Kitobni o'qish: «Тлумачення снів»

Flectere si nequeo superos,

Acheronta movebo ¹

Передмова до першого видання

У своїй книжці я намагався дати читачеві уявлення про тлумачення снів, і, сподіваюся, у цій роботі не переступив межі царини невропатології, оскільки психологічні дослідження показують, що сновиддя є першим членом класу ненормальних психічних явищ, інші члени якого, такі як істеричні фобії, нав’язливі стани і марення, мають становити практичний інтерес для лікарів. Як буде показано, сни можуть не претендувати на практичне значення, але, з іншого боку, набагато більшою є їхня теоретична цінність як парадигми, оскільки той, хто не здатен пояснити походження образів сну, навряд чи може зрозуміти природу фобій, нав’язливих станів і марення, а надто – лікувати їх.

Однак той причинний зв’язок, що обумовлює важливість даної теми, відповідальний також за недоліки моєї роботи. Відгалуження, яких не бракує у моєму викладі, відображають численність точок дотику між проблемою формування снів і більш комплексними проблемами психопатології. Детально розглядати їх усі тут немає можливості, проте, якщо стане часу, сил і нового матеріалу, завдання буде реалізовано у дальших роботах.

Труднощі викладу посилювалися особливостями матеріалу для ілюстрації тлумачення снів. Читачеві стане зрозуміло в процесі ознайомлення з текстом, чому жоден сон, згаданий у спеціальній літературі або отриманий з невідомих джерел, не був би придатним для цієї мети. Єдиними джерелами залишаються мої власні сни, а також сни моїх пацієнтів, що проходять психоаналітичне лікування. Проте використанню останнього джерела перешкоджає та обставина, що тут на процеси формування снів накладаються хворобливі невротичні риси. З іншого боку, переказування власних снів неминуче відкриє широкій публіці інтимні аспекти мого психічного життя – більшою мірою, ніж мені хочеться чи взагалі прийнятно для будь-якого автора, якщо він науковець, а не поет. Зрештою, я таки зважився на болісну неминучість, щоб не відмовлятися цілковито від підкріплення наочними доказами своїх теоретичних висновків. Природно, я не міг протистояти спокусі уникати надмірної відвертості шляхом замовчування або зміни деяких подробиць; і там, де таке сталося, цінність моїх прикладів напевне постраждала. Можу тільки висловити сподівання, що читачі, увійшовши у моє складне становище, виявлять до мене поблажливість, а кожен, кого що-небудь збентежить у наведених снах, не стане відмовляти мені у свободі слова – бодай, у снах.

Передмова до другого видання

Якщо за десять років по виходу у світ цієї (аж ніяк не простої для сприйняття) книжки виникла потреба другого видання, то не внаслідок інтересу до неї з боку професійних кіл, яким була адресована оригінальна передмова. Мої психіатричні колеги, схоже, не здобулися подолати початкове спантеличення, яке викликав мій новий підхід до снів. Професійні філософи вже звикли відмахуватися від проблеми снів, які вони розглядають як простий додаток до притомного стану, обмежуючись кількома стандартними реченнями, тож вони не зауважили нагоди зробити низку нових висновків, здатних трансформувати усталені психологічні теорії. Ставлення, обране рецензентами в науковій періодиці, могло створити враження, що моя робота приречена на цілковите забуття. А невеличка група моїх мужніх прихильників, які проводять медичний психоаналіз під моїм керівництвом і наслідують мій приклад у тлумаченні снів та використанні цих тлумачень у лікуванні неврозів, ніколи б не вичерпала наклад першого видання. Отже, я в боргу перед широким колом освічених і допитливих читачів, зацікавленість яких схилила мене, по дев’яти роках, знову взятися до цієї складної, але багато в чому основоположної праці.

Я радий відзначити, що змінювати в ній випало не так багато. Подекуди я додав нові матеріали, доповнив новими подробицями зі здобутого мною досвіду і, в деяких місцях, осучаснив формулювання. Але суть написаного про сни та їх тлумачення, а також про психологічні теореми, які належить з них вивести, залишається незмінною; суб’єктивно, теорія витримала випробування часом. Тому, хто знайомий з моїми іншими творами (про етіологію та механізм психоневрозів), відомо, що я ніколи не висував необґрунтованих думок під виглядом усталених фактів, і що я завжди прагну оновлювати свої твердження відповідно до свого просування у дослідженні проблеми. Що ж до теорії снів, мої початково сформульовані висновки залишилися незмінними по суті. Упродовж багатьох років роботи над проблемами неврозів я часто мав сумніви, а іноді втрачав твердість своїх переконань. У такі періоди «Тлумачення снів» завжди повертали мені впевненість. Мої численні наукові опоненти, відмовляючись іти за мною у вивченні снів, демонструють інстинкт самозбереження.

Стійким до будь-яких далекосяжних змін у процесі перегляду виявився також матеріал цієї книжки, який включає – як ілюстрації до засад тлумачення – мої власні сни, і більша частина якого знецінена або застаріла. Особисто для мене ця книжка має додаткове суб’єктивне значення, яке я осягнув тільки після того, як завершив її. Вона стала частиною мого власного самоаналізу, моєї реакції на батькову смерть – найвідчутнішу, найгострішу втрату в житті чоловіка. Усвідомивши це, я відчував, що нездатний усунути сліди емоційного досвіду. Моїм читачам, однак, байдуже, на якому конкретному матеріалі осягати цінність снів і навчитись їх тлумачити.

Там, де я не зумів переробити текст включенням до нього важливих нових даних, я додав їх у квадратних дужках ².

Берхтесґаден, літо 1908 р.

Передмова до третього видання

Між першим і другим виданням цієї книжки минуло дев’ять років, але необхідність чергового видання стала очевидною вже за рік. Такий перебіг подій мав би мене тішити; але так само, як раніше я не хотів вважати нехтування моєю книжкою з боку широкого загалу свідченням її нікчемності, так не можу сприймати теперішній інтерес до неї доказом її довершеності.

Науковий прогрес не обминув навіть «Тлумачення снів». Коли я написав цю книжку в 1899 році, моєї теорії сексуальності ще не існувало, і аналіз складніших форм психоневрозів тільки народжувався. Я сподівався, що тлумачення снів допоможе розробити психологічний аналіз неврозів; від того часу глибше розуміння неврозів, своєю чергою, вплинуло на наше розуміння снів. Теорія тлумачення снів як така просунулася далі у напрямку, який недостатньо виокремлювався у першій редакції книжки. Мій власний досвід, а також праці Вільгельма Штекеля й інших авторів допомогли мені правильніше оцінити ступінь і значення символізму у снах (точніше, у несвідомому мисленні). Отак, упродовж цих років накопичилося чимало матеріалу, що вимагає уваги. Я намагався надолужити, відповідно переробляючи текст і роблячи численні нові примітки. Якщо подекуди ці доповнення загрожують порушити структуру викладу, а подекуди я не спромігся узгодити оригінальний текст з рівнем нашого сучасного знання, я прошу читача про поблажливість до цих недоліків – вони стали результатом і ознакою дедалі швидшого поступу нашої науки. Я б навіть ризикнув спророкувати, в яких інших напрямах пізніші видання цієї книжки (якщо такі знадобляться) відрізнятимуться від теперішнього. Вони, з одного боку, матимуть можливість зблизитися з великим матеріалом, представленим у художній літературі, міфах, живому мовленні і у фольклорі; а з іншого боку, вони муситимуть детальніше визначити взаємини снів з неврозами і психічними захворюваннями.

Гер Отто Ранк надав мені цінну допомогу у доборі додаткового матеріалу і цілковито взяв на себе коректуру гранок. Я вдячний йому та багатьом іншим особам за їхній внесок і виправлення.

Відень, весна 1911 р.

Передмова до четвертого видання

Торік (1913 р.) доктор О. А. Бріл з Нью-Йорка здійснив англійський переклад цієї книжки (The Interpretation of Dreams, G. Allen amp; Co., London).

Доктор Отто Ранк цього разу подбав не тільки про коректуру гранок, але також збагатив текст двома повноцінними статтями – додатками до розділу VI.

Відень, червень 1914 р.

Передмова до П’ятого видання

Інтерес до тлумачення снів не ущухав навіть упродовж Світової війни, і, тим часом, як вона триває, виникла потреба у новому виданні. На жаль, не вдалося у повному обсязі простежити за публікаціями цього періоду; ні доктор Ранк, ні я не знаємо про іноземні праці від 1914 року.

На разі готується до виходу в світ угорський переклад, підготований доктором Голошем та доктором Ференці. У 1916–1917 роках мої вступні лекції з психоаналізу опублікував у Відні Гуґо Геллер. Центральна частина видання, що складається з одинадцяти лекцій, присвячена викладу снів, який я прагнув зробити якнайпростішим і тісніше, ніж у цій книжці, пов’язаним з теорією неврозів. В цілому, це наче компендіум «Тлумачення снів», хоча у деяких аспектах – дещо детальніший.

Я не зміг здійснити фундаментальний перегляд цієї книжки, що привів би її текст до рівня нашого сьогоднішнього розуміння психоаналізу, але, з іншого боку, знищив би її історичний характер. Гадаю, однак, що упродовж майже двадцяти років свого існування книжка виконала покладене на неї завдання.

Будапешт – Штайнбрух, липень 1918 р.

Передмова до шостого видання

Потреба нового видання вже давно б мала бути вдоволена, якби не труднощі, яких зараз зазнає книжкова торгівля; натомість попереднє видання вперше було випущене новим накладом без жодних змін: тільки бібліографію оновив і доповнив доктор Отто Ранк.

Таким чином, моє припущення, що упродовж двадцяти років свого існування книжка виконала покладене на неї завдання, не підтвердилося. Навпаки, я міг би сказати, що вона отримала нове завдання. Якщо попередня функція книжки передбачала надання певної інформації щодо природи снів, тепер вона має не менш важливу місію з подолання уперто хибного розуміння цієї таки інформації.

Відень, квітень 1921 р.

Передмова до восьмого видання

У період між публікацією останнього (сьомого) видання цієї книжки в 1922 р. і теперішнім, у Відні видано повне зібрання моїх творів видавництвом Internationaler Psychoanalytischer Verlag [Міжнародне Психоаналітичне в-во]. Другий том його містить точне перевидання першої редакції «Тлумачення снів», тим часом як у третьому томі зібрано усі доповнення, які згодом вносилися до тексту. Кілька перекладів книжки упродовж цього часу вийшли у світ у звичайній однотомній версії: французький переклад І. Мейерсона опублікувано під назвою «La science des rêves» у серії «Bibliothèque de Philosophie Contemporaine» [Бібліотека сучасної філософії], 1926; шведський переклад Йона Ландквіста, «Drömtydning» (1927); іспанський переклад Луїса Лопеса-Балестероса і де Торреса у VI і VII томах «Повного зібрання творів». Угорський переклад, який, як я вважав, мав вийти ще в 1918 р., досі не виданий.

У даному переробленому і доповненому виданні я так само розглядаю свою книжку як історичний, по суті, документ, тож вніс у неї лише такі зміни, які уточнюють і поглиблюють мої власні погляди. Відповідно до цього, я відмовився від ідеї додання списку робіт з проблем сну, опублікованих з моменту появи книжки, і зараз цей розділ видалений. Дві статті, якими Отто Ранк доповнив давніше видання – «Сни і художня література» і «Сни і міфи», – теж видалено.

Відень, грудень 1929 р.

Розділ І
Наукова література з питання снів

На сторінках цієї книжки я покажу, що певна психологічна техніка дозволяє тлумачити сни, осмислюючи раціональну сутність кожного з них та визначаючи його сенс і відповідне місце у перебігу свідомого психічного життя. Далі я маю намір висвітлити процеси, що обумовлюють химерність і незбагненність снів, і з цих процесів виснувати природу психічних сил, взаємо- чи протидія яких викликає сни. По чому моя розвідка добігне кінця, досягши царини, де проблема снів – у колі ширших питань – має розв’язуватися із залученням інших матеріалів.

Попередньо я представлю огляд праць інших авторів, а також сучасний стан проблеми снів у науці, оскільки у подальшому викладі я не часто матиму нагоду повертатися до цього. Попри тисячоліття зусиль, наукове розуміння снів зазнало дуже незначного поступу – факт настільки широко визнаний, що видається зайвим цитувати окремих авторів на його підтвердження. У працях, список яких я подаю у кінці своєї роботи, міститься чимало обнадійливих спостережень і доволі цікавого матеріалу з нашої теми, але нічого або дуже мало такого, що розкривало б сутність явища або переконливо розв’язувало якусь, бодай одну, з його загадок. Іще менше, звісно, дають зусилля освічених дилетантів.

Питання про сприйняття снів примітивними племенами у доісторичні часи і про його ймовірний вплив на формування тогочасних поглядів на світ і душу настільки цікаве, що я вкрай неохоче оминаю його обговорення у контексті своєї розвідки. На разі, посилаючись, зокрема, на визнані праці сера Джона Лаббока, Герберта Спенсера, Едварда Б. Тейлора, зазначу, однак, що осягнути масштаби пов’язаних з цим питанням суджень ми зможемо, тільки виконавши завдання «тлумачення снів», що стоїть перед нами.

Доісторичне сприйняття снів, безперечно, відбилося у ставленні до снів серед народів класичної давнини ³. Вони пов’язували свої сни зі світом надлюдських істот, у який вони вірили, і розуміли їх як одкровення від богів і демонів. Вони також не ставили під сумнів значення снів для кожної особи, яке полягало, зазвичай, у віщуванні майбутнього. Проте надзвичайне розмаїття змісту і впливу снів ускладнило узагальнення погляду на них і потребувало розподілу снів на різні групи, за їхньою важливістю і надійністю. Натомість, розуміння снів окремими філософами давнини визначалося, перш за все, їхнім ставленням до віщування. У двох присвячених сну творах Аристотеля сни вже стають предметом психології. Ми дізнаємося, що не боги посилають сни, і природа снів є не божественною, а радше демонічною, оскільки природа як така є демонічною, а не божественною, тобто сни приходить не як надприродні одкровення, а як робота людської душі, втім, пов’язаної з божеством. Сни визначаються активністю душі конкретної людини, що спить.

Аристотелю відомі деякі характеристики спання – зокрема, перетворення під час сну малих подразників на великі («людині здається, ніби вона йде крізь вогонь і відчуває жар, тим часом як незначне тепло діє на окрему ділянку її тіла»), і він виводить з цього висновок, що сни можуть доволі точно вказувати лікареві на перші ознаки змін у тілі, непомітні у притомному стані. ⁴

Видатні давні мислителі до Аристотеля вважали сон не породженням заснулої душі, а посланням з божественного боку, і вже тоді виокремилися дві протилежні течії, які відтак завжди впливатимуть на оцінку стану сну. Розрізняли правдиві, цінні сни, які посилались людині, щоб застерегти її чи відкрити їй майбутнє, і марнотні, оманливі, даремні сни, що мали на меті завести на манівці, занапастити.

Ґруппе (Gruppe 1906, 2, стор. 930) подає класифікацію снів за згаданими ознаками у Макробія й Артемідора: «Сни поділяються на два класи. Приналежні до першого впливають лише на теперішній час (або минулий), однак нечинні щодо майбутнього і включають ενὺπνια, безсоння, і які безпосередньо відображають якусь картину або її протилежність – наприклад, голод або його втамування, а також φαντάσματα, які у фантастичний спосіб розширюють дану картину, як, наприклад, нічні жахи, ephialtes. Другий клас, з іншого боку, вважається вирішальним щодо майбутнього; до нього належать: 1) пряме пророцтво, отримане уві сні (χρηματωμός, oraculum), 2) провіщення прийдешньої події (όραμα, visio), 3) символічне видіння, що потребує інтерпретації (όνειρος, somnium). Ця теорія трималася впродовж багатьох століть».

Завдання «тлумачення снів» залежало від зазначеної варіативності їх оцінювання. Взагалі, від снів очікували серйозних наслідків, але не кожен сон одразу надавався до тлумачення і не завжди траплялося зрозуміти, чи зміст сну має якийсь неясний важливий сенс. Така ситуація підштовхнула людей до вироблення способу, за яким незрозумілий зміст сну заміняли на відповідний значущий. Позаяк найбільшого авторитету у тлумаченні снів у давніші часи зажив Артемідор Далдіанський, його детальна праця ⁵ компенсує нам втрачені твори на цю тему ⁶.

Донауковий підхід до снів у давніх цілковито узгоджувався з їхнім світоглядом у цілому і проектував як реальність у довколишній світ те, що реальністю було тільки у їхньому психічному житті. Крім того, на їхньому сприйнятті снів відображалося враження, яке залишає сон у пробудженій свідомості зранку, як щось чуже, з потойбічного світу, що не поєднується з рештою елементів свідомості. Проте не варто гадати, буцімто в наші дні вчення про надприродне походження снів не знаходить прибічників: крім усіх святобожних і містичних письменників, які законно утримують колись широку царину надприродного, доки та залишається незавойованою науковцями, подибуємо також цілком розсудливих і не надто екстравагантних мислителів, які прагнуть у нез’ясованості природи й походження снів бачити аргументи на користь своєї релігійної віри в існування і втручання вищих духовних сил (Haffner, 1887). Поцінування царини сну деякими філософськими школами – наприклад, шеллінгіанцями – є очевидним відгомоном незаперечної в давнину божественності сну. Дискусія щодо пророчої сили снів теж досі триває, оскільки психологічні пояснення на разі не здатні охопити весь накопичений матеріал, хоча ті, хто тримається наукового способу мислення, схильні відкидати такі міркування.

Писати історію наукового вивчення снів тим складніше, що, попри успіхи в окремих питаннях, цілеспрямованого прогресу тут немає. Справа ніколи не доходила до закладення основи з надійно обґрунтованих результатів, на якій наступний дослідник міг би зводити міцну споруду. Натомість, кожен черговий автор наново береться за визначення координат. Якби я став розглядати авторів у хронологічному порядку, повідомляючи, яких поглядів дотримувався кожен щодо снів, то мусив би зректися наміру зробити впорядкований загальний огляд сучасного стану проблеми. Тому я вирішив побудувати виклад радше на послідовному розгляді тем, ніж на внесках авторів; однак торкаючись кожної проблеми, я намагатимуся вказувати, в якій літературі пропонується матеріал до її розв’язання.

Не маючи змоги зібрати геть усю розпорошену по різних віддалених царинах літературу з даного предмета, я мушу просити своїх читачів про поблажливість щодо вичерпності переліку, але запевняю, що жоден основоположний факт чи важливу обставину я у своєму огляді не обминув.

Донедавна більшість авторів схилялися до об’єднання в одній темі питань сну як стану і сновидінь, зазвичай долучаючи до неї також сноподібні стани і явища на межі психопатології (галюцинації, видива, тощо). Новіші праці, як на те, навпаки, звужують тему, зосереджуючись на окремих аспектах сну. У зміні тенденції я вбачаю вияв переконання, що такі темні питання можливо висвітлити лише через серію детальних досліджень. Саме таке детальне дослідження, суто психологічного характеру, я нині пропоную. Я не мав істотних підстав братися до проблем сну як стану, оскільки це здебільшого царина фізіології, хоча одна з характеристик цього стану передбачає зміну функціонального середовища психічного апарату. Отож літературу з питань спання ми не розглядаємо.

Науковий інтерес до снів розподіляється за наведеними нижче темами, які почасти перехрещуються.

A. Зв’язок снів з притомним станом

Наївне судження пробудженого полягає в тому, що сон – нехай навіть не надходячи з іншого світу – сновидця переносить деінде. Старий фізіолог Бурдах, якому завдячуємо ретельним і витонченим змалюванням феномену сновиддя, висловив це переконання у часто цитованому твердженні (стор. 474): «…денне життя зі своїми турботами та втіхами, радощами й болями не повторюється у снах, а радше сни приходять, щоб звільнити нас від нього. Навіть якщо душа цілковито була сповнена чимсь, якщо її краяв глибокий біль або нагальна справа забирала всі сили розуму, сон або витворює щось відмінне від реальності, або по-новому комбінує лише окремі її елементи, або, у ключі нашого настрою, відтворює її суто символічну подобу».

І. Г. Фіхте (I, 541) у тому таки сенсі згадує «доповнювальні сни» [Ergänzungsträumen], змальовуючи їх як таємничий засіб самоцілющої природи духу. У подібний спосіб висловлюється Л. Штрюмпель у своєму широковідомому й справедливо високо поцінованому дослідженні природи і походження снів (стор. 16): «Сон забирає сновидця зі світу притомної свідомості…» (стор. 17): «Уві сні пам’ять практично втрачає упорядкований вміст свідомості, так само як її нормальну поведінку…», (стор. 19): «Через забуття, майже повне відокремлення розуму від звичного змісту і перебігу притомного життя…»

Переважна більшість авторів, однак, тримається протилежного погляду на зв’язок снів з притомним життям. Так Гаффнер зазначає (Haffner, 1887, стор. 19): «По-перше, сон продовжує притомне життя. Наші сни завжди тягнуться за уявленнями, які щойно склалися у нашій свідомості. Ретельне вивчення майже завжди знайде нитку, яка з’єднує сон з досвідом попереднього дня». Вігандт (Weygandt, 1893, стор. 6) прямо заперечує наведене вище твердження Бурдаха, «бо часто і, як видається, у переважній більшості снів, вони ведуть нас до повсякденного життя, і аж ніяк не звільняють нас від нього». Морі ⁷ (Maury, 1878, стор. 56) стисло формулює: «Nous rêvons de ce que nous avons vu, dit, desiré ou fait» ⁸. Дещо розлогіше Йессен стверджує у своїй книжці з психології з 1855 року (Jessen, стор. 530): «Більшою чи меншою мірою зміст сновидінь завжди визначається індивідуальними рисами, віком, статтю, становищем, рівнем освіти, звичним способом життя, а також подіями і цілим досвідом особистого життя».

Найбільш безкомпромісний з цього питання філософ Я. Ґ. Е. Маас (J. G. E. Maass, 1805) у праці «Про пристрасті: «Досвід засвідчує справедливість нашого твердження про те, що найчастіше нам сниться те, на що спрямовані наші найпристрасніші бажання. А отже наші жадання мають впливати на появу наших сновидінь. Честолюбець бачить уві сні здобуті (можливо, тільки у його уяві) або майбутні лаври, тимчасом як сни закоханого сповнені предметом його солодких надій… Усі чуттєві жадання чи відрази, що до часу дрімають у серці, щойно вони пробуджуються з якоїсь причини, можуть викликати певний сон у сенсі пов’язаних з ними уявлень, або ж ці уявлення домішуються до сну, що вже виник». (Цит. за фон Вінтерштейном. Zbl. für Psychoanalyse, 1812).

Не відрізнялася також думка стародавніх про залежність змісту снів від життя. Цитую за Radestock (стор. 139): «Коли Ксеркс перед походом на греків не дослухався добрих порад, а піддався впливу постійних снів, старий тлумач снів, перс Артабан, дуже влучно сказав йому, що сни здебільшого містять те, про що людина думала ще вдень».

У Дидактичній поемі Лукреція «Про природу речей» читаємо (Книга IV, вірш 958):

 
Що виняткової в кожного з нас вимагає уваги,
Те й уві сні переважно в нас крутиться перед очима:
Так, уві сні веде справи правник, порядкує закони,
Вождь поривається в бій, за уявною битвою стежить,
А мореплавці – така вже їх доля – з вітрами воюють,
Я ж – на природу речей невсипущу скеровую думку
Й мовою предків, до чого дійшов, – на письмі викладаю.
Що не візьми – всі науки, мистецтва, заняття всілякі
Поночі голову нам, щойно сон завітає, морочать. ⁹
 

Цицерон (De Divinatione II, LXVII) говорить те, що згодом ствердив Морі: «Все це здебільшого відбувається у душі, як сліди того, про що ми у притомному стані думали або що робили».

Суперечність двох поглядів на взаємозалежність снів і притомного стану, мабуть, нерозв’язна. Тут доречно згадати Ф. В. Гільдебрандта (Hildebrandt, 1875), який вважає, що своєрідність феномену сновиддя взагалі можна описати лише за допомогою «низки контрастів, які часто переходять у суперечності» (стор. 8). «Перший з цих контрастів, – пояснює він, – полягає в тому, наскільки життя уві сні, з одного боку, повністю відокремлене від реального життя, замкнене у собі, а з іншого боку – наскільки ці два життя переплетені і перебувають у постійній взаємозалежності. Сновиддя є строго відокремленим від дійсності, пережитої у притомному стані, сказати б – герметично замкненим буттям, відтятим від реального життя непрохідною прірвою. Воно відриває нас від дійсності, стирає нормальні спогади про неї, переносить нас в інший світ, в іншу життєву історію, що не має нічого спільного з реальною». Гільдебрандт провадить далі, мовляв, коли ми засинаємо, все наше буття зникає разом з його звичними формами, наче за нами «замкнулися невидимі двері». Уві сні особа може поїхати, скажімо, на острів Св. Олени, щоб відвезти ув’язненому там Наполеону зразок елітного Мозельського вина. Екс-імператор люб’язно зустрічає сновидця і той відчуває прикрість, коли пробудження руйнує таку цікаву ілюзію. Особа починає порівнювати сон з дійсністю. Виноторговцем вона ніколи не була і не мала наміру стати. Морських виправ не здійснювала і в жодному разі ніколи не думала побувати на острові Св. Олени. До Наполеона взагалі не відчуває жодної симпатії, а скоріше має вроджену патріотичну неприязнь. До того ж цієї особи ще й на світі не було, коли Наполеон помер на тому острові. Думати про будь-які особисті прихильності немає жодних підстав. Таким чином сон видається геть стороннім явищем, що вклинилося між двома досконало пов’язаними між собою відрізками цілком послідовного у своєму перебігу притомного життя.

«А однак, – зазначає далі Гільдебрандт, – те, що видається суперечністю, є правдивим і правильним. Я маю на увазі, ця замкненість і відособленість іде руч-об-руч з найтіснішим зв’язком і спорідненістю. Ми можемо навіть ствердити: хоч би чим був сон, він черпає з дійсності і з духовного життя, яке розгортається у цій дійсності… Хоч би як сон переробляв ці матеріали, він ніколи не відокремиться від реального світу і його найбільш комічні й химерні форми мають живитися з того, що або пройшло перед нашими очима у реальному житті, або вже посіло те чи інше місце у нашому притомному мисленні – коротко кажучи, з того, що ми пережили у своєму фізичному або внутрішньому житті».