квітів, серед трав,
В ліс собі помандрував.
 
 
Зустріч Колобка із Зайцем
 
 
А назустріч Зайчик сірий
(Той, що був зимою білий):
 
 
Заєць: – Дуже вже зголоднів,
Бачиш, навіть посірів.
А щоб білим знову стати,
Треба щось покуштувати.
Ти подобаєшся всім —
Я тебе, напевно з’їм.
 
 
Колобок: – Ти не їж мене, вухатий,
Вмію гарно я співати.
Я – веселий Колобочок,
Мандрувати дуже хочу.
З боку я кочусь на бік,
Так від діда й баби втік.
Я кочуся – як лечу
І від тебе теж втечу.
 
 
Мріяв Зайчик той дарма,
Колобка уже й нема.
 
 
Зустріч Колобка із Вовком
 
 
Йде і весело співає,
Вітерець його гойдає.
А назустріч йде Вовчисько:
 
 
Вовк: – То співаєш ти, хлопчисько?
 
 
Колобок примружив очі,
Заспівав йому охоче.
 
 
Колобок: – Я – веселий Колобочок,
Мандрувати дуже хочу.
Можу бігать, нюхать квіти
І співати, й говорити.
Бігти я по лісу звик.
Я від діда й баби втік.
Справи всі свої владнав,
Зайця теж обхитрував.
Я кочуся – як лечу,
Від Вовчиська геть втечу!
 
 
Покрутився з боку в бік
І швиденько в лісі зник.
 
 
Зустріч Колобка із Ведмедем
 
 
А назустріч – Волохатий,
Мед у сотах ніс до хати.
 
 
Ведьмідь: – Зараз з’їм тебе охоче.
 
 
Колобок: – Та не їж мене, Ведмідь,
Заспіваю пісню вмить.
Я – веселий Колобочок,
Мандрувати дуже хочу.
З боку я кочусь на бік,
Так від діда й баби втік.
Зайця я обхитрував,
Від Вовчиська теж збігав.
Зараз раз, два, три скажу —
І від тебе теж збіжу.
 
 
Ледь Ведмідь його почув,
Колобочок геть чкурнув.
 
 
Дія V
 
 
Зустріч Колобка із Лисичкою
 
 
А назустріч йде Лисичка,
Щось скривилась жалібничка…
 
 
Лисичка: – Колобочок, ти ж пісняр,
Це ж напевне Божий дар!
Дуже я люблю пісні,
А найбільше – голосні.
 
 
Колобку приємно дуже,
До похвал він не байдужий:
 
 
Колобок: – Вмію гарно я співати,
Всім я можу догоджати:
Я – веселий Колобочок,
Мандрувати дуже хочу.
З боку я кочусь на бік,
Так від діда й баби втік.
 
 
Лисичка: – Я погано чути стала,
Навіть слів не розібрала.
Це про кого ти співав?
А чи ще не починав?
Якщо ти співати звик,
Сядь мерщій хоч на язик.
Ще разочок поспівай
І стару позабавляй.
 
 
Як малого похвалила,
Колобок зібрав всі сили,
Плигнув на язик Лисиці,
Бо повірив жалібниці.
А Лисичка тільки: – Гам!
Щоб не бігав сам на сам!
Пояснила поготів,
Щоб не бігав без батьків.
Потім знов кричить: – Ура!
Таки з’їла пісняра.
 

ПАН КОЦЬКИЙ

Дійові особи: Пан Коцький, хазяїн, миші, Лисичка, Заєць, Кабан, Вовк, Ведмідь.

Хата чоловіка

 
В чоловіка кіт нездужав:
Не помітив десь калюжі,
Намочив собі хвоста —
І охота вже не та.
Про слабкі котячі сили
Чули миші й знахабніли,
І співають: «Тра-та-та,
У Кота вже глухота,
От підставимо Кота!».
Тут хазяїн: – Нащо марно годувати!
Нюх утратив, геть із хати.
 

Кіт йде у ліс

 
І поплентавсь Кіт у ліс,
Де живуть вовки та лис.
Як від хижих захиститись?
Кіт вирішує змінитись.
– Хто я був? Лиш Кіт простий,
Не юнак, та й не старий.
Вдосталь сили і відваги,
Вдосталь голосу й манер,
Виправлю собі бумаги,
Паном стану відтепер.
Коцьким буду називатись,
Своїм титулом пишатись.
 

Зустріч Пана Коцького з Лисичкою

 
Йде Лисичка-кокетуха,
Що сережки носить в вухах,
У сорочці-вишиванці:
– Ой, я встала рано-вранці,
Щоби поздоровить квіти
Із цим теплим, гарним літом.
Бачте, зняла вже пальто,
Але ви пробачте, хто?
– Я – Пан Коцький, мандрівник,
Дивувати звірів звик.
Зараз шлях до Небокраю
Через ліс цей пролягає.
Оце трішки відпочину…
– Я б вам стала за дружину!
Дуже мандри до вподоби.
 
 
Дивовижна ця особа,
Ця лисичка золота…
Думає: – В мої літа
Стану пані, і в ці дні
Заздритимуть всі мені.
І Лисиччину вже хату
Всі «маєток» будуть звати.
 
 
Кіт подумав – й оженився.
Як на світ він народився:
Стільки світла, стільки щастя
Налетіло як причастя!
Зголоднів Кіт, як на лихо,
А Руда вже чоловіка
Привела до хати тихо.
Курку, ту що заховала,
Чоловікові віддала.
Кіт наївся, каже: – Няв,
Я б і сам когось спіймав.
Вір, що Коцький кіт віднині
Слугуватиме дружині.
 

Зустріч Пана Коцького з лісовими жителями

 
В лісі паніка настала…
– Як Лисиця пані стала?
І який же Кіт той – пан?! —
Хоче бачити Кабан.
А Лисиця: – Чоловік найважливіший!
Вовк, хоч сірий, Кіт – сіріший,
Волохатіший Ведмедя.
От послухайте мене:
Зайця – Кіт мій обмине.
 
 
Каже Вовк: – Мені охота,
Розглядіти цю істоту.
Щоб усе пройшло як слід,
Запросили на обід.
На столі і мед, і м’ясо,
Під столом іще запаси.
Все ж самі Кота боялись
І гарненько заховались.
В хмиз заліз Кабан – й сидить.
Вліз на дерево Ведмідь.
А Вовчисько, наче хрущ,
Заховавсь під дубом в кущ.
Коцького веде ось пані
Та і каже наостаннє:
– Друзі просять не баритись,
Часом вільним поділитись.
Покуштуйте ось, що є.
М’ясо з столу подає.
Кіт як плигне: – Няу-няу!
З’їсти все я маю право.
Кухарям віддячу всім,
Незнайомим навіть тим.
Щелепи Кота лящать,
Навіть слів не розібрать.
Хижаки ж в кущах сидять:
– Каже «Мало!» вражий син,
З’їсть запаси всі один.
Хоч би дав їм пирога…
В Кабана свербить нога,
Ворухнувся на хвилинку…
Казку лишу, бо тут крик
Пронизав тишу.
Кіт як плигне – думав, миша!
Кабан швидше за боки
І скоріше – навтіки.
Кіт той лапою за серце —
І на дерево подерся.
А Ведмідь, що мав терпець,
Загубив його вкінець:
– Я не їв того смачного,
Ой, надайте допомогу!
«Гуп!» – Ведмідь і на Вовка.
Той: – Ой же, доленька важка!
Довели мене вкінець,
Був Вовчисько, став млинець!
І усі побігли швидко,
Тільки було їх і видко.
Заєць з ними біг охоче,
Десь забігли світ за очі.
Ось посходились – радіти!
Ніби вчаться говорити:
– Ненажера той зухвалий,
З’їсть усіх і буде мало.
Їм не вистачало слів…
– Дідько, з’ів би всіх панів!
 
 
А Лисичка із Котом:
– Ой, як гарно нам обом!
Завелись в маєтку діти,
Пильнувати їх, глядіти.
Іграшок привезли віз
На сім’ю ще цілий ліс.
Хай з товаришами грають,
Про батьків не забувають.
 
 
Та відома дітям та
Дивна казка про Кота:
Як Кіт паном опинився,
На Лисичці оженився.
Додає щось Кіт і сам,
Розум – данність всім Котам.