На обратном пути

Matn
202
Izohlar
Parchani o`qish
O`qilgan deb belgilash
Sitatalar 20

ми стоїмо саме на порозі життя. Ми ще не встигли пустити коріння. Війна вирвала нас із ґрунту. Для інших, старших, війна – це тільки якийсь часовий відтинок, вони можуть подумки його проминути. А нас війна вихопила зі звичайного життя, і ми не знаємо, чим це скінчиться. Тим часом ми збагнули тільки, що якось дивно й болюче зашкарубли, зате тепер ми вже нечасто сумуємо

+2Nadenka_Lisa_LiveLib

«Я молодий, мені двадцять років, але в житті я бачив тільки відчай, смерть, жах та поєднання безглуздої легковажності з неймовірними муками. Я бачу, що хтось нацьковує народ на народ, і люди вбивають – мовчки, слухняно, по-дурному, не розуміючи, що роблять, і не відчуваючи ніякої провини. Я бачу, що найкращі уми людства винаходять зброю і слова, аби це тривало й далі, та ще й у найвигадливіших формах. І разом зі мною це бачать усі люди мого віку, тут і за кордоном, в усьому світі, зі мною це переживає все моє покоління…. Довгі роки ми робили тільки одне – убивали, це стало нашою першою професією у житті. Усе, що ми знаємо про життя, зводиться до одного – до смерті. Що ж буде потім? І що ж буде з нами?»

+1Nadenka_Lisa_LiveLib

Вот так везде: героями извольте быть, а про вшей никто знать ничего не хочет.

+1LevAlekhandro_LiveLib

одного грамма власти достаточно, чтобы сделать человека жестоким.

+1KaterinaVelikaya_LiveLib

до сих пор существовало только три возможности покинуть роту: смерть, ранение и откомандирование. теперь к ним присоединилась ещё одна - мир.

+1KaterinaVelikaya_LiveLib

героизм начинается там, где рассудок пасует: когда жизнь ставишь ни во что. героизм строится на безрассудстве, опьянении, риске - запомните это.

+1KaterinaVelikaya_LiveLib

«…ми біжимо, підхоплені тією хвилею, вона несе нас, вона перетворює нас на нелюдів, на бандитів, убивць, мені навіть здається – на дияволів; та хвиля помножує наші сили, бо вселяє в нас жах, і лють, і жадобу життя; вона веде нас до порятунку й до перемоги. Якби серед тих, хто наступає, був твій батько, ти, не вагаючись, кинув би гранату і йому в груди»

0Nadenka_Lisa_LiveLib

Перед цими хрестами руйнується будівля гучних фраз і високих понять. Тільки тут ще живе війна, її вже немає в побляклих спогадах тих, хто вирвався з її лещат! Тут лежать загиблі місяці й роки непрожитих життів, вони — як примарний туман над могилами; тут кричать ці непрожиті життя, вони не знаходять собі спокою, в лункому мовчанні волають до небес. Страшним звинуваченням дихає ця ніч, саме повітря, в якому ще вирує сила й воля цілого покоління молоді, покоління, яке померло раніше, ніж почало жити

0Nadenka_Lisa_LiveLib

«Ми вже не молодь. Ми вже не хочемо завойовувати світ. Ми втікачі. Тікаємо від самих себе. Від свого життя. Нам було по вісімнадцять років, ми тільки починали любити життя і світ, а нам довелося стріляти в них. Перший снаряд влучив у наше серце. Нас відрізано від справжньої діяльності, від прагнень, від прогресу. Ми вже не віримо в них: ми віримо у війну».

0Nadenka_Lisa_LiveLib

А батьківщина — це дерева, рілля, земля, а не крикливі гасла.

0Nadenka_Lisa_LiveLib