«Біг Мак та інші історії» kitobidan iqtiboslar, sahifa 2

мама з дитинства привчила її — юґославську дівчинку, — що потрібно завжди фарбувати нігті на руках і ногах, можеш не любити країну, в якій живеш, говорила вона, але нігті мають бути нафарбовані, інакше це буде з твого боку ще однією їм поступкою, в наш час, додавала вона, і в нашій країні це не так уже й мало, дитино моя, — фарбувати нігті на ногах, не забувай про це,

* * *

Пливи, рибо, пливи –

ось твої острови,

ось твоя трава,

ось твоя стернова:

править твій маршрут,

шиє тобі парашут,

пасе тебе в глибині

при своєму стерні.

Коли зелені зірки

падають в гирло ріки,

тоді твоя стернова

промовляє слова:

це ось – мої сни,

це – рибальські човни,

це – ніч, це – течія,

це – смерть, певно, моя.

Життя – це тиша й сміх.

Його стане на всіх.

Його вистачить всім –

всім коханням моїм.

Тому лети, рибо, лети –

я знаю всі мости,

знаю всі маяки,

роблю все навпаки.

Лише твої слова,

лише таємниці й дива,

лише сповідь і піст

в одному з портових міст.

Кохай, рибо, кохай,

хай безнадійно, хай,

хай без жодних надій –

радій, рибо, радій.

Любов варта всього –

варта болю твого,

варта твоїх розлук,

варта відрази й мук,

псячого злого виття,

шаленства та милосердь.

Варта навіть життя.

Не кажучи вже про смерть.

Цілий тиждень на спів і сповідь.

Ціла зима, щоб чекати на повінь.

Ціле життя на те, щоб не боятися смерті.

Про що просити людину, в якої на серці втрата,

в душі - розлука і ніжність,

в долоні - ручна граната,

в легенях - срібні холодні тороси,

в спогадах - затонулі матроси.

Навіть серце її має номер музейного експоната.

Тоталітаризм лишив нам у спадок наші підвалини, наш фундамент. З нього виростає наша любов і наш смуток, на ньому стоїть наш плач і наші співи. Всі чинники, покликані нас об’єднувати, насправді лише підкреслюють нашу відмінність. І подолати цю відмінність не здатен ніхто. Тому що господь у нас один, але народжується він у різний час, аби не морочити нам усім голову.

Доки тебе стереже твоя спрага,

доки тебе тримається віра,

сонце рухається з точністю птаха

і час підбирається з обережністю звіра.Вітчизни пізня вокзальна облава,

теплі руки й грудневі дороги.

Країна болить, як перебита лапа

щеняти, що виривається з нічної облоги.Виривайся, виривайся з ночі й туману,

вигризай зневіру та безнадію.

Я потім лікуватиму твою рану,

наскільки встигну, наскільки зумію.Я потім зрозумію, потім побачу,

коли слідом за тобою вирвусь,

всю цю твою безпритульність псячу,

всю цю твою дитячу вірність.Лишай ні з чим їхню підлу варту,

оминай розставлені вміло пастки.

Варто битись і підводитись варто,

якщо потому й доведеться впасти.Зірки мають виснути над тобою,

або розриватись, як ручні гранати.

Серце має заливатися кров’ю

і переганяти її, переганяти.Кості мають міцно зростатись.

Шрами повинні додавати злості.

Щось із тобою повинно статись.

Щось сталося вже і триває досі.Доки ти всім цим живеш і мариш.

Доки вихоплюєш, доки полюєш.

Доки ти все це в собі тримаєш.

Доки ненавидиш. Доки любиш.2013

Механічне перетинання простору вбиває саму ідею подорожі. Долати ландшафти потрібно повільно і зосереджено, звертаючи увагу на дрібниці й деталі, котрі, за великим рахунком, і формують кожен порядний ландшафт. Якщо ти не можеш зупинитися просто посеред дороги, якщо ти женеш від початкового пункту до кінцевого, ти втрачаєш найголовніше — розуміння тих відмінностей, котрі між цими пунктами існують і заради яких, як мені видається, варто кудись їхати. Головне — не відстань, яку ти долаєш, головне — відмінності, які її характеризують, більшість подорожей здійснюються заради цих відмінностей, наприклад — заради відмінностей курсу долара. Тому краще відмовитись від групових мандрівок, або принаймні максимально обмежити склад учасників, оскільки немає нічого тоталітарнішого за, скажімо, залізницю, з усіма її стрілочниками й лінійними відділеннями міліції, або за міжнародні авіалінії, де з усіх деталей і відмінностей ти помічаєш хіба що відмінності митного контролю. Міністерство шляхів сполучення — тоталітарна секта, створена, аби обмежувати свободу твого пересування, зберігаючи при цьому пересування як таке, транспортуючи тебе вздовж фіксованого маршруту з фіксованою кількістю зупинок і фіксованим часом зависання на цих зупинках. В ідеалі подорожувати потрібно пішки, розглядаючи краєвиди і знайомлячись із подорожніми, залізниця позбавляє тебе подібної можливості, на залізниці пішки ти можеш перейти хіба що з першої платформи на другу, відмінності між якими не бачать навіть стрілочники.

Ця влада посилює в мені любов до холодної зброї.

Ця держава побавляе мене почуття вітчизни.

Ніщо не може мати над нами влади, окрім голосу крові, який заповнює горло.

По кожній великій любові залишаються порожні зали очікування.