«Марадона» kitobidan iqtiboslar
Поети не знають про любов нічого,
любов - це бажання мати дітей після дефолту.
…пам’ятай…насправді система відчиняє двері
лише для того, аби прищемити в них твої пальці.
Це і є,наскільки я розумію,суспільна місія літератури-витягувати когось із його персонального гівна,виконувати функцію штучного серця,коли твоє на якийуь час відмовляється з тобою співпрацювати.
Як говорив Ісус, розкинувши руки, -
Я повернуся ще, суки.
розкажи мені про неї
давай, розкажи,
ти ж стільки разів помирав після її зникнень,
що мав би звикнути до всього цього.
Просто збиваючись в цьому диму
серце, з яким я живу роками,
не зупинилось лише тому,
що по ньому били весь час кулаками.
…боротьба з системою
Приваблює мене своєю безнадійністю.
Постійна присутність чужого розваленого побуту, прочитані книги і відвідані свого часу лекції, вмонтовані в його письмо, проступають, мов написи на старих будинках, оскільки так чи інакше мова – це старий обжитий будинок, перенаселений запеклими, скандальними персонажами, неврівноваженими поетами, котрі намагаються підпалити його – цей будинок – кожен зі свого боку, намагаються вистрибнути з вікон горішніх поверхів, а вистрибнувши і розбившись, звільняють ще одне помешкання від своєї присутності, проте не від своєї свідомості.
Компроміс — це не те, що ти продаєшся, компроміс — те, що ти навіть не намагаєшся торгуватись.
Поміж тим, що ти говориш,
і тим, як тебе розуміють,
і знаходиться вся поезія