«Все, що я хотіла сьогодні…» kitobidan iqtiboslar

... Є речі, які я завжди викреслювала з пам'яті, - з ними не можна жити. Мабуть, у кожного є такі згадки. Вони існують під нашаруванням днів, клопотів, проблем, драм і комедій. Але якщо весь час ятрити їх і поливати живою водою - зрештою вони розростаються і душать тебе, випивають усі соки, мов омела з дерева. Тому їх треба викреслювати і намагатися ніколи не згадувати.

Смерть - друга несправедливість, перша ж є старість....

Немає нічого гіршого, як вимучувати з себе розмови про минуле, тим паче що це спільне минуле - штучне і випадкове.

У кожного пацана була така дівчина. Особлива. Були ті, яких ти запрошуєш до танцю і мацаєш у темряві, тренуєшся цілуватися без слини, і взагалі - тренуєшся жити далі: розмовляти, сходитись і розходитись, гигикати, розповідати анекдоти і невимушено промовляти лайки, готуватися фізично і морально до того, що колись трапиться тобі жінка, яка може стати твоєю дружиною. А є ось такі - особливі. Ти просто спостерігаєш за ними. І більше нічого.

... на біса мені ця правильність? Що вона дала мені? Що я маю з того, чим би могла пишатися? Або ні, не так: що вона дала мені такого, про що я зможу згадати із задоволенням - особистим задоволенням? Чи здійснила я хоча б одну зі своїх мрій? Ой, подумала я, а чи були вони в мене взагалі?

Ти знаєш, як кохаються равлики? - Вони отак склеюються.

Коли ти про щось не знаєш, не випробовуєш на собі - дух завжди перехоплює від того, які дива трапляються на світі лише через те, що ти змінюєш колір волосся...

Тепер коли нічого вже не потрібно ,можна все..

Для того, аби любити, потрібно так мало.

я це давно помічала: мовчати завжди тяжче, якщо рішення прийнято. тоді настає період, коли починаєш шкодувати, що його прийнято. напружуєшся і думаєш, що воно було неправильним.