«Пуговица» kitobidan iqtiboslar, sahifa 2
"Її голос роздяг мене до нитки!"
…все довкола і я сама з кожною хвилиною перетворюється на… спогад. Просто — чийсь спогад… Люди від самого народження й до тієї миті, коли починають розуміти невідворотність свого відходу — поволі перетворюються на кокон спогадів для інших людей. Ті, хто має найбільший кокон, — щасливі люди, їх не так уже й багато.
«завтра» — це сьогодні, яке ще не настало
"Завтра" - это ненаступившее сегодня. Оно всего в нескольких часах от "сейчас".
«Любовь - это больно. Когда она уходит - остается память тела. И эта память делает невыносимыми другие, новые отношения. Вот почему я думаю, что человек должен жить один».
«Смысл отношений между людьми, наверное, в том, что в какой-то момент "один из многих" попадает в пересечение небесных лучей и становится первым, единственным из всех...»
"...повітря, просякнуте запахом кави, під вечір набувало густого листяного аромату із присмаком хризантем"
Весілля і похорони-ось дві вистави, в якин винуватці події не грають ніякої ролі. Це-колективний труд, ритуал, де неможливо подумати про суттєве значення цих обрядів
Чоловік та жінка давно набридли одне одному. Враження таке, начебто посеред розкішної зали розкладається труп кохання.
— Він татусеві не сподобається…
— Чому ти так вважаєш?
— А він зовсім інший. Він — «барабанщик».
— Тобто? Він що, грає в ансамблі?
— Ні, «барабанщик» — це той, кому все «по барабану». Він сам сказав.
— Навряд чи… Мені казали, що він — ділова людина…
— Ненавиджу це слово! Розумієш, можна працювати й навіть чогось досягти, але при цьому залишитися «барабанщиком». Це — найвищий пілотаж.
