Kitobni o'qish: «Філософія для життя. Пізнати себе краще»

Shrift:

Філософія для життя

Пролог

НАТХНЕННІСТЬ ФІЛОСОФІЄЮ

Філософія, безперечно, знову починає викликати зацікавлення як метод віднайдення втраченого сенсу життя, як осяжний для кожного шлях без огляду на культурні відмінності чи релігійні вірування. Аби заохотити це добротворче прилучення до такого шляхетного заняття, ЮНЕСКО нещодавно відзначила «Світовий День Філософії» на визнання цього давнього і водночас нового почину. Така поновлена зацікавленість шириться світом у формі небезкорисних порад читати і осягати розумом великих мудреців, що є протиотрутою від нашої затурбованості посеред плиткої поверховості життя, з якою ми підступаємося до важливих питань, а потім відчуваємо порожняву та занепад духу, не знаходячи ключів до розгадки нашої екзистенції.

Але ми також знаємо, що незрідка подібні шукання призводять до цілковитого скептицизму, позаяк філософських вчень, що постають перед нами з глибин історії та з нашого сьогодення, аж так багато, і вони такі різні, часом з контраверсійними конклюзіями, що ми не годні обрати котресь одне, тож лишаємося сам на сам з релятивізмом, який паралізує дужче, ніж саме заперечення Філософії як шляху пізнання та щастя.

Делії Стейнберг вдалося уникнути цих принагідних підводних рифів. У цій праці вона дає нам справжній урок філософічного натхнення, що сягає своїм корінням в кращу сократичну і піфагорійську традицію, тобто в саму першопричину філософування, принаймні стосовно до західної цивілізації грекоримського походження. Філософія як спосіб життя постає перед нами припрошенням до дії і водночас до пересвідчення, що ми живемо у всесвіті в постійній зміні та оновленні – ритмі, з яким маємо перебувати в гармонії.

У філософії Делії Стейнберг немає премудростей на кшталт загальновідомих аксіом чи безперечних істин, натомість маємо витончену підказку, великодушний намір товаришити нам, прозирливе завбачення запитань, які в нас виникають щойно ми наважуємося ступити на територію філософського пошуку. В її товаристві ми поступово починаємо розуміти, що означає життя з філософією, що означає жити краще, більш змістовно й усвідомлено.

І якщо іноді нам кортить затриматися на суто теоретичному спогляданні осягнутого, нове запитання – одне з багатьох, що їх дуже вдало сформулювала і розподілила упродовж своєї праці Делія, – припрошує нас продовжити наш процес навчання, наш діалог з позачасовою Філософією у викладі нашої авторки, з неперебутньою мудрістю, попри минущі уподобання та обставини. Йдеться про те, що ми маємо повсякчас вивіряти наші переконання, принципи, якими керуємося в своєму житті, на дієвість і здійсненність, адже Філософія, про яку веде мову Делія Стейнберг, є винятково практична, а якщо філософія не дає нам відповідей, яких ми шукаємо, а відтак втілення кращого світу в діях, то вона нічого не вартує, ба більше, її годі називати Філософією в первісному розумінні.

На сторінках цієї праці ми вступаємо з авторкою в діалог як в класичну добу. Вона ставить нам навідні питання, лишаючи простір і розлінований ритм, аби ми почули в собі їхнє відлуння. Її припрошення жити, реалізовувати, розбудовувати є таким наполегливим, що часом ми відчуваємо потребу здійснити на практиці її поради і впевнитися в їхній ефективності, щоб потім знову повернутися до захопливого читання її одкровень.

Делія Стейнберг зуміла екстрагувати все найкраще з Історії світової Філософії, з якою так добре обізнана. Отож, в її словах чутно відгомін її улюбленого автора Марка Аврелія, філософа-стоїка, що відкрив для нас універсальний закон, який пульсує в зоряному небі, що багато сторіч потому виклав іншими словами Кант. Подеколи її войовниче обстоювання свободи індивіда та його соціальної відповідальності нагадує нам мудрість давнього Китаю, що її виписав Конфуцій… Також ми ознайомлюємося з кращим спадком мудрих пресократиків, які неодмінно покликаються на Природу та її тайнощі…

Тверда й ґрунтовна основа гарантує синтетичність цієї праці, що її нам пропонує Делія, разом з її тривалим досвідом діалогу та спілкування з різними людьми в різних краях світу, які мали нагоду слухати її курси та лекції.

Марія Долорес Фернандес-Фігарес

* * *

З подякою моєму вчителеві Хорхе Анхелю Лівразі

І не бракувало виправ до зірок, до неозорих просторів перебігливим поглядом у мерехтливому нічному небі, всіяному приязними світилами, у пошуках відсвіту Місяця у водах або сяєва Сонця у краплі вранішньої роси. Тоді я не усвідомлювала, як легко втекти з в’язниці часу. Нині, заплющивши очі, я згадую твої розповіді і знаю, що ми направду мандрували в безмежжі, коли все довкола нас було обмежене та обтяжливе…
Делія Стейнберг, жовтень 1995

Вступ

(Авторські нотатки з лекції «Філософія для життя», прочитаної в Мадриді 16 листопада 2001 року).

Розмова про життя, про Філософію для життя сьогодні, певне, набуває неабиякої ваги, позаяк останнім часом ми звикли, на жаль, до новин про руйнації, про смерті, про страждання. Перед цією лавиною, що обвалюється на нас, ми вимушені знову заторкувати питання значущості життя.

Саме про це я збираюся говорити сьогодні – не про смерть, а про життя, і, як на те, навести один припис для життя, прадавній припис, що існував упродовж багатьох сторіч. Це Філософія: Філософія для життя.

Не хочу нікого стомлювати всякими-превсякими, котрим ліку нема, дефініціями Філософії. Ці дефініції значною мірою залежать від епохи, залежать від філософа. Від критерію східного розмислу чи західної ментальності, або ж від того, якому типу Філософії надається більшої ваги. Дуже непросто знайти дефініцію, яка б нас задовольнила. Тим-то я вертаю назад, у минувшину, на більш як 2500 років, і наведу дефініцію, яку приписують Піфагору.

Вона проста і загальнозрозуміла, адже Піфагор не мав наміру давати дефініцію Філософії, а просто відповів на заувагу своїх учнів. Розповідають, що учні Піфагора, слухаючи його научання, були так зачудовані їхньою глибиною, наставленням філософа щодо життя та його тайнощів, що у захваті мовили: – Вчителю, ти справдешній мудрець! А той відказав: – Ні, я не мудрець, я не sophos, я просто filo sophos; я любомудр, шукач мудрості.

Отак, за переказом, у вжитку з’явилося слово «Філософія», яке означає, ні більш ні менш, любити знання, шукати його, не вважати, що ним володієш, а йти услід за тим, що, без сумніву, існує, тож маємо його віднайти.

Саме поняття любові до мудрості лежить в основі того, що ми називаємо Філософією класичного зразка, а не класичною Філософією. Говорячи про класичну Філософію, ми можемо посилатися на класицизм багатьох культур, адже кожна цивілізація, кожен народ мав свою класичну добу, добу розквіту, золоту добу. Для нас, на Заході, говорити про класичну Філософію означає посилатися на давню Грецію, на Грецію великих філософів, на Сократа, на Платона, на Аристотеля та на всіх їхніх наступників і попередників.

Але ця класична Філософія прив’язала би нас до певного часу, певної доби. Ми обираємо ми обираємо філософію класичного зразка. Що це означає? Це означає спосіб життя всіх народів за класичної, золотої доби, за часів розквіту. Це означає пошук спільного знаменника, який уможливив усім цивілізаціям осягнення цього своєрідного й високорозвиненого етапу. Як цього було досягнуто? Вони шукали. Шукали мудрість найрізноманітнішими шляхами, перетворюючи Філософію на науку, достосовну до всіх царин життя, а не тільки до певної сукупності дефініцій чи специфічної сфери розмислу.

Всі народи, що сягли Золотої Доби, послуговувалися своєю Філософією як велетенським віялом, що, розкриваючись, охоплює геть усе і здатне знаходити вирішення, відповіді, способи дій у будь-якій сфері людської діяльності. Тим-то нас цікавить Філософія для життя саме класичного зразка, Філософія, що пробуджує в нас також поривання до вершини, класичний дух, вищий стан, золоту іскру.

Ця Філософія класичного зразка ставить великі запитання і дає належні відповіді. Запитувати – це добре, всі ми запитуємо, але не можна жити лише запитуючи. Жити запитуючи – це все одно, що підступити до заставленого наїдками столу, але не спромогтися скуштувати жодного з них. Усі ми ставимо запитання, але реально живимося відповідями.

Така невпокійна натура людини, що змушує її ставити запитання, це щось предковічне, прадавнє. Відколи людина стала людиною, вона ставить запитання. І якщо нині нам видається, що людина перестала це робити, ми впадаємо в оману. Вона так само невпокійна.

Буває, що дехто непомалу стомлюється не знаходячи відповідей, а відтак воліє забути свої запитання.

Хтось інший стомлюється від надміру відповідей, не знаючи, як з ними бути. Їх стільки, що вони спростовують одна одну. Не знавши, котру з відповідей вибрати, їх просто відкладають усі поспіль набік.

Ще хтось стомлюється від того, що ніхто не вказує практичного, простого шляху до відповідей, але треба вчитися знаходити відповіді. Не мавши порадника в усіх життєвих питаннях, який би нас напутив, підказав відповіді або, принаймні, як їх знайти і що з ними чинити, ми поминаємо свої важливі запитання, не помічаючи їх.

Не варто думати, що нині люди втратили допитливість чи їм бракує невпокоєності. Ні! Вони просто стомилися. Тим-то треба повернути їм надію за допомогою Філософії, яка має бути така сама позачасова, така сама без-часова і така сама поза-модна, як і ці запитання – запитання, котрі людина ставить завжди і котрі не залежать не від якої моди.

Відповідей на ці змістовні, інтимні запитання не дасть жодна модна Філософія. Маємо вдатися до позачасової Філософії. Модна філософія сьогодні скаже нам одне, завтра – геть протилежне. До того ж, щоб бути модним, треба бути оригінальним. Щоб бути модним, негоже повторювати те, що вже сказав хтось інший.

Позачасова Філософія не може бути в моді і не може нікому належати. Позачасова Філософія, яка справді відповідає на нашу невпокоєність, окрім того, що не є в моді, має бути практичною, дуже практичною.

Коли нас щось непокоїть, а нам пропонують відповідь, треба зуміти перевести її в життя. Якщо котрась відповідь практична, то вона вітальна і може придатися мені в житті. Якщо я не можу дати раду цій відповіді, то навіщо вона мені? Якщо відповідь не може існувати поза моєю головою, то навіщо вона мені? Якщо відповідь не залагоджує мої проблеми і мої страждання, то навіщо вона мені? Оце і є Філософія для життя – практична, позачасова. Оце і є та Філософія, якої, на мою думку, всі ми шукаємо…

Філософія для еволюції

Все життя – це тривала подорож, а швидкість – звичайна ілюзія; байдуже, яким екіпажем послуговуватися, важливо, яким Шляхом ми простуємо.
Делія Стейнберг

Еволюція, потреба душі

Як філософів, нас не задовольняє ідея статичного Людства, що прагне матеріальних набутків, але без більших внутрішніх змін. Еволюція – дещо доконечне і чудове, як довший чи коротший шлях залежно від нашого бажання йти, своїми високими й величними цілями – прихованими пориваннями душі, що являють себе в непевних відчуттях, які не надаються до витлумачення словами. Все це криє в собі химерний дивовижний і невідворотний поняття Долі.

Довгий чи короткий шлях: залежить від нас

Що до довжини нашого шляху, то, поміркувавши, ми дійдемо висновку, що шлях буде тим довший, чим загайніше буде наше рішення реально еволюціонувати.

Якщо ми граємося в «буття», щодень ширяючи у хмарах, шлях буде довгий-предовгий… Якщо ж, навпаки, ми цінуємо кожен день, щоб зробити щось конкретне для нашого внутрішнього пробудження, то відстані дивовижним чином скоротяться. Цілком можливо, що після цих маленьких осягнень, про які ми згадували вище, з нами відбудуться трансформації, які годі й уявити.

У чому нам допомагає Філософія?

Ми вивчаємо Філософію в пошуках мудрості, якої нам бракує, щоб поступово відкривати закони, яким підпорядковане життя, а відтак і ми самі. Щоб панувати над своєю особистістю, зробити її більш гармонійною та поділитися з іншими результатами наших досвідчень, уникаючи по змозі зайвих гризот. Щоб зрозуміти причину таких позірно незв’язаних між собою явищ, як біль, хвороба, злидні, насильство, божевілля, зненависть, різні страхи… Щоб розпізнати поза невідповідностями випроби, які ставить перед нами життя для співпраці в жаданому еволюційному поступуванні. Щоб виявляти активність в Історії і не гаяти час у марних наріканнях; щоб спиратися на спадковість традиції і генерувати нові шляхи до майбутнього. Щоб пробудити приспане чуття людської солідарності і подивитися на всіх, як на вартих нашого розуміння істот. Щоб зняти запону з таїни Бога і вкрити наші душі цими таємничими запонами, повернувши їх на свою справдешню батьківщину.

Що ми здобудемо? Та чи потрібен більший здобуток, ніж той, про що мовилося вище?

Мати більше чи бути кращим?

Мова про те, щоб більше бути, перш ніж хотіти мати більше. Врешті-решт, багато людей являють свою спроможність мати багато речей, гайнувати їх або втрачати в один день, але мало таких, що мають ключа до внутрішньої істоти, контролюють своє життя, свої почуття, здатні співстраждати болю, непохитність у випробах, вище розуміння того, хто ми є, звідки прийшли і куди йдемо.

У пошуках дієвої Філософії

Злощасне викривлення понять та слів, якими вони передаються, призвело до того, що Філософію зчаста плутають з пасивною і медитативною діяльністю, з таким собі ментальним виявом, не має ніякого впливу ні на наше фізичне тіло, ані на наші чуття.

Вивчати Філософію ще не означає бути філософом

Навіщо потрібна філософія, яку не відчувають, яку не люблять, навіщо потрібне знання, яке нас не порушає, не змушує вібрувати? Навіщо вібрують нейрони? То все марниця.

Так, наші нейрони мають вібрувати, але й серце теж. Будь-яку нашу думку має супроводити сильне почуття.

І це ще не все. Треба думати, відчувати і діяти. Треба також узгоджувати те, що ми думаємо, те, що відчуваємо, і те, що робимо. А коли ці три елементи узгоджені, ми є філософами, адже існує величезна різниця між двома поняттями: вивчати Філософію та жити Філософією. Вивчати Філософію може кожен. Вона може подобатися чи не подобатися, її можна розуміти чи не розуміти, але вивчати можна. Бути філософом – це дещо інше. Це певне ставлення до життя, це мистецтво. Втім, і філософом може бути кожен. Власне, легше бути філософом, ніж вивчати Філософію, позаяк філософ – це кожен, хто ставить запитання з відповідною невпокоєністю і щиро, а відтак шукає, теж щиро, відповіді. Ми прагнемо бути філософами, а не просто вивчати Філософію.

Філософія що будує

Ми пропонуємо Філософію для людини будівничої, для людини, яка сама себе розбудовує. Гадаю, що для нас це найвище звання. Якщо нам коли-небудь закортить якоїсь відзнаки, якогось звання, то всі ми маємо просити саме звання будівничого, щоб розбудовувати самих себе і суспільства, до яких належимо, щоб мати змогу вдосконалювати себе і світ, в якому живемо.

Філософія як любов і трансформація

Якщо Філософія – це любов до мудрості, то силою цієї любові має виникнути рух. Любов не може пробувати в безруху, бо вона шукає того, чого потребує, того, чого жадає. Бути філософом вимагає руху, позаяк це: Любов, що завжди вимагає більшого і спонукує до того.

Постійна актуалізація всього того, що знаєш, або вважаєш, що знаєш. Перечитування вже читаного, дослухування до того, що, як вважаєш, зрозумів, бо новий пошук дає нові осягнення.

Постійна актуалізація засобів для осягнення бажаних результатів. Ми не завжди ті самі, і те, що вчора могло бути знаряддям, сьогодні може стати перепоною на шляху.

Ревізія і трансформація себе самого. Ревізія – це можливість щодень народжуватися.

Розуміння ближніх, їхніх сподівань та потреб.

Мудрецям належиться самостійність, але тільки невігласи не мають вчителя.

Природа Філософії

Уявімо собі дерево. Його вегетативне життя являє себе в тривкій деревній природі. Його дерев’яний стовбур розгалужується зусібіч своїми незліченними життєвими формами. Гілки, своєю чергою, вкриті листям, квітом і плодами, властивості котрих залежать від породи дерева. Але було б безглуздо визначати дерево кількістю і розміром його гілля чи листя, його квіту та плодів. Нам важить те, як вони себе являють, їхній зв’язок зі стовбуром, адже без стовбура не було б нічого іншого.

Така і природа Філософії. Це твердий стовбур дерева. Від його стійкості та незмінної деревної кондиції залежатимуть його гілля і листя, а також якість його квіту і плодів. Якщо наш стовбур – це любов до мудрості, то сила любові дасть місце гілкам знання, а на них розбрунькується квіт пізнання, що перетвориться на плоди для Людства.

Філософська природа двоїста: шукати і давати, знаходити і ділитися, бути багатими і водночас великодушними.

Повертаючись до нашого дерева, зазначимо: одна річ – те, що ми бачимо, й інша – коріння, яке ховається в глибинах землі, а втім, є його найважливішим аспектом.

Без коріння немає життя, а без життя немає філософії. Про яку любов до мудрості можна говорити, якщо немає життя? Любов є суто вітальне явище, що потребує коріння, яке б її живило і давало змогу перебути всі буревії та труднощі.

Приховане коріння не уникає правдивого пошуку того, що належить до філософської природи, а домагається глибшого пошуку, спрямованого на причини, а не на очевидні наслідки.

Філософія для кращого життя

Від мрій до дій

Наші ідеї вартісні, якщо вони позитивні та обґрунтовані для нас та для інших, якщо ми можемо поєднати їх з кращими почуваннями, аби потім застосувати, як належить. Чиста ідея, без почування і без подальшої дії, приречена на фіаско.

Повсякденне життя свідчить, як важко буває зреалізувати те, що ми думаємо; ми воліємо лишатися при своїх мріях або, радше, сновиддях, притлумлюючи таким чином наші бажання і уникаючи зусиль, яких потребує кожна ідея, аби стати конкретною реальністю.

Вчитися діяти

Треба розуміти те, що ми вивчаємо, тобто, видобувати з книжок ті ідеї, які можуть нам прислужитися, особливо коли ми сприймаємо їх як вартісні й доконечні. Треба вчитися діяти, щодень помилятися і знову радо торувати новий шлях. Але, над усе, попри помилки та розчаровання, треба щось робити, щось урухомлювати в собі і в світі. Все інше не Філософія, а ментальна гімнастика. Раз у раз питайся в себе, чого ти вчишся і що знаєш; усвідом, що робиш, і зможеш собі відповісти.

Від інтелектуального знання до дії

Студіювання та читання, навіть обдумування прочитаного і вивченого замало. Треба вміти діяти згідно з інтелектуально осягнутим, а всяка дія потребує поступового вироблення навички аж до досконалості. Щоб успішно зреалізувати себе, потрібна впевненість у собі; не відступати перед труднощами, ніколи не сумніватися в успіху задуманого. Навпаки, треба реагувати рішуче й охоче на нові вимоги життя і розглядати їх як важливі, бо вони того варті; набутки, як природний наслідок, не змусять на себе чекати.

Ментальна допитливість чи потяг до знань?

Ментальна допитливість – це звичайне поверхове і несуттєве подразнення, натомість потяг до знання разом з гарячим і рішучим серцем вартує більше, ніж пустопорожня велемовність. Потяг до знання і рішуче серце являють себе своєрідно: не покладаючи рук і не зневіряючись, докладаючи стільки зусиль, скільки необхідно, повертаючись до своїх помилок і виправляючи їх, повторюючи свої дії до певної досконалості.

Ідеї та ідеології

Ідеї, якщо вони недостатньо тривкі, невдовзі помирають. Як і люди, вони народжуються і помирають. Та й ідеології, як вивчення, поглиблення та розвинення ідей, помирають, як і все. Не помирають ті, що живуть ідеями, ті, що втілюють їх у тій чи тій формі на різних етапах Історії. Маємо вчитися цінувати більш вагомі, більш тривкі ідеї, а також пильнувати, щоб ті ідеї, що помирають, поступалися місцем новонароджуваним, які, власне, колись вже існували в іншому вбранні і за інших обставин. Чи не те саме відбувається з людьми і з самим життям.

Ідеї та їхнє застосування

Вироблене у плані ідей та образів має у тій чи тій формі втілюватися в конкретні справи. Хай результати і не будуть оптимальні й остаточні, найважливіше упевнитися, що ми спроможні перетворити думку на ефективну дію.

Між мріями та реальністю існує така сама дистанція, як між ідеями та діями. Мрії та реальність – це дві шальки терезів, що мають зберігати рівновагу, аби йти життям з меншими стражданнями, якомога рідшими невдачами, а, навпаки, з більшою приємністю і перемогами.