Соло для Соломії

Жіноча цікавість гостроока і гостродзьоба, у ста люстерках роздвоєна і потроєна, на дві а то й три сотні лиць, на сотні стежок насінням пліток посіяна. Вона мов той сірник, кинутий на сухий хмиз серед лісу та ще й в суху вітряну погоду.

- Порятую я Стьопку твого, - сказала баба. - Нищастя з тими дівками, що самі не знати чого хочуть. А з замужніми - нищасниця ще більша.

- Любові, тітонько, - одказала Соломія. - Любові хочемо.

- Кажеш, любові? А хіба в тебе чоловіка нима? Хіба він тобі злецько щось робить, га?

- Ой, тітонько...

- Думати тре' було... Тоді, як заміжжя свербіло...

- Ой, тітонько...

Така розмова вийшла.

Щістя ни самогонка, пекти людину ни має.

Думка— не вікно, всякий не заглєне.

- Я не сторож твоїй жінці, - відказала мама Марія. - А той чоловік, од якого жінка до гиншого йде, сам винен. Знаця - недолюбив, як належить. Не вберіг. Таково й виходить.

Навесні небо зовсім інше. Як і літом, і зимою. У нього, як і в людей - чотири пори року, тільки в людини раз у житті - і весна, й літо, й осінь, і зима. А в неба - щороку зміна. Небо проживає всі наші літа і всі наші життя.

Слово воно, звісно,не горобець,али й нелатка, щоб до діла пришивати.

А моральний закон - це та частка духу, яка присутня в кожній людині та робить її душу безсмертною.

Ніколи не кажи чужими словами...

вже краса не молоденької дівчини, що причаровує, наче око перший цвіт, не дівоцька сонячність, а дозрівання, стиглість молодої, вродливої і сильної жінки. Дзвеніли дозрілою силою ноги, лебеділи, набирали висоту руки, а легенька паволока диво-очей змінювалася такою виразністю, перед якою не міг встояти, не міг лишитися байдужим жоден чоловічий погляд. Вона ловила на собі ті погляди — спершу не вельми й помічала, та не помічати було неможливо