Посвящения и посвященные в Тибете

Маленька дівчина Олександра все своє життя мандрувала і цікавилась. Але куди б не приїзджала маленька жінка Олександра - ніде вона не була в гостях. Скрізь як вдома. Уявляється собі як якась поважна та уповноважена істота інспектує або просто відвідує всі свої володіння. Або такий собі ностальгічний тур по місцях бойової слави. Якщо її мандри можна сприймати як певну театральну сцену в декораціях якої відбувається дія, то те чим вона цікавилось власне і складатиме її суть. На тлі подорожей зовнішнім світом, цікавилась вона більше внутрішнім. У гарної і темдітної Олександри була амбітна мета - вона цікавилася природою нашого спільного розуму. Зайшовши в лабіринт ти можешь вийти з нього лише в одному місці, але як саме ти будеш йти залежить лише від тебе. Саша вибрала довгий, заплутаний шлях назовні, але максимально прямий та ефективний шлях внутрішньо, тому лабіринтом блукала істота що вже вийшла з нього.

Ця книжка була видана вперше 1932 року. Не варто забувати про це читаючи, бо вона в великій мірі етнографічна. Це не робить її гіршою, просто зараз про езотеріку пишуть трохи іншим чином. У той час в Європі мало що знали про внутрішній Тібет, навіть зображень храму-резеденції Потали було всього декілька, тому розповідаючи про релегійні практики неможна було не торкнутися питання про звичаї, господарський тип, клімат та природу. Церез це, а також тому, що текст не бідний на цікаві випадки, побутові історії ті усмішки, читається він чудово. Справляє свіже враження. Це книга власне не про навернення когось в буддизм, це про те чим він є, порівнюються різні аспекти практик в різних течіях, розглядається історія їх появи. Це точно не місіонерська література з її соплями та емоційними поривами, але однозначно натхненна. Можна сказати що цю книгу можна використовувати десь на середньому рівні володіння інформацією про тибетський буддизм, вона досить описова і розкриває деякі поняття практик і ритуалів. Просто розповідаючи про предмет одразу пояснює про його суть, навіщо власне так роблять на практиці. Таким чином Саша торкається питань пошуку гуру, посвятових ритуалів та ритуалів передачі (дуже ретельно їх описує), індивідуальних практик ченців, проводить порівняльний аналіз вчення школ махаяни та хінаяни. Голос у неї теплий і врівноважений, мова легка.

Окремо варто сказати про моє видання. На обкладинці написані дані про автора та назва, але досвідчена людина прочитає на ній напис червоними літерами "ВЕЛИКІ ПРОБЛЕМИ". Виготовлення, копіювання, переклад та розповсюдження подібної літератури офіційно звісно ніяк не заборонялося (якщо звичайно ви не пропонуєте придбати в вас Майн Кампф), але реально у вас могли бути проблеми. Вашому колективу (а у нас вся країна один колектив) могло стати дуже цікаво як ви дійшли до такого життя. Перекладаєте і копіюєте порнографію (Лоліту). Вірете у всяких чортів. А наче не п'юща людина (може в цьому і проблема). Вам могли впаяти розкрадання соц. майна бо ви копіювали книжку на робочому устаткуванні, на казеному папері. Не важливо в яких масштабах. Нікого б не зацікавило що цей папер крадуть у промислових кількостях інші співробітники і всі про це знають. Книжки виготовляєте ви один і напевно з метою матеріальної вигоди. Вас могли покласти на примусове медікаментозне лікування у психлікарню, посиленого режиму або звинуватити у спробі повалення державного ладу. Масса перспектив і одна краща за іншу. Саме тому подібні книжки намагалися видавати дуже якісними. Це не стосується друку. Друк в цих виданнях часто конкурує за звання гіршого з партизанськими листовками часів другої світової та газетою Іскра початку століття. Якісними ці книги робить дуже ретельна праця редактора та перекладача. Якщо вже видавати нелегальну літературу нелегально, то треба робити це блискавично. Треба зробити переклад котрий буде найкращим, треба редагувати видання так що б там містилося максимум інформації. В моїй книзі вказано що це переклад лондонського видання 1972 року, це здається третя редакція цього тексту. Примітки до книги, дуже докладні та ретельні займають ледь не 1/4 від загального об'єму. Там де автор обмежується цитуваннями з оригінальних канонічних текстів, редактор знаходить їх англійській переклад, перекладає його і публікує його повністю (замість цитат). Таких текстів в середині два, вони досить короткі але повинні бути важкими для перекладу. Після всіх текстів редактор поміщає невеликий дайжест про сучасний йому стан справ у окупованому КНР Тибеті. Громадяни СРСР не набагато більше знали достовірної інформації про події там, ніж читачі першого видання цієї книги у 1932 році. Дайжест складається з перекладених матеріалів західної преси кінця 70-х років, котрі треба було перед тим ще десь взяти, не потрапивши ні під чиє пильне око. Дуже якісна робота, браво.