Kitobni o'qish: «Найманець»

Глава 1

– Мені не подобається цей корабель – хмурився Крун, розглядаючи щось на тактичній схемі.

– І чим же він тобі не подобається? – перепитав у нього наш герой – він теж знайомився з даними, які вивів ШМ. Звичайний середній транспортник, напевно торговець вузькоокий.

– Ні, це не торгаш, я в цьому упевнений. Швидше, перероблений в середній носій транспорт, тримається окремо від інших. До речі, поки ми тут розважаємося, змінився увесь склад на орбіті – ось цих вісім пришли разом, напевно це караван, та і тримаються купи. А цей транспорт тут вже був до нас – чує моє серце, що він чекає на відповідну ціль, щоб дістати в порожній системі. Та і я наказав за ним стежити ШМ, і ось які спостереження: кількість малого флоту на його борту явно не відповідає звичайній вантажівці, крім того, біля нього постійно крутяться п'ятірка легких КВП – навіщо транспорту бойові КВП? Його завдання в караванах літати – там, на палубах повинні вантажі стояти, а не кораблі військового призначення. Підозрілий кораблик, м-дя.

– Раз він такий підозрілий, збирай команду, і валимо звідси – припаси ми закупили, команда трохи відпочила – у нас ще половина шляху попереду. А для таких ось незрозумілих об'єктів у нас в арсеналі є «Део-Б» – якраз для того, щоб відохотити цікавитися нашими трюмами.

– Так, «Део-Б» знатна річ – хихикнув капітан – керована торпеда подвійної дії – винахід хаманцев, вони намагаються цими штуками розколупати валлінгів. Правда, поки їм це вдається погано, швидше валлінги їх колупають, ха-ха-ха. Але торпеда дуже серйозна, ага.

Ще добу команда повільно збиралася на борту свого носія. Нарешті, закінчивши це невелике свято життя, корабель став набирати прискорення у бік своєї нової мети маршруту. Присутні в рубці керівники загону були злегка спантеличені повідомленням бортового ШМ про те, що підозрілий транспорт теж почав розганятися паралельним курсом. Капітан і землянин переглянулися – схоже, підозри бувалого найманця мали під собою підстави, і незабаром їх чекає бойовий контакт з незрозумілим супротивником.

Капітан середнього транспортника проекту «Шоги-су» був корінним жителем Корита. Зараз він з цікавістю спостерігав зображення середнього корабля проекту «Фарді-624». За даними класифікатора, це був легкий носій бриларців на двадцять чотири малі борти – чотири важких і двадцять легкого типу – проти його п'яти десятків бортів. Його корабель тільки на вигляд залишався все тією ж непоказною вантажівкою, а ось усередині він піддався серйозним переробкам: тепер замість чотирьох вантажних палуб і двох трюмів, в ньому розміщувалося тридцять легких «Тувис-Б5» – самі кращі легкі винищувачі коритської розробки п'ятого покоління – поліпшена версія поширених гарморських винищувачів третього покоління. Інженери директорату особливо не парилися – здерли увесь функціонал з імперського варіанту КВП. Трохи поміняли компонування і видали як свій винахід – легкий винищувач із спареною курсовою гарматою.

Інші двадцять його малих бортів були важкими штурмовиками «Самтур-Б5» – поліпшена версія простих «Самтурів» третього покоління – ці вже були споконвічно коритськими винаходами. Два курсові гармати і дві турелі – ось їх озброєння, ніяких енергощитів і інших винаходів. Тактика боїв цієї зоряної країни передбачала масовість ось таких літаючих трун, замість того, щоб випускати добре захищені машини – так було дешевше.

Ось і у цього легкого, за критеріями Корита носія, якість була замінена кількістю – майже двократна перевага в малих кораблях, в порівнянні з аналогами інших держав. Саме тому, спираючись на такий бойовий потенціал, Сунь-чо Фчай абсолютно спокійно борознив фронтир директорату і вільний космос. Команда була відповідно капітанові: суміш різних народів, що населяють великий простір директорату: вузькоокі чини, тупуваті, але зухвалі рушики, кмітливі япі і корі – строката команда ловців удачі. Деякі проблеми спочатку створювали рушики – тим був потрібний їх національний напій вадяра – без нього у них починалася формена ломка і психоз. Але Сунь-чо швидко знайшов вирішення проблеми, трохи повороживши над харчовим синтезатором. Оскільки сам напій був заборонений до кодування в цих агрегатах, капітан найняв одного іскера, який провів невелику операцію: поміняв назву одного сильного алкогольного напою «смага» на «вадяра» – рушики не відчули різниці. З тієї миті вони стали найщасливішою частиною команди на борту «Шоги-су».

Постеживши тиждень за можливою жертвою, Сунь-чо прийняв рішення переслідувати бриларців, чим неабияк підняв настрій екіпажу – між цими двома державами були натягнуті стосунки, тому пощипати зухвалих сусідів погодилися усі без виключення. Трохи бентежило те, що це був повноцінний бойовий носій шостого покоління, але ватажок піратів покладався на стару, добре перевірену тактику чисельної переваги, широко вживану в директораті. Тим більше, як він вважав, різниця між двома суміжними поколіннями техніки невелика – те, що у нього була перероблена вантажівка, його не бентежило.

Розігнавшись услід бриларцю, коритський транспортник повторив його маневр – бортовий ШМ давав 90 % гарантію стрибка в ту ж систему, куди вистрибнув потенційний супротивник. Вискочивши через дев'ять днів в мертвій системі, Сунь-чо Фчай радісно потер руки – слава космічному рандому, вони прибули першими – є час підготуватися.

– Пілотам зайняти свої машини – перша хвиля десяток легких «Тувисів» – помацаємо нашу дичину про всяк випадок. Друга хвиля: десять «Тувисів» і ланка «Самтурів». Третя хвиля – усі, хто залишився, ха-ха-ха. Завдання для усіх – прикриття наших абордажних ботів – нам цей кораблик потрібний цілим – працюємо тільки по прикриттю і бортовим турелям. Не дай древні боги, хтось з вас, дибіли, палитиме по двигунах – особисто відправлю до утилізатора. Особливо це стосується третьої ланки «Самтурів» – для вас, три Івана з Рушкостана, повторюю спеціально: в корму не стріляти, синєморде м'ясо, іпать.

– А чого відразу Івани – як тільки що, відразу ми крайні? – відгукнулася бойова трійка з незабутнього протекторату – самі вони були з якоїсь ватної території і називали себе ватниками.

– Мовчати м'ясо – за успішний бій ваша трійка буде премійована. На вибір: премія на особовий рахунок або оригінальна вадяра.

– Нафіг премію, де її тут витрачати то? – відразу пожвавилася ділова трійця – даєш півлітра на гора!

Сунь-чо поморщився – він так досі і не розумів до кінця цих гуманоїдів – остання їх фраза збила його з пантелику. Зараз він спостерігав, як його пілоти займали місця в рубках своїх бойових машин, але особливо уважно він стежив за трьома Іванами з Рушкостана – ті навіть у бойові вильоти намагалися протягнути з собою свій напій і легку закуску. Правда, безрезультатно – техніки, що готували їх кораблі до вильотів, вже знали усі способи проносу цього напою цими організмами, і упевнено вилучали заборонену у бойовій обстановці суміш. Але ватники не здавалися і постійно намагалися придумати щось нове.

Ось і зараз ця трійця намагалася пронести ємності з напоєм у своїх національних головних уборах – на мові цього народу він звучав, як «сапка-уссанка». Досить оригінальний виріб ватників – головний убір робився їз хутра різних тварин, що мешкають на планеті ватників. У холодний період року цей предмет одягався на голову хутром назовні і зав'язувався внизу під підборіддям розумного. Таким чином, на відкритому повітрі залишалося тільки обличчя ватника. В усі інші сезони року сапку-уссанку ватники носили оригінально: один кінець її вільно звисав вниз, частково закриваючи одне вухо аборигена, інший піднімався вгору, відкриваючи друге вухо гуманоїда і коливаючись над його головою при ходьбі, як своєрідний міні-прапор.

У оригіналі, за давньою традицією ватників, носити у такому вигляді головний убір вимагалося при синюшному кольорі обличчя, що у свою чергу досягалося багатоденним вживанням тієї ж вадяри, з невеликою кількістю закуски (останнє не обов'язково, в принципі). Але з часом, ця традиція трохи забулася, і сучасні ватники і ватниці (що цікаво!) охоче їх носять із звичайним кольором обличчя,… щоправда, він у них буває дуже рідкісно.

Роздуми Сунь-чо Фчая перервав черговий зв'язківець:

– Зареєстрований вихід із стрибка невідомого корабля, сканую простір.

– Давай ідентифікацію, відчуваю, це наша здобич до нас летить.

– Підтвердження: легкий носій «Фарді-624», реєструю опромінення обшивки – вони нас бачать, бос.

– Атакуємо сходу. Пілот – зближення на мінімальну дистанцію, перша хвиля – старт – помацайте наших гостей. Друга хвиля – старт через три хвилини після першої, далі працюємо по стандартному плану – пора цим зухвалим бриларцям пояснити, хто в цій дірі головний.

У локальній мережі лунали різні крики і гасла, якими команда надихала сама себе. Як завжди, трійця ватників відрізнилася своєю оригінальністю, прокричавши щось подібне до: «Погнали коней, або погнали міських коней – якось так». Капітан найманців вирішив, що потрібно трохи вивчити національні традиції Рушкостана, щоб краще розуміти своїх підлеглих, про що поставив собі нагадування у своїй нейромережі.

– Штатний вихід із стрибка, система 07-СБ-012к, реєструю опромінення обшивки,…сканую,…ідентифікація – середній транспорт проекту «Шоги-су», п'яте покоління, директорат Корит.

– А ось і наші друзі – недобре посміхнувся Крун – як я і припускав. Висить прямо по вектору розгону – не проскочимо, доведеться приймати бій.

– Зміна тактичної обстановки – знову вліз в розмову бортовий мозок – ціль нарощує прискорення в нашу сторону. Випуск малих бортів,…ідентифікація успішна – легкий КВП «Тувис-Б5», десять одиниць.

– Ось тобі і здрастуйте – прокоментував почуте Макс і став вивчати тактичну схему: десять маленьких червоних точок і одна велика рухалися прямо до них. Юлі, дівчинка, приймай вахту, я пішов в «Фортер» – зараз кожен пілот на рахунку.

Дівчина обійняла і поцілувала свого чоловіка, потім уляглася в пілотський ложемент і поглянула на капітана, неначе запитувала подальших інструкцій. І капітан виправдав її очікування:

– Пілот, зближення з супротивником на дистанцію поразки курсовими гарматами. Увага екіпажу – нас атакує носій вузькооких – схема роботи – захист базового корабля.

Легкі і важкі кораблі бортової ескадрильї упевнено вибудовували захисний ордер біля свого носія – цей варіант дій був основним їх тренувальним боєм по дорозі сюди – його відпрацьовували на усіх проміжних зупинках. Усі пілоти були зібрані і зосереджені – вони розуміли, що їх чекає важкий бій – двократна перевага супротивника налаштовувала усіх на тривалу сутичку.

Зайнявши місце пілота у своєму шахтарі, наш герой упіймав себе на думці, що він навіть радий тому, що зараз відбувається – одноманітність декількох місяців його натомила так само, як і усю команду. Вивів кораблик в космос і звернувся до Круна:

– Капітан, познач моє завдання – моє місце в ордері?

– Подивися на тактичну схему – вони випустили вже чотири десятки бортів, і думаю, що це ще не межа. Твоя головна мета – два абордажні човники, не дай їм дістатися до носія, воювати на своїй території – погана ідея. Як розберешся з човниками, прикривай нам корму – не хочеться залишитися тут без розгінних двигунів.

– Зрозумів, зараз займу позицію.

Технолог вирішив не світити сьогодні свої здібності без крайньої потреби – Крун вже ставив йому навідні питання, і повторювати слабенькі відмазки було б безглуздо. Хоча перевантажити парочку реакторів у москітного флоті супротивника він міг собі дозволити – вибух буде схожий на попадання з тунельної гармати.

Між тим перша десятка ворогів вже зціпилася із захисною лінією носія – спроба розвідки боєм виявилася для вузькооких плачевною. Якісніша техніка бриларців, плюс солідний досвід бриларських пілотів зробили свій перший внесок в результат цього зіткнення – 6:0 на користь наших, хе-хе. Четверо що утекли, швидко зблизилися з другою хвилею і влилися в її ряди. Захисники провели злагоджену ракетну атаку, можна сказати, вдалу – нападаючі втратили ще п'ять бортів, які втратили управління і стали розлітатися в різні боки, втрачаючи по дорозі елементи корпусу і обшивки. Поки що гості з гостинного Брилару вели з рахунком 11:0. Атака у відповідь ракетами принесла перші втрати – два легкі винищувачі отримали ушкодження, і вишли з бою, насилу дотягнувши до льотної палуби – пілоти не постраждали.

Супротивник, бачачи, що бриларці успішно відбиваються, майже не несучи втрат, змінили тактику – дочекавшись підкріплення з третьої хвилі, накинулися на захисний ордер великою купою – двадцять дев'ять на двадцять два. «Фортер» майже не брав участь в звалищі, оскільки відстежував рух абордажних ботів – ті розділилися і рухалися до розгінного коридору з двох сторін. Оцінивши ситуацію, і зрозумівши, що на два напрями він не зможе зреагувати, Макс різко прискорився у напрямі одного їх них, намагаючись вийти на дистанцію стрільби з тунельних гармат.

Все-таки абордажний бот, це багатомісна труна, що летить прямо – в цьому переконалися через декілька хвилин його пасажири – в стандартний човник, розрахований на двадцять п'ять чоловік, вузькоокі ухитрилися запхати сорок низькорослих головорізів. Куди вони там влізли то…? Одне попадання болванки з «Фортера» випарувало кормову частину човника, і шахтар жваво розгорнувся у бік його побратима, не цікавлячись, що стало з тими, хто залишився в обламку. Другого він не устигав підрізати, але тут йому допомогла бортова турель носія, майстерно прошивши непрошеного візитера уздовж усього корпусу. Проте, пошкоджене суденце змогло досягти створу розгінного коридору і влетіти всередину льотної палуби.

– Макс, вони проникли на борт – почув він голос своєї подруги – капітан пішов їх зустрічати з комплексом штурмових дроїдів і загоном абордажників. Думаю, вони впораються – там повноцінний бойовий керівник ШМ, та і сам Крун досвідчений погонич. Я виходжу на дистанцію прямого попадання – ти займися загальним звалищем – нашим КВП там важко. У третій хвилі явно найдосвідченіші – ми втратили ще вісім кораблів, з трьома немає зв'язку – гадаю, що пілоти мертві.

– Добре, я у бій, а ти стріляй точно, крихітка.

У цей момент «Фарді» виплюнув перші два подарунки у бік транспортника – той відповісти нічим не міг, оскільки не був озброєний нічим, окрім турелей ближньої оборони. Тому, корабель вузькооких гопників став намагатися відхилитися від пострілів супротивника, що йому погано вдавалося із-за своїх габаритів. Почався повільний вальс двох півкілометрових гігантів, де один був із зубами, а інший без. Навколо них вели свій бій дрібні кораблики – у тих були свої цілі і свої завдання.

Крун гнав перед собою корабельний абордажний комплекс – дванадцять павуків з бойовим керівним ШМ, були серйозною силою в прямому зіткненні. Поряд з металевими павуками пересувалася уся компанія штатних бійців ближнього бою – усі півсотні абордажников горіли бажанням взяти участь в перестрілці, що намічається – два місяці майже тільки і робили, що тренувалися.

– Давно я вже так не працював – збуджено думав найманець, крокуючи поряд з дроїдами – трусну старовиною, як сказав один мій знайомий. ШМ корабля передавав йому картинку з льотної палуби – з абордажного бота нападаючих вилізли майже чотири десятки бійців.

– Іпать, звідки там стільки? – очі капітана полізли з орбіт – вони там що, розмножуються по ходу справи, чи що? – його здивуванню не було меж. м-дя, ну що ж, потрібно захищати своє майно – корабель, по суті, був його власністю, вимагалося тільки долетіти до Корита.

А цьому зараз заважали ось ці сорок організмів, які стали розповзатися по льотній палубі, як щури у пошуках їжі. Дюжина бойових броньованих машин, що увірвалися першими на палубу, змела передовий загін ворожих бійців за декілька секунд – усіх нападаючих були в скафах без захисних екранів, які плавилися і рвалися разом з тілами тих, на кому вони були одягнені. Тут до павуків приєдналися і місцеві гуманоїди, що бажали розім'ятися – непрошеним гостям стало некомфортно на чужому кораблі. Через пару хвилин така ж доля осягнула іншу частину маломірків – ця група була екіпірована краще, але протиставити щось машинам смерті укупі із розлюченими головорізами носія вона не змогла. У результаті, не підлозі валялося багато розірваних тіл і розбитий абордажний човник нападаючих.

– Відмінно, основну загрозу ліквідовували – вголос прокоментував Крун – потрібно повернутися в рубку, подивитися, як там справи у моїх пілотів.

Погнавши дроїдів назад, заквапився їм услід. Бійці ж, трохи посумувавши про те, що сутичка закінчилася занадто швидко, зайнялися оглядом поля битви і пошуком можливих трофеїв.

Ситуація навколо носія була неоднозначною: з одного боку, Юлі пристрілялась і вже майже усі постріли лягали в ціль – кожен залп курсових знарядь проробляв нові діри в звичайній обшивці цивільного переробленого судна, поступово підбираючись до захищених коконів рубки і реакторного сектора. А з іншого боку його малий флот був в тяжкому положенні: супротивник використав чисельну перевагу в техніці і упевнено давив захисників. Зараз співвідношення вибулих з бою було 24:16 на користь своєї команди – фактично, бій вели останні вісім штурмовиків, дев'ятий вже був виведений з ладу.

Перелом в ході бою вніс його партнер на своєму «Фортері» – влетівши у гущу битви, він буквально за пару секунд вивів з ладу шість кораблів супротивника, а впродовж наступної хвилини вибив ще трьох.

– Іпать, це якийсь КВП-різак, чи що – дев'ять кораблів за хвилину – уражено дивився капітан на тактичну схему – забійний кораблик і відмінний пілот.

Тут він згадав, як втратив увесь свій флот в убивчій сутичці з цим кораблем – тоді цей шахтар обіграв його тактично, уміло використовуючи астероїдне поле у своїх цілях. Звичайно, пілот цього кораблика показував відмінні результати: доки Крун згадував своє недалеке минуле, «Фортер» зменшив кількість ворожих КВП ще на дві одиниці. Тепер співвідношення було 31:20 на користь захисників «Фарді», і на полі бою залишалися чотири важкі штурмовики і «Фортер» проти дев'яти кораблів у супротивника.

Тим часом Юлі, очевидно, змогла дістатись до чогось важливого в конструкції транспортного корабля вузькооких, оскільки він перестав намагатися маневрувати після чергового вдалого попадання дівчини в його борт. Мабуть, це попадання стало останньою краплею, яка вирішила результат битви – флот супротивника став виходити з бою, намагаючись прорватися до свого носія – жест відчаю, швидше за все. Втративши ще два важких КВП, залишки атакуючої сторони влітали в льотні палуби свого базового нерухомого корабля, намагаючись знайти там неіснуючий порятунок.

– Тепер можна нанести нашим негостинним гостям з директорату візит у ввічливості у відповідь – посміхнувся капітан і став віддавати накази абордажній команді. Там усі були готові, вимагалося тільки знайти двох пілотів для управління цих самих ботів. Але спочатку, треба упіймати усіх своїх і потурбуватися про поранених.

Своїх пілотів з тих бортів, які не могли самостійно пересуватися, знімали на абордажний бот – ним управляв один з найманців, якого першого збили в минулій сутичці. За результатами рятувальної операції зняли сімнадцять чоловік в різному стані: половина була цілою і неушкодженою, друга половина умовно ділилася на трьох тяжкопоранених і п'ять легкопоранених. Задіяли чотири медичні капсули на «Фарді» – туди уклали усіх важких і одного легкопораненого пілота, ще одного Макс особисто уклав у свою капсулу на «Фортері», четверо потерпілих, що залишилися, були оброблені індивідуальними автоматичними аптечками і залишені у своїх каютах чекати черги на лікування. Легкопоранений пілот в капсулі «Фортера» повинен був вилікуватися через чотири з половиною години – приблизно стільки ж відводилося на лікування такого ж легкопораненого бійця на «Фарді». Важкі повинні були пролежати в капсулах по-різному: від доби до чотирьох – всі троє були пілотами важких «Кат-6х1», на яких припала основна сила удару нападаючих.

Закінчивши з медициною, вирішили навідатися до ворога – збір пошкоджених КВП і розбір трофеїв почекає, тим більше що уся абордажна секція фонтанувала бажанням помститися за смерть п'яти пілотів. Саме стільки екіпаж втратив в цій сутичці – усі загиблі пілоти виявилися з легких винищувачів «Монтри-6а» – все-таки позначилося більш ніж півтора кратна чисельна перевага супротивника в техніці, і їх задавили просто числом. Летіти у гості до вузькооких вирішили усі: Макс на своєму «Фортері» віз капітана і його штурмових дроїдів, а інші півсотні абордажників мали бути доставлені двома ботами. На носії залишалася Юлі на посту чергового пілота і шість найманців, яких зняли з підбитих корабликів, не вважаючи звичайно, на поранених в каютах і медичних капсулах. Шестірка, що залишилася, не мала ніяких навичок штурмової підготовки, і тому Крун усіх відправив до резерву, оскільки толку від них в замісі, що намічається, було б мало.

Юлі не міняла положення носія відносно супротивника, тримаючи його під прицілом курсових гармат – з ближчої дистанції використовувати їх би стало проблематично. «Фортер» і обидва абордажні боти пропливли невелику відстань між кораблями за двадцять хвилин, увесь час чекаючи якої-небудь гидоти від ворога. Цей недовгий час польоту їх страхувала четвірка важких штурмовиків, що залишилися на ходу – все, що залишилося від повної бортової ескадрильї носія в цьому непередбаченому зіткненні. Технолог плювався і матюкався, не особливо вибираючи вирази: невідомо, скільки він зможе відновити з того, що залишилося десь поруч літати, але втрата одного «Кат-6х1» – це чотири мільйони, а один «Монтрі-6а» – це два з гаком мільйона кожен.

– П'ять висококласних пілотів, і два десятки новітніх КВП шостого покоління – підраховував він втрати. Якщо на цьому кориті я не знайду що-небудь настільки цінне, що покриє мої втрати, то я придумаю щось неординарне для гопників, що вижили на цій посудини, стопудово…!

Першими вивантажувалися бойові дроїди – спочатку Крун вивів свою дюжину, потім за ними вискочили на оперативний простір палуби «Кланчі» технолога – залізні бійці повинні були провести розвідку і забезпечити прикриття для другого ешелону – абордажної групи. До речі, Макс вирішив віддати назад головному найманцеві його штурмовий скаф – такий же «Шонц-6у», як і у нього самого, з тією відмінністю, що у Круна була відсутня плечова турель. В принципі, це було нормально – капітан цілого носія не повинен ходити в атаку в перших рядах бійців, в той час, як для свого захисту він може використати тільки дроїдів і їх екрани. Другий скаф вищого захисту, знятий з покійного глави корпорації «Зальт-ШМ», він думав віддати своїй дівчині,…напевно,…чи віддати їй свій нинішній, а більше просунутий забрати собі – досі він остаточно не вирішив цю дилему, м-дя.

На тій льотній палубі, де вони дружно висадилися, було порожньо, якщо не рахувати абсолютно цілого абордажного бота на крайньому парковочному майданчику – цей факт сильно здивував обох партнерів.

– Це скільки ж їх тут ще залишилося, якщо у них ще один бот в комплекті? – спілкувався з капітаном наш герой, використовуючи командну мережу загону – куди вони тут поміщаються то?

– Гм, думаю, ще мінімум півсотні бійців, і іншого персоналу ще пару десятків – задумливо розглядаючи бот, відповів Крун. А може і взагалі, їх тут ще ціла сотня – це ж коритці, у них тактика боїв заснована на чисельній перевазі. Дивно, що вони нас тут не зустріли.

– Тут занадто просторо, ніде влаштувати засідку – гадаю, що нас чекає теплий прийом в коридорах – помітив наш герой, отримуючи інформацію від своїх дроїдів – тут чисто, йдемо всередину.

Отримавши наказ, з ботів стали вивантажуватися абордажники, що підганялися своїми командирами – група головорізів утворила нескладну наступальну схему за дроїдами, і уся компанія рушила на ознайомлювальну екскурсію по нутрощах корабля. Коридори і переходи на цьому судні разюче відрізнялися від таких же аналогів на «Фарді»: під ногами було досить засмічено і брудно – землянин із здивуванням і гидливістю дивився на цей безлад – це нагадувало літаючий покинутий склад. Проте досить швидко знайшлося пояснення таким купам сміття: з багатьох стали вискакувати дрібні дроїди, які намагалися напасти або нанести ушкодження загону, що просувався. Але оскільки попереду йшли їх власні павуки, то такі витівки швидше веселили найманців, ніж турбували.

Макс штовхнув черевиком скафа одного такого нахабу, якому його дроїди зробили незапланований конструкцією зайвий отвір в корпусі: ремонтний дроїд четвертого покоління зі знайомого йому комплексу «Фірос-4.44». Трохи спантеличено попинав того ногою, рушив далі, ставлячи собі питання: «А де ж бойові»? Через деякий час місцеві жителі змінили тактику, і тепер жучки вискакували з різних несподіваних місць тоді, коли їх передовий механічний авангард проходив далі – нападали на людей ззаду. Пара таких несподіваних атак принесла супротивникові певний результат: одному абордажнику відрізало ногу плазмовим різаком, а ось іншому бійцеві не повезло – павук, що вискочив з бічної сервісної ніші, встиг пропалити найманцеві лицьовий щиток, поки інші бійці не докінчили залізяку.

Після цього команда екскурсантів теж поміняла тактику: дроїди, що йшли попереду, поливали плазмою і імпульсами усі підозрілі нагромадження предметів і сміття, де теоретично могли ховатися партизани. Своїх чотирьох помічників технолог тепер тримав з боків групи, перевіряючи усі відгалуження і люки: тактика дала свої результати – в спину ніхто не стріляв і не плювався плазмою. У міру просування загону всередину корабля, кількість сюрпризів стала рости, і до вже відомих стали додаватися нові «приємні» несподіванки: стельові турелі, замасковані міни. Усе це, що вискакувало зовсім не до місця і не вчасно, створювало неприємні ситуації – так було поранено ще декілька абордажників. Тенденція починала напружувати землянина, і він вирішив використати свій дар для орієнтації в місцевих умовах – початковий проект був серйозно перероблений, як зрозумів він, порівнюючи інформацію з бази по середніх кораблях з реальністю.

– м-дя, місцеві конкретно тут навернули, доведеться хитрувати, а то так по трохи, і виб'ють мені усіх людей. Потрібно з цим закінчувати – особливо йому не подобалися потайні турелі – не один він такий розумний, виявляється.

Огляд наступного коридору вторинним зором відразу дав результати: знайшов двох партизан у бічних нішах і пару турелей на перехрестях проходів – по тих місцях ударили його дроїди, підкоряючись прямому наказу погонича. Подальше пересування загону екскурсантів помітно прискорилося – Макс став вбивати накопичувачі і реактори ворожої техніки здалека. Зовні це ніяк не проявлялося – просто в потрібному місці не спрацьовувала турель, або з купи не вискакував черговий механічний дрібний партизан.

Потім вони вийшли у великий коридор – очевидно, це був головний магістральний шлях усередині цього корабля – тут їх зустріли вже бойові дроїди і частина екіпажа нападаючих, що залишилася в живих. Зустріли дружним залпом зі всього, що у них було – у бік загону з «Фарді» полетіли ракети, гранати, згустки плазми і ураган дрібнокаліберної кінетики. Особливо виділявся серед усього ворожого озброєння масивний величезний павук близько трьох метрів в поперечнику з двома великокаліберними роторними гарматками – цей гігант безупинно поливав гостей струменем швидкісних снарядів, випробовуючи на міцність щити прибулих екскурсантів. Крун не став довго терпіти це знущання, і зарядив в цю конструкцію відразу десяток плазмових гранат зі своїх павуків – у дроїдів Макса гранатометів не було в озброєнні, на жаль. Ще дві міні-ракети зробили в гігантові велику дірку, викликавши детонацію боєзапасу, який зберігався у того в задньому відсіку корпусу.

Відразу після підриву основної оборонної сили захисників справи пішли жвавіше – Крун накидав в зону розташування захисників ще пару гостинців, тому усі щити у них відключилися майже одночасно. Цим скористалися абордажники, які під прикриттям екранів своїх дроїдів швидко скоротили дистанцію і стали рвати членів ворожого екіпажа цього рейдера, що залишилися без захисту. Очевидно, це була головна лінія оборони супротивника, оскільки далі по маршруту їм майже не чинили опору – тільки одного разу на технолога спробував встрибнути зовсім дрібний павук – звідки той вистрибнув, залишилося загадкою. В той момент наш герой не користувався своїм вторинним зором: постійно знаходитися в такому поєднаному стані він довго не міг – починалися неприємні відчуття, і зір розпливався, втрачаючи чіткість.

Так от, цей дрібний нахаба наполегливо намагався дотягнутися до його шолома, навіть коли фахівець притиснув його черевиком до підлоги – дроїд був зовсім мініатюрний, не більше дюжини сантиметрів у своїй найширшій частині. Погонич дав вказівку одному зі своїх «Кланчів» підчепити агресивну малявку за маніпулятор і став його розглядати – рухи і смикання цього замірка розсмішили його. Та і не тільки його – на маніпуляції з таким крихітним агресором звернула увагу уся команда абордажників.

– Дроїд-діагност «Мікро-Фе4к» – так пізнала його нейромережа.

– Погана справа у ворога, якщо ось навіть такі дрібні пішли в хід – констатував землянин під регіт його команди, яка продовжувала стежити за безуспішними потугами цього дива дотягнутися до кривдника.

– Якось вони швидко закінчилися – задумливо помітив Крун, рахуючи трупи ворогів, що валяються навкруги. Тут не більше п'ятдесяти, десь мають бути ще залишки команди, та і сам керівний склад, швидше за все, цілий доки і неушкоджений.

– Пора відвідати місцеве керівництво – хтось повинен мені відшкодувати втрату такої кількості майна – сказав технолог і наказав дроїду кинути дрібного партизана об найближчу стінку.

Ніжний організм діагноста не переніс такого варварського способу пересування і незабаром затих на підлозі, заздалегідь пару разів посмикавши своїми маніпуляторами. До рубки управління добралися швидко і без неприємних місцевих несподіванок – схоже, що фантазія і домашні заготівки у захисників закінчилися – так думав наш герой, але жорстоко помилився. На останньому переході до рубки їх чекав останній блокпост: два десятки коритців, одягнених в якісь блискучі костюми, і озброєних короткими тонкими мечами. Від побаченого апофеозу уся команда завмерла в нерішучості і здивуванні: місцеві мешканці реально зірвали усім шаблон. Дивлячись на ці блискучі костюми, технолог чомусь згадав Землю і фільми про середньовіччя, яких надивився колись досить.