«Мисливські усмішки (збірник)» kitobidan iqtiboslar
- Та це ж курка, а не качка!
- Це - качка. Тепер усi такi качки пiшли. Яровизованi...
- А чому в неї горло перерiзане?
- Чому? Чому? Все вам так ото цiкаво знати. Летiла, побачила, що нацiляюсь, виходу не було, взяла й... зарiзалась. Що ж тут дивного?!
Були б ведмедi, - довелося б багатьом мисливцям рушницi попродати, бо нашi охотники люди тихi, сумирнi й поетично нiжнi, а ведмiдь - звiр великий і реве: може перелякати.
Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечiрнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останнiй золотий привiт i пiшло спать...
- Як же краще, - спитаєте, - полювати: одному чи колективом?
Майже однаково. Коли йдете один, то один промазуєте, коли йдете колективом, то промазуєте колективом.
Ми знаємо, що діти трішки варвари.
Наш обов'язок з дитинства прищеплювати любов до природи, до рослин, до тварин. І до свійських, і до диких. Чи не від того наші птахи і тварини дикі, що ми самі дикі?
Нема стiльки шкiдникiв серед тварин, як є їх серед нас, серед людей!
Ми - самi собi шкiдники!
Коли в качачому полюваннi бiльшу вагу мали помiдори й огiрки, то тут їх замiняють сало й ковбаса. Незмiнною залишається стопка.
На вечiрню зорьку ви спiзнились. Це обов'язково... Запiзнення на вечiрню зорьку - це мисливський закон.
- Чотирнадцять вовкiв колись за нами з Флейтою гнались!
- Ну, Петре Iвановичу! Невже таки чотирнадцять?!
- Факт! Спитайте Флейту! І обидва сiрi!
Такого собаки я не бачив! Даси, бувало, в зуби йому записку й грошi: "Джек! Миттю пляшку вина!" За пiвгодини вже летить з вином. Тiльки не можна було бiльше грошей давать: решту обов'язково проп'є!
