«Стихотворения» kitobiga sharhlar

Вірші російського поета 20 століття, якого влада СССР недооцінила. Почнемо з того, що за вірш "Мы живём, под собою не чуя страны" (де Осип засудив тоталітарний режим Сталіна), автора заарештовували 1934 вперше (перебував у Воронежі), а вдруге — 1938 р. за "антирадянську діяльність" і відправлений на Владивосток. По-друге, місце знаходження його могили досі невідоме. Він помер від тифу 27.12.1938, не дожив до свого 48-річчя. До весни його тіло лежало не похованим, потім його разом з іншими мертвими в'язнями скинули у загальну могилу (цитата жінки Надії Яківної: "а в 1938 году — арест, лагерь и безымянная могила, вернее, яма, куда его бросили с биркой на ноге"). По-третє, в кінці книги є "Моё завещание" від жінки Осипа Надії Яківної, де вона з біллю пише про те, "что сделало для него государство, чтобы отнимать сначала пятьдесят, а потом все сто процентов его литературного наследства", як держава займалася такою справою як "уничтожение рукописей, отобранных при обысках, разбитые негативы его фотографий, испорченные валики с записями его голоса". Надія розповідає, що багато рукописів було втрачено, бо люди, яким Надія давала на зберігання ці рукописи, загинули в таборах. Надія ж, за її словами, вивчила напам'ять всю прозу і вірші Мандельштама, бо "могло случиться, что бумаги пропадут, а я — уцелею". На жаль, архів, який зберігався у Надії, після її смерті був конфіскований у 1983 р. КГБ. Дана книга містить збірку віршів Мандельштама, а також дещо з дитячих і жартівливих віршів і віршів, які не публікувалися в окремих радянських виданнях. Найбільше зі збірки мені сподобалися такі вірші як: "Мы живём, под собою не чуя страны", "Стихи о неизвестном солдате", "Мы с тобой на кухне посидим", "О, как мы любим лицемерить", "Твоим узким плечам под бичами краснеть". Поезія Мандельштама незвична, багатогранна, у нього дуже цікаві порівняння, філософська, її можна тлумачити по-різному, можливо, через це і актуальна, але дуже точна. Напрям, в якому він писав спочатку називають символізмом, а з 1912 він писав у напрямі акмеїзму. Починає він зі символів, тяжіє до модних символістів (наприклад, вірші "Мой тихий сон, мой сон ежеминутный", "Музыка твоих шагов"), згадує Верлена, Тютчева, зустрічається образ змія (вірш "Змей"). Далі в поетиці Мандельштама відчувається тяжіння до акмеїзму: поезія звільняється від туманності, неясності, набуває конкретики, серед тем з'являється африканська тема, синтез міфу і сучасності, згадки Шекспіра (на якого акмеїсти орієнтувалися), природна тематика, прийняття життя таким, яким воно є, багато іменників. Яскраві приклади поезії акмеїзму — вірші Мандельштама: "Египтянин", "Американка", "Нотр-Дам", "Черепаха", "Ласточка". Вірші 30-х років наповнені інтересом до експериментів, більш індивідуальні: "Рим", "Тайная вечеря". Мандельштам створив оригінальну, абсолютно нестандартну, наскрізь метафоричну поетичну мову: "клейкой клятвой пахнут почки", "пароход с петухами по небу плывёт", "небо вечери в стену влюбилось", "свою голову ем под огнём". Обігравання та зміна готових елементів мови — один з ключових прийомів Мандельштама. Його вірші можуть здатися незрозумілим, але цим вони і цікаві, ви можете інтерпретувати його поезію по-своєму. В текстах — тьма алюзій, ключів, інтертекстуальності. Його поезія часто пов'язана з попередніми культурними дискурсами: "широкий ветер Орфея", "останься пеной, Афродита", "греки сбондили Елену". Можна зосередитися на сенсі тексту, тому що він теж щось говорить сам по собі, навіть якщо всі слова вам чужі. Не бійтеся, якщо виникне ситуація, в якій ви не зможете зрозуміти вірш Мандельштама. Це нормально, ви могли не опанувати всі ті культурні знання, які мав Мандельштам. Мандельштам змусить вас думати над його віршем, шукати розгадку, в той же час, навіть якщо ви її не знайшли — покаже вам, що не обов'язково кожній цитаті приписувати певний сенс.

У этого сборника стихотворений Осипа Мандельштама слишком уж пафосное перенасыщенное предисловие. Фразы накручены и перекручены так, что периодически приходилось по несколько раз перечитывать их, чтобы понять, о чем речь. Немножко портит впечатление, если честно.

Сам сборник чудесный, структурирован по временным периодам, часть стихотворений приводит меня в бешеный восторг, к части я достаточно равнодушна, часть мне вовсе не нравится, но в любом случае сразу виден поэтический талант, которому невозможно не поклоняться. В школе, начав знакомство с Мандельштамом с поразившего меня стихотворения "Я по лесенке приставной...", я даже пыталась ему подражать - не только ему, конечно, и другим поэтам Серебряного века, но и ему в том числе. До сих пор люблю это стихотворение. А еще одно из самых любимых - "Ленинград".

И напоследок два интересных факта. Первый: когда я читала этот сборник, папа, не видя названия, только по обложке, решил, что я читаю фантастику. Второй: в магистратуре я прослушала курс лекций по молекулярной генетике наследственных болезней, который читал потомок Осипа Мандельштама.

Поэт Серебряного Века, признанный и опальный, лирик и трибун, - он дитя своего времени, каждое его стихотворение,- это капля любви, сострадания, боли - правда во всём, до конца, которая не всегда бывает приятна власть придержащим. Был запрещён, теперь вернулся: "Я вернулся в мой город, знакомый до слёз, До прожилок, до детских припухлых желёз"... Каждое стихотворение - как исповедь: "И когда я усну, отслуживши, Всех живущих прижизненный друг, Он раздастся и глубже и выше - Отклик неба - в остывшую грудь". Осип Мандельштам! Его имя звучит как колокол, его стихи находят отклики в душе, не оставляя места равнодушию. Он родину любил, старался быть на передовой: "Я не хочу средь юношей тепличных Разменивать последний грош души, Но, как в колхоз идёт единоличник, Я в мир вхожу, - и люди хороши". Его стихи, как море, спокойное и ласковое, бурное, шумное, грозное... его стихи - на все времена.