Kitobni o'qish: «#ЯНеБоюсьСказати»
Передмова
Є речі, до яких неможливо бути готовою. Коли тебе в переповненому транспорті вперше мацає хтось дорослий. Коли десь у колі родичів хтось із сім’ї виявляє набридливо-тілесну увагу. Ця книжка та її голос – Настя Мельниченко – може дозволити тобі підготуватися до таких жахливих «уперше». Або ж усвідомити, як пощастило, що фізичне чи психологічне насильство оминуло тебе.
Одного разу під час обговорення вистави «Бути знизу», яку показує «Дикий театр», один з глядачів закинув команді акторів і режисерці, що спектакль звинувачує чоловіків у насильстві проти жінок. Так, текст вистави зосереджений навколо обговорення невдалих побачень, сексуальних досвідів і пережитих випадків насильства. Як у кіно «О чем говорят мужчины», але про правду, де є і смішне, і болюче, і світле, і таке, про що хотілось би забути. А в осерді лежить запитання про суб’єктність і жінки, і чоловіка. На ту ремарку глядача, котрому було неприємно дивитися виставу про зґвалтованих жінок, я зауважила, що понад 90 % випадків сексуального насильства – це насильство чоловіків супроти жінок. «Але я за все своє життя не зґвалтував жодної жінки», – зауважив глядач. Ну, молодець.
Що не так із суспільством і з етикою ставлення одне до одного, якщо в ньому стає можливим вихваляння тим, що ти не чинив насильства проти іншого (чи іншої)?
У топ-3 найбільш загрожених прав і свобод в Україні фігурують «базові права особистості». Це право на життя та інші фундаментальні природні, тобто вроджені, права. Майже 78 % опитаних громадян називають найважливішим правом людини саме право на життя. Попри це, близько третини опитаних готові обмежувати права людей із «певними політичними поглядами» (30,2 %), наркозалежних (39,8 %), ромів (36,4 %), геїв, лесбійок і трансгендерів (27,3 %). Принаймні, саме такі дані бачимо в дослідженні, яке провів Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Відчуваєте суперечність? Цінність життя, цінність власного життя зокрема, але готовність обмежити життя інших людей. Хто дає таке право? Ніхто.
Права людини – понад усе.
Ця книжка є темою для медитації, роздумів. Вона не дасть готових відповідей і варіантів поведінки у випадку насильства. Але читання дозволить уперше задуматися про низку речей, про які в школах і в родинах не надто часто говорять. Дуже важливим, на мою думку, може стати висновок про потребу солідарності, сестринства та побратимства.
Насильство менш можливе в умовах безпечного простору. Легше шукати захисту, коли знаєш, що тобі напевно допоможуть. Можливо, ви бачили в Інтернеті відео, що час від часу стають популярними та «вірусними», про те, як одна дівчина допомагає іншій відчепитись від агресивного чоловіка чи хлопця. Таку допомогу можна надавати одне одному незалежно від статі чи віку. І, звичайно, мова тут іде не лише про випадки насильства, але і про довіру в суспільстві загалом. Якщо тобі страшно звернутися по допомогу до незнайомої людини, – то чому? Можливо, через страх, що хтось чужий скористається твоєю безрадністю.
Не бійся. І думай про силу безсилих. У наших руках багато сили. Сила сказати «ні». Сила не робити шкоди. Сила допомогти тим, хто потребує допомоги.
Ірина Славінська
Про що ця книжка?
Привіт! Мене звати Настя, я уже доросла жінка, але колись я була, як і ти, підлітком.
Якось я ішла вулицею, тримаючи по пакету з фруктами у кожній руці. Мені було 13, я милувалася червневим сонцем на стінах будинків моєї рідної вулиці. Аж раптом незнайомий дядько налетів на мене, схопив між ніг і аж трохи підняв на руці. Потім відпустив і пішов далі. Цей випадок закарбувався в моїй пам’яті. Ця незнайома людина грубо порушила мої кордони, брутально обмацала мене і зникла. Я не знала, як на це реагувати, я взагалі ніколи не очікувала від дорослих такої поведінки. Дорослі завжди до того здавалися безпечними і привітними людьми, тими, хто захищає мене. Ніхто не розповів мені, що це не завжди так і щось подібне, як на тій вулиці, може статися.
Пишучи цю книжку, я зрозуміла, що це буде найвідвертіша книжка для підлітків з безлічі усіх, що коли-небудь видавалися в Україні. Бо є дуже багато речей, про які нам у дитинстві не розповідають. І коли щось подібне з нами трапляється – ми виявляємося геть не готовими до цього. У нас нема в голові ніякого певного «плану дій» – що робити у тому чи іншому випадку? З нами майже не говорять про секс, і, що найприкріше, – не говорять про насильство. Але від цього його не стає менше! І моє завдання, як уже дорослої людини, підготувати вас до того, що таке, на жаль, буває.
Спеціально для цієї книжки я попросила дорослих жінок і чоловіків прислати мені свої реальні підліткові історії про секс та сексуальні домагання. У багатьох із них є спільна риса: коли «щось таке» починало відбуватися, підлітки не розуміли, що з ними роблять. І, відповідно, не могли придумати, як реагувати. Авжеж, ніхто у школі не розповідає нам, «що робити, коли дорослий дядько мацає тебе між ніг!».
Тож сьогодні я говоритиму з тобою про те, про що дорослі зазвичай з дітьми не говорять. Ні вдома, ні в школі. Я думаю, що багато дорослих скаже: «Ох, ця Настя, навіщо вона розповідає нашим дітям про таке?!» А ще думаю, що чимало навіть зненавидять мене. А може, й закидають при зустрічі яйцями чи гнилими помідорами.
Ця книжка про дуже серйозні речі. Серйозні – не означає нудні, не турбуйся. Серйозні – це такі, над якими треба замислитися. Які треба наче пропустити крізь себе і сприйняти.
Ця книжка про таке страшне явище, як насильство.
Напевно, під словом «насильство» ти уявляєш картинку з кривавим лупцюванням одне одного по обличчю – достоту, як у бойовику. Так, це насильство. І його легко побачити та розпізнати. Але є ще невидиме насильство, таке, про яке не говорять уголос. Бо це буцімто непристойно.
Насильство – це коли надлюдиною вчиняються дії без її згоди, які є неприпустимими для цієї людини.
Ми поговоримо про те, яким буває насильство. Ми поговоримо про те, як розрізнити насильство і як не чинити насильство над іншими.
Ми поговоримо про секс. Який він буває і яким він має бути.
Ми поговоримо про те, як допомогти людям, які постраждали від сексуального насильства.
Ми поговоримо про особисті кордони людини, про згоду й уміння казати та приймати «Ні». Ми поговоримо про міфи, які існують довкола сексу та сексуального насильства.
Я маю одразу попередити: хоч я пишу і для дівчаток, і для хлопчиків, проте періодично тобі буде здаватися, що я говорю лише про дівчаток. І що ґвалтівники – це саме чоловіки. Таке враження складається тому, що у більшості випадків від насильства потерпають саме дівчатка і жінки, а ґвалтівниками стають саме чоловіки. Якщо уявити, що ми зібрали разом 100 людей, які зазнали сексуального насильства, то з них 9 будуть чоловіки і аж 91 – жінки.
У майже всіх тих історіях, які мені прислали чоловіки, ґвалтівниками над ними виступали теж чоловіки. Я ні в якому разі не кажу, що жінки не чинять насильства взагалі. Жінки зазвичай фізично слабші за чоловіків, однак часто виступають мастаками в іншому різновиді насильства – вони насилують психологічно, як то кажуть, «викручують мізки» (хоча й чоловіки це роблять аж бігом, повір!). Я кажу про те, що у більшості випадків сексуальне насильство вчиняється чоловіками. На жаль, це так.
У цій книжці дуже багато історій, розказаних різними людьми, про те, як вони зазнавали сексуального насильства і домагань у віці 9 – 17 років. Ці люди поділилися з тобою своїми історіями, аби ти зрозуміла (зрозумів), що ти не одна (не один). Багато хто розповідав свою історію вперше у своєму житті. І я насправді страшенно вдячна цим людям за їхню хоробрість розповісти про свій досвід.
Це дуже серйозна книжка, і я переконана, що вона допоможе тобі знайти багато відповідей на твої запитання.
Частина перша
Перш ніж вивалити на тебе все
Моя найкраща подруга втратила цноту у 18 років.
У неї був чудовий «перший раз», із гарним ельфоподібним хлопчиком, старшим од нас на пару років. Вона тоді саме переїхала в окреме від батьків житло й упивалася повною свободою самостійного життя. До того часу вона ні разу не зустрічалася з хлопцями, якщо не вважати «муток» довжиною в один-два тижні із хлопцями з дитячих таборів. Але у школі моя подруга була геть «непопулярною», і хлопці не лише не зважали на неї, але й цькували як могли. Тож до хлопців вона ставилася досить насторожено, аж поки у 18 років не познайомилася на базі відпочинку із невеликою компанією, серед яких був і «її» Ельф. Її так вразило тоді, що є нормальні хлопці, що вона миттєво почала відчувати потяг до хлопця з цієї компанії. Через деякий час поміж молодими людьми мусило щось виникнути. Ельф саме розстався зі своєю дівчиною, а тут нагодилася вона, вся така зацікавлена у своєму відкритті «нормальних» хлопців.
З Ельфом вони два тижні провели у ліжку, і за цей час він устиг вилетіти з інституту, в якому вчився, а подруга геть закинула підготовку до вступних іспитів. Але це було прекрасно! З яким же захватом вона розповідала нам про свій перший раз, про ніжність і чуйність свого партнера, його увагу до неї і турботу! Потім він повернувся до своєї дівчини, лишивши їй по собі гарні спогади та довіру до чоловіків. А головне – готовність будувати з ними стосунки.
Для мене її пригода у 18 назавжди стала ідеальним «першим разом», а Ельф – ідеальним «першим чоловіком».
Зазвичай сексом називають проникнення статевих органів однієї людини до статевих органів іншої людини. Хоча насправді секс є значно-значно ширшим і геть не обмежується «піськами».
Люди, які одне з одним займаються сексом, називаються сексуальними партнерами, або просто партнерами.
Дорослі займаються сексом з багатьох причин. Перш за все – секс робить нас щасливими. Часто секс стає продовженням любові між двома людьми, він стає вираженням глибокої довіри до іншої людини і душевного відкриття одне одному. Прекрасне відчуття злиття з іншим – ось що він дає.
Іноді дорослі займаються сексом, аби скинути напруження. Наприклад, напруження на роботі.
Секс буває дуже різним: між чоловіком і жінкою, між жінкою і жінкою, між чоловіком і чоловіком. У будь-якому разі, хороший секс дає обом партнерам відчуття єднання і радості.
І мені трохи навіть прикро, що у цій книжці я говоритиму не про те, наскільки прекрасний секс. А про секс з точки зору насильницьких дій (адже книжка про насильство, пам’ятаєш?). Тому навіть у розділі про секс я постійно згадуватиму про насильство. І може, навіть налякаю тебе. Але секс, у якому присутнє насильство – це не нормальний секс. Це взагалі не секс, це власне і є насильство. А нормальний секс – то такий, який я описала на початку, розповідаючи тобі про «ідеальний перший раз».
Тож у цій книжці я постараюся показати тобі, чому сексуальне насильство – це не секс.
Секс
А тепер поговорімо про секс.
Ти, напевно, вже достатньо знаєш про секс – від друзів, батьків, з кіно чи книжок.
Або може так бути, що ти майже нічого не знаєш про секс. У будь-якому разі у цій книжці ми будемо багато про нього говорити.
Я дізналася про секс у першому класі від однокласниці Каті Орлової. Вона, ніяково хихикаючи, склала пальці однієї руки у кільце, просунула туди палець другої і сказала: «Секс – це ось так».
Я одразу ж понесла ці «знання» до мами, але поки переповідала їй, «що таке секс», мене накрило відчуття страшенного сорому. Не знаю, чому, але відчуття сорому накривало мене щоразу, коли я говорила з мамою про секс.
Нам справді соромно говорити з дорослими про секс. Знаєш, доки я збирала історії для цієї книжки, то виявила, що більшість дітей, які зазнавали неприємних сексуальних зазіхань, не розповідали батькам про це – саме через сором.
Коли мені було 13 років, я пішла у школу моделей, і там був викладач. Він показував нам красиву ходу і, коли вирівнював мені спину, а я сутулилась, завжди мацав мене за груди. Мене це дуже знічувало, але я не знала, що і як сказати, бо було дуже соромно! Ще він полюбляв зазирати в жіночу роздягальню: щойно ми роздягалися до трусиків, як одразу йому було потрібно сказати «щось важливе». Після чергового такого заглядання і мацання в той же день я перестала туди ходити.
Дітей (та й дорослих) часто паралізує сором. Саме він не дає нам нормально поговорити про секс із тими, хто на ньому знається. Вирішити для себе якісь питання. Розібратися, що є нормальним, а що ні. Поговорити про це, поділитися. Розібратися з засобами контрацепції, із циклами, спробами чогось нового.
Я хочу сказати на весь голос: Секс – це не Соромно!!!
Соромно – це коли чиниш погано іншим людям. Соромно красти, ображати слабших, обманювати заради власної вигоди, обмацувати інших людей без їхньої на те згоди. Якщо ж секс приносить задоволення усім учасникам процесу – то чому ми маємо цього соромитися? Ми ж не робимо нічого лихого!
Насправді, соромитися сексу – це не більше, аніж традиція, звичка. Раніше сексу не соромилися – це було частиною нормального плину життя. Корівки, кізоньки, котики спарювалися задля потомства, так само робили і люди, які були частиною природи. На спеціальних святах молодь могла практикувати сексуальні втіхи. Але це було ще в дохристиянські часи, тобто дуже-дуже давно. Ще до Київської Русі! Потім традиції проіснували ще певний час, доки Церква не почала строго засуджувати дошлюбні статеві зносини. Нам твердили, що секс – це брудно і соромно, наші тіла – це щось мерзенне, бо головне в людині – це душа.
Людина мала концентруватися на чистоті душі, і не покладатися на бажання тіла. Сексуальний потяг видавався ганебним і страшним, бо людина не могла його контролювати. Адже, якщо ти хлопчик, ти не можеш примусити свого перчика не підніматись на гарну дівчинку. Він наче має свій власний «розум», чи, може, у нього вселився «диявол»? Уявляєте, як страшно? Звісно, всі прояви сексуальності і тілесності почали вважатися чистою гріховністю! Їх почали душити і забороняти. Секс став лише необхідністю – для продовження роду, і якби від сексу не народжувалися діти, то, гадаю, його б викоренили взагалі.
Між тим, до останнього часу в Україні зберігалося свято Купайла, яке мало відгомін тих давніх дійств, де молодь пізнавала одне одного і любилася – молодіжні ігрища, хороводи, танці.
Як бачиш, нас привчили соромитися сексу і своїх статевих органів. Якщо подумати, то груди, піхва, член – вони такі ж самі частини нашого тіла, як рука чи нога. Ти соромишся руки чи ноги? Ні. Але чомусь ми змушені ховати статеві органи, бо ці частини тіла пов’язані з сексом. А нам сказали, що секс – це соромно.
Саме через сором люди, які пережили прикрі зазіхання чи, не дай бог, насильство, замикаються в собі, замість того, аби поділитися з іншими людьми і змусити соромитися того, хто чинить над ними насильство. Уявіть собі: людині погано і тяжко, але вона не може полегшити свій біль, довірившись комусь. Через сором!
Чого це має соромитися та або той, над ким таке чинять? Ви вчиняєте щось ганебне? – Ні! Нехай провалиться крізь землю від ганьби той, хто це робить!
Але ця традиція – соромитися сексу – теж зміниться з часом. Згадай: раніше вкрай еротичним і непристойним було побачити оголену жіночу ніжку трохи вище ступні, а зараз на багатьох європейських пляжах засмагати без верху купальника є цілком нормальним. І це на звичайних, не на нудистських (тобто таких, де усі засмагають голяка) пляжах!
Тому давай домовимося: те, що ти робиш, і воно не приносить шкоди іншим людям – не може бути стидким!
Навіщо люди займаються сексом?
Я не буду розповідати тобі про те, з якого віку треба займатися сексом, і що зараз ним займатися не можна, бо ти ще підліток. Насправді наше тіло у підлітковому віці (точніше, з ДЕЯКОГО підліткового віку) готове до сексу. Інша річ – що до цього не готовий наш розум. Хоч тіло і дозріває у певному віці, але внутрішньо ми будемо готові до сексу значно пізніше за тіло. Проте ця книжка має трошки іншу задачу, ніж теревені на тему, коли можна займатися сексом. Тож сьогодні ми говоритимемо не як і коли займатися сексом, а для чого?
Отже, навіщо люди займаються сексом?
Дуже довго вважалося, що чи не єдине, для чого існує секс, – це продовження роду. Тобто для запліднення жінки. Є люди, які й досі так вважають. Може, навіть у твоїй родині побутує така думка. Але є ще одна функція сексу, завдяки якій ним так полюбляє займатися весь світ: секс передовсім приносить задоволення.
І це те, на чому я хотіла зупинитися окремо.
Секс має приносити задоволення
Ти можеш мати будь-які статеві зносини, і вони будуть вважатися нормальними і ненасильницькими доти, доки ти отримуєш від цього задоволення і доки таке задоволення отримує твій партнер (партнерка).
Мій вітчим приходив до мене вночі. Він заставляв мене пестити його член. Він казав: давай роби це, я знаю, тобі це подобається.
Як гадаєш, чи справді подобалося цій дівчинці пестити член вітчима?
Займаючись сексом, постав собі запитання (дуже бажано – після, але і в процесі теж можна, головне – не вголос):
– Чи мені це справді подобається? Чи я змушую себе думати, що мені це подобається? Адже всі кажуть, що мені це має подобатися!
– Чи мені це справді подобається, чи це мій партнер твердить, що мені це подобається?
– Чи я займаюся сексом, бо мені це в кайф, чи тому, що хочу усім довести, яка я доросла/дорослий?
– Чи я займаюся сексом, бо мене від нього «пре», чи тому, що так роблять усі, і займатися сексом вважається «крутим»?
Якщо тобі справді це подобається – вперед, роби те, що робиш. Якщо ж це партнер тобі каже, що тобі подобається – тоді варто одразу сказати: ні, насправді тобі це НЕ подобається. Якщо секс за взаємною згодою – запропонувати разом знайти те, що саме тобі буде подобатися. Адже секс – це не лише проникнення чоловічих статевих органів до жіночих статевих органів. Варіантів сексу може бути багато: оральний секс (пестощі ротом), мастурбація (коли сама чи сам собі приносиш задоволення), пестощі, поцілунки. Я знаю дівчину, яка досягала оргазму лише від поцілунків! Уявляєш, як їй пощастило?!
Відповідно, якщо хтось торкається твоїх статевих органів чи змушує торкатися до своїх (мацає, цілує) – це теж секс.
Секс – це не лише проникнення члена до піхви
Пам’ятай: коли секс відбувається не за твоєю згодою, або тебе переконують у тому, що тобі це подобається і ти цього хочеш, але НАСПРАВДІ тобі цього НЕ хочеться – такий секс є насильницьким і його одразу треба припинити. У сексі надзвичайно важливою є ЗГОДА.
Іноді люди вирішують «вивчати секс» за допомогою порнографії (тобто фільмів, де знято справжній секс між акторами). Це значно простіше зробити, ніж поговорити з кимось дорослим, наприклад. Але ти маєш розуміти, що між справжнім сексом і порнографією прірва така ж велика, як між шедевром живопису і дитячою розмальовкою. Порнографія стала дуже поширеною і легкодоступною, на жаль. Вона виконує певну свою роль, допомагаючи людям, котрі не мають наразі сексуального партнера і фантазії, здобути сексуальну розрядку. Але те, що ми бачимо, не є реальністю. Порнографія зазвичай показує досить жорсткий і навіть жорстокий секс, у якому чоловік буквально силує до цього жінку. При цьому акторки вдають, наче їм це подобається, і вони отримують від цього задоволення.
Що відбувається після переглядів таких фільмів? Чоловікам починає здаватися, що жінки хочуть, аби з ними поводилися грубо, і мріють про насильницький секс. І коли партнерка просить не поводитися грубо, насправді вона просто соромиться сказати, що хоче грубощів. А жінки, в свою чергу, очікують від чоловіків таких самих розмірів, як показано в порнографії. Вони дуже дивуються, що в українських чоловіків члени маленькі. Адже мають бути великі! – бо таке показували в кіно! Насправді середній розмір члена – 13,5 см, а зовсім не 19–23 см, як у порнографії.
У реальності біль і приниження не приносять задоволення. І вивчати секс ліпше разом із партнером, разом із вивченням його чи її тіла, крок за кроком розширюючи межі. І робити треба лише те, на що партнер чи партнерка згодні. Порнографія – дуже кепський посібник із сексу.
У порнографії секс показано як «завоювання» одного партнера іншим. Дуже часто таке уявлення переноситься і на життя. Юнаки починають змагатися, хто більше дівчат зможе затягнути в ліжко, і секс стає наче «прапором» чиєїсь перемоги. Є переможець, а є переможена. Відповідно, для ініціатора сексу важливіше буде «отримати приз» (тобто секс і дівчину), а не дати партнерці задоволення. В юнацькому віці секс обертається на змагання, гонку. А в цьому мало чуйності і розуміння.
Насправді, секс краще розглядати, як музику. Музичний твір, який програють двоє. І досягнення задоволення – то той момент, коли музика грає, а ноти складаються у гармонію. Секс – це не битва. Секс – це музика. Музика, створена двома.
