Kitobni o'qish: «Панна Марічка»
Дійові особи
Сім’я Лободи:
Тихон Лобода, козак, сотник, 43 роки1.
Гликерія Лобода, жінка, травниця, 40 років.
Марічка Лобода, дочка, травниця, 16 років (1648 рік).
Павло Лобода, козак, син, 22 роки.
Оляна, жінка Павла, 21 рік.
Тихон, син Марічки, 19 років (1671 рік).
Дід Яким, старий козак.
Баба Ганя, стара сусідка сім’ї Лободи.
Друзі-козаки, 19 років:
Данило Горицвіт (стане осавулом).
Трохим Лисиця (золотисто-руде волосся).
Пахом Гордієнко.
Карпо Майборода, підосавул, друг Тихона Лободи, 46 років.
Жінки-лікарки (подруги Гликерії):
Баба Одарка Гримчук, травниця, 62 роки.
Василина, 42 роки.
Явдоха, костоправ, 26 років.
Дядько Іван, козак, 47 років, кульгає.
Микола, козак, наречений Явдохи, 26 років.
Катруся, донька Явдохи та Миколи, наречена сина Марічки, 20 років (1671 рік).
Дівчата (подруги Марічки):
Оксана Гримчук, онучка баби Одарки, наречена Трохима, 17 років.
Соломія Ступка, 16 років.
Хуторські козаки:
Ігнатій Остроух, хуторський отаман, 55 років.
Кіндрат Тримбач, 35 років.
Василь Гуляйполе, січовик, 35 років.
Макар Вишняк, 29 років.
Остап Шмат, 26 років.
Михей Кучера, силач, 35 років.
Петро Кисіль, куховар, 26 років.
Хома Розум, кобзар, 60 років.
Олесь Гримчук, козак, син баби Одарки, 30 років.
Поляки-полонені, поранені:
Велислав (Славко Шрам), шляхтич, командир драгунів, освічений, став козаком, 22 роки.
Радзимиш, жовнір2, полонений, 20 років.
Ольгерд, жовнір, полонений, 40 років.
Счепан, жовнір, полонений, 22 роки.
Священнослужителі:
Михайло, батюшка, Тарасій, диякон.
Фотинія, мати Явдохи, стара.
Старий дід та мати козака Пахома Гордієнко, 40 років.
Матері козаків (Кіндрата Тримбача, Василя Гуляйполе, Макара Вишняка), 50–60 років.
Полонені ясиру (жінка, хлопець, козак, інші).
Кася, вдова, мати Оксани, невістка баби Одарки, 40 років.
Любава, жінка Олеся, невістка баби Одарки, 28 років.
Поляки-атакуючі, поранені, вбиті.
Дівчатка (подруги Марічки):
Агаша, 14 років, Гануся, 15 років.
Парасковія, дочка Павла та Оляни, 13 років (1659 рік).
П’єса включає події з 1648 до 1671 років. Дія перша – 1648 рік, дія друга закінчується початком 1649 року. Дія третя – з 1649 по 1652 роки. Дія четверта з 1658 по 1671 роки. Основні події відбуваються на козацькому хуторі Вільнім, недалеко від Запорізької Січі. Основна декорація: з одного боку – хутір (хати, здалеку млин), з іншого боку – галявина, ріка, дуб, кінь, вдалечині гай. Перед хатами міняються між собою декорації:
1- хати, які можуть відчинятися, щоб показати внутрішній інтер’єр (сім’ї Лободи, баби Гані, Одарки, Фотинії. Відчинена хата Фотинії одночасно перетворюється в лазарет для козаків. Потім такий лазарет в хаті баби Гані). Між хатою Лободи та баби Гані сінник Лободи та тин. Коло хати Одарки калина, лавка. Між хутором та рікою декорація церкви, яка зображує поперемінно ззовні храм та іконостас. Ближче до церкви колодязь.
2- Степ/поле бою, підводи.
Дія перша
Ява І
(1648 рік. Хата Гликерії, стіни розмальовані, у кутку ікони, на вікнах рушники, у вікна дивляться квіти. Вона порається у печі, варить суп).
Гликерія. Марічка, принеси води, поквапся, мені треба тісто на галушки замішувати, бульйон майже готовий.
Марічка (залишає сапку в городі). Зараз, мамо! (Пішла мити ноги).
Гликерія. Ой, іще ноги миє, не можеш до криниці збігати, не взуваючись?
Марічка. Мама, а раптом там козаки, а я боса (взуває червоні черевички).
Гликерія. Куди там, козаки, рано тобі ще про козаків думати.
Марічка. А вам же теж було шістнадцять, коли ви з батьком полюбили одне одного.
Гликерія. Згадала, то коли було! Твій батько мені проходу не давав! Перший красень був, високий, спритний. А тепер, хоч і невисокий, але міцний, що дуб. (Сміється). Давай, біжи, біжи, та не мели там з козаками, неси воду скоріше.
(Марічка поправила гребенем неслухняне волосся, пов'язала жовту стрічку, вставила під неї коло лівого вуха ніжну білу дібровну вітряницю і пішла, взявши коромисло і відра. Вона не йшла по вулиці, здавалося, пливла, як лебідка. Струнка, немов берізка, в білій вишитій блузці, червоній тонкого сукна спідниці. А на шиї – до десяти ниток різних бус, а ще хрестик на суворої нитці і образок Богородиці. Марічка бачить біля тину стару сусідку).
Марічка. Здорові були, баба Ганя, і вам води принести?
Баба Ганя. Дякую тобі, Марічка, мені Тарас приніс. Ти мені краще допоможи курку загнати, перелетіла через паркан окаянна.
(Марічка поставила відра, виламала лозину, шукає курку, гонить у двір).
Баба Ганя. От спасибі тобі, Марічка, компотом тебе пригостити?
Марічка. Ні, дякую, баба Ганя, мені по воду поспішати треба, мати чекає.
(Марічка поквапилася до криниці. Неподалік від колодязя під високим в'язом стояли молоді козаки, а поруч з ними на пеньку сидів старий дід Яким Чумак, притримуючи свою потерту тростину. Данило Горицвіт спритно махає двома шаблями).
Дід Яким. Козак молодий, а вправність стара. Молодець! Перший козак здав іспит, другий, готовсь.
(Данило передав шаблю Пахому Гордієнко).
Дід Яким. Лях ошуюю, куди розвернувся! Я казав зліва, а ти одесную повертаєшся. Все, вже лежиш, немов поранений бирюк3. Передавай шаблі наступному.
Пахом Гордієнко. Діду, ви можете просто виражатися? Ошуюю, ошуюю.
Дід Яким. Ти на рожен не лізь, молодий ишо. Ти учись у старої гвардії.
(Набиває люльку тютюном).
(Пахом передав шаблі Трохиму Лисиці, той спритно почав обмахуватися ними).
Дід Яким. Ні, ні, не годиться! Що ти, як дівка на виданні лозою від мух косно4 відбиваєшся. Треба темп дотримуватися. Співай зі мною. Бийся, бийся, за свободу бийся, а ти пісня вільна, ніби річка лийся. І швидше.
(Співають разом.)
Бийся, бийся, за свободу бийся,
А ти пісня вільна, ніби річка лийся.
(Трохим вправно махав шаблями в такт пісні).
Дід Яким. О, зовсім інший кисіль. Пахомка, бери шаблі, друга спроба, ти вже потщися5, не підведи, козак.
(Козаки побачили Марічку, яка несла коромисло).
Дід Яким. Ти що, Данило, плямами зашарівся весь? Дивись, долоні спітніють, шаблю урониш. Так, не дівка – вогонь, ладна, руката, ліпша на хуторі, вся в матір, така ж травниця. І бабка їх була травниця. Ой, як я за нею, немов вуж увивався. Жаль, Уляна молодою загинула від руки османця.
Пахом Гордієнко. Данило, дружище, ти що обімлів? Ляхів в бою не боявся, а дівки злякався?
Трохим Лисиця. Марічка, здорова була! (поправляє золоті пасма волосся) Куди йдеш?
Марічка. Здоровенькі були козаки, доброго здоров'я, дід Яким.
Дід Яким. І тобі не хворіти. Ти би мені, Марічка, якесь розтирання дала для кісток.
Марічка. Приходьте, дідусь, сьогодні на суп з галушками, мати варить, я вам і розтирання дам.
Дід Яким. Ой, спасибі, тобі, молодиця, уважила діда, прийду, обов'язково прийду.
Пахом Гордієнко. Як там Остап Шмат себе почуває?
Марічка. Витримає, рана неглибока, вилікуємо. (Посміхається) Дайте часу.
Пахом Гордієнко. А мій наставник Кіндрат Тримбач як?
Марічка. У Кіндрата гірше справи. Нога до кістки розрубана. Кажу йому полежати, а він в бій рветься, говорить, як там хлопці без мене обійдуться?
Дід Яким. Так, Кіндратка такий, бойовий хлопець, зане6 норовистий, що скакун.
(Марічка поглянула на Данилу та, піймавши на собі його зосереджений погляд, посміхнулась).
Пахом Гордієнко. Марічка, а дозволиш тобі відра до хати віднести? А то ми тобі швидко проводжатого знайдемо (засміялися козаки).
Марічка. Спасибі, нехай вас тут дідусь трошки навчить уму-розуму, а я сама донесу як-небудь.
(Набравши в колодязі води, Марічка пішла. Дійшовши до тину, вона обернулася, почувши, як заспівали козаки).
Славно бились з ворогом козаки в поході,
Ходить слава по землі, чутка йде в народі.
(Данило Горицвіт, взявши шаблю у друга, спритно рубав двома шаблями. Марічка посміхнулась та пішла по стежці).
Марічка (тихенько підспівуючи).
Бийся, бийся, за свободу бийся,
А ти пісня вільна, ніби річка лийся.
(Данило повернув шаблю Пахому).
Пахом Гордієнко (бере шаблю). Данило, не переживай ти так.
Дід Яким. Ото таку дівку ще заслужити треба. Козачка, вся в батька. Тихон Лобода лихий козак!
Трохим Лисиця. Ага, Марічка минулого літа з братом Павлом наввипередки скакала, трохи коней не загнали, а вона йому не поступилась.
Дід Яким. Такій дівці справжній козак потрібен, сокіл сизокрилий (дивиться в небо).
Данило Горицвіт. Заради Марічки я осавулом стану!
Дід Яким. О, осавулом він стане! Та щоб осавулом стати треба попотіти добре, скільки верст проскакати, скільки ночей недоспати, скільки пороху понюхати, скільки ворогів порубати! А ви що? Тільки навчились шашкою розсікати, а вже – осавулом стане.
Трохим Лисиця. Не кажи дід, ми вже пройшли іспит (махнув шаблею). Моя бабуся говорить: йди вгору й будеш на висоті.
Дід Яким. Що ви там пройшли, то ж під Жовтими Водами репетиція була, якби реєстрові козаки, котрі були на службі у Речі Посполитої, не стали на бік Богдана Хмельницького, то не була би легкою ваша перемога, багато би крові пролилося. Ну ж бо, Пахомка, бери шаблю. Пісню заспі-вуй!
Трохим Лисиця.
Бийся, бийся, за свободу бийся,
А ти пісня вільна, ніби річка лийся.
(Пахом вправно обмахується шаблями).
Дід Яким. Лях7 ошуюю, іще ззаду підступають, махай, махай, руби ворога! Так, так, молодець!
Bepul matn qismi tugad.