Kitobni o'qish: «Як я став детективом»

Нещаслива сімка, або Як я став детективом

Багато киян, напевно, пам'ятають, як у другій половині 90-х у місті процвітало чимало казино. Їх можна було зустріти майже в кожному районі міста, їхня реклама рясніла в журналах і газетах, безупинно крутилася на телебаченні й звучала на радіо.

Одне з таких під романтичною назвою «Червоний Лев» було розташоване на Хрещатику, поблизу Бессарабського ринку. Воно займало підвальне приміщення житлового будинку, вхід був знадвору, а на фасадній частині будинку майоріла яскрава вивіска: «Червоний Лев».

Це казино було знамените тим, що мало дуже красивий інтер'єр. Його гральний зал, приміщення для відпочинку і буфет-бар були прикрашені арками з пофарбованим під золото різьбленим дерев'яним оформленням, стіни оббиті червоним оксамитом. А в гральному залі на підставці красувалася теж пофарбована позолотою невелика скульптура лева, що сидить на задніх лапах. Ось через цей розкішний інтер'єр казино «Червоний Лев» уподобали кіношники й телевізійники, знімаючи там фільми, телепередачі, музичні відеокліпи.

Мені теж довелось брати участь у телезйомках декількох передач у цьому казино. І от одного разу після зйомок нашу знімальну групу запросив за столик, накритий фуршетними напоями і закускою, співвласник і директор казино – енергійний, спортивної статури чоловік років сорока п'яти. Він офіційно іменувався президентом казино «Червоний Лев», звали його Євгенієм Аркадійовичем. Посеред нашої бесіди він раптом, понизивши голос, довірливо нам сказав:

– А знаєте, сьогодні ви нам допомогли не втратити багато грошей. Сюди занадився ходити один наш постійний клієнт, який завжди виграє і часом – немалі суми. Жодного разу не програв, уявляєте! А сьогодні, як побачив вашу телегрупу, одразу ж утік, навіть не розпочавши гри.

– І довго він до вас ходить? – запитала телеведуча Ганна. – А нас чому злякався?

– Вже місяці чотири ходить, регулярно, раз на тиждень. І весь час виграє, барбос! Нехай, як правило, й незначні суми, але виграє постійно! А одного разу він все ж таки зірвав такий куш, що в нашій касі ледь вистачило готівки виплатити йому виграш. А чому він вас злякався, не знаю. Може, не хоче своєю фізіономією світитися.

– Напевно, у нього є якась своя система гри в рулетку, – припустив телеоператор Геннадій. – Чи йому просто таланить весь цей час.

– Звичайно, йому щастить! – погодився Євгеній Аркадійович. – Якби дійсно існували виграшні системи гри в рулетку, то незабаром усі на світі казино зникли б, збанкрутили б. Але щось занадто часто і постійно йому таланить, мене це вже починає дратувати.

– А він користується під час гри якоюсь шпаргалкою? – вставив у бесіду своє питання і я. – Можливо, у нього все ж є якась методика, заснована на теорії ймовірності випадання чисел рулетки.

– По-моєму, ні, – відповів президент казино. – Хоча, чесно кажучи, я не стежу за його діями. Я взагалі намагаюся в залі не стовбичити під час гри. Але наші хлопці, круп'є і наша касирка мені завжди доповідають: от, мовляв, знову цей клієнт виграв велику суму й одразу пішов із казино.

– Так він, виявляється, одразу й виходить після виграшу? – перепитав Геннадій. – Тоді в нього точно є система, це не просто везіння, це розрахунок.

– Цікаво було б поспостерігати за його грою, – сказав я. – У мене є деякий інтерес до теорії ймовірності, до чергування випадкових чисел, нумерології і такого іншого. Може, вдасться хоч якось розгадати секрет цього вашого везучого гравця.

– Занадто везучого! – уточнив Євгеній Аркадійович. – А щодо того, щоб подивитися на його гру, то це – будь ласка! Якщо хтось зуміє розгадати секрет його дивовижного везіння, я тому сплачу велику премію. Слово честі, хлопці, так і знайте!

Не знаю чому, але ця розмова про щасливого гравця в рулетку не давала мені спокою тижнів зо два, допоки ми знову не відвідали казино «Червоний Лев» на черговій телевізійній зйомці. І я відразу, побачивши Євгенія Аркадійовича, відвів його вбік і запитав:

– Сьогодні присутній ваш гравець-везунчик? Не втік іще, побачивши нас?

– Сьогодні його немає, але він приходив позавчора і знову виграв.

– Чи можу я поговорити з круп'є, що обслуговують рулетку і пам'ятають гру вашого везунчика?

Президент «Червоного Лева» погодився, і незабаром я розмовляв з молодим симпатичним круп'є Андрієм. Від нього довідався про деякі подробиці гри щасливого постійного відвідувача, якого звали Артуром. А потім, вже дома, на папері я розписав по пунктах ці деталі. Ось вони:

Перша. Артур приходить грати в рулетку раз на тиждень, але в різні дні. Час його появи теж різний, тож передбачити заздалегідь його чергову появу у казино неможливо.

Друга. Оскільки час гри Артура різний, він потрапляє на різних круп'є, що працюють позмінно. Найчастіше гравця обслуговували два хлопці – Андрій і Владислав, із якими мені вдалося поспілкуватися наступного дня.

Третя. Артур завжди грав тільки за другим столом рулетки, і ніколи не сідав за перший стіл, що біля вхідних дверей.

Четверта. Тривалість гри Артура коливалася від години до двох-трьох годин. Спочатку він робив маленькі ставки, постійно їх збільшував, міг на початку гри програвати невеликі суми. Але згодом він незмінно відігравався і щойно його виграш досягав великої суми, одразу ж покидав гральний заклад.

П'ята. Під час гри Артур не підглядав у записник, ставки робив не спонтанно, а вдумливо і начебто заздалегідь знаючи, на які числа йому треба ставити фішки на різних етапах гри.

На останній, шостий, блок моїх запитань, я не одержав досить чіткої відповіді: Андрій не міг з упевненістю сказати, чи вигравав Артур тільки на якомусь одному числі, чи його постійні виграші припадали на різні числа.

– Розумієш, за вечір у рулетку на обох наших столах грає чимало різних людей, – пояснив мені Андрій, – і перед круп'є не стоїть завдання запам'ятовувати, на яких числах виграють наші відвідувачі. Але я точно пам'ятаю, що цей везучий гравець вигравав на різних числах. А от на яких саме – не пригадую. Але тепер, якщо треба, постараюся запам'ятати ці числа.

Але я хотів сам подивитися гру Артура, розуміючи, що без особистого спостереження я не зроблю жодних конкретних висновків. І ми з Євгенієм Аркадійовичем домовилися про таке: як тільки Артур з'явиться в казино, мені одразу ж зателефонують на мобільник (він тоді тільки з'явився в мене, у 90-і роки це ще була рідкість) і, якщо в мене буде можливість приїхати в казино, за мною висилають машину і привозять у «Червоний Лев».

– Ми тобі на вході видамо фішки для гри, безкоштовно, звичайно, – сказав мені президент казино, – і ти собі грай, як хочеш, тим часом спостерігай за Артуром. Але потім, після гри, просто здаси усі фішки назад у касу, навіть якщо щось і виграєш. А якщо захочеш і сам випробувати своє везіння, тоді, будь ласка, купи фішки в касі за свої кревні гроші і грай окремо від наших фішок.

Я погодився на ці умови і вже через тиждень зміг приїхати на машині, яку прислали з «Червоного Лева», у казино на Хрещатику.

– Наш везучий клієнт уже грає хвилин двадцять, – сказав мені біля входу Євгеній Аркадійович. – Поки він по нулях: скільки програв, стільки й відігрався. Іди в касу за фішками.

За п'ять хвилин я сів на високий круглий стілець без спинки біля другого столу рулетки, за яким вже грало четверо відвідувачів казино, і зробив свою першу ставку, поклавши дві фішки на «червоне».

Артур сидів саме напроти мене, і я мав можливість його роздивитися: сухорлявої статури, у джинсах, довге русяве волосся закривало вуха і майже торкалося комірця синього піджака. На вигляд йому було років тридцять. Гладке, злегка видовжене обличчя без зморшок, високе чоло, зелені, розумні очі, тонкі вуста. Взагалі, у його зовнішності проступали риси освіченого інтелектуала, людини з життєвим досвідом, яка знає, чого хоче і як цього досягати.

Грав він спокійно, без помітного хвилювання, на відміну від мого сусіда по столу, угодованого дядька з модною неголеністю на щоках, який щохвилини підхоплювався на ноги, викрикував репліки невдоволення і роздратування у випадку програшу. А програвав він майже всі свої ставки, тому що робив їх сяк-так, розраховуючи лише на щасливий випадок, який уперто обходив його стороною.

Артур же, навпаки, спокійно сприймав свої маленькі програші і знову з незворушливим виглядом робив нові ставки. Я помітив, що певна система чи стратегія його грі все ж була притаманна. Він починав гру з мінімальних ставок і зазвичай однією-двома фішками. Ставив на різні числа чи групи чисел. Поступово збільшував ставки і кількість фішок на окремих числах, явно був небайдужий до цифри 7, на неї він ставив найчастіше. Щоправда, перший його невеликий виграш припав на цифру 6. Артур при цьому начебто з подивом гмикнув, криво усміхнувся, але потім із чемною вдячністю прийняв від круп'є виграну купку фішок, присунуту до нього дерев'яною лопаткою.

А на цифрі 7 за півтори години гри він виграв тричі! Причому, останній виграш був дуже великим, після чого гравець підвівся, чемно подякував круп'є за гру, побажав усім гравцям, що залишалися за столом, успіхів, і пішов у касу обмінювати свої фішки на гроші.

Я ще пограв хвилин п'ять і теж здав у касу фішки. Виявилося, що я, роблячи ставки, в основному, на великі групи чисел, програючи й іноді виграючи, до кінця своєї гри програв всього три фішки з тих, що одержав у касі.

Наступного дня я проаналізував гру Артура. Отже, йому дуже щастило на цифрі 7, хоча він виграв також і на шістці. Після кожного свого виграшу він зменшував ставки до однієї-двох фішок і знову поступово збільшував від гри до гри ставки й кількість фішок. І знову, в очікуванні щасливого моменту, він концентрував на щасливому для нього числі 7 досить велику кількість фішок, що значно збільшувало його загальний виграш.

У нумерології число 7 – дуже успішна цифра, щасливе число. Мабуть, його нумерологічні якості я був би готовий застосувати і до Артура, наскільки встиг його пізнати під час гри в рулетку. Та одночасно я розумів, що лише нумерологією, «щасливістю» числа 7 не можна пояснити успіх гравця в рулетку. Потрібні були ще й додаткові спостереження, щоб скласти повнішу картину того, як грає Артур в інші дні, на які числа ставить і які цифри в нього виграють.

Із президентом «Червоного Лева» ми домовилися: у випадку, коли я не зможу приїхати на чергову гру Артура, буде дано доручення круп'є уважно спостерігати за його грою і по можливості запам'ятати, на які числа і які ставки той робив, і які числа виявлялися виграшними. І я був змушений із задоволенням визнати, що Андрій блискуче впорався з цим завданням. Я й, справді, не зміг приїхати в день, коли Артур знову з'явився в казино і знову виграв, але завдяки уважному круп'є я одержав додаткову інформацію для роздумів.

Виявилося, нічого в поведінці гравця-везунчика не змінилося. Він знову починав із маленьких ставок однією-двома фішками, збільшував ставки поступово, тобто використовував щось на кшталт відомої методики гри в рулетку під назвою «система Парлая», коли після кожного програшу ставка подвоюється. Щоправда, ця система передбачає гру на групи чисел, і майже не застосовується до окремих чисел. Але Артур її застосовував до своєї улюбленої сімки й знову тричі виграв на цій цифрі! І от саме цей факт щасливого числа 7 на рулетці в казино «Червоний Лев» мене насторожив. Я починав підозрювати, що справа тут зовсім не в нумерології і не у фантастичній вдачі гравця. Треба було знову їхати в казино.

«Червоний Лев» для гравців у карти і рулетку починав роботу з 18-ї години. Я прибув туди на годину раніше, щоб поговорити з Євгенієм Аркадійовичем і круп'є. Мене цікавив ряд додаткових питань. Чи помітили вони, як часто випадає цифра 7 у порівнянні з іншими числами? Чи правильно виставлений за рівнем стіл рулетки, чи не має якихось дефектів його колесо? Коли були придбані ці столи? Чи не зносилися колеса від тривалого тертя їхніх осей? Чи приходив Артур у казино «Червоний Лев» раніше, ніж почав грати в рулетку? Чому він ніколи не грав за іншим столом?