Kitobdan sitatalar «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Пан, як пан: він тільки своє діло знає — панське!.. Коли б до нас старші над паном правдивіші були… і пан би був не той! Вони б довідались, чого люди страждуть, від кого й від чого вони терплять; вони б прямо сказали панові: ні, то буде неправда, коли так зробимо!.. Та же ні! Пан — свій брат… Пан, бач, і примаже, й замаже, бо у пана є, бо він наздирав з людей… А людям де взяти?.. Та й то ще не всі, Тимофію! І пан, і старші — одна біда… Он, попи наші! Вони перед богом за нас, вони бачать кривду… та й ті ні слова!.. А кому ж, як не їм, першим замовити його?.. Жид — і той… і той на нас!.. обдурює нас, обпоює, вимотує з нас останнє збіжжя, яке ще зосталося за душею… Сам підведе, сам і видасть… Усі на нас, Тимофію, усі!.. І свій брат багатир на нас… І п’яниці ми, і злодії, й волоцюги… Як ще ми живемо на світі, Тимофію?.. Як нас не подушать усі оті праведники?.. Здається, само небо, якби упало на наші плечі, не було б таке тяжке, як та неправда та наруга, котру ми терпимо від кожного!.. Не будьмо ж дурні, коли так!..