Психолог: українським переселенцям треба «помахати ручкою» синдрому жертви

В програмі «Ми з України» ведучий рубрики «Новинна хата Олега Кудріна» розповість про основні  політичні, економічні та культурні події в Україні  та навколо неї  за минулий тиждень.  89-річний одесит Роман Шварцман провів паралелі з Гологостом й нинішньою війною, яку проти України веде Росія,  дізнаємося про кадрові зміни в ЗСУ, псевдовибори білоруського президента в українському контексті, а також про документальну стрічку «Порцелянова війна». Київський психолог Іван Сторчак, який через війну в Україні зі своєю родиною перебуває в Латвії, розповість про зміни у психологічному стані українських переселенців, які відбулися  за три роки війни. А його донька Анастасія Сторчак поділиться своїми думками та досвідом життя  українських підлітків в Латвії.   В рубриці «Новинна хата Олега Кудріна»: *Цього тижня світ вшановував день пам’яті жертв Голокосту. В Бундестазі пройшло засідання, присвячене цьому. Вражаючим був виступ там 89-річного одесита Романа Шварцмана. В дитинстві він вижив в Бершадському гетто. А напередодні Нового року, російська ракета влучила в його одеську квартиру. На щастя сам ветеран разом з дружиною в цей час переховувався в підвалі. І тепер він міг свідчити світовій спільноті про загрозу геноциду українців: «Гітлер хотів убити мене тому, що я – єврей, зараз Путін намагається вбити мене за те, що я – українець». Світ має допомогти Україні закінчити цю війну на знищення. *29 січня ц.р. командування ЗСУ представило особовому складу нового командувача оперативно-стратегічне угруповання військ «Хортиця» генерал-майора Михайла Драпатого. ОСУВ «Хортиця» – найбільш складна дільниця бойових дій. Тому військові експерти приділили цьому призначенню підвищену увагу. Вони описують Драпатого, як обережного командира, ретельного планувальника, котрий зосереджується на нанесенні максимальних втрат противнику та збереженні свого особового складу. *Минулої неділі мінський диктатор Олександр Лукашенко провів ритуал «виборів Лукашенка». З цього приводу коментарі «Новинній хаті» надав старший політичний радник Світлани Тихановської Франак Вячорка. Він підкреслив, що доки в центрі Європи існує цей злочинний режим, залишається загроза Україні та сусіднім країнам ЄС і НАТО. Водночас ні білоруська армія, ні білоруське суспільство не хочуть воювати з Україною. Натомість, за словами Вячорки, в ЗСУ воюють сотні білорусів, і вже понад 80 з них загинуло. Світла пам’ять героям. {module widgetid="50" id="media" action="singlepic" imgid="387859" layoutid="0" layout="" static=""} *Американський військово-політичний експерт Стефан Коршак назвав атаки українських БПЛА в 2025 році «безпрецедентними трьома тижнями бомбардування території Росії безпілотниками». Експерт вважає, що якщо українцям вистачить техніки та виробничих потужностей, аби підтримувати заданий темп, то це спричинить розгром протиповітряної оборони та руйнацію військової інфраструктури на заході РФ. * Третій рік поспіль повнометражний документальний фільм з українською участю та на українську тему входить у короткий лист Оскара. Тепер це українсько-американсько-австралійська картина «Порцелянова війна» режисерів Брендана Белломо та Слави Леонтьєва. В тонкій стрічці про харківських митців, творців дивовижних фігурок, переплелися такі різні речі, як ламка, ніжна порцеляна та груба війна. З цим гармонує музичне оформлення від популярного українського гурту ДахаБраха.   Іван Сторчак: щасливим бути важче, ніж нещасливим Київський психолог Іван Сторчак, має досвід роботи понад 20-и років. Теми – криза у стосунках, відносини між батьками і дітьми, панічні атаки, депресії, психологічні травми, проблеми соціалізації і самооцінки. Це ті психологічні ознаки, від яких через війну страждає більшість українських. З Іваном Сторчаком поговорили про зміни у психологічному стані українських переселенців за три роки життя в Латвії А з його донечкою Анастасією про те, як вона адаптувалася за ці роки до життя в Латвії. Які основні психологічні виклики виникли у біженців на перших етапах адаптації? Чи спостерігається тенденція до поліпшення психологічного стану, чи, навпаки, люди стикаються з новими труднощами?Як вплинула війна на здатність людей довіряти новому оточенню?Які культурні чи соціальні бар'єри були найбільш важкими для подолання українським переселенцям у Латвії? Іван Сторчак підкреслив: «Сьогодні  актуально, зокрема і в психології, стало  як знайти роботу і працевлаштуватися. Дійсно дуже багато чого змінилося. Біль, жаль, сум, страждання  - це залишилося, як і впевненість у перемозі України. Тому що надія помирає останньою. І ще я люблю таке прислів'я: Коли опускаються руки, то простягаються ноги», а цього не треба допускати і цього не буде. Тому дійсно дуже цікаво мені, як фахівцю спостерігати за своїми друзями-співвітчизниками, з якими ми звісно спілкуємось. Насамперед дуже цікаво спостерігати, що період такого стану болючого, який відчуває будь-яка людина, яка опинилась за кордоном, потрохи при здорових обставинах проходить, Наступає, замість стану ностальгії,  скажемо так – стан психологічного отверезіння, вступає в дію притаманне здоровій людині бажання вижити на новій землі, в нових умовах, з вивченням мови , із спілкуванням не тільки з співвітчизниками, але й із людьми, які тут живуть і нас щиро приймають. Отже наступає розуміння, що без знання латиської мови, традицій, культури, соціалізації та інтеграції в це суспільство в Латвії буде важко далі жити.  А це все  складається з цих маленьких стіжків: як ходити в магазин, як купляти, як знімати кошти, як отримувати і  відправляти. Це здається дрібниці, але з них складається наше життя тут, оскільки ти стикаєшся з тим, що інша мова, зовсім інша ситуація навіть в банківській сфері». Наразі, з словами пана Івана, є й інша категорія переселенців, які вважають,якщо вони тут тимчасово, то й вчити мову і інтегруватися не обов’язково: «Ми не однакові. Залишилися люди,  і це нормально, невідь є статистичні дані, які досі не адаптувались, які досі живуть  за позицією «завтра». Тобто, ну ось завтра зроблю, завтра все закінчиться і знову буде життя таким, як було. Такі люди навіть повертаються з дітьми в Україну під обстріли . І зауважте, що їм, як це не буде дивно звучати,  це краще, ніж  пристосовуватись до нових обставин, вивчати мову, навчатися чомусь новому. Як казав Шевченко: «Новому навчатися і свого не цуратися». Зрозуміло, що змінювати щось, вчитися, тим паче, у дорослому віці важко, але, якщо по стежці йти і крок за кроком, то можна подолати все. На це просто треба мати силу,  натхнення, енергію і кохання, до себе в першу чергу Так, в першу чергу, до себе. Необхідно «помахати ручкою» синдрому жертви, де дуже зручно, бо я нещасний тому  мені всі винні. Ось я така «жертва обставин». З цим треба прощатися! Я ще люблю таке висловлювання: «Щасливим бути важко, а нещасливим бути легко». Ось такий парадокс, але це так і є. Коли людина усвідомлює, що їй треба, то спочатку обирає певний напрямок, свій шлях ,свою стежинку, потім і починається стан «Я щаслива», « Я щасливий»,  незважаючи ні на що ,тому що я рухаюсь до цілі, я розвиваюся. Так це потрібний час. Але відштовхуйся від того, що ти відповідальний за себе і за  дітей, в першу чергу. Бо, якщо батьки не будуть ситі, якщо вони відпочили і так далі, то й діти не будуть ситі, виспані,заспокоєні і мати і там певні задоволення від занять спортом чи іншими справами»