Kitobni o'qish: «Основи економічних знань»

ПЕРЕДМОВА

Сучасна світова економіка характеризується посиленням кризових явищ і зростанням кількості дестабілізуючих чинників економічного та позаекономічного характеру. За цих умов економіка різних країн зростає нерівномірно, що ставить нові завдання перед економічною наукою, яка повинна сформулювати теоретичні концепції, моделі та практичні рекомендації щодо управління національними господарськими системами в умовах стрімкої глобалізації усіх форм суспільного життя.

Водночас сама економічна наука стає більш диверсифікованою, орієнтованою на потреби часу, де соціальне не відділяється від економічного, а будь-який напрям економічної політики стає соціально-економічним, орієнтованим не лише на максимізацію прибутку, а й на диверсифікацію способів забезпечення високої якості життя в окремо взятій країні, враховуючи конкурентний стан її економіки у глобалізованому господарстві.

За цих умов економічні знання стають невід’ємним елементом у підготовці фахівців з вищою освітою незалежно від їх професійного спрямування. Молоді люди, що здобувають вищу освіту, повинні оволодіти не тільки фахом, але й навчитися свідомо робити вибір щодо напрямів і принципів своєї майбутньої економічної діяльності, критично аналізувати стан і визначати можливі перспективи розвитку економіки, приймати практичні управлінські рішення щодо поліпшення економічної діяльності інституціональних одиниць макро- і мікрорівнів. Саме тому курс «Основи економічних знань» має стати невід’ємною навчальною складовою у підготовці майбутніх фахівців неекономічних спеціальностей.

Колектив авторів, до складу якого увійшли провідні вчені України у галузі економічної теорії та історії економічної думки, підготував підручник, який поєднує базові традиційні та новітні підходи до вивчення та розуміння законів економічного і соціального розвитку суспільства, у ньому використано міждисциплінарний підхід до характеристики економічних категорій та аналізу економічних явищ і процесів на основі світових досягнень сучасної економічної думки.

«Основи економічних знань» – це базова частина економічної теорії, яка визначає, інтерпретує та представляє загальні засади економічної науки в її теоретичному і практичному аспектах. У першому розділі «Загальні засади економічної науки» аналізується об’єкт і предмет економічних досліджень та загальна структура економічної науки із врахуванням новітніх тенденцій в економіці та суспільстві, виясняється сутність економічних законів, реалізації цих законів в економічній діяльності людини та суспільства.

Другий розділ «Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення» містить інформаційний масив знань про виробництво, його зміст, функції та форми трансформації економічної системи суспільства. У світлі тенденції до зміни ролі праці, мотиваційної системи праці в умовах інтелектуалізації світового суспільства та інноваційно-інтенсивного типу економічного зростання, значну увагу в даному розділі приділено праці та капіталу в суспільном у відтворенні. Інтенсивний економічний розвиток країн світу ґрунтується на ринковому типі господарства та приватному підприємництві. Зважаючи на це, третій розділ підручника присвячено вивченню ринкового господарства як вищої суспільної форми функціонування товарного виробництва, де обґрунтовуються функції, сутність та структура ринкової економіки, ринкової системи та принципів її функціонування, розглядається конкуренція як імператив ринкової економіки, визначається особлива роль і значення підприємництва, умов та особливостей його формування в Україні. Підприємство, як суб’єкт економіки, розглядається крізь призму його організаційно-правових форм, цілей підприємницької діяльності та форм доходів у ринковому господарстві.

Проблематиці суспільного відтворення, економічного розвитку та його циклічності, механізму державного регулювання ринкового господарства, фінансово-кредитного механізму ринкової економіки присвячено четвертий розділ – «Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні». Значна увага в розділі приділяється також розгляду сучасного світового господарства та основним тенденціям його розвитку в умовах глобалізації, специфічній ролі наднаціональних інститутів регулювання світового господарства, переваг та суперечностей глобалізованої економіки у контексті загальноцивілізаційних проблем людства.

Отже, структура підручника, логіка викладення матеріалу, взаємозв’язок його розділів і глав, дозволять студентам неекономічних напрямів підготовки сформувати основи свого наукового економічного мислення, отримати знання щодо загальних законів і закономірностей економічного зростання та економічного розвитку, визначитися з пріоритетами власної економічної діяльності та економічної поведінки. Майбутні фахівці отримають також знання про світове господарство, глобалізовану економіку, її суперечності та перспективи, напрямки розв’язання глобальних проблем людства.

Розділ 1
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ

Глава 1
ОБ’ЄКТ І ПРЕДМЕТ ЕКОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

1.1. Економічна та господарська системи суспільства як об’єкт досліджень економічної науки.

1.2. Мотиви, умови, форми, результати економічної діяльності людини та суспільства як предмет економічних досліджень.

1.3. Шляхи та етапи формування економічних знань у процесі економічного розвитку суспільства.

1.4. Умови та чинники формування системи економічних наук.

1.1. Економічна та господарська системи суспільства як об’єкт досліджень економічної науки

Після виділення людини з усього розмаїття світу живої природи як виду нomo sapiens (людини розумної) перед нею завжди стояли проблеми, пов’язані з боротьбою за виживання, за створення умов для кращого життя, за право на свободу, зокрема й економічну, на розвиток і реалізацію своїх здібностей, свого інтелектуального, духовного, соціального потенціалу тощо. І на будь-якому з історичних етапів існування людини її життя, інтелектуальний і духовний прогрес пов’язані, по-перше, із працею – виробництвом, відновленням та розвитком матеріальних умов свого існування, а, по-друге, із формуванням і розвитком оточуючого соціального середовища, певної системи економічних, соціальних, культурних, політичних, духовних зв’язків з іншими людьми, іншими соціальними групами, іншими народами та державами.

Отже, запорукою існування та розвитку людини завжди є, по-перше, виробництво матеріальних і нематеріальних благ і послуг, поза споживанням яких людина існувати не може, а, по-друге, формування та удосконалення, через розвиток, усієї сукупності соціальних зв’язків з іншими людьми, виробниками тощо, оскільки поза такими зв’язками людина також не може існувати.

Таким чином, виробництво матеріальних і нематеріальних благ і послуг для задоволення потреб людини набуває об’єктивного і водночас суспільного характеру, оскільки передбачає взаємодію окремих індивідів, окремих виробників із іншими індивідами та виробниками на якихось певних принципах та умовах, які й складають внутрішню сутність такого поняття як економіка.

Визначень понять: виробництво, суспільне виробництво, економіка – у навчальній літературі існує багато, однак, за будь-яких умов, їх основні сутнісні характеристики збігаються. Тому зупинимося на найпростіших, так би мовити, класичних формулюваннях цих понять, згідно з якими: виробництво – це доцільна діяльність людей, спрямована на створення засобів (продуктів) задоволення своїх потреб¹; суспільне виробництво являє собою організовану спільну діяльність людей, спрямовану на перетворення предметів та сил природи з метою надання їм таких форм, які були б здатні задовольняти людські потреби (індивідуальні й суспільні) для існування і розвитку окремої людини та суспільства в цілому; економіка (грец. oikos – дім, господарство; nomos – правило, закон; oikonomia – управління господарством) – найважливіша сфера суспільного життя, в якій шляхом використання різноманітних ресурсів здійснюється виробництво, обмін, розподіл та споживання продуктів людської діяльності, формується і постійно розвивається система продуктивних сил і економічних відносин, якими управляють як спільні, так і різні типи законів.

Наведені визначення базових понять у системі економічних знань дозволяють визначити такі принципові ознаки виробничої діяльності людини щодо задоволення потреб свого існування:

1) її доцільність;

2) необхідність спільного, організованого характеру виробництва;

3) визнання такого виду діяльності найважливішою сферою суспільного життя, пов’язаною не тільки зі спільним виробництвом матеріальних і нематеріальних благ, але й необхідністю організації їх розподілу і споживання на основі певних принципів, правил і норм, що складаються у суспільстві.

Розглянута таким чином виробнича діяльність людини дозволяє зробити висновок: про постійний характер взаємодії окремих учасників виробничого процесу між собою; про необхідність існування якихось інституційних форм і норм, які регулювали б характер такої взаємодії; про існування об’єктивних законів, тобто усталених причинно-наслідкових зв’язків, дотримання та реалізація яких забезпечують сталий характер взаємодії виробників як у виробництві, так і в розподілі матеріальних і нематеріальних благ з метою задоволення потреб індивіда та суспільства в цілому.

Отже, на будь-якому історичному етапі розвитку суспільства людина входить у певну цілісну систему економічних, соціальних, культурних, політичних зв’язків. Адже саме поняття суспільство визначається у наукових джерелах як «високоорганізована, ієрархічно упорядкована соціальна система², відтворення та функціонування якої у цілому, а також усіх її підсистем, регулюються певними установленнями та інститутами (економічними, моральними, правовими, політичними тощо)».

І серед цих підсистем економічна система є найважливішою, базовою, субстанціональною (сутнісною) складовою суспільства, від ефективності функціонування якої безпосередньо залежить якість і повнота реалізації своїх функцій будь-якою іншою підсистемою у суспільному житті людства.

Будь-яка економічна система має складну структуру, внутрішні закони формування та розвитку, про що мова буде йти у наступних темах. Водночас слід зазначити, що інституціональною суспільною формою існування та функціонування тієї чи іншої економічної системи є система господарська, яку можна також визначити як певний господарський порядок³. На відміну від економічної системи, яка виражає глибинні внутрішні засади економічної діяльності людини, суспільства, держави, система господарська відбиває ці субстанціональні⁴ засади у певній системі економічних, правових, політичних та інших інститутів, інституціональних форм та інструментів, за допомогою яких люди, як суб’єкти економічної діяльності, дотримуються певних норм і правил економічної поведінки, досягають певної згоди у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання необхідних для існування та розвитку благ і послуг.

Зрозуміти, яким чином функціонують економічна, господарська системи та суспільство в цілому, можна, тільки звернувшись до пізнання закономірностей їх розвитку. Тому об’єктом дослідження економічної науки стає весь соціально-економічний простір, в якому відбувається життєдіяльність окремої людини, окремого народу, суспільства, держави та світу в цілому. Однак, як об’єкт дослідження, такий соціально-економічний простір надто значний для пізнання законів його функціонування однією чи навіть декількома науками. Тому предмет економічної науки більш конкретизований, обмежений певними стратегічними цілями та завданнями економічного дослідження.

Оскільки, як вже зазначалося, в усій сукупності елементів і підсистем, що складають структуру такої надскладної системи як суспільство, надзвичайно важливу роль відіграє економіка, економічна система, то предметом економічної теорії, усіх економічних наук стають насамперед закони та закономірності економічного розвитку суспільства, ті конкретні інститути та інструменти, дії, які забезпечують цілісність, стійкість, відкритість економічних систем, реалізацію їх внутрішніх базових засад в ефективному функціонуванні систем господарських на основі реалізації стратегічних і тактичних цілей економічної політики держав і бізнесу, яка формується відповідно до рівня пізнання внутрішніх законів розвитку економіки та суспільства на певному історичному етапі їх функціонування.

Отже, предметом економічної науки є насамперед пізнання загальних законів економічного життя, та, на цій основі, законів, принципів, цілей, інституціональних форм функціонування та розвитку економіки в межах тієї чи іншої суспільної системи у кожний даний історичний період її життєвого циклу.

1.2. Мотиви, умови, форми, результати економічної діяльності людини та суспільства як предмет економічних досліджень

Оскільки предметом науки є «уся потенційна безліч об’єктів і різноманітних систем об’єктів, їх властивостей, відносин, законів функціонування та зміни» [9, с. 104], а предметом економічної науки, як зазначалося вище, пізнання законів економічного життя, отже, людської діяльності, ми насамперед повинні визначитися з тим, що ж підтримує сталу економічну діяльність людини та суспільства, що спонукає їх до постійної, цілеспрямованої праці, часом пов’язаної зі значними зусиллями та витратами, ризиками та втратами. Відповідь на ці питання дає розуміння сутності та змісту таких базових понять, як потреба, інтерес, мотивація.

Кінцева мета будь-якого виду людської діяльності, як уже зазначалося, є задоволення потреб, тобто ліквідація нестачі тих чи інших видів продуктів, товарів, послуг, поза наявністю яких людина та суспільство існувати не можуть або не бажають. Отже, потреба – це нестача чогось, яка відчувається окремою людиною, групою людей, суспільством.

Способи і методи задоволення потреб людини, певної соціальної групи людей, фірми, суспільства різняться в різних економічних системах і залежать від надзвичайно широкої мережі чинників, які безпосередньо чи опосередковано впливають на формування стійкого інтересу до праці, виробничої, економічної діяльності суб’єктів господарювання. Інтерес – форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до задоволення її, включаючи вибір людиною засобів задоволення потреби.

В основі як потреб, так і інтересів, отже, активності людини, може лежати голод, холод, проблеми безпеки існування тощо, тобто задоволення первинних потреб людини, як нomo sapiens’а, людини соціальної. Однак із ускладненням структури та можливостей виробництва і суспільства розвиваються та змінюються як структура потреб та інтересів, так і умови, засоби їх задоволення. Із появою ринкової економіки, отже, й людини економічної, спектр її потреб та інтересів розширюється, а безпосередньою метою економічної діяльності стає не просто задоволення первісних потреб, а отримання доходу, прибутку, збагачення понад необхідний рівень для задоволення цих первісних потреб. Відображенням таких змін стає поява економічного інтересу, безпосередньо пов’язаного з відносинами власності, із господарською діяльністю суб’єктів економічних відносин, які прагнуть задовольнити свої не лише суто матеріальні, але й економічні потреби, а згодом і потреби у владі – економічній, політичній тощо. Таким чином, економічний інтерес – це усвідомлене прагнення економічних суб’єктів задовольнити великий спектр своїх потреб, що є об’єктивною спонукою господарської діяльності.

Видатний економіст-теоретик ХХ ст. Альберт О. Хіршман, досліджуючи природу інтересів, зазначав декілька принципових особливостей розуміння їх місця та ролі на різних історичних етапах розвитку економіки та економічної думки. Зокрема, розглядаючи економічну думку ХVІІ – ХVІІІ ст. – періоду становлення нової суспільної форми функціонування економічних і соціальних систем (ринкового господарства та капіталістичного суспільства), вчений наводить найбільш поширену на той час точку зору на роль інтересів у формуванні нового суспільства, сформульовану в праці «Дослідження принципів політичної економії» сера Джеймса Стюарта: «складна система сучасної економіки (тобто інтересів) з необхідністю є «найбільш дієвою уздечкою, коли-небудь винайденою проти дуростей деспотизму» [18, с. 23].

У даному випадку йдеться про те, що з появою ринкової економіки домінуючими, збуджувальними мотивами діяльності людини, певних соціальних груп людей, держав, представників влади стає насамперед не прагнення до слави, не примхи характеру чи якісь забаганки, а власний інтерес, який характеризується двома суттєвими особливостями: по-перше, зосередженістю на собі, і, по-друге – раціональним розрахунком стосовно вибору альтернативних варіантів дій «після зіставлення очікуваних витрат і вигод для себе» при ігноруванні витрат та вигод для інших людей і суспільства в цілому. Як підкреслює у своїй праці «Інтереси» А. О. Хіршман, у ХVІІ – ХVІІІ ст. для індивідуального громадянина або підданого, як і для правителя, «дія, викликана інтересом, означала первісно дію на основі раціонального розрахунку в будь-якій сфері людської діяльності – політичній, культурній, економічній, особистій тощо. Водночас інтереси величезної більшості людей, які не знаходилися на верхніх поверхах влади, були окреслені більш вузько – як економічні, матеріальні або «грошові інтереси» [1, с. 214].

Як бачимо, для більшості суб’єктів економічного життя інтерес розуміється насамперед як «індивідуальне прагнення до матеріальної вигоди». Однак слід зазначити, що життя суспільства набагато різноманітніше, ніж економічне, тому, з одного боку, інтереси пронизують усі сфери людської діяльності, з іншого – існує багато проявів «неінструментальної поведінки», коли людина, суспільство проявляють активність на перший погляд немотивовану, тобто таку, в основі якої не лежить, або не проглядається, особистий економічний, матеріальний інтерес. Видатний вчений-теоретик ХХ ст. К. Поланьї у своїх дослідженнях, наприклад, виходив із того, що «визначальний характер економіка має лише при капіталізмі вільної конкуренції. У всіх інших суспільствах вона є інститутом, що визначається та залежить від норм, звичаїв та інших соціальних відносин».

Таке розуміння сутності інтересу дозволяє визначити і складну природу мотиву, мотивації економічної активності людини, окремого індивіда, певної соціальної групи, суспільства в цілому. Складність цієї природи полягає насамперед у тому, що мотив, як внутрішня спонука до конкретної дії, спрямована на задоволення потреби та інтересу, є структурним елементом у системі впливів на виробничу, економічну діяльність людини, яка включає також мотивацію – комплекс внутрішніх чинників, які зумовлюють і спрямовують діяльність людини, колективу, окремої соціальної групи або суспільства на досягнення усвідомленої мети, та стимули до ефективної праці – систему заходів, до яких удаються суб’єкти підприємницької діяльності і держава з метою спонукання до праці. Така система включає як матеріальне, так і нематеріальне стимулювання.

Зокрема, за згадуваним вже К. Поланьї, суто економічні мотиви виробничої діяльності людини існують лише в умовах ринкової економіки. Для найманих працівників ХІХ ст. основний мотив – це страх голоду, якого можна уникнути, отримавши заробітну плату, а для власників капіталу, підприємців – прагнення отримати прибуток. Однак, «економіка людини», на думку Поланьї [15, с. 18], як правило, відбиває її соціальні взаємовідносини, отже, «мотив голоду» «поєднується з іншими сильними мотивами», зокрема мотивами соціальними. В історії людської цивілізації, вважає вчений, «неможливо знайти людину, дії якої були б спрямовані на забезпечення індивідуального інтересу в отриманні матеріальних благ, а скоріше за все ми зіткнемося з тим, що її дії спрямовані на забезпечення її соціального становища, її соціальних домагань, її соціальних активів. Вона цінує матеріальні блага переважно як засоби для досягнення цієї мети» [13, с. 25].

Для ХІХ ст., навіть для першої половини ХХ ст., соціальні мотиви такого роду для більшості людей найманої праці, можливо, й не були першорядними, домінуючими, переважали, мабуть, мотиви, пов’язані саме із розв’язанням небезпеки голоду, злиденності, однак в умовах формування та швидкого розвитку постіндустріального типу економіки й суспільства в країнах Заходу, а згодом і в багатьох інших країнах, соціальні мотиви включення людини в активну трудову діяльність стають усе більш виразними та незаперечними. Саме тому поза дослідженням і без врахування соціальних, позаекономічних мотивів діяльності людини неможливо сьогодні розв’язати ні проблеми сталого економічного розвитку, ні забезпечити його сталий інноваційний характер, отже, неможливо остаточно позбутися мотиву голоду як важеля впливу на трудову активність працівника. І саме тому думки К. Поланьї з цього приводу стають усе більш актуальними та вимагають подальшого розвитку в політико-економічних дослідженнях.

Усесвітньо відомий економіст-теоретик Йозеф Алоїз Шумпетер у праці «Капіталізм, соціалізм та демократія» (1942) талановито та просто визначив сутність, основні форми та причини результативності економічних мотивів і стимулів виробничої та економічної активності як окремої людини, так і фірм, організацій тощо в ринковій господарській системі. Він вважав, що мотиви капіталістичного суспільства неперевершені за простотою та силою, оскільки:

1) у буржуазному суспільстві, яке має чисто економічну форму, нагороди та покарання вимірюються в грошах. Піднятися вгору чи опуститися вниз означає те саме, що заробити чи втратити гроші;

2) така система мотивів неперевершена у простоті та силі, оскільки «обіцянки дати багатство і погрози принести злидні використовуються з жорстокою акуратністю»;

3) адреси обіцянок – здібності, енергія та надзвичайна працездатність;

4) захоплюючі виграші, значно більші, ніж це необхідно, щоб збудити відповідне зусилля, стимулюють значно ефективніше, ніж рівномірніший, справедливіший розподіл, активність переважної більшості ділових людей, які одержують дуже скромну винагороду (або нічого, або менше, ніж нічого);

5) погрози адресуються некомпетентності, однак «невдача загрожує багатьом здібним людям, а то й руйнує їхні задуми, підганяючи в такий спосіб кожного ефективніше, ніж це зробила б урівноваженіша, «справедливіша» система покарань. Як діловий успіх, так і ділова невдача спрацьовують ідеально. Вони невмолимі;

6) методи соціального відбору в капіталістичній системі, на відміну від соціалістичного ладу (де неспроможність таких методів, на думку автора, є однією з найгостріших проблем), вдало розв’язують проблему гарантування ефективної роботи вибраної особи: «здебільшого людина, яка піднімається до рівня класу бізнесменів, а потім робить кар’єру в його межах, є здібним бізнесменом і, мабуть, підніметься так високо, як дозволять її здібності, просто тому, що в цій системі піднятися до певного становища й успішно утримуватися на ньому – загалом одне й те саме» [19, с. 99 – 101].

Водночас, визнаючи, що суспільний устрій буржуазного суспільства відзначається незвичайною ефективністю, тобто глибоко розуміючи суть та переваги економічної системи капіталізму, ступінь ефективності функціонування механізму по залученню та використанню всіх видів ресурсів з метою збільшення прибутку, задоволення матеріальних потреб, Й. А. Шумпетер вважав, що капіталістичний процес сам відсуває на задній план усі ті інституції (зокрема, інституції власності та вільного укладання контрактів), які виражали потреби та методи справді «приватної» економічної діяльності.

Отже, сучасні потреби економічного та суспільного життя значно трансформують характер, зміст і структуру системи мотивації до праці, взагалі будь-яких форм економічної діяльності. Сьогодні для активізації такої діяльності виявляється вже недостатньо лише економічних важелів впливу, які Й. А. Шумпетер вважав «неперевершеними за простотою та силою», оскільки «заохочення та покарання вимірюються у грошах». В умовах НТР стрімке зростання та розвиток потреб виробництва і людини поглибили процес розмежування «потреб організму» та «потреб особистості» у напрямку домінування останніх [6, с. 35], викликавши до життя якісно нову модель внутрішніх чинників, які зумовлюють і спрямовують діяльність людини, колективу, суспільства на досягнення певних цілей.

Концептуальні засади нової моделі мотивації сформулював один із класиків теорії державного управління Абрахам Маслоу: «наріжним каменем теорії мотивації повинна бути цілісність організму, тобто цілісність усієї системи потреб та інтересів людини, отже, гармонізація її стосунків із іншими суб’єктами економічної та соціальної діяльності». У центрі ж уваги теорії мотивації «повинна бути людина, а не тварина», тобто «будьяка фізіологічна потреба відкидається в якості центрального пункту або моделі для повністю сформованої теорії мотивації» [10, с. 148 – 149]. Водночас, як зазначають дослідники, «саме спосіб задоволення потреб є однією з головних характеристик економічного ладу. І саме у питанні про методи досягнення цієї кінцевої мети особливо розходяться економічні вчення» [4, с. 222 – 223].

Як бачимо, процес задоволення потреб людини, суспільства, держави пов’язаний із надзвичайно складним процесом виявлення та узгодження інтересів, у якому задоволення суто економічних інтересів неможливе поза реалізацією інтересів соціальних, духовних, політичних тощо. За цих умов дослідження сутності, функцій та напрямів трансформації економічних потреб, інтересів, системи мотивації економічної та виробничої діяльності людини, бізнесу, суспільства складає один із наріжних каменів предмета економічної науки на всіх історичних етапах її розвитку.

Водночас предметом економічної науки є не лише загальні економічні закони розвитку виробництва, не лише система потреб, інтересів, мотивів і стимулів економічної діяльності, а й економічні відносини, соціальні умови функціонування економіки, які формують способи та методи задоволення потреб та інтересів як окремої людини, так і усіх основних соціальних груп, бізнесу, суспільства, держави. Саме характер економічних та соціальних відносин, що складаються у суспільстві, у поєднанні з певним технологічним способом виробництва визначає умови, можливості, форми та результати суспільного виробництва, принципи розподілу створеної сукупності продуктів і послуг між усіма учасниками виробничого процесу та економічної діяльності, отже, рівень і якість задоволення потреб та інтересів суб’єктів господарювання, усіх членів суспільства. Адже відповіді на питання: кому належать основні фактори виробництва матеріальних і нематеріальних благ і послуг, яким чином, на яких засадах і принципах співпрацюють власники цих факторів з найманими працівниками, які мотиви та стимули цієї співпраці, врешті-решт, як розподіляються створені у виробничому процесі блага між учасниками виробництва, іншими членами суспільства, які умови та чинники забезпечують найбільш раціональне та ефективне використання обмежених у кожний даний період ресурсів (природних, матеріальних, фінансових, людських) – можна отримати, лише дослідивши усю сукупність усталених зв’язків між суб’єктами економічної діяльності на певному історичному етапі життєвого циклу певної економічної системи та суспільства. Саме у цьому і полягає головне завдання економічної науки, її функція та призначення, оскільки, лише зрозумівши принципи, закони руху економічних систем, мотиви економічної діяльності людини та суспільства, можна визначити реалістичні цілі економічної політики держави, сформувати концептуальну модель економічного розвитку, реалізація якої сприяла б максимально повному задоволенню потреб і гармонізації економічних інтересів усіх основних суб’єктів економічного життя.