Kitobni o'qish: «Ой, там, за Дунаєм»

Ой, там, за дунаєм, крутим бережком

 
1. Ой, там, за Дунаєм,
Крутим бережком,
Ой, там розмовляє
Сокіл з козаком.
 
 
2. «Ой, ти, соколоньку,
Ти братику мій!
Чи не був ти, брате,
В моїй стороні?
 
 
3. Чи не був ти, брате,
В моїй стороні,
Чи плаче, чи тужить
Дівча по мені?»
 
 
4. «Не плаче, не тужить, —
В постелі лежить,
Правою рукою
За серце держить…»
 
 
5. Ой, прилетів сокіл
Та й сів на вікні.
«Добривечір, дівко!
Чи чуєш, чи ні?
 
 
6. Добривечір, дівко!
Приніс тобі вість:
Уже твій миленький
На подвір’ї єсть.»
 
 
7. Ой, дівчина встала,
Як і не лежала,
Восковії свічі
Позажигала:
 
 
8. «Горіть, горіть, свічі,
І вдень і вночі:
Нехай я надивлюсь
Милому в вічі!
 
 
9. Де ж ти, мій миленький,
В дорозі ходив,
Що ти, мій миленький,
З личенька змарнів?»
 
 
10. «Через тебе, дівко,
Впав я в сухоти —
Ані вночі спання,
Ні вдень роботи!
 
 
11. Очі б може й спали,
Та ноги несуть:
Викохав дівчину,
Та люди беруть».
 

Стоїть явір над горою

 
1. Стоїть явір над горою,
Все киває головою.
Буйні вітри повівають,
Руки явору ламають.
 
 
2. А вербочки шумлять низько,
Волокуть мене до сна.
Там тече поточок близько,
Видно воду аж до дна.
 
 
3. Нащо ж мені нарікати,
Що в селі родила мати?
Нехай у тих мозок рветься,
Хто високо вгору дметься.
 
 
4. А я буду собі тихо
Коротати малий вік.
Так мине мене все лихо,
Буду щаслив чоловік.
 

Сонце низенько

 
1. Сонце низенько, вечір близенько,
Спішу до тебе, лечу до тебе,
Моє серденько! (2)
 
 
2. Ти ж обіцялась мене вік любити,
Ні з ким не знатись, від усіх цуратись,
А для мене жити! (2)
 
 
3. Ой, як я прийду, тебе не застану, —
Згорну рученьки, згорну біленькі
Та й нежив я стану! (2)
 

Ніч яка, господи, місячна, зоряна!

 
1. Ніч яка, Господи, місячна, зоряна!
Ясно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиноньку в гай!
 
 
2. Сядем укупочці тут під калиною,
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелеться в полі туман.
 
 
3. Став чарівний, ніби промінням всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Ген на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.
 
 
4. Небо глибоке, засіяне зорями,
Що то за божа краса!
Зірки он миготять попід тополями —
Так одбиває роса.
 
 
5. Ти не лякайся, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу,
Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
 
 
6. Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло – ні вітру, ні хмар,
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.