Kitobni o'qish: «Вибрані вірші»

Болить душа твоя?

 
Болить душа твоя? Мовчи
І не кажи людям,
А щоб розважиться, — вночі
Поплач тихенько сам.
 
 
Хіба що серце є таке,
Що б'ється із твоїм, —
Йому про лихо те тяжке
Ти скажеш, а не їм.
 
 
Коли ж не зможе і воно
Розважити, — засни:
На світі щастя є одно —
То золотії сни…
 

1894

До праці!

 
Праця єдина з недолі нас вирве:
Hумо до працi, брати!
Годі лякатись! За діло святеє
Сміло ми будемо йти!
 
 
Праця єдина нам шлях уторує,
Довгий той шлях і важкий,
Що аж до щастя і долі прямує:
Нумо до праці мерщій!
 
 
Праця не згине між людьми даремне:
Сонце засвітить колись, —
Дякою нас тоді люди згадають —
Нум же! До праці берись!
 
 
Хоч у недолі й нещасті звікуєм —
Долю онукам дамо!
Ми на роботу на світ народились,
 

 
Ми для борні живемо!
 
 
Сміливо ж, браття, до праці ставайте, —
Час наступає — ходім!
Дяка і шана робітникам щирим!
Сором недбалим усім!
 

1881

Зорі

 
Мамо люба, глянь, як сяють
Ясно зорі золотії
Кажуть люди: то не зорі —
Сяють душі то святі.
 
 
Кажуть: хто у нас на свічі
Вік свій праведно прожив,
Хто умів людей любити,
Зла ніколи не робив, —
 
 
Бог того послав на небо
Ясно зіркою сіять…
 

 
Правда, мамо, — то все душі,
А не зорі там горять?
 
 
Так навчи ж мене, голубко,
Щоб і я так прожила:
Щоб добро робити вміла
І робить не вміла зла!
 

1888

Надія

 
Зівяла вже та квітка запашна,
Її нема — сама суха стеблина…
А як цвіла, лишаючи, вона,
Аж кращою ставала вся долина!…
Тепер лука порожня і сумна:
Вона була її краса єдина…
Надія-квіт умерла, одцвіла,
її нема — вмирають поривання…
Була вона — душа тоді жила,