Kitobni o'qish: «Ні пуху, ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок»

Не довіряй рушницю дружині та тещі. А вудку… теж!

Слово до читачів

Мисливці та рибалки.

Замріяні душі, залюблені у Природу серця.

Скільки лісів, степів, боліт ними сходжено, скільки відкрито заповідних озерець, заплав, ставочків.

А скільки було придумано і переказано цікавих, майже фантастичних історій біля вечірніх та нічних багать.

Які тільки смачнющі страви були сотворені руками мисливців та рибалок.

Скількох, вражених у самісіньке серце житейськими негараздами, рятували Матінка Природа, повертали до життя мисливський гурт чи рибальська компанія.

Рибалки та мисливці.

Каста.

Феномен.

Не досліджений.

Може, навіть, не досліджуваний.

А може, і не треба досліджувати?

З давніх давен людина ходила на лови, на полювання, діставала з води рибу.

Тим харчувалася, з того одягалася.

Вже у пізніші часи полювання та риболовля стали захопленням, відпочинком-задоволенням.

Захоплюйтеся!

Відпочивайте!

Задовольняйтеся!

Хай усмішка тішить ваші вуста!

Удачі Вам!

Здоров’я!

Довгого віку!

Добрих приятелів!

Веселих днів!

Добре, що склалося. Тобто, добре, що сталося. Як планувалося. Як хотілося-гадалося. Книга зібрана, підготовлена до друку, намальована, змакетована, видана. Читай, читачу!

Дякуємо всім, хто допомагав у роботі над цією книгою, підносив набої, годував, поїв, просто був поруч: нашим рідним, приятелям, друзям-киянам-житомирянам-прикарпатцям-кіровоградцям!

Олексій Кононенко

Ні пуху ні луски!
(Суперечка на заклад)

Це ж як добре! Випало таке гарнезне літо, і я зміг вирватися до матусі майже на два тижні! Скільки роботи перероблю! А ще – утіха із утіх – риболовля! Ранесенько (увечері не вдасться, роботи дійсно багато), отож, ранесенько з вудочками в очереті… Карасики срібні, спритні… Поплавочок – хить і зліг… Або – тьоп, тьоп, тьоп – під очерет… А коропчуки! Підсік, а він же поповодить! Такий бува, що й на кіло. Невеликий, кажете? То для вас невеликий. А мені – більшого й не треба. Хоч… Як там, у знаного усіма рибалками Остапа Вишні:

«…Ви коли-небудь переживали такий момент, коли вам на гачок клюнув короп? Переживали? Коли не переживали, обов’язково переживіть, а коли переживали, вам закортить цей момент пережити ще.

…В руках у вас вудочка. Ліска у вас кріпка, гачок у вас сталевий, загартований, міцний. На гачку – картопля, зварена якраз так, як любить короп: не м'яка й не тверда, а саме раз. Ви дивитесь на поплавок так, як навіть, коли були женихом, не дивилися в голубі великі-великі очі своєї коханої… З такою увагою, з таким бажанням, з таким чеканням. І раптом поплавок – сіп! А у вас серце – штрик! Ще раз – сіп! Ще раз – штрик! І ось поплавок почав їхати-їхати-їхати, у вас із-під серця щось холодне покотилося-покотилося-покотилося кудись униз. І ви почуваєте, що оте холодне вдарило вам у п'яти і вашим п'ятам холодно. Ви за вудку – р-р-раз! – підсікли! І почуваєте, що в руках у вас щось тріпоче! І бачите, що ліска ваша натяглася, як струна, а вудлище – дугою й тремтить! Єсть! Він – короп! Ви ведете його до берега… Вудлище з ліскою – ходить по воді сюди, ходить воно і туди… Ось короп уже біля берега. Ось виткнулася його голова, ось уже видно його спину. Він рветься, вигинається, б'є хвостом, скручується бубликом, виривається… Але ви його не попускаєте, ведете… Ще крок – і він на березі… Серце у вас колотиться, дихаєте ви глибоко й прискорено. Ви вже бачите цього коропа або фаршированим, або маринованим, або просто смаженим, а з голови – юшку… Раптом – р-р-раз! лясь! – ви – смик! – гачок порожній, а короп, на мить отетерілий, ще стоїть перед вами… Які хвилини!…

Взагалі коропа в даному разі у вас нема: зірвався…

…Так… скажіть, прошу вас: варт чи не варт вудити коропа, переживаючи отакі хвилюючі моменти?

Ми вже не говоримо про переживання, коли короп не зірвався, а його привезено додому, замариновано, чи зафаршировано, чи просто засмажено!

І ви закусюєте та й розповідаєте:

– От як ухопило! От як потягло! Та я не з тих, щоб упустити…

Ну, закусюйте собі на здоров’я!»

Це оповідання великого майстра слова так і називається «Короп». Колись майже напам'ять знав…

І що б ви думали?! Першого ж вечора моєї такої жаданої відпустки, коли я підлампічував свої старенькі бамбукові вудочки, до двору причимчикував кум Григорій! Давній товариш, однокласник, чи не єдиний з того далекого часу дитинства і юності.

– Добре діло карасі: не поїси, так продаси! – крізь дим сигарети пробасив Григорій.

– Привіт, куме! Рибак рибака бачить здалека: хоч воно й не риба, а хвіст видно!

Потиснули один одному руки, кум підсунув ногою стілець, присів поруч.

– Це тобі: що у воді – то риба, а мені: що в пір'ях та в шерсті – то м'ясо.

Кум Григорій був запеклим мисливцем, на рибалок дивився хоч і по-дружньому, але зверхньо, і на риболовлю ходив тільки горілки випити та в карти пограти. Кожного разу в нас із цього приводу виникали веселі суперечки, я боронив команду рибалок, а кум вступався за касту мисливців.

– Е-е-е, Григорію, Сам Бог з рибалок Апостоли вчинив.

– Ага… Вудка мокне, а рибалка сохне! Інше діло полювання – чоловік стріляє, а Сам архангел Михаїл кулі носить!

– Так, так, куме… Тільки чув я частенько від мисливців після полювання – хотілося лося, та не вдалося!

– Годі вже вам! – вступила у двір моя матуся з відром парного молока. – Доброго вечора, Гришо. Ходімо вечеряти.

– Та ми тут, у дворі, і повечеряємо, мамо!

– Надовго вирвався? – запитав Григорій.

– Зо два тижні маю. Бо давно вже не був…

– Отож:… Багато було випито не нами!… Картопля, огірки, помідори, цибулька, смажена риба, пляшка домашньої горілки.

– Смачного! – усміхнулась матуся. – Та не сидіть до ранку! Ще матимете час погомоніти…

– Ну, що, – кум Григорій підняв чарку, – за красу наших лісів і боліт! – виголосив свій незмінний перший тост…

Тепла літня ніч непомітно проковтнула вечір і всілася, ні – вляглася затишно по всіх закуточках. Місячно, зоряно, тихо. Добре. Поговорили з кумом про його сільські та про мої міські новини, про вибори:

– Вибори – це немов полювання: є загоничі, є закуска – лише із звіриною щораз гірше, – Григорій умів усе зіставити зі своєю улюбленою забавкою.

Про політику:

– Риба гниє з голови, а чистять з хвоста…

Про жінок:

– Або риба клює, або дівка дає.

– Отож, – кажу я кумові, наливаючи, задираючи дно пляшки у нічне небо, – давай вип'ємо за чоловіків! Без них жінки, як риба без води! Звичайно, жінка може прожити без чоловіка хоч усе життя! Але я про свіжу рибу!

Випили. Хекнули.

– Із пляшки багато не наллєш… – задумливо проказав Григорій і дістав з кишені чвертку. – Якщо кинути пити, відразу хочеться їсти… – виправдав свої дії.

– Може годі, куме… – несміло вступив я. – Випити пляшку горілки не штука, важко утримати її в собі…

– Кожен чоловік має право на свій похмурий ранок… – перекрив тему Григорій. Випорпав з тарілки гарненького карасика… – Усі знають, що карась любить, щоб його смажили в сметані. Чи хто-небудь коли-небудь чув, що думає з цього приводу сам карась? – Дістав шмат хліба. – Рибка без хліба бридка… Слухай-но, я тобі мисливську байку розкажу.

Приїхали з міста мисливці на полювання. Місцевий дід повів їх. Ідуть, а їм так смердить.

– Діду, – каже один, – що це так смердить?

– Сідайте, покуримо, розкажу… Жила колись у цих краях одна сім’я. Батько був видний мисливець. Якось раз на полюванні бачить він – біжить олень, а копита – срібні. Прицілився, вистрілив… Не вцілив! А олень підбіг, ударив його копитом в лоба – той на місці помер! Пішла тоді його дружина відомстити за чоловіка. Вийшла на оленя, але й вистрілити не встигла. Убив і її копитом олень. Залишилися син і доня, сироти. Син довго ходив за оленем по сліду. Вистежив. Але олень перестрибнув через хлопця, ударив його в леті копитом і вбив. Поклялася доня, що відомстить. Рік жила в лісі. Здичавіла. Усі місця виходила, де олень бував. Зачаїлася в засідці. Підпустила близько. Вистрілила і поцілила оленю із срібними копитами в око. Упав звір. Підійшла дівчина ближче, аж олень у конвульсіях ударив її копитом в чоло і вбив!…

– А смердить від чого, діду?! – не витримав один мисливець.

– А кат його знає, може, лисиця здохла…

– Ні, – кажу, – Григорію, це ви, мисливці, з рибальської перешили. Не так було… Ось, послухай.

Приїхав переселенець на нове місце. Облаштувався. Прийшла зима, пішов ловити рибу. А на річці біля ополонки вже сидить один місцевий. Дивиться приїжджий, а в ополонці кізяк плаває.

– Що це?

– О, це давня історія!… Почалася вона ще в кінці минулого століття. Бачиш, там, над яром, руїни палацу? Так от, у ньому жив дуже багатий чоловік і була у нього донька. Та така красуня! Прийшов час віддавати дочку заміж, довго шукав батько жениха. А вона взяла та й закохалася в пастуха. Розлютився батько, зачинив її у башті, а пастуха прогнав. Але кохання виявилося сильнішим. Пастух чекав її на кризі, вистрибнула донька багатія, упіймав її пастух… Але крига не витримала, провалилася під ними і вони потонули. Отака історія…

– Не зрозумів. А при чому тут кізяк?

– Хто його знає… Мабуть хтось кіньми їхав…

– Це ще хто у кого вкрав. Я тобі скажу, що мисливських байок та анекдотів більше, ніж рибальських!

– Овва! Чому ж так? Впевнений, що рибальських більше!

– А давай закладатися! На ящик пива! Ти будеш розказувати рибальські анекдоти, чи байки, чи бувалиці, а я – мисливські. Хто перший зіскочить – той програв… Побачиш, мисливських – більше!

Григорій з усмішкою вирячив на мене свої чорні очі, наперед будучи певним у своїй перемозі. Те, що він оповідати мастак і пам’ятає усіляких придибенцій до лиха, я знав. Але ж і сам був не останнім у цьому ділі.

– Ой, куме, не вари юшку з тієї риби, яка ще в річці! – Простягнув йому руку над столом. – Закладаймося. На ящик пива. Місяць і зорі – свідки. Але давай записувати, бо зіб'ємося або забудемо. А коли виникне суперечка – важко буде все згадати.

– Це я до тебе із зошитком ходитиму, як у школу? Ти хочеш, щоб із мене сміялися, бодай тебе рак урачив! Ні, куме! Давай кожен з нас записуватиме опісля, сам собі. А потім, як треба буде, – звіримо. Ми ж не брехуни якісь! Коли ми один одного дурили?

– Добре! Язикатого видно по слову, а рибалку по улову. – Руки зійшлися, стиснулися, аж хитнули чвертку.

Григорій налив чарки по вінця, підняв обережно, що й не схлюпнув:

– Ну, щоб не рикошетило! Починай, куме!

Так почалися наші з кумом змагання. Звичайно, не всі анекдоти та інші придибенції ми знаємо. Є люди по світах, що знають більше. Але ж цікаво було, хто насамкінець поставить на стіл у затишному дворі моєї матусі ящик пива!…

І я розпочав…

День перший

Нові українці відпочивали на Мальдівських островах і вирішили влаштувати справжню тропічну рибалку. Взяли яхту напрокат, вийшли в море, закинули вудки… Раптом на швидкості летить до них поліцейський катер. Пришвартувався. Полісмен запитує:

– Чи є у вас ліцензія на ловлю риби?

– Ні. Немає.

– Доведеться вам сплатити штраф.

Тут один кореш уcміхається так хитро і каже:

– А ми не ловимо рибу. Ми – «зелені», чистимо дно бухти від усякого залізяччя, – і дістає свою товстезну вудку.

Дивляться полісмени – до жилки прив’язаний великий магніт. Інший підняв вудку – теж магніт. Полісмен покрутив пальцем біля виска і катер відшвартувався.

А братки обступили кореша:

– Ну, ти розумака! Ну, ти мудрагель! Класно придумав – ловити рибу-молот!

Зустрілися два мисливці:

– А я недавно собаку мисливську купив!

– Якої породи?

– Гончак! Я їй «Фас!», а вона мені: «Ти гониш!»

Один карась розповідає іншому:

– Ти не повіриш! Той рибалка, у якого я вчора зірвався з гачка, важив під 300 кіло!

– Слухай, – «дістає» жінка чоловіка, – ти що, на полюванні з нашим Бровком не наговоришся, що вдома цілий день з ним розмовляєш? Він же нічого тобі не відповість!

– Якраз за це я його й поважаю…

Жінка виказує чоловікові:

– До весілля ти мене задаровував. А нині – хоч би квітку яку приніс…

– А ти хоч коли чула, щоб рибалка наживлював гачок після того, як рибку упіймав?

Дзвінок у квартиру:

– Алло! Опанаса можна?

– Ви знаєте… Горе у нас велике… Помер Опанас…

– Не зрозумів – він що, на полювання завтра не піде?…

– Вчора я зловив п’ять сомів і десять щук!

– Я б так не зміг…

– Ловити?

– Брехати!

– Куди це ти, Микито, біжиш?

– За вовком женуся!

– А де ж вовк?

– Та… трохи… відстав…

Сидять два приятелі в ресторані. Один розповідає:

– Учора був на рибалці. Не встиг вудки розмотати, аж на мене прямо пливе осетрина!

– І велика порція? – запитав, проходячи мимо них, офіціант.

Українець, росіянин і грузин після третьої чарки завели мову про полювання.

Українець:

– Восени! В очеретах! На кабана! Ото полю-ваннячко!

Росіянин:

– Єх! Зимой! Да на медведя! Вот зто охота! Грузин:

– Полеванечко! Охота! Разве это удовольствие? Вот я иду, навстречу дєвушка идет. Мне ахота, ей ахота – вот это ахота!!!

– Слухай, що ти з тим черв’яком так довго возишся? Він у тебе вже здох!

– Е ні, він тільки втратив свідомість. Зараз зроблю штучне дихання, приведу його до тями і хай знову ловить рибу. Нічого придурюватися!

– Микито, знаєш, навіщо на компасі люстерко?

– Навіщо?

– Щоб ти завжди міг бачити того, хто заблукав.

– Не розумію, як можна проводити на рибалці усі вихідні? – «пиляє» Микиту Ганя.

– «Не розумію, не розумію…» Навіщо говориш про речі, яких не розумієш?!

Один крутелик телефонує іншому:

– Слухай, давай махнемо на сафарі, я знаю де путівки дешеві.

– Скільки?

– Ну, там різні ціни. Полювання з дружиною на лева – п’ятсот доларів… З левом на дружину – всього сотка…

Розмова двох рибалок:

– Ти що, одружився?

– Ага.

– Навіщо?

– Отакої! А хто рибу буде чистити?

Вперше уполював Микита зайця. Записав у хлопців рецепт, як готувати смаженину, та й подався додому. По дорозі сів у лісосмузі «подумати». Лисиця підкралася, схопила зайця і чкурнула через лісосмугу.

– От дурна! Зайця вкрала, а рецепт у мене ж! – сміється Микита.

Їдуть рибалки. На березі сидить дід.

– Діду, тут рибу ловлять?

– Ловлять.

Розмоталися. Зо три години ловили. Тихо.

– Діду, так є тут риба?

– Немає.

– А ви ж казали, що ловлять!

– Та ото, як і ви, ловлять, ловлять, а її немає…

– Полював я недавно в Африці, і там за мною погнався лев… Правда, він послизнувся, і мені вдалося втекти!

– І ти не злякався?

– А на чому ж він тоді, по-твоєму, послизнувся?

Микита раненько-тихенько закинув вудочки і причаївся. Поплавки завмерли. Тихо. Аж раптом з води вискакує великий короп.

– Тихо, телепню! – кричить Микита. – Рибу налякаєш!

– От ґава! Купила кілограм ковбаси, а вона така гидка!

– Викинеш?

– Ти що?! Віддам Опанасові на відкриття полювання.

Зима. Біля ополонки сидить Микита з вудочкою, вуха побіліли від морозу, а шапка лежить поруч на кризі. Підходить Опанас:

– Микито! Ти що, здурів?! Шапку надінь, вуха відморозиш, голову простудиш!

– Щас! Вчора випити кликали, а я не почув!

На базарі:

– Ой, ой, хто це в нас, котик чи кішечка?

– А ви що, по вухах не бачите?

– Ні.

– Заєць!

Опанас дістає з банки черв’яка, нанизує на гачок, а той до нього:

– Ти тільки не підсікай різко, а то вуха закладає!

Мисливці ідуть з полювання. Микита увесь час на два кроки попереду.

– Микито, куди ти так летиш?

– Поспішаю виконати «супружеський долг»!

– Чекай, твій дім в іншому боці!

– Але я туди вже не донесу!

– Чому у вашому ставку цього року риба не ловиться?

– Бульдозер зруйнував греблю, і вся дика риба повтікала!

– Я тепер полювати лиса з ховрашком ходжу!

– Не зрозумів?

– Даю йому пляшку і пускаю в нору…

– Ну?

– Через двадцять хвилин вони з лисом покурити виходять!

– Микито! Я вчора упіймав коропа – 20 кіло! На вудочку!

– Е-е-е! Опанасе! А я вчора піднімаю вудку, а на гачку старезний срібний ліхтар. А у ньому всередині свічка горить!

– Добре, добре… Короп був – кілограмів 10…

– Роздивився я, Опанасе, а ліхтар – не срібний…

– Ну… 2 кілограми… Точно!

– Та й свічка всередині не горіла…

– Уявляєш, Опанасе, – розказує Микита, – повертаюся я з полювання, двері не замкнені, заходжу, чую – в кімнаті моя з якимось у ліжку бавиться. Так мені прикро стало! Пішов я на кухню, випив пляшку горілки, журився-журився… А потім роздивився – а квартира ж бо не моя!…

У одного рибалки весь час був пристойний улов. Інші ж ніяк не могли хоч би половину того упіймати, що він ловив. Якось той рибалка захворів і на його місце сів інший. Але поплавки наче завмерли. Через деякий час із води висунувся карась і ввічливо поцікавився:

– Будь ласка, скажіть, добродію, а ваш приятель сьогодні не прийде?

Два дружбани виписалися з психлікарні і через деякий час пішли на полювання на качок. Нічого не вполювали, повертаються сердиті.

– Не повезло, – каже один.

– «Не повезло, не повезло!» – передражнює його інший. – Треба було собак вище підкидати!

– Ганю! – каже Микита. – Давай будемо займатися любощами, як риби…

– У воді?!

– Та ні! Мовчки!

Четверо нових українців після полювання сидять біля вогнища. Дружно допивають другий ящик пива.

Один відішов до кущів, тільки розсупонився по малій нужді, аж тут його за пацюрку вкусила гадюка. Він мерщій біжить до вогню і щосили кричить:

– Дзвоніть по мобілі лікарю! Гадюка вкусила за це саме місце! Хай каже, – що робити?!

Дозвонилися до лікаря:

– Слухай, тут братана гадюка вкусила… Що робити?!

Лікар відразу ж:

– Треба жгут накласти і висмоктувати з рани кров, потім…

Вимкнув мобілку.

– Що він сказав?! – репетує укушений.

Його дружбан повільно ховає мобілку в кишеню:

– Помреш ти, братан…

– Повертаюся одного разу з полювання, втомлений, але задоволений. Раптом мій пес бере слід! Ще теплий – тільки-но пройшов, красунчик! Великий, відбитки чіткі… Ну, я по сліду! З ванної, через весь коридор, до спальні веде. І хитрить, петляє, заплутує! У шафі відшукав його барліг двотижневий!…

– Скільки вчора зловив?

– Трьох коропчуків. А ти?

– Менше…

– Двох?

– Менше…

– Одного?

– Ще менше…

Летить летюча риба над океаном i думає:

– Як добре, рибалок можна не боятися!

Тим часом з яхти в неї стріляють з рушниці і збивають. Риба падає вниз і кричить:

– Ти, козел, я ж не пташка, окуляри купи!

– Надія, куме, – велика сила…

– Ага. Раз клюне – і цілий день надієшся…

– Марійко, сьогодні якийсь нещасливий день! Нічогісінько не вполював!

– Я так собі і думала.

– Чому це?

– Ти до всього ще й гаманець вдома забув…

– Хлопче, де стільки риби наловив?

– Ідіть лісом до озера. Побачите стенд «Ловити рибу заборонено». Від нього берегом наліво йдіть до стенду «За ловлю риби штраф 500 гривень». Під ним і ловіть…

– І ти віриш, що твій Опанас був учора на полюванні?! Та він же нічого не приніс!

– Тому й вірю!

– Куме, у тебе завжди риба більша, ніж у мене! – Так у мене ж руки довші!

Зайчиха побачила мисливця і кричить зайченятам:

– Мерщій затуліть вуха! Зараз він промахнеться і знову буде лаятись!

– Микито, а чому риба не співає?

– А ти співатимеш, якщо одну лиш воду питимеш?

– Опанасе, як краще стріляти в зайця: коли він біжить, чи коли він сидить?

– Коли він висить…

На березі річки сидять рибалки – від юнака до діда старого. На другому березі пляж, на який кілька дівчат прийшли позагорати. Наймолодший рибалка змотує вудки:

– Попливу, познайомлюсь.

Трохи старший:

– А я піду пошукаю човен.

Ще старший:

– А мені і звідси добре видно!

Вже геть старший:

– Треба буде – самі припливуть!

Дід:

– Накаркав – уже пливуть!

– Опанасе, оце був на полюванні. Забив козу. Одним пострілом попав у вухо і в задню ратицю!

– Смішно, Микито! Сам подумай, як так могло бути? Що, куля пішла по колу? От брешеш!

– А я вистрілив тієї миті, коли коза задньою ногою чесала собі за вухом!

– Знаєте, хлопці, чому риба не клює?

– Чому?

– Бо у неї клюва немає!

Заблукали чукчі в тайзі. Один каже:

– Стріляй, може, хто відгукнеться!

Другий стріляє – ніхто не відгукується.

– Стріляй ще!

– Не можу – стріли закінчилися.

Опанас і Микита зварили юшку на березі річки. Є у них дві миски, одна велика, друга маленька. Микита насипає, подає Опанасові маленьку, а собі бере велику. Опанас:

– І тобі не соромно? На твоєму місці я взяв би собі малу миску, а тобі дав би велику.

– Ну! І зрозумій тебе після цього! Ти ж з малої і їси!

Біля мисливського багаття:

– Інколи підпираю паркан і думаю… А інколи просто підпираю паркан… Отаке життя…

Спекотне літо. Двоє риболовів розговорилися на березі.

– У нас ставочок висох. Раків лопатами збирали.

– А у нас ставочок висох, то раків граблями згрібали. Вже варених…

Микита з Опанасом ідуть на полювання. Горілку мають, треба купити закуску.

– Опанасе, ми встигнемо купити 200 грамів ковбаси?

– Ні. Вже пізно.

– А 100 грамів?

– Мій човен – найкращий на землі!

– На землі то він, може, й найкращий, а от на воді…

– Я, хлопці, з рушницею об’їздив усеньку Україну. Де тільки не бував! Багато побачив, по-постріляв…

– Це добре!

– Чому б не добре! Кожен куточок рідного краю знаю!

– Так. Це приємно. Знати в Україні всі місця до йоти…

– І в Йоті був! Я там тиждень жив, на крижня ходив!

– Діду, а як ви так невід плетете?

– Дуже просто…

– Ну, як?

– Беру жменю дірочок і обплітаю їх жилкою…

– Полковнику, а коли ви були лейтенантом, яке у вас було хоббі?

– Полювання і жінки!

– А на кого ви полювали?

– Гм… На жінок!

– Опанасе, чому цілісінький день з вудкою сидиш? Рибки захотілося?

– Так, Марійка оголосила піст!

– Який піст?

– Ну, м’яса немає… Так, маленький пістець…

– Жінко, листи від нашого синочка з Африки про полювання на левів стають дедалі коротшими.

– О Господи, може хижаки вже наполовину з’їли нашого Ваню!

Взяв Опанас свою донечку на риболовлю. Наловив карасів та й каже:

– Ну що, будемо збиратися?… А де ж риба?

– Ти ж казав, татусю, що ловиш рибу виключно для задоволення… Ото я всю рибу випустила назад у річку, щоб ти мав задоволення знову її спіймати.

– Тату! – кричить Василько. – Зайчатину їсти будеш?

– Буду! А де вона?

– Біжімо до дядька Микити, вона до нього в садок майнула!

– Втpетє вже повертаюся з риболовлі, – а під ліжком у дружини коханець! – скаржиться pибалка приятелю.

– То що, більше не поїдеш ловити рибу?

– Оце сказонув! Пpосто я у ліжка підпиляю ніжки…

Поїхали Василь Іванович і Петька в Африку на полювання. Аж за ними погнався слон. Вилізли на дерево. Слон підбіг і почав хоботом дерево трясти.

– Василь Іванович, може у нього на цьому дереві гніздо?

– Неук ти, Петька! Вони в норах живуть.

Опанас сушить тараню. Повен балкон. Марійка свариться:

– Вже ж від тієї тарані спасу немає! Увесь одяг смердить! Як ти будеш їсти ту кляту рибу!

– Бідна на розум ти, жінко! Хіба ж тараню їдять? Її нюхають!

– Микито, мій Сірко читає газети!

– Знаю! Мій Бровко мені про це казав.

Сидять три естонці, батько і двоє синів, ловлять рибу. Зо дві години мовчать. Потім старший син запитує:

– Чому це сьогодні не клює?

Через годину молодший син:

– Мабуть, погода не та.

Через дві години батько:

– Триндите багато, от і не клює!

Мисливець сидів навпроти свого пса і захоплено бурмотів сам до себе:

– Який у мене розумний пес. Підняв зайців. Дістав їх. Дорогу додому знає. Ех! Якби ще він умів розмовляти!

– Обережно! – сказав пес. – Зараз на тебе впаде велика суха гілляка!

Мисливець вирячив очі і завмер. Гілка впала і боляче луснула його по голові.

«І що з того, що я умію розмовляти?» – подумав пес.

Пливе жаба, бачить – карась так ліниво плаває: то одним боком вивернеться, то другим, вистрибне, бульби пускає… Жаба:

– Карась, ти чому тут забавляєшся?

Карась:

– Як чому, рибалок чекаю!

– Що, жити обридло?

– Та ні, просто ми з крокодилом на полюванні – я приманка, а він в очеретах заховався…

– Недавно я був у Африці і винайшов ефективний спосіб полювання на тигрів! Полювати треба вночі – у них в темряві очі світяться. Залишається тільки добре прицілитись проміж очей – і тигр наповал!

– І скільки ж ти їх завалив?

– Жодного. Вони, падлюки, почали ходити парами, і кожен одне око заплющував!

Сидять три браконьєри в корчмі і ліниво пивце попивають. Один:

– Я весною за ніч з невода пару мішків риби виймаю!

Другий:

– Ото ще, з неводом возитися, мокнути… Я динаміту кину і мій човен – риби повен!

Третій пихнув сигаретою:

– Пацани! Дитсадок! Невід, динаміт… Он я дві ночі з електроловом пройшов по водосховищу і маємо Мертве море.

– Марійко, ти, здається не доварила цю зайчатину…

– Все по рецепту. Кіло м’яса треба варити годину. А я взяла півкіла і варила півгодини.

– Микито, клює?

– Слабенько…

– Ну хоч раз клюнуло?

– Ні-і-і…

– Мій тато мисливець. Мама каже, що він такий сильний від того, що харчується дичиною.

– Це ще нічого не значить. Мій тато рибалка, харчується рибою, але плавати досі не вміє.

Радісний Опанас забігає в дім і з порога:

– Марійко, я зловив щуку кілограмів на 20!

– Тихо ти, моя мама відходить!…

Опанас пошепки:

– Теща? Оце поперло!

– Лікарю, тут така проблема…Коли я повертаюся з полювання, дружина завжди з якимось мужчиною. Тільки хочу сваритися, вона каже: «Піди на кухню, попий каву, заспокойся».

– А що ви від мене хочете?

– Я просто хотів дізнатися, чи не забагато я п’ю кави?

Ловить Опанас рибу. Дивиться – поплавок затремтів. «Рано підсікати, хай ковтне», – думає. Поплавок вже підстрибує. «Рано, хай ковтне глибше», – думає. Поплавок потонув, вудка – в дугу. Опанас різко підсікає і тягне вудку на себе. Черв’як вилітає з води і репетує:

– Ти що, заснув? Мене риби ледь не з’їли!!!

– Я свого гончака навчив кататися на ковзанах!

– А хіба це не боксер?

– Ні! Він просто ще гальмувати не вміє.

Риболовля по-східному:

– Зухра, кохана, поверни нашу яхту до зграї он тих акул. Гюльчатай, дорогенька, дістань нашу найбільшу вудку. Лейла, дівчинко моя, тебе призначаю сьогодні головним рибалкою. А ти, Фатіма, провинилася, тож роздягайся – будеш живцем.

– А твій пес, Опанасе, підпускає до себе чужих?

– А то! Бо ж як інакше він їх укусить?

– Уявляєш, приходжу вчора з риболовлі, відкриваю шафу, а там голий мужик стоїть!

– А що тут дивуватися, усі баби – таке стерво! Он і моя жінка…

– Та при чім тут жінка?! Я не жонатий!

Душа соболя потрапляє до раю. Святий Петро запитує:

– Є у тебе заповітне бажання?

– Хочу мати пальто із шкіри багатої пані, чоловік якої мене вполював!

Приїхав американець в Україну, гуляє берегом Дніпра, підходить до рибалки, стоїть довгенько, дивиться на мертвий поплавок. Потім, підбираючи слова, запитує:

– Що… ця… як його… риба не… кусається?

– Ні! Її навіть погладити можна.

– Купи у мене собаку, – каже один мисливець іншому.

– Так він же у тебе нічого не бачить!

– А що, він у тебе вишиватиме?

Кожного дня зранку в магазин заходить такий собі чоловічок і бере ящик горілки. Заходить він у неділю. Продавець:

– Як завжди, ящик горілки?

– Ні, сьогодні три. Ми на риболовлю їдемо.

– Ганю, не буди в мені звіра!

– Ой, не боюся я твого зайця!

Два риболови діляться секретами:

– Слухай, – каже один, – у меня є гарна прикмета. Коли я вранці іду з дому на риболовлю, я дивлюся, як спить дружина: якщо на правом боці, то я закидаю праворуч, зліва – ліворуч, якщо на животі – прямо перед собою.

– А якщо вона спить на спині?

– Ну… в такі дні я рибу не ловлю.

Заблукав мисливець в пустелі, втомився, вибився з сил, ледве повзе. Раптом бачить – глек. Ну, думає, хоч води нап’юся. Відкриває, а звідти – джин:

– Що тобі, повелителю?

– Додому хочу!

Джин бере мисливця за руку:

– Ходімо!

– Я хочу якнайшвидше!

– Ну, тоді біжімо!

– Микито, ходімо увечері по рибу!

– Ні, не піду.

– А що так?

– А мені Ганя вдома пити дозволила.

– Опанасе, що у лісі на полюванні головне?

– Туалетний папір. Особливо у хвойному…

– Микито, ой сон страшний мені приснився!

– Ну?

– Ніби йдемо ми на річку, а я рюкзак впустив і пляшка розбилася!

– Ти що?! Та, що я тобі дав?

– Ні. Та, що я купив.

– Фу! На серці легше стало…

– Опанасе, я ще до нашого весілля, давно, була з Івановим на охоті…

– Що? З Івановим? На охоті! Та він же навіть стріляти не вміє! Він зайця від кабана не відрізняє! Він і в слона промаже! Який з нього мисливець?!

– Ну, не знаю… Але йому завжди «охота»!…

Опанас і Микита повертаються з риболовлі:

– Опанасе, ходімо до мене, вип’ємо!

Пішли. Микита відчиняє двері, йдуть на кухню тихенько, щоб не розбудити Ганю. Раптом Опанас каже:

– Микито, здається, з твоєю Ганею якийсь мужик лежить!

– Тихо!… Не розбуди!… На трьох не вистачить!…

– Який у Панька добрий мисливський пес! Панько лізе за качкою в болото – він нікого до рушниці не підпустить! Навіть Панька не підпустить, поки качку не з’їсть!

– Микито, ти вже годину бродиш під берегом…

– Та, вершу вчора поставив!

– А позначив?

– Та, навпроти неї баби Марини коза паслася…

Завзятий мисливець у дверях корчми зіткнувся з місцевим лікарем:

– Знаєте, шановний, що я сьогодні підстрелив? – Знаю. Я його вже перев’язав.

Опанас пізно повертається з риболовлі і, звісно, не тверезий. Ступає обережно, щоб не розбудити Марійку. Темно хоч в око стрель. Раптом наступає на кота. Кіт верещить. Опанас розгубився, а потім схопив котяру і радісно закричав:

– Капосна тварюка! Де ти вештаєшся?! Я ж тебе від ранку по всіх усюдах шукаю!

Чоловік продає мисливського пса.

– А як він на полюванні? – запитує покупець.

– Прекрасно! Я ж його не вперше продаю.

П’яний Опанас сидить на березі річки з вудкою. Під’їжджає джип, з нього виходять троє крутих мисливців, один запитує:

– Братан, де брід?

– Прямо, ось тутечки… – махає рукою Опанас, похитуючись.

Джип котиться з берега і зникає під водою. Виринають мисливці, мерщій до Опанаса:

– П’яндига! Ти навіщо сказав, що тут брід?!

– Хлопці, та тут тільки-но качки по груди пройшли!

– Дядьку, ви солдат? – запитує Василько.

– Ні.

– То, може, мисливець?

– Ні! А що таке?

– Та… мама каже, що з вас порох сиплеться.

Біля ставка рибалка до рибалки:

– Микито, чому синець під оком?

– А… хай не лізуть!

Лікар взяв відпустку на тиждень і поїхав на полювання. Повертається в лікарню розчарований.

– Так нікого й не вбив! – говорить медсестрі.

– Так-так… – киває та. – Для цього вам краще було б залишитися в лікарні.

Хлопці повернулися з риболовлі. Дід їх запитує:

– Ну як, наловили?

– Не знаємо, ще рюкзак не перевіряли!

– …І тоді я кинувся на вовка і одним ударом ножа відсік йому хвіст!

– А чому не голову?

– На той час голову вже відтяв хтось інший…

– Микито! А ти знову нічого не впіймав! – ущипливо під’южує другана Опанас.

– Е-е-е, Опанасе! У цьому році навіть найбільші брехуни нічого не впіймали!

Чукча і геолог пішли на ведмедя. Дійшли до барлогу. Чукча взяв довгу палицю і штурхнув у кучугуру. Ведмідь заревів і кинувся на мисливців. Чукча припустив, геолог за ним, а ведмідь вже майже на п’яти наступає. Тут геолог згадав про рушницю, зірвав її з плеча, розвернувся і з одного пострілу поклав ведмедя.

Чукча підійшов, похитав головою і сказав невдоволено: