Kitobni o'qish: «Місто квітів»

Давним-давно десь за далекими хмарами або небесами на землі чи піднебессі квітло місто Квітів. Оточене садами, лісами та багряно-кольоровими вуличками і вабило трояндовими горизонтами та майоріло барвистими кольорами різноманітних квітів та краєвидів. У цьому місті жили Дерева, Квіти, Кущі, веселі і галасливі мешканці, дітлахи та їх турботливі батьки та Принц і Принцеса. В місті є неймовірно велика галявина, там величні фонтани і навколо них неймовірні квітники – жоржинові та тюльпанові. У великому парку на величному й могутньому Дубові сидів чарівник і розповідав дітлахам цікаві казки та веселі байки. Всі цю галявину називали Сонячною. Від неї як промінчики в різні сторони розходилися вулиці. Один з промінців вів до палацу де жили Принц з Принцесою, інший до хатинки Чарівника, оточеної калиновим гаєм з усіх боків. На вулиці Барв жили мешканці та різні казкові герої. Навколо було багато озер, цілющих джерел і затишних скверів. Далі йшли Театральна і Циркова, де жили поети, артисти, акробати та веселі клоуни. А біля самого підніжжя гір проживали Ковалі та народні умільці, які створювали неймовірні речі в своїх майстернях та пісні співали і радість дарували. А на вулиці Миру жили воїни, що захищали місто від лихих бур'янів та їхнього ватажка Амброзія. Він був лихим і підступним, називав себе Бароном лихих справ і любив сміття та хащі. І щоб все було брудне, сіре й одноманітне. Головними захисниками міста були королівські Вартові та Зброярі. А полководцем був Королівський Будяк. Він був як великий кедр – мав велике гілля з яскраво-червоними квіточками, дуже колючий і войовничий, але напрочуд добрий і справедливий. І були в нього прикордонники та розвідники: Папороть, Мох та Лікарська Кропива. Вони росли на кордоні, спостерігали та захищали від небажаних гостей. А особливо від Амброзія та його посіпак. Очима міста був пильний і стрімкий Сокіл. А за різноманітними гірськими стежками наглядав Едельвейс. Його називали квіткою дружби. В місті квітів є одне для всіх чарівне побажання – завжди говорити правду, нікого не кривдити для гармонії та злагоди. Так було завжди.