Kitobni o'qish: «Наталка-Полтавка», sahifa 7

Терпилиха. Воля ваша, добродiю! Що не зробите, все буде хороше: ви у нас пан письменний.

Возный. Добрий Петре i бойкая Наталко! Приступiте до мене! (Берет их за руки, подводит к матери и говорит). Благослови дiтей своїх щастям i здоров'ям. Я одказуюсь од Наталки i уступаю Петру во вiчноє i потомственноє владiнiє з тим, щоб зробив її благополучною. (К зрителям). Поєлiку же я – возний, то по привiлегiї, Статутом мнi наданой, заповiдаю всiм: "Где два б'ються – третiй не мiшайсь!" i твердо пам'ятовать, що насильно милим не будеш.

Петро  и  Наталка (когда возный говорит к зрителям, обнимают мать, а по окончании говорят). Мати наша рiдная, благослови нас!

Терпилиха. Бог з'єднаєть вас чудом, нехай вас i благословить своєю благостiю…

Микола. От таковi-то нашi полтавцi! Коли дiло пiде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються.

Выборный. Наталка – по всьому полтавка, Петро – полтавець, та й возний, здається, не з другой губернiї.

Петро. Наталко! Тепер ми нiколи не розлучимося. Бог нам помiг перенести бiди i напастi, вiн поможе нам вiрною любовiю i порядочною жизнiю буть примiром для других i заслужить прозвшце добрих полтавцiв. Заспiвай же, коли не забула, свою пiсню, що я найбiльше люблю.

Наталка. Коли кого любиш, того нiчого не забудеш.

N19

 
Ой я дiвчина Полтавка,
А зовуть мене Наталка:
Дiвка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.
Коло мене хлопцi в'ються
I за мене часто б'ються,
Но я люблю Петра дуже,
А до других мнi байдуже.
Мої подруги пустують
I зо всякими жартують,
А я без Петра скучаю
I веселостi не знаю.
Я з Петром моїм щаслива,
I весела, i жартлива,
Я Петра люблю душею,
Вiн один владiєть нею.
 

Хор

 
Начинаймо веселиться,
Час нам сльози осушити;
Доки лиха нам страшиться,
Не до смертi ж в горi жити.
Нехай злiї однi плачуть,
Бо недобре замишляють;
А полтавцi добрi скачуть,
Не на зло другим гуляють.
Коли хочеш буть щасливим,
То на бога полагайся;
Перенось все терпеливо
I на бiдних оглядайся.