Kitobni o'qish: «Стихи и рассказы радиолюбителей Украины»

Часть первая: Радиолюбительские стихи

1.1. Александр Бобров, UR5ALU
Город Ромны

До Тараса

 
Встань Тарасе, та пройдися стежками Вкраїни,
Де життя колись буяло – бовванять руїни.
В дикім полі вітер свище та бур’ян буяє,
Як над страшним попелищем, вороння літає.
 
 
Порозоренії ферми, кинуті бригади,
Все розбили, розорили, наші «рідні» гади.
Всі царки, панки, чинуші, дочекались момента,
Так тягнули, брали, крали, що тім президентам!
 
 
Та й останні не зівали, дріб’язок не брали,
А заводи, надра, землю, швидко розхапали!
Зась вам лісу і повітря, зась ковтка водиці,
Бо навкруг усе приватно, скрізь сторожа й криця!
 
 
Весь народ оті злодюги, в жебраки пустили,
Помаранчеві й червоні, чорні й синьо – білі.
То ж в оцьому ти, Тарасе, нам не допоможеш,
Не пробитися в ті двері де сидять вельможі.
 
 
Де за грошики закони бандою приймають,
І на шиї на народній живуть й процвітають!
Хоч тобі поталанило, бо стоїш на кручі,
Наче шмаття розірвали весь Дніпро ревучий!
 
 
Завше чхать вони хотіли, пани можновладні,
Що вмирає Україна і діла неладні.
Для них Бог – зелений долар чи просто грошина,
Гине, гине, пропадає велична країна!
 
 
Ти куди б не йшов Тарасе, якими стежками,
Не знайдеш ніде чесноти, скрізь панують хами!
Не було тієї правди і повік не буде,
Всюди нелюди панують і гибіють люди!
 
 
І однаково плювати, Раді й Президенту,
Що народ весь вимирає – в них свої акценти.
Тільки б в банках, та побільше, доляри дзвеніли,
Коли ж вони нажеруться, щоб їх повдавило!
 
 
Не вставай Тарасе милий, чорна сила скаже,
У твою пусту могилу, якась падла ляже!
А тоді тиняйся світом, вже ж нема родини,
І не вгледиш, коли згине вся твоя Вкраїна!
 

Круглый стол

 
Привет всем, кто проснулся и всем кто пришел,
Кончай базар травить, проводим круглый стол!
Сейчас составим список, AK, AU, AL,
AR?! Давно записан, как ты мне надоел!
 
 
Эй, мужики! Потише, не надо горло драть,
Не очередь за пивом, успею записать!
Ну, кто еще остался? Эй, кто там нас зовет?
Нет, здесь мы не торгуем! Так, что, адью, пролет!
 
 
Ну вот, всех записали, коль кто-то подойдет,
Он как всегда, последним, «подписочным» пройдет!
Во-первых, с днем рожденья хочу поздравить, я!
Есть случаи такие, поздравим их друзья!
 
 
А дальше все по теме, вчера и нынче тест,
Под Винницей проводится очередной хэмфест.
К Ротманова отправился российский Робинзон,
По маякам Одесса, закрыла свой сезон!
 
 
На ЕРС CONTESTe наш US0AK,
Второе место в мире, сорвал наверняка!
Что ж, наши поздравленья, пусть знают все о нас,
На призовых «пол литра», сообразим сейчас!
 
 
Да, на страничках сайта, есть видеоотчет,
Как мы проводим «тесты», как наша жизнь течет,
Там Тростянец и Глухов, на «Полевом», на дне,
Со связями справлялись уверенно вполне!
 
 
Лишь нету фотографий, кто с кем и сколько пил!
Когда с последним рапортом, ЛОГ взял да и закрыл!
Но это тоже нужно, а как «напругу» снять,
Для этого лишь надо, всем точно наливать!
 
 
Но это отвлеченье! А, в общем, молодцы!
Достойно выступали и дети и «отцы»!
Ну, в целом информации, на этом кончен блок,
Теперь пройдем по списку, всем коротко и в срок!
 
 
Ведь через три минуты, на Тонисе идет,
Повтор ночного ринга, Кличко поляка бъет!
Давайте очень быстро, по теме, без воды,
Без всяких трали-вали, и прочей ерунды!
 
 
Все, уложились точно, секунд осталось пять,
Наш «круглый» стол окончен, иду TV включать.
Какие там вопросы? Давайте на потом!
Сейчас с Кличком поляка, «завалим» и побьем!
 
 
Всем доброго здоровья! Пока, уже ушел!
Как быстро все решили! Что значит «круглый» стол!
До следующей встречи! Ого, какой удар!
Ну, все, гасите свечи, не бокс, сплошной кошмар!
 
 
В эфире стало тихо, трансивер замолчал!
Похоже, телевизор, там каждый свой включал!
Что ж «круглый» стол закончен, в нем смысл, конечно есть!
И в каждом воскресенье, он наш и ум и честь!
 

Хобби

 
Ты странный человек, знакомые сказали,
Когда на «сороковку» YAGI увидали.
Мол, хобби у тебя, братан, такое,
В мир деловой дороги не откроет.
 
 
Как им ответить право я не знаю,
Чем объяснить, что люди разные бывают.
Нельзя деньгами все на свете мерить,
Да вот боюсь, наверно не поверят!
 
 
Я не такой как все, конечно, это знаю.
Ведь по ночам не Шустера включаю,
Не слушаю трепню в Верховной Раде,
Не верю брехунам «що нині є при владі»!
 
 
Есть у меня тропинка, нет дорога,
В тот мир, таких как я. Их очень даже много!
Там часто всех хоть не всегда встречаю,
Когда трансивер старенький включаю.
 
 
Нет между нами миль и континентов,
Не давят душу прибыли с процентов.
Там все равны, в том мире мало фальши,
И нет значенья, муж ты или мальчик.
 
 
Хоть наш язик не очень всем понятен,
Он только наш и от того приятен.
Пусть просто так, или в ином контесте,
Мы все всегда в одном и том же месте.
 
 
Мне жалко тех, кто нас не понимает,
Не обижаюсь, если даже нас глупыми считают.
Тот мир, где мы, не может всяк увидеть,
Уж лучше промолчу, чтоб словом не обидеть.
 
 
Одних рыбалка манит, других влечет охота,
Третьи ищут выпить, им тоже есть забота.
Футбол, хоккей, корида и прочие капризы,
Лишь нам эфир приносит различные сюрпризы.
 
 
Как часто как-то, где-то проезжая,
Антенны вижу, вот душа родная!
И без стесненья подхожу я к дому,
К такому «НАМU», как и я «больному».
 
 
Мы выпьем за знакомство чаю, и «проход» обсудим,
Найдем друзей эфирных, о них мы не забудем!
Пожмем друг другу руки, и прощаясь,
Вдруг вспомним, на «BENDAH» все же мы встречались!
 
 
Поет морзянка, мелодично, чисто,
Гетеродин вторит ей тонким свистом.
Из точек и тире вдруг создаются фразы,
Да это же «DX», я не работал с ним ни разу!
 
 
Я странный человек, я знаю это точно,
Когда трансивер «разгоняю» ночью.
Мне, как и многим, спокойно жить не ймется,
Ведь мое хобби Радио, зовется!
 

Ода «Радиоинформу»

 
А, что же здесь читать? Поставлен был вопрос,
Когда домой газету, мне почтарь принес.
Нет в ней о светской жизни, ни буквы, ни словца,
Отсутствуют там сплетни, без края и конца!
 
 
Кто, где на вечеринке, кому-то дал под глаз?
Как изменилась мода, от «голубых» сейчас?
Где отдыхала Алла, кому «нагнул» Филлип?
Из «фото-кинозвездок» кто вляпался, кто влип.
 
 
Где ужасы, что душу безумством теребят?
Сопливые истории для пожилых «девчат».
Ну почему так мало – куплю, продам, отдам?
Куда то подевалось – сниму, знакомлюсь, сдам.
 
 
Совсем не интересен подборок целый блок,
Еще й для «початківців» преподают урок.
Там термины чудные, по тексту сплошь рябят,
Чужие позывные, колонками стоят!
 
 
Но мне совсем не нужно, кто и кого где «снял»,
Как кто-то на «тусовке» в асфальт, лицом упал.
Убили, задушили, за что «мотают» срок?
Бандитам сколько платят богатые «оброк».
 
 
Мой интерес попроще, когда и где проход,
В каком порту «Купава», когда домой придет?
Какие СПСы, эфир нам принесет?
Да список стран для «доски», те, что идут в зачет.
 
 
Что нового в антеннах? Куда «базука» бьет?
Когда пройдут «контесты»? Кому послать отчет?
Приедут ли испанцы, в Чугуев на хамфест?
На сколько в минитурах, мы претендуем мест?
 
 
Все, что нас интересует, найдется без труда,
Полезное «инфо», здесь под рукой всегда!
Какое ныне солнце? Куда уходит шторм?
Мне обо всем расскажет, мой «Радиоинформ».
 

Памяти А.Руденко (UB5AGX)

 
Был у меня, прекрасный Друг,
С большим, открытым сердцем.
В минуту тяжкую ходил к нему
Душой согреться!
 
 
Конечно, не был он святым,
И мог погорячиться.
Но очень многому тогда,
Успел я научиться!
 
 
Он был улыбчивым всегда,
Предельно аккуратен.
И хоть за рюмкой, хоть в делах,
Надежен и приятен.
 
 
К тому ж во всем везде, всегда, имел большое дело.
В его руках и голове Большая Мысль горела!
Без слов и споров помогал, коль приходилось туго.
Да не хватило сердца всем, все, нет Большого ДРУГА!
 
 
Он яркой молнией сверкнул, всего-то сорок девять.
Душа его сейчас в Раю, я верю и надеюсь!
Ему спасибо говорю. Жаль, не успел при жизни.
Но все же долг свой отдаю, теперь уж после тризны!
 
 
Я строки эти всем, УШЕДШИМ посвящаю.
Тем, кто тепло Души дарил, сердца свои сжигая!
У Господа прошу одно, дай им дорогу к Раю.
Их память, их дела, в нас живут, не умирают!
 
 
Стоит пустым рабочий стол, лишь фото в черной раме.
И он, улыбчив как всегда и как всегда с друзьями!
Теперь густая тишина, из всех углов крадется.
Как жаль, ЕГО здесь больше нет, увы, он не вернется!
 

Хамфест

 
Собрались мы из разных мест,
Не просто выпить, закусить.
У нас событие – ХАМФЕСТ,
Он круче Евро, может быть!
 
 
И хоть знакомы все вокруг,
В эфире встретились не раз.
Но как прекрасно, старый друг,
Увидеть блеск знакомых глаз!
 
 
Шумит сосна, и Псел течет,
В бокале пенится вино.
Все годы, что прошли, не в счет.
Не воротить их, все равно.
 
 
Трансивер снова на столе,
CQ,CQ, летит в эфир,
Пусть мы чуть-чуть «навеселе»,
Ведь представляем, целый мир!
 
 
Мир прохождений и антенн,
Мир ламп, РА и микросхем.
Где связи все идут в зачет,
Хоть жизнь меняется, течет.
 
 
Но раз в году, иль может два,
Когда расстелится трава,
В реке прогреется вода,
Мы собираемся всегда!
 
 
Есть Шостка, Глухов, Лебедин,
Ромны, Ахтырка и Колядин,
Кролевец, Сумы, Тростянец,
И много милых нам Сердец!
 
 
Хамфест, Хамфест, улыбки, смех,
Общенья праздник, без сомненья.
Как старый друг, ждешь в гости всех,
Всех тех, кто любит приключенья.
 
 
Я приглашаю всех, Друзья,
Конечно, если время будет.
К нам на Хамфест, здесь вся «Семья»,
Здесь все достойнейшие люди!
 

1.2. Григорий Плечко, UT5XM
Село Короченки, Житомирская обл

Не розчаруюся в тобі

 
Ти, рідна, й досі у журбі
І воскресаєш ти повільно…
Не розчаруюся в тобі,
Моя ти страднице-Вкраїно
 
 
Страждає єдність, далебі —
Віки роз’єднана в неволі!
Не розчаруюся в тобі —
Дорога спільна, спільна доля.
 
 
Не гордимося хай, ще ні,
Тобою, мовою ясною —
Не розчаруюся в тобі,
Ти будеш все життя зі мною
 
 
Бо я, як син, збагнув твій біль,
Я ж не дитя уже наївне —
Не розчаруюся в тобі.
Моя ти ненько-Україно!
 
 
Багатство, поки що, в добрі,
А щедрість – в серці, не в коморі.
Не розчаруюся в тобі —
Поділим навпіл радість, горе.
 
 
Я вірю у часи нові,
Ту віру грози не остудять.
Не розчаруюся в тобі,
В героях тих, що є, що будуть.
 
 
Я вірю в неба голубінь,
У золотий пшеничний колос —
Не розчаруюся в тобі,
Я заявлю на повний голос.
 

Одвічний біль…

 
Одвічний біль, одвічна втіхо!
Не вірю я, що ти з ребра!
На радість нашу, чи на лихо,
Бог жінку з іншого зібрав.
 
 
У фарб зорі він взяв чарівність,
Додав жорстокість злих стихій,
Красу і лебедину вірність
Й долив до них отруту змій.
 
 
Ослину впертість, ласку киці
Змішав зі мстивістю пантер,
З’єднав з ревнивістю тигриці
Жадобу п’явок-ненажер.
 
 
Перемішав з дурманом зілля
Комахи в’їдливої писк,
Яскраве сонячне проміння
Й нічних зірок холодний блиск.
 
 
В смутну задуму, що мав місяць,
Додав ще грацію газель,
Потовк заміс, як тісто місять,
Поглянув збоку – ні, не все.
 
 
Тож компонент додав останній,
Що в жінці досі ще не зник:
Магнітну силу притягання,
Яку зна кожен чоловік…
 
 
З легенди вийшла ти, чи з міфа,
Нехай ти з тіста, чи з ребра —
Одвічний біль, одвічна втіхо:
Любові, щастя і добра.
 

Не стерти велич Перемоги

 
Не зітруть і віки твою велич,
Не забути того, що було,
Хоч гранітні стираються стелли
Й ветерани – один на село.
 
 
Приспів:
 
 
Хай луна мідний дзвін в піднебесся…
Перемого! Для нас ти свята!
Тільки хто ж через рік? Через десять?
Знов настирливо серце пита.
 
 
Та ми вірим, що пам’ять нетлінна
І про подвиг згадаємо знов,
Подвиг тих, хто не став на коліна,
Хто за нас проливав свою кров.
 
 
Приспів:
 
 
Хай луна мідний дзвін в піднебесся…
Перемого! Для нас ти свята!
Тільки хто ж через рік? Через десять?
Знов настирливо серце пита.
 
 
Це вони задихались в болотах,
Замерзали в глибокім снігу,
Гамували зашерхлим ротом
Свою з кінського сліду жагу.
 
 
Приспів:
 
 
Хай луна мідний дзвін в піднебесся…
Перемого! Для нас ти свята!
Тільки хто ж через рік? Через десять?
Знов настирливо серце пита.
 
 
І крізь вихор шаленої бурі,
Батьківщину закривши грудьми,
Вони йшли і на смерть, й на тортури,
Щоби ми залишались людьми.
 
 
Приспів:
 
 
Хай луна мідний дзвін в піднебесся…
Перемого! Для нас ти свята!
Тільки хто ж через рік? Через десять?
Знов настирливо серце пита.
 

Війна – завжди війна

 
Транзистор муркає на вушко,
В кімнаті спокій і тепло…
Хтось знов когось бере на мушку…
Добро і Зло, Добро і Зло…
 
 
Події мов із каруселі
Хватає память наугад
Й проводить дивні паралелі:
Чечня, Афган і … Сталінград.
 
 
На Волзі голову склав тато,
Кабул з синів зробив калік,
Вернувся зять живим до хати,
Та душу в Грозному обпік…
 
 
І знову плаче мати сива,
Бо все ж війна – завжди війна,
Священна ти, чи справедлива —
Несеш ти смерть її синам…
 
 
Транзистор муркає на вушко
В кімнаті спокій і тепло…
Хтось знов когось бере на мушку…
Добро і Зло, Добро і Зло.
 

А може це ти?

 
Згадалась балада, як сина Альошу
Побачила мати з екрану кіно:
Летить він в атаку крізь років порошу,
Хоч смертю хоробрих загинув давно…
 
 
Хай думка наївна та пам’ять не стерта —
Я в хроніку давню вогненних років,
В солдатські обличчя вдивляюся вперто,
Проходячи вкотре шляхами батьків.
 
 
Я кидаюсь з ними на кулі за Бугом,
Під бомбами корчусь у хвилях Дніпра…
Поразки і відступ… Поразки – як цугом.
І віра крізь відчай… Москва…Сталінград…
 
 
В боях і утратах дорога й зворотна
Повз згарище-хату туди на Берлін.
І ненька-Вкраїна, святкова й скорботна,
Вітання прощальні нам шле навздогін…
 
 
Хоч думка наївна, нічого, не гордий —
Включаю дев’ятого знов з дев’яти…
Стара кінохроніка Держфільмофонду…
Он знову хтось схожий… А може це ти?!
 

Гіркий урок Чорнобиля

 
Квітнева ніч… Містечко спить… Все тихо.
Садів духм'яних запах – до небес!
Та в спокій цей ввірвалось чорне лихо:
Бутон вогненний знявся над ЧАЕС!
 
 
Гармонію бетону і природи,
Усю красу спалив нещадний смерч!
Та проти піднялись сини народу,
Своїм життям вони спинили смерть…
 
 
Ще й не жили ви, юні лейтенанти,
Володя Правик, Віктор Кібенюк!
Та встали перші ви під гул набату,
Щоб людство зберегти від смерті, мук.
 
 
Нерівна битва в ядерному пеклі:
Нейтрони, гама-частки – загаси!
Отруйний дим, киплячий бітум, спека,
Кругом вогонь… і де ж межа їх сил?
 
 
Ось тут і видно чим і як хто диха,
Не був героєм зроду?.. Станеш тут!
В безсмертя піднесе шалений вихор,
Чи в забуття проложиш свій маршрут…
 
 
Могутній хтось, та з зором, ой, коротким
Ту грізну силу вклав до млявих рук
І став Чорнобиль нам гірким уроком
І полігоном різних там наук.
 
 
І йод, і цезій, стронцій і плутоній,
І їх сполук прокляті номери
Смертельним брудом держать у полоні
Усе живе, мов кажучи: «Умри!»
 
 
Прости нам, Земле, як прощає мати,
За зло полям твоїм, лісам, воді.
Ми не царі природи, щоб все брати
Та ні! Ми діти… й учні молоді.
 

Пісня чорнобильців-ліквідаторів

 
Стомились чорнобильські дзвони
І рани зализує час…
Байдужість чинуші бетонна
Давно не новинка для нас.
 
 
Ми й досі «дорогою смерті»
У снах летимо крізь весну,
Щоб знов у смертельному герці
В реакторі вбить Сатану.
 
 
Ми люди прості, не герої,
Нам випала доля така:
Героями стати в двобої,
Якого ніхто не чекав.
 
 
Не всі ми прибути у змозі
І в день цей стояти в строю —
Багато знайшли по дорозі
Останню зупинку свою.
 
 
Їм вічного сну в супокої…
А нам – і за себе й за них —
До праці щоденної знову
Попереду юних синів…
 
 
Стомились чорнобильські дзвони
І рани зализує час…
Байдужість чинуші бетонна
Давно на новинка для нас.
 

Кумова пригода

 
Так, Микола – випивоха,
Кажуть, це з природи,
Хоч і брешуть люди трохи
Про його пригоди…
 
 
Якось раз вночі, бідняжка,
Встав, мов божевільний.
Вихід лиш (бо ж де та пляшка) —
Пасіка артільна…
 
 
Мед лікує всі хвороби,
Чи внутрі, чи зовні,
Хоч п’яниці і нероби —
Трудновиліковні.
 
 
Що докажеш тут Миколі?
Доганяй за гаєм!..
Вже на пасіці у полі
Вулик вибирає.
 
 
От вхопив, який поближче,
Придавив до пупа
І до плота, там де нижче,
З вуликом потупав.
 
 
Та зненацька наш Микола
Вигнув дивно шию:
Де ж взялись такі тут бджоли —
Не гудуть, а виють?..
 
 
Вулик тут же, біля плоту,
Загарчав, загавкав
Й цап! Зубами – от сволота:
Зна, де більша вавка.
 
 
Кум від болю й переляку
Вулик вбік десь кида —
Хоч би дійсно був собака.
Тьфу! Це ж просто гнида!
 
 
Стис ширінку міцно в поли,
Мчить додому хутко —
Сплутав чорт він оті бджоли
І собачу будку!..
 
 
Сам не бачив я, не знаю. —
Плещуть молодички,
Що в Миколи, десь там скраю,
Шрам є невеличкий.
 

На весілля в Ясси

 
Тясмин десь давно за лісом
Ззаду вже й Синюха…
Скаче військо, скаче риссю,
Вслід за сонцем к Бугу.
 
 
З козаками, глянь, татари —
Кіньми топчуть простір…
Це весільні мчать бояри
До Лупула в гості.
 
 
Обіцяв за Тимофія
Видать заміж Домну,
Ну, а сам, як та повія,
Крутить безсоромно.
 
 
Калиновському Мартину
Це якраз на руку:
От Богдановому сину
Добру дам науку!
 
 
Не спиняй бояр, Мартине,
Все ж таки – Хмельницький!
Не спиняй – бо хто їх спинить
Дасть тим жаба цицьки!..
 
 
Перший день уроком бою
Став хвальку-поляку:
Козаченьки із ордою
Ляхам втерли маку.
 
 
А вночі терза жовнірів
Незвичайний клопіт
Шляхті гріють хлопи шкіру —
У вогні всі копи.
 
 
Розгулявсь жених із ранку
Із Карач-мурзою —
Не одна ревла шляхтянка,
Ставши враз вдовою.
 
 
Хто тіка за річку бистру —
Хлоп тут недалечко:
Ось за ваші, ляхи, здирства!..
Ось за Берестечко!..
 
 
Залишився й Калиновський
Під Батіг-горою…
Двадцять тисяч – військо польське
Вкрилося травою
 
 
Все готове вже у Яссах,
Жениха жде Домна:
Хай бояри лиш, будь ласка
Будуть … за кордоном…
 

Сміхоград

 
В місті славнім Сміхограді
Всім живеться, як в раю.
Чистоті, порядку раді,
Славлять долю всі свою.
 
 
Та в житті бува нерідко:
Не цінуєш те що є.
Тож не знаєш, як і звідки
Раптом горе пристає…
 
 
На одній із людних вулиць
Папірця хтось із курців
Не докинув раз до урни,
Просто, він не долетів.
 
 
А хлопчак обгортку «жвачки»
В урну кинув – переліт!
Не нагнувсь над сміттям рачки,
Вже й школяр, вже ж десять літ…
 
 
Через тиждень зникла урна —
Вся сховалась під сміттям.
Наче й люди всі культурні:
Чи дорослий, чи дитя.
 
 
З кожним днем все більша купа —
Мов на дріжджах все росте.
Сміхоградці, ви ж не глупі!
Чом тривоги не б’єте?!
 
 
Схаменулись дуже пізно,
Бо над містом вже гора,
Це не сміття – сила грізна,
З нею битись вже пора.
 
 
Стало темно враз, як в ямі,
Вітер гору ту зірвав
Й місто все страшним цунамі —
Шаром сміття поховав.
 
 
З того часу місто зникло,
Славне місто Сміхоград.
А це місце люди звикли
Звати просто: «Сміттєград».
 

На зборах

 
У одній країні, там де річка й гори,
Всі зійшлися звірі на великі збори.
 
 
Котрий день і нічку не здолать проблеми:
«Як ми через річку міст новий зведемо?!»
 
 
«Ось за нашим планом» – Заєць Косий каже:
«Міст легкий із планок через річку ляже!..»
 
 
«Ні, хоча це й просто,» – слон почухав вухо:
«Та для цього мосту треба нам колоди.»
 
 
Тут осел щосили: «Щоб іти нам далі
Ми ще не рішили головні деталі!..
 
 
Що нам за основу взяти краще з толком:
Впоперек будова, чи уздовж потоку?!»
 
 
Дехто, може, й знає дивну цю общину —
Мосту там немає, кажуть, і понині.
 

Це не наша вина

 
Це не наша вина, це – біда,
Що мужчина тепер м’якотілий.
Що на шию дружині сіда,
Не знаходячи справжнього діла.
 
 
А жінки наші йдуть у світи,
Доглядати дітей чужих, неміч.
А буває в борделі піти,
Заставляють прокляті «зелені».
 
 
Зробить все Берегиня сім’ї
Для дітей та й для тебе, мужчино…
Піднімись! Нехай подвиг її
Буде справжнім для тебе трампліном.
 
 
Ти охляв – безконечна борня…
Ой, нелегко вигнанцю із раю!
Щоби вижить – трудися щодня,
Ворогів – ні кінця їм, ні краю…
 
 
Не чіпаймо глибини віків,
Промчимо лиш над Києвом-градом.
Скільки мужніх людей-вояків,
Полягло від злодійської зради.
 
 
Вся історія – битви, війна,
Там походи, облоги, набіги.
Раз у раз йдуть страшні племена:
Скіфи, половці і печеніги…
 
 
Не злічить міжусобних боїв:
Син на батька, а брат йшов на брата.
Склали голови буйні свої —
Непоправні в мужчинах утрати…
 
 
А татаро-монгольська орда?…
І на захист вставали мужчини.
Їхня кров, мов водою ріка —
Поле бою ніхто з них не кинув.
 
 
Не забудем й козацьку добу,
За свободу народні повстання.
Громадянську й страшну світову,
І епоху під іменем «Сталін»…
 
 
Й кожен раз у сиріт-малюків
Залишався один вихователь.
Хлопчакам замінити батьків
Спромоглася не кожная мати…
 
 
І не наша вина, це – біда,
Що мужчина тепер м’якотілий.
Що на шию дружині сіда,
Не знаходячи справжнього діла…
 

Мій час

 
Ну хто сказав, що не цікавий
Вділила доля час мені?
Народ історію прогавив,
Що він не втримавсь на коні?..
 
 
Мій відлік йде від свисту бомби
І реву чорних птиць на схід,
Що проникав крізь землю мов би,
Страшним хрестом накривши світ.
 
 
Хто пережив, той не забуде
Оту шалену круговерть,
Коли на смерть стояли люди,
Своєю смертю вбивши смерть…
 
 
І не забути степ цілинний,
Прокльони Праги і Кабул,
Громи надзвуків в небі мирнім
І крізь озон могутній гул.
 
 
Дзвінкі будови комунізму:
То ГЕС, то місто, дальній БАМ…
Від мрій нам тут ставало тісно,
У космос вже хотілось нам.
 
 
Нехай ти був і чорноробом,
Та в тому є й твоя вина,
Що горем в світ ввірвавсь Чорнобиль
Й життя безжально вимина.
 
 
Здавалось, все ж робив, що треба,
Тож стань на хвильку, зупинись!..
Я мчав з народом прямо в небо
Й не знав, що падаю униз…
 
 
А незалежність України?
В житті моєму, мов сюрприз!
От, правда, мучуся й донині:
Невже наш поступ десь завис?..
 
 
Ну хто сказав, що не цікавий
Вділила доля час мені?
Можливо, щось я і прогавив,
Та ми ще й досі на коні.
 

Стьопа зоотехнік

 
Наш Степан солідним став
Виріс вшир і вгору:
«Тачка», хата, поруч став,
Кабінет в конторі.
 
 
Із села на комбінат
Возить він худобу,
А ковбас везе назад,
Кажуть повну торбу.
 
 
Не купляє за свої —
Крутить щось з вагою:
Хтось – йому, а Стьопа – їм,
Стьопа з головою…
 
 
Став скупим Степан Хомич,
З кожним разом гірше,
Хлопці просять могорич —
Тягне все: «Пізніше!..»
 
 
Ждали жданого – нема.
Та не кажуть в вічі:
Той, хто хоче все дарма,
Часто платить двічі.
 
 
Як раніш, в останній раз —
Хлопці вірні слову —
Перекинули ковбас
Стьопі торбу повну…
 
 
Жінка гладить, мов кота:
«Дай сама побачу..» —
Зирк у торбу, ну, а там…
Гідність все бичача…