Kitobni o'qish: «Плуг»

Плуг

Євгену Тичині

 
Вітер.
Не вітер – буря!
Трощить, ламає, з землі вириває…
За чорними хмарами (з блиском! ударами!),
за чорними хмарами мільйон мільйонів
мускулястих рук…
Котить. У землю врізає
(чи то місто, дорога, чи луг),
у землю плуг.
А на землі люди, звірі й сади,
а на землі боги і храми:
О пройди, пройди над нами, розсуди!
Й були такі, що тікали.
В печери, озера, ліси.
– Що ти за сило єси? —
питали.
І ніхто з них не радів, не співав.
(Огняного коня вітер гнав – огняного коня —
в ночі —)
І тільки їх мертві, розплющені очі
відбили всю красу нового дня!
Очі.
 

1919

Сійте…

 
Сійте в рахманний чорнозем
з піснею, грою…
Над долиною низом —
сонце горою!
Робіте – прокинувся вулик.
Тверезить земля: од вас я,
од вас тільки волі —
жодних кривлянь!
Будьте безумні – не зимні.
Нові, по нові марсельєзи!
Направо, наліво мечі —
ставте дієзи в ключі!
Ударте у мідь, обезхмарте!
Вірте (не лірте!), ідіть,
фанфарами крикніть вночі:
дієзи, дієзи в ключі!
 

1919