«Біг Мак та інші історії» kitobidan iqtiboslar, sahifa 8

Дивовижне відчуття насправді — розширювати власну свідомість за допомогою карт автомобільних доріг, ти ніби робиш розтин власного тіла і розглядаєш, як кров перетікає з правої його частини до лівої, так і карти — ти бачиш, скільки всього може вмістити країна, в якій ти живеш — скільки доріг, мостів, державних кордонів її наповнюють, здогадуєшся скільки трави, будинків і птахів знаходиться водночас на цій розкресленій пласкій території, скільки їх тут вміщалось і скільки їх при нагоді вміститься, якщо така нагода трапиться.

Коли рухаєшся цими вузькими розбитими дорогами, ніби алкоголь венами, так само як і двадцять років тому — нізвідки і в нікуди, рух заради руху і простір заради простору, ти поглинаєш його, він поглинає тебе, і ніхто навіть не здогадується про вашу взаємозалежність.

Мені загалом не подобається багато речей, я зовсім не аж такий вимогливий чи перебірливий, навпаки, доволі добре пристосовуюся до багатьох не надто приємних обставин, але тут ідеться в принципі не про мене, йдеться про те, що перетинатися весь час доводиться з такою кількістю облич, що просто не можеш не хвилюватися за них, не перейматися ними. Можливо, тому для мене такими важливими в цьому житті, хоч як пантово це звучить, є обличчя моїх друзів, моїх давніх знайомих, обличчя, які я бачив стільки років поспіль і які й тепер при бажанні можу легко пригадати — спокійні, радісні й усміхнені.

Багато речей у цьому житті вчишся сприймати якщо не героїчно, то в кожному разі з розумінням і без істерик.

Інколи мені здається, що я витрачаю більшість власного часу на непотрібне мені спілкування з непотрібними й нецікавими мені людьми. Речі не завжди видаються необхідними, а події та вчинки виправданими, часто думаєш: нащо це все, бачиш, мені не завжди вистачає терпіння, аби звести докупи все, що зі мною відбувається, тоді я просто чекаю, коли все зведеться докупи само собою, зазвичай так і буває, життя насправді дуже проста річ, ти собі просто пливеш цією рікою, не намагаючися когось потопити, пливеш собі, задивляючись у прозорі води, й іноді, коли дивитись уважніше, справді може здатись, що ти бачиш, що там — на тому дні, хоч там насправді нічого немає.

Тому що неможливо відновити механізм появи в твоєму житті чогось важливого й неокресленого, примарного й не до кінця усвідомленого. Найважливіші події трапляються спонтанно, їх неможливо запрограмувати й складно відтворити.