«Танго смерти» kitobidan iqtiboslar

Як не стане мене з тобою,

вкриють піски тіла,

стрінемось там, де маки рікою,

там, де їх тінь лягла.

Один–єдиний ангел, який заховався в жінці, може виправдати перебування у ній сотні чортів.

— Я її люблю. Не смійся. Любов — це знаєш що? Це така хвороба. Вона триває дуже коротко. А потім… потім уже настає симбіоз двох істот. Хтось пальма, а хтось ліана. Питання лише в тому, хто кого смокче.

Коли поетові бракне повітря, він помирає, а коли бракне свободи, він перетворюється на пророка.

"При зустрічі з левом найліпше і самому бути левом. Але з жінкою завше треба бути лисом."

— Я десь читав у Оскара Вайльда, що музика дарує нам наше власне минуле, про яке ми до цієї хвилини не підозрювали, змушуючи шкодувати про втрати, яких не було, і вчинки, за які ми не винні.

"Кожен великий чоловік має своїх учнів, і завше Юда пише його біографію"

Справжній поет ніколи не зможе витлумачити жодного свого образу чи метафори. На це здатен лише графоман. Тому спиши усе на підсвідомість.

Ми, жінки, істоти делікатні… Нам важко вижити в побутових умовах, у клітках… Ми там марніємо і перетворюємося на квочок.

Не вір жінці, вину і світлу місяця!