Kitobni o'qish: «Байки»

Рибка

(Басня)

 
В ставочку Пліточка дрібненька
Знічев’я зуздріла на удці черв’яка,
 
 
І так була раденька!
І думка то була така,
 
 
Щоб підвечірковать смачненько:
Ну, дейко! до його швиденько!
 
 
То збоку ускубне,
То спереду поцупить,
То хвостика лизне,
То знизу вп’ять підступить,
То вирне, то пірне,
То сіпне, то смикне,
 
 
Вовтузиться, ялозиться і пріє, —
Та ба!… та ротеня таке узеньке, бач,
 
 
Що нічого не вдіє,
Хоч сядь — та й плач!
 
 
«Ой горенько мені на світоньку, — мовляє, —
За що мене так доля зневажає?
 
 
Тим пельку і живіт дала з ковальський міх,
Тим зуби, мов шпички; а нам, на глум, на сміх,
 
 
Рот шпилькою неначе простромила!..
 
 
Ой правду дядина небога говорила,
Що тільки на світі великим рибам жить!
 
 
А нам, малим, в кулак трубить!»
 
 
Так Пліточка в воді на долю нарікає,
А на гачку черв’як все хвостиком киває!..
 
 
Черв’як кива — аж ось! Зі дна
Гульк Щука!.. бовть!.. вона
За удку хіп!
А удка — сіп!…
З води шубовсть в окріп!..
 
 
«Ой лишенько! Оце ж як дядина збрехала!..» —
Із ляку Пліточка сказала.
І більш не скаржилась на долю пліточок,
За ласенький на удочці шматок:
Що Бог послав, — чи то багато, чи то трошки, —
В кушир залізши, їла мовчки!
 

2 ноября 1827 г.

Батько та син

(Байка)

 
«Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись! —
Так панотець казав своїй дитині: —
Шануйсь, бо, далебі, колись
Тму, мну, здо, тло — спишу на спині!»
Хведько не вчивсь — і скоштовав
Березової кашки,
Та вп’ять не вчивсь і пустовав —
Побив шибки і пляшки;
І, щоб не скоштовать од батька різочок,
Він різку впер в огонь та й заховавсь в куток.
Аж батько за чуб — хіп! — і, не знайшовши різки,
Дрючком Хведька разів із шість оперезав!..
Тоді Хведько скрізь слізки
Так батькові сказав:
«Коли б було знаття, що гаспидська дрючина
Так дуже дошкуля, то, песька я дитина,
Коли б я так робив:
Я б впер дрючок в огонь, а різки б не палив!»
 

29 октября 1827 г.

Дві пташки в клітці

 
«Чого цвірінькаєш, дурний, чого голосиш?
Хіба ж ти трясці захотів?
Що заманулося, чого ти не попросиш,
Чи сім'ячка, просця, пшонця, чи то крупів, —
Всього ти в кліточці по саме нельзя маєш,
Ще й витребенькуєш, на долю нарікаєш», —
Так в клітці підлітка корив снігир старий.
«Ой дядьку, не глузуй! — озвався молодий. —
Недарма я журюсь і слізками вмиваюсь,
Недарма я просця і сім'ячка цураюсь.
Ти рад пожорні сій, бо зріс в ній і вродився;
Я ж вільний був, тепер в неволі опинився».
 

1 ноября 1827 г.