Ми з України

В програмі «Ми з України» ведучий рубрики «Новинна хата Олега Кудріна» розповість про основні  політичні, економічні та культурні події в Україні  та навколо неї  за минулий тиждень.  89-річний одесит Роман Шварцман провів паралелі з Гологостом й нинішньою війною, яку проти України веде Росія,  дізнаємося про кадрові зміни в ЗСУ, псевдовибори білоруського президента в українському контексті, а також про документальну стрічку «Порцелянова війна». Київський психолог Іван Сторчак, який через війну в Україні зі своєю родиною перебуває в Латвії, розповість про зміни у психологічному стані українських переселенців, які відбулися  за три роки війни. А його донька Анастасія Сторчак поділиться своїми думками та досвідом життя  українських підлітків в Латвії.   В рубриці «Новинна хата Олега Кудріна»: *Цього тижня світ вшановував день пам’яті жертв Голокосту. В Бундестазі пройшло засідання, присвячене цьому. Вражаючим був виступ там 89-річного одесита Романа Шварцмана. В дитинстві він вижив в Бершадському гетто. А напередодні Нового року, російська ракета влучила в його одеську квартиру. На щастя сам ветеран разом з дружиною в цей час переховувався в підвалі. І тепер він міг свідчити світовій спільноті про загрозу геноциду українців: «Гітлер хотів убити мене тому, що я – єврей, зараз Путін намагається вбити мене за те, що я – українець». Світ має допомогти Україні закінчити цю війну на знищення. *29 січня ц.р. командування ЗСУ представило особовому складу нового командувача оперативно-стратегічне угруповання військ «Хортиця» генерал-майора Михайла Драпатого. ОСУВ «Хортиця» – найбільш складна дільниця бойових дій. Тому військові експерти приділили цьому призначенню підвищену увагу. Вони описують Драпатого, як обережного командира, ретельного планувальника, котрий зосереджується на нанесенні максимальних втрат противнику та збереженні свого особового складу. *Минулої неділі мінський диктатор Олександр Лукашенко провів ритуал «виборів Лукашенка». З цього приводу коментарі «Новинній хаті» надав старший політичний радник Світлани Тихановської Франак Вячорка. Він підкреслив, що доки в центрі Європи існує цей злочинний режим, залишається загроза Україні та сусіднім країнам ЄС і НАТО. Водночас ні білоруська армія, ні білоруське суспільство не хочуть воювати з Україною. Натомість, за словами Вячорки, в ЗСУ воюють сотні білорусів, і вже понад 80 з них загинуло. Світла пам’ять героям. {module widgetid="50" id="media" action="singlepic" imgid="387859" layoutid="0" layout="" static=""} *Американський військово-політичний експерт Стефан Коршак назвав атаки українських БПЛА в 2025 році «безпрецедентними трьома тижнями бомбардування території Росії безпілотниками». Експерт вважає, що якщо українцям вистачить техніки та виробничих потужностей, аби підтримувати заданий темп, то це спричинить розгром протиповітряної оборони та руйнацію військової інфраструктури на заході РФ. * Третій рік поспіль повнометражний документальний фільм з українською участю та на українську тему входить у короткий лист Оскара. Тепер це українсько-американсько-австралійська картина «Порцелянова війна» режисерів Брендана Белломо та Слави Леонтьєва. В тонкій стрічці про харківських митців, творців дивовижних фігурок, переплелися такі різні речі, як ламка, ніжна порцеляна та груба війна. З цим гармонує музичне оформлення від популярного українського гурту ДахаБраха.   Іван Сторчак: щасливим бути важче, ніж нещасливим Київський психолог Іван Сторчак, має досвід роботи понад 20-и років. Теми – криза у стосунках, відносини між батьками і дітьми, панічні атаки, депресії, психологічні травми, проблеми соціалізації і самооцінки. Це ті психологічні ознаки, від яких через війну страждає більшість українських. З Іваном Сторчаком поговорили про зміни у психологічному стані українських переселенців за три роки життя в Латвії А з його донечкою Анастасією про те, як вона адаптувалася за ці роки до життя в Латвії. Які основні психологічні виклики виникли у біженців на перших етапах адаптації? Чи спостерігається тенденція до поліпшення психологічного стану, чи, навпаки, люди стикаються з новими труднощами?Як вплинула війна на здатність людей довіряти новому оточенню?Які культурні чи соціальні бар'єри були найбільш важкими для подолання українським переселенцям у Латвії? Іван Сторчак підкреслив: «Сьогодні  актуально, зокрема і в психології, стало  як знайти роботу і працевлаштуватися. Дійсно дуже багато чого змінилося. Біль, жаль, сум, страждання  - це залишилося, як і впевненість у перемозі України. Тому що надія помирає останньою. І ще я люблю таке прислів'я: Коли опускаються руки, то простягаються ноги», а цього не треба допускати і цього не буде. Тому дійсно дуже цікаво мені, як фахівцю спостерігати за своїми друзями-співвітчизниками, з якими ми звісно спілкуємось. Насамперед дуже цікаво спостерігати, що період такого стану болючого, який відчуває будь-яка людина, яка опинилась за кордоном, потрохи при здорових обставинах проходить, Наступає, замість стану ностальгії,  скажемо так – стан психологічного отверезіння, вступає в дію притаманне здоровій людині бажання вижити на новій землі, в нових умовах, з вивченням мови , із спілкуванням не тільки з співвітчизниками, але й із людьми, які тут живуть і нас щиро приймають. Отже наступає розуміння, що без знання латиської мови, традицій, культури, соціалізації та інтеграції в це суспільство в Латвії буде важко далі жити.  А це все  складається з цих маленьких стіжків: як ходити в магазин, як купляти, як знімати кошти, як отримувати і  відправляти. Це здається дрібниці, але з них складається наше життя тут, оскільки ти стикаєшся з тим, що інша мова, зовсім інша ситуація навіть в банківській сфері». Наразі, з словами пана Івана, є й інша категорія переселенців, які вважають,якщо вони тут тимчасово, то й вчити мову і інтегруватися не обов’язково: «Ми не однакові. Залишилися люди,  і це нормально, невідь є статистичні дані, які досі не адаптувались, які досі живуть  за позицією «завтра». Тобто, ну ось завтра зроблю, завтра все закінчиться і знову буде життя таким, як було. Такі люди навіть повертаються з дітьми в Україну під обстріли . І зауважте, що їм, як це не буде дивно звучати,  це краще, ніж  пристосовуватись до нових обставин, вивчати мову, навчатися чомусь новому. Як казав Шевченко: «Новому навчатися і свого не цуратися». Зрозуміло, що змінювати щось, вчитися, тим паче, у дорослому віці важко, але, якщо по стежці йти і крок за кроком, то можна подолати все. На це просто треба мати силу,  натхнення, енергію і кохання, до себе в першу чергу Так, в першу чергу, до себе. Необхідно «помахати ручкою» синдрому жертви, де дуже зручно, бо я нещасний тому  мені всі винні. Ось я така «жертва обставин». З цим треба прощатися! Я ще люблю таке висловлювання: «Щасливим бути важко, а нещасливим бути легко». Ось такий парадокс, але це так і є. Коли людина усвідомлює, що їй треба, то спочатку обирає певний напрямок, свій шлях ,свою стежинку, потім і починається стан «Я щаслива», « Я щасливий»,  незважаючи ні на що ,тому що я рухаюсь до цілі, я розвиваюся. Так це потрібний час. Але відштовхуйся від того, що ти відповідальний за себе і за  дітей, в першу чергу. Бо, якщо батьки не будуть ситі, якщо вони відпочили і так далі, то й діти не будуть ситі, виспані,заспокоєні і мати і там певні задоволення від занять спортом чи іншими справами»

В програмі «Ми з України» ведучий рубрики «Новинна хата Олега Кудріна» розповість про основні  політичні, економічні та культурні події України та навколо неї  за минулий тиждень.  Експерт аналітичного центру «Українська Призма», викладач Києво-Могилянської  академії  Олександр Краєв  відповість на запитання Антона Чернецького  щодо очікувань політики нової адміністрації США стосовно України. Також дізнаємося про те, що маскувальні сітки можуть бути  не  лише засобом захисту, але й витвором мистецтва.   Рубрика «Новинна хата Олега Кудріна» *Український художній фільм «Буча» (2024) цілий тиждень займав перше місце в листі переглядів Netflix-Україна.Сценарист і продюсер картини Олександр Щур в ексклюзивному коментарі розповів про те, як ця художня стрічка, зроблена строго на основі реальних фактів показує світові правду про російську агресію, про страшні злочини армії РФ на тимчасово окупованих територіях. «У нас було багато важливих показів. У Ватикані. Спеціальний показ для місіє ОБСЄ у Відні. Багато – у Вашингтоні: в Інституті миру, конгресменам показували. Ще – в Гарвардському університеті, в Колумбійському… Ми вважаємо, що це культурна зброя проти російської пропаганди». За його словами, після сеансів з’ясувалося, що навіть друзі України не знали 90% того, що побачили у фільмі «Буча». *У рубриці проаналізовані перші кроки та заяви 45-го та тепер уже 47-го президента США Дональда Трампа, в першу чергу ті, що стосуються України. До них можна ставитись із обережним оптимізмом, оскільки новий-старий лідер США висуває країні-агресору досить жорсткі умови щодо мирних переговорів. Водночас, в подальшому треба бути готовим до емоційних гойдалок «добре-погано» – через своєрідну переговорну трампівську тактику. {module widgetid="50" id="media" action="singlepic" imgid="387859" layoutid="0" layout="" static=""} *Цього року Давоський економічний форум був більше схожим на Мюнхенську безпекову конференцію (яка буде в лютому). Різким, майже сенсаційним став виступ у Давосі Володимира Зеленського, який емоційно нагадав європейським лідерам, що Європа має бути самодостатньою, сильною та єдиною, тим більше на тлі спільної військової небезпеки зі сходу. І це резонувало із заявами Емманюеля Макрона, який закликав Європу до «загального стратегічного пробудження», оскільки в ній не буде миру та безпеки, якщо самі європейці не подбають про це. * Цього тижня Україна та українство вшанували дві важливі дати – День пам’яті захисників Донецького аеропорту і День Соборності України. В Латвії поряд з тим відзначили День захисників барикад. Це все – про захист країни, її незалежності, а також – про збереження єдності. Тому зараз, коли ворог все більше сил вкладає в інформаційну війну, так важливо не вестися на ворожі вкидання, не розпалювати соцмережеві «холівари» з будь-якого приводу.   Експерт: Україна знаходиться у топ-3 пріоритетів Дональда Трампа Редактор українського порталу ЛСМ+ Антон Чернецький поговорив з експертом аналітичного центру «Українська Призма», викладачем Києво-Могилянської  академії  Олександром Краєвим про те, чого слід очікувати Україні від нової адміністрації США. Розмова відбулася напередодні інавгурації  Дональда Трампа. Україна точно знаходиться у топ-3 пріоритетів Дональда Трампа, «і не тому, що вона така хороша, чи Росія така загрозлива», а тому, що на Україні зав’язало чимало важливих для нового американського президента питань, зазначив Олександр Краєв. Він звернув увагу на те, що Трамп нещодавно закликав посилювати санкції проти КНР, щоб та посилила тиск на РФ у питанні мирних перемовин із Україною. Картини з маскувальних сіток 20 січня на Домській площі в рамках заходу пам'яті захисників  Барикад 1991 року  відбулася незвичайна виставка, де експонувалися  дванадцять унікальних творів мистецтва – картин з маскувальних сіток. Виставка була  організована Музеєм барикад  спільно з товариством «Tavi draugi». Маскувальні сітки для Збройних сил України плетуть в ангарі  товариства «Tavi draugi»  - Рига, вентспілс,50. Член товариства  Ренате  Грундштока запрошує усіх бажаючих доєднатися до цієї благодійної справи.

В програмі «Ми з України» ведучий рубрики «Новинна хата Олега Кудріна» розповість про основні  політичні, економічні та культурні події України за минулий тиждень. Наразі з українською режисеркою  Людмилою Серебреніковою поговоримо про кіно народжене Україною.   В рубриці «Новинна хата Олега Кудріна»: *Україна відсвяткувала день народження генія «наївного живопису» Марії Примаченко чотирма цікавими виставками. Мистецтвознавиця Людмила Лисенко яка довго товаришувала з Марією Примаченко, розповідає про творчість художниці-філософа, пригадує цікаві історії зі спілкування з неї: «Вона була трошки віщункою. Я питаю: «Чи можлива ще війна?». Вона каже: «Та війна буде». Чого? Як? Чому? А вона каже: «Як? Через межу від нас». А вона жила… це ж – Київщина, Древлянщина, Полісся. Тобто десь оце передчуття біди, агресії від цього, так би мовити, «брата» в неї було», - пригадує Людмила Лисенко. * Напередодні стало відомо про загибель другого латвійського добровольця, який воював в Україні за свободу не тільки нашої держави, а й Латвії та всієї Європи. Це 41 річний Едгарс Платоновс. Ми вшануємо пам’ять Героя. * У рубриці розглянуті нові санкції США та Великої Британії проти Росії, перш за все – виведення з тіні танкерного «тіньового флоту» Кремля. Де дуже важливо, щоб припинити фінансові надходження до країни-агресора. І це вже дає результати – щонайменше 64 танкери з російською нафтою тепер не знають, що їм з нею робити, куди плисти. * Цього тижня українські дрони та ракети завдали найбільш потужного удару по російських військово-стратегічних об’єктах. Вони досягали відстані до 1100 кілометрів. Через влучання зайнялися пожежі на підприємствах з виробництва вибухівки, синтетичного каучуку для БТР і танків. Вкотре запали резервуари аеродрому стратегічної авіації Енгельс-2, навпроти Саратова, звідки ворог б’є по Україні. А потім РФ ударила по Україні, нашій інфраструктурі. І це стало нагодою, щоб обговорити питання інформаційної гігієни в цій війні. Того, як не треба повторювати месиджи російської пропаганди. Ворог б’є по Україні не тому, що хоче «помститися» за щось, а через те, що хоче знищити нашу державу та націю. Відтак чим більше буде ефективної української «бавовни» на російській території, тим скоріше Кремль припинить свою агресію.   Людмила Серебренікова про сучасне українське кіно Гостя програми «Ми з України» українська режисера документального кіно, кінознавиця Людмила Серебренікова розповіла про те, як розвивається сучасне українське кіно в умовах війни, а також про підсумки Днів українського кіно у  Ризі, що відбулися наприкінці минулого року в столиці Латвії. «В України потрясаюча історія мистецтва, історія кіно, історія живопису ті скульптури. Але, на превеликий жаль , лише саме за час війни ми почали цінувати свою історію , пишатися нею і досліджувати свою історію», - каже Людмила Серебренікова. Якщо говорити чесно і відверто, то серед пересічних українців було й таке, мов, українське кіно - воно таке трошки десь провінційне. Але  зараз, на сьогоднішній день, українське кіно говорить про себе дуже голосно у світі і цьому є підтвердження на багатьох міжнародних кінофестивалях. Треба згадати в цьому сенсі, наприклад, режисера Валентина Васяновича,  молоду режисерку  Элізавету Сміт, яка була відзначена на Берлінському фестивалі, Жанну Озірну, яка  отримала нагороду на нашому українському кінофестивалі «Молодість» . До речі, як акторка вона знялася у Романа Бандарчука. Наше кіно - воно не тільки знімається, не тільки показується і не  тільки повертає глядача в кінозали і до екранів, але наше українське кіно на сьогоднішній день ще веде бій на полі бою . Тому що багато українських митців взяли зброю в руки, щоб захищати Україну. На превеликий жаль багатьох з них ми втратили і це Павло Лі, пам'ять якого ми вшанували після показу фільму «Смак свободи». Слава Богу живі і працюють один з найкращих українських операторів Сергій Михальчук  і Ахтем Сеітеблаєв, фільм якого «Мирний 21» ми показували тут в Ризі, та інші. Це взагалі багато митців, які просто не можуть, щоб не знімати фільм і не захищати Україну»

В новий 2025 рік з новою рубрикою. Відтепер в програмі «Ми з України» буде своя «хата», вірніше – «Новинна хата Олега Кудріна». Її ведучий Олег Кудрін – український журналіст, письменник. Народився в Одесі, закінчив Одеський університет, кандидат педагогічних наук. Останні 8 років працював власкором Українського національного інформагентства у країнах Балтії. {module widgetid="50" id="media" action="singlepic" imgid="387859" layoutid="0" layout="" static=""} У першому випуску рубрики:  авторка «Україна православна» Ярослава Міщенко в ексклюзивному коментарі розповіла, наскільки успішною стала календарна реформа українських церков. Розглянуто приклади збройної допомоги Україні та інші аспекти російсько-української війни. Окрема тема – небезпечні «газові ігри» Кремля навколо постачання газом Молдови та підконтрольного Москві Придністров'я. Розібрано «всесвітню боротьбу» за налагодження контактів з Дональдом Трампом, яка триває вже на тлі його неоднозначних заяв про Гренландію, Панам, Канаду. У цьому контексті важливими були два великі інтерв'ю Володимира Зеленського, зроблені вже цього року. В контексті культурних подій: у січні Україна розпочала відзначати 130-річчя видатного композитора Бориса Лятошинського. На честь цього у Києві весь місяць проходитиме фестиваль Liatoshynsky Space, незважаючи на атаки та обстріли. Гостя програми «Ми з України» художниця анімаційної студії ІМАГО, співорганізатор «ЗАДЗЕРКАЛЛЯ» Мар’я Гвоздєва-Тивонюк вміє робити чудові анімаційні фільми. Жителька Луцьку, але через війну в Україні, вона приїхала до Латвії, де мріє спільно з латвійською анімаційною студією зробити спільний проект, спрямований на те, щоб допомогти людям відкритися. Бо, за спостереженнями Мар’ї, у Латвії люди дуже стримані і закриті, а українці, у зв’язку з війною, також втрачають свою відкритість і притаманну їм емоційність. «Я, творча, креативна, амбіційна, сильна особистість, маю велику кількість знань у різних образотворчих техніках, працювала у сфері анімації, легко знаходжу спільну мову з дітьми та підлітками, а також з дорослими, розвиваюсь у напрямку психології і маю за мету поєднувати мистецтво та психологію і час від часу проводити арт -терапії. Дуже хочу допомогти не лише українцям, але й латвійцям відкрити свій потенціал за допомогою творчості», - каже Мар’я Гвоздєва-Тивонюк.

Наприкінці 2024 року Україна опинилася у досить складній ситуації на фронті, де Росія продовжує просуватись на декількох напрямках. Окрім того, Київ все ще не має чіткого розуміння – якою буде підтримка західних партнерів у війні в 2025-му. На що підуть чи не підуть США? І як поводитиметься Європа? Чим позначився рік, що минає, для України - програма «Ми з України» вирішила поцікавитися думкою журналіста, письменника  і публіциста Олега Кудріна. Олег Кудрін зазначив, що до перемог України у 2024 році можна віднести перше і найголовніше – Україна вистояла, що вже є немало, оскільки рік був вкрай складним, виходячи з політичної кризи у Сполучених Штатах, блокування підтримки для України, більш, ніж на півроку, зокрема через вибори в різних країнах. Внутрішня ситуація стабільна,економіка функціонує, країна розробляє та виробляє озброєння. Є проблеми з енергетикою, децентралізація. Наразі, попри військовий стан, Україна залишається демократичною країною. Незважаючи на песимістичні прогнози, що світ «втомиться» від України, країні вдалося зберегти підтримку значної кількості країн. Підтвердженням цього факту став Глобальний саміт миру, який відбувся в червні 2024 року і об’єднав представників 93-х країн та 8 міжнародних організацій. І хоча саміт не дав результату у вигляді готового рішення щодо закінчення війни в Україні, він продемонстрував консолідацію демократичного світу в боротьбі проти агресії диктатур. На переконання Олега Кудріна, найголовнішою подією 2024 року стала воєнна операція в Курській області. Вона підсилила моральний дух українців, а також довіру з боку західних партнерів. Україна стала глобальним міжнародним чинником. Вибори, які відбулися Європарламенті, в основному не змінили лінію підтримки України. Нараз вибори в США і в інших країнах, в результаті яких до влади прийшли популісти, засвідчують, що світ опинився у стані турбулентності, що звісно впливає і на ситуацію в Україні.  Дональд Трамп повен загрозливих сюрпризів. Китай, Росія, Іран і Північна Корея небезпечно провокують. Увага зміщується на Азію. Гарячі конфлікти загострюються. Путін ще підвищує ставки. Чи слід очкувати в 2025 році миру для України? Олег Кудрін наголошує, що не повинні бути надмірні очікування щодо мирних переговорів, оскільки не відомо, чи насправді їх хоче країна-агресор. Олег Кудрін поділився власними враженнями від відвідин Одеси, де, на за його словами, значно поширилось україномовне поле і , незважаючи на війну, вирує культурне життя.

Українсько-латвійська творча група зняла короткометражний фільм «Вікторія у зоопарку» про долю української біженки, яка приїхала разом із сином до Риги після початку повномасштабної війни в Україні. Планується, що фільм буде доступним для масового перегляду навесні наступного року. Водночас, латвійські глядачі в рамках «Днів українського кіно» з 20 по 22 грудня зможуть подивитися в Ризі п'ять фільмів, знятих за останні два роки в Україні та які розповідають про реалії, історію та культурну спадщину країни З гостями програми «Ми з України»  українською кінопродюсеркою Світланою Петльованою і  колишнім директором студії документальних фільмів Ризької кіностудії, кінопродюсером Валтерсом  Кагайнісом говоримо про  знімальний процес, а також про те, що українське кіно у Ризі стає усе більш популярним. Між тим, за підтримки Державного агентства України з питань кіно з 20 по 22 грудня 2024 року в Ризі, столиці Латвії, відбудуться «Дні українського кіно». Покази проходитимуть у кінотеатрі K. Suns за адресою: Elizabetes iela 83/85, Centra rajons, Rīga (Елізабетес 83/85, Берга Базарс, Рига).   Розклад показів: 20.12.2024 (п’ятниця): 18:00 – Церемонія відкриття. 18:30 – Документальний фільм «Щедрик проти "русского міра"» (реж. Олександр Назаров). 20:30 – Обговорення фільму з глядачами, вільне спілкування.   21.12.2024 (субота): 14:00 – Документально-просвітницький фільм «Народження українського кіно» (реж. Альмар і Людмила Серебренікови). Показ у Ризькому музеї кіно (Peitavas iela 10, Centra rajons, Rīga). 17:00 – Документальний фільм «Сентиментальна подорож до планети Параджанова» (реж. Тарас Томенко).   22.12.2024 (неділя): 16:00 – Ігровий фільм «Щедрик» (реж. Олеся Моргунець-Ісаєнко). 19:00 – Ігровий фільм «Смак свободи» (реж. Олександр Березань). Покази фільмів (окрім «Народження українського кіно») відбудуться у кінотеатрі K. Suns за адресою: Elizabetes iela 83/85, Centra rajons, Rīga.   Вхід на всі перегляди – вільний!

У кожного українця своя історія війни. У гостей програми «Ми з України»  Ірини Погорєлової та її сина Владислава - це історія окупації, довгої і важкої дороги через територію агресора до Латвії , щоб врятувати своє життя і мати майбутнє . Наша історія війни почалася о 4-й ранку 24 лютого 2022 року. Ми проживали з родиною у Харкові. Я, мій чоловік і маленький син Владислав - йому було  чотири рочки на той момент. Звичайно, що це був к найжахливіший ранок в нашому житті. Перші дві-три години ми нічого не розуміли, що відбувається, куди рухатись, що робити? Спочатку були думки залишатися вдома, в квартирі, але в Харкові відбувалися страшні речі, були вибухи скрізь . Ви вирішили їхати до Куп'янська, де проживають батьки, бо нам здавалось, що там в селі буде безпечніше. Коли ми виїжджали із міста, перше, що почули - радіо в машині, воно налаштувалося автоматично, і це була перша звістка про  повітряну тривогу, яку я почула вперше в своєму житті: «Увага повітряна тривога. Небезпека з повітря. Залишаєтесь в укриттях», - розповідає Ірина   Приїхавши в Куп’янськ, родина з  26 лютого 2022 року опинилася в окупації. «Зайшли російські військові, ми бачили на свої очі, як вони заходили колонами, прапори, ну тобто все це  ми бачили,і вже ми нікуди не змогли  виїхати, сиділи просто і чекали. Звичайно, що не можна було нікуди виходити, сувора комендантська година, ніяких магазинів ну, тобто нічого абсолютно, ти просто сидиш в хаті і чекаєш.  В нашому селі в них була база, був полігон, вони там навчалися. Там звичайно були жахливі речі з людьми, у них було полювання на родичів військових та  тих, хто брав участь  в АТО. До нас також прийшли і забрали автомобіль» Ситуація ставала все більш напруженою і родина вирішила у липні виїжджати – було прийнято рішення їхати через територію Росії до Латвії. Через Україну їхати було не можливо, російські військові просто не випускали. Шлях був дуже важкий  і небезпечний, але родині вдалось добрати до Латвії. Росіяни нас не випускали, ми там ще годин двадцять стояли, була нереальна черга людей, жінки, діти, ну уявляєте ця спека, комарі неймовірні біля болота. Я боялася дуже однієї речі, бо в окупації чомусь я так собі вирішила, що діти нічим не зайняті, мультиків немає, книжок також і ми вчили їх українських пісень А це ж діти і вони їх співають, де хочуть і ти спробуй доведи їм,  що тут, на кордоні, не можна співати, І так було страшно, щоб  син ненароком не заспівав «Червону калину» або Гімн України, тоді б нас не випустили і не відомо, щоб з нами було.   Ну якось вони нас пропустили, вважаю, що нам просто пощастило.  Коли ми перетнули кордон і в’їхали  на територію Латвії, я вам клянусь - ми цілували латвійську землю. Як нас зустрічали латвійські прикордонники! Ну я вам кажу чесно,  ніби ми їхні родичі і вони стояли нас  і чекали . Перше запитання: «Чи вам є куди їхати?» Вони нам дали діючі телефони, різні пам’ятки, дуже допомогли»  Ірина Погорєлова з родиною проживає в Латвії вже понад два роки. Син ходить в дитячий садочок, вже добре володіє латиської мовою. Вона відвідує курси латиської мови, зараз шукає нову роботу. Каже, що головне для неї зараз займатися вихованням сина і чекати на перемогу України. «Україні звичайно ми бажаємо перемоги, здоров'я всім діткам українським. Собі ми бажаємо сили пережити це все і не  втратити відчуття «себе» в цьому всьому потоці, тому що ми в себе єдині, життя в нас одне і, якщо його проплакати, то краще нікому від цього не стане. Я зрозуміла,якщо я тут плакатиму, то я цим не врятую нікого там, ну не стане від цього легше нікому. Роблю те, що в моїх силах, допомагаю своїй родині, ми допомагаємо військовим. І просто живемо, виховуємо сина, вчимо його читати українською мовою, вчимо українські вірші, українські пісні, бо він українець в першу черг.  Кажу: «Сину, ти українець і пам'ятай це завжди і цього у нас не забрати»

Кожна дитина в Україні заслуговує на різдвяне диво та подарунки під ялинкою, бо дуже багато труднощів та переживань випало на долю маленьких українців через війну, вважає керівник проекту «Різдвяний експрес Латвія – Україна» Каспарс Берзіньш. Третій рік поспіль організація «Tavi draugi» проводить благодійну акцію «Різдвяний експрес Латвія – Україна», яка має на меті зібрати в Латвії та привезти дітям в Україну різдвяні подарунки. Українські діти, які переживають усі страхіття війни, просять у Святого Миколая, щоб в Україні швидше закінчилася війна, а також практичні речі – ліхтарики, мобільні телефони, планшети та зарядні пристрої power bank. Звичайно, діти залишаються дітьми – тому солодощі та іграшки також у списку очікуваних подарунків на Різдво. Як долучитися до акції? Потрібно зайти на домашню сторінку «Tavi draugi» у розділ «Акція Різдвяний експрес Латвія – Україна» (тут).  Вибрати подарунок, який ви можете і маєте бажання подарувати конкретній дитині, придбати її та надіслати через Латвійську пошту або особисто принести до товариства «Tavi draugi». Подарунки можна  передавати, використовуючи безкоштовно пакомати Latvijas pasts, принести в благодійний магазин «Tavi draugi», який знаходиться в Ризі на вулиці Гертрудес. 32 або прийти 15 грудня з 12.00 до 18.00 в Різдвяний ангар у Ризі на Венстпілс, 50, де цього дня відбудеться святковий захід. «Кольори Співдружності: Україна-Латвія». У будівлі Сейму Латвії відкрилася виставка малюнків українських дітей «Кольори Співдружності: Україна-Латвія». На виставці представлено частину робіт, створених на майстер-класах з малювання, у яких взяли участь понад 100 дітей віком від 7 до 18 років із Чернігова. Кожен малюнок наповнений дитячими мріями, надіями, вірою в добро та перемогу. Для українських дітей виставка малюнків у Сеймі – це спосіб подякувати Латвії за допомогу Україні. Виставку малюнків дітей війни відкрила 28 листопада спікер латвійського парламенту Дайга Мієріня. Вона зазначила, що ця виставка є дуже символічною – малюнки дітей емоційно показують, наскільки для них та для всієї України важлива підтримка. Радість, тривога, співчуття, бажання продовжувати допомагати Україні – ці почуття відчували відвідувачі виставки, бачачи дитячі малюнки. Почесний консул Латвії у Чернігівській області Олена Вишнякова, яка разом із благодійним фондом «Семаргл» організувала у Чернігові майстер-класи художньої творчості для дітей війни, зазначила, що ці малюнки діти малювали для мешканців Латвії на знак подяки за підтримку України у важкі хвилини боротьби з агресором. Майстер-класи пропонували не лише уроки малювання, а й терапевтичну підтримку дітям, які постраждали від війни. Латвія торкнулася сокровенного – сердець українських дітей, – каже Олена Вишнякова. Що б не відбувалося, діти вірять в чудо, добро і радість. Війна їх не зіпсувала їх в плані їх цінностей, а навпаки зміцнила у тому, що вони хочуть жити в Європі, вони хочуть жити в мирі. І таки моменти їх зміцнюють» Посол України в Латвії Анатолій Куцевол на відкритті виставки підкреслив, що тема захисту українських дітей є особливо актуальною, ще й тому, що російський агресор депортував, лише за офіційними даними, 19,5 тисяч українських дітей. Це військовий злочин та геноцид, - вважає український дипломат. «Ці малюнки приносять радість не лише дітям, які їх малюють, але й дорослим, військовим, політикам. Іноді вони наштовхують на рішучі кроки, які зупиняють війни», - відзначив Анатолій Куцевол.

Питання вивчення латиської мови дітьми українських переселенців, які опинилися в Латвії після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, залишається й надалі актуальним. Тим паче, що в міністерстві освіти і науки Латвії заявляють, що наступного року  буде законодавчо затверджена вимога, щоб усі українські діти відвідували латиські школи. Комусь з дітей легко дається вивчення іншої мови навчання, комусь складніше, Але на допомогу приходяться різні методики вивчення мови . Наприклад,  спільне читання казок латиською мовою або акторська гра на сцені також латиською мовою. Громадська організація « Мистецька лабораторія» в рамках проекту Фонду громадської інтеграції щосуботи в казковій читальні Ризької Центральної бібліотеки проводить читання казок латиською мовою. Програма «Ми з України» побувала на казкових  читаннях. Читає казки і, таким чином, вчить українських дітей латиській мові українка Віра Діброва, яка приїхала до Латвії з Маріуполя неповні три роки тому.    За цей час дівчина не лише вільно розмовляє, але й допомагає  вчити дітей латиській мові. «Коли ми приїхали сюди, звичайно я не мала жодного уявлення про латиську мову Але так сталося,  що ми проживаємо тут вже третій рік і для мене, в першу чергу, було дуже важливо, як знак поваги до крани,  вивчити державну мову.  Це мій знак поваги до людей, які  прийняли нас тут, надали нам можливість працювати, навчатися, будувати своє життя. У мене не було жодних додаткових вчителів.  Я навчалася в звичайній латиській школі, де всі розмовляли лише латиською мовою. Але, в першу чергу, я навчалася сама. Так, я дуже вдячна вчителям, які мені допомагали, але це не були приватні вчителі, чи якісь додаткові курси. Це були зошит ручка и все и моя голова»   Вивчати латиську мову також можна,  граючи у виставі. Наприклад у виставі «Пригоди сонячного зайчика», яка відбулася 13 листопада в 45-й Ризькій середній школі, де українські діти грали  свої ролі латиською мовою.  Одразу після вистави я спитала у юного  глядача, який сидів поряд зі мною, чи сподобалася йому, як грали актори? Хлопчик-латиш відповів, що дуже, і він знав, що там грали українські актори латиською мовою.   Вчителька латиської мови Інара займалася з українськими дітьми, щоб вони вірно вимовляли слова. Каже, що українські дітлахи дуже талановиті. Наразі, директорка Ризької 45 середньої школи  Байба Неймане підкреслила, що ця вистава є подарунком від українських дітей на День незалежності Латвії.

Гість програми «Ми з України» - український співак Constantine, фіналіст шоу «Голос країни» У грудні 2017 року був номінований на українську музичну премію YUNA в категорії «Відкриття року».  Через війну в України проживає в Латвії. «У  ту саму ніч повномасштабного вторгнення Росії в Україну з 23 на 24 лютого  я був на гастролях і летів вже додому до Києва, але мій літак повернули в небі, бо агресор вже почав обстрілювати аеропорти і нас посадили в Варшаві. Це було дуже як в якомусь кіно жахів і треба було бачити реакцію людей, коли з'явився Інтернет і коли ми всі зрозуміли, що почалася війна…Я хотів сісти на поїзд і поїхати додому, але мама і вся моя команда казала мені, щоб я не повертався, краще перевезти родину, тому що в Україні жах, що творилося. Я  вирішив, що це має сенс і треба обирати якесь місце  і вибрав Латвії, хоча до цього тут ніколи не був». Constantine  розповідає, що тоді він втратив віру в людей, бо в  нього були гастролі і в Росії, були там партнери і прихильник і, але ніхто з них йому не подзвонив, усі в один момент стали по той бік війни. Але віру в людей йому повернули латвійці, які надали йому вкрай необхідну допомогу. Constantine каже, що перші місяці після початку війни він не міг ні співати, ні писати пісень. Лише після того, як від ворожої пулі на війні загинув його друг, він написав пісню «Рай». На запитання, чому він вибрав шлях музиканта, Constantine відповів: «Я думаю що цей шлях обрав мене, я навіть декілька разів намагався кинути,  але в мене не вийшло. Тому так  -  цей шлях обрав мене» Свою вдячність Латвії і її мешканцям за допомогу, яку вони надають українським переселенцям і особисто йому та його сім’ї Constantine написав пісню «Kā tev iet» .  «Я дуже вдячні вдячний Латвії, Ризі за підтримку, за те що вона мене вилікувала  відновила . Ця пісня –як прояв моєї любові і вдячності до цього міста і цієї країни. Я дуже вдячний цим людям, що вони мене виштовхнули із стану депресії плюс тут така природа. свіже повітря, море, сосни . Природа мене теж от виліковувала весь цей час і в ній я черпаю натхнення» Окрім своєї пісенної діяльності, Constantine волонтер в Українському дому в Латвії, веде заняття з дітьми.