«Місце для дракона» kitobidan iqtiboslar
— Слухай, скільки тобі, кажеш, літ?
— Вже вісім, — відповів дракон.
— Пити можна. Дай йому, старий. Хай дзьобне, їдять його мухи.
Дракон узяв пляшку, покрутив, понюхав і обережно перехилив.
— Ну-ну, ти не захоплюйся! — заметушився князь. — Такому, як ти, й діжки мало.
— Смачно, — облизався дракон.
— Ну от, посмакувало. Це мені кум з Волощини привіз… Ти от віршики тут пописуєш, книжечки почитуєш, а я мушу головою в стіни гупати. Гризь щоденна! У мене донька — курріпочка! Скоро двадцять стукне. А вона ще діва. Ти знаєш, що це таке? Куди тобі! Сказано — дракон. А я батько, я мучуся, переживаю. Одна в мене дитина… Ти от заліз у свою печеру та й у вус не дмеш. А лицарі глузують. Тут же понаїхало хто й зна звідки! У них же дракони не те що ти. Порядні… Вилізли, пережерли сотню-другу народу, потоптали села, ниви — все, як повинно бути. А ти… лінюх… ну, хіба ж так можна?
Дракон ликнув з пляшки і задоволено ремигнув.
— Не давайте йому більше, — сказав пустельник. — Ще бешкетувати почне.Місце для дракона