«Robinson Crusoe» kitobidan iqtiboslar, sahifa 2
Юные сорванцы и бездельники обычно попадают в дурную компанию и в самое короткое время окончательно сбиваются с пути.
Какое игралище судьбы человеческая жизнь! И как странно меняются с переменой обстоятельств тайные пружины, управляющие нашими влечениями! Сегодня мы любим то, что завтра будем ненавидеть; сегодня ищем то, чего завтра будем избегать. Завтра нас будет приводить в трепет одна мысль о том, чего мы жаждем сегодня.
Все обстоятельства моей жизни могут служить предостережением для тех, кого коснулась страшная язва рода людского, от которой насколько мне известно проистекает половина человеческих бед: я разумею недовольство положением, в которое поставили нас бог и природа.
Тепер я тлумачив згадані вище слова: «Поклич мене, і я визволю тебе» - зовсім інакше, ніж попереду. Тоді вони викликали в мене лише думку про визволення від ув'язнення, в якому я перебував. Бо хоч на острові я був на волі, а все ж таки він був для мене справжньою в'язницею в найгіршому значенні цього слова. А тепер я оглядався на своє минуле з такою огидою і так жахався того, що зробив, що душа моя благала в бога тільки визволення від тягаря гріхів, надто важкого для неї. Щодо моєї самотності, то це ж дрібниця. Про визволення від неї я вже не молився і навіть не думав; адже самотність нічого не важила супроти цього. Я пишу це тут, бажаючи показати читачеві, як людині, що зрозуміла істину, визволення від гріхів дає більше щастя, ніж визволення від страждань.
"Правда, у меня было точило, но я не мог одновременно приводить в движение рукой камень и точить на нём. Вероятно, ни один государственный муж, ломая голову над важным политическим вопросом, и ни один судья, решая, жить или умереть человеку, не тратили столько умственной энергии, сколько потратил я, чтобы выйти из этого положения."
При мысли о своём одиночестве я заплакал, но, вспомнив, что слёзы никогда не прекращают несчастий, решил продолжать свой путь и во что бы то ни стало добраться до разбитого судна.
«Теперь у меня на берегу моря есть дом, а в лесу дача», — говорил я себе.
«К каким только нелепым решениям не приходит человек под влиянием страха! Страх отнимает у нас способность распоряжаться теми средствами, какие разум предлагает нам в помощь.»
Воістину, очікування лиха страшніше за саме лихо, особливо якщо ні на мить не можеш відігнати від себе нав'язливих видінь!
Ніколи не пізно порозумнішати.
