Kitobni o'qish: «Модри Камень»
Новела
І
Бачу, як ти виходиш з своєї гірської оселі й дивишся вниз.
– Терезо! – гукає тебе мати, а ти стоїш не озиваючись.
– Терезо!
А ти посміхаєшся комусь.
Вітер гуляє в Рудних горах. Дзвенить суха весна, гуде зелений дуб на згір'ях, і облизане каміння сміється до сонця.
– Терезо! Кого ти виглядаєш?
А ти здіймаєш руки, мов хочеш злетіти.
– Мамцю моя! Пан бог видать, кого я виглядаю! Високе небо над тобою гуде од вітру, мов блакитний дзвін.
II
Куди ти задивилась? У що заслухалась?
Було зимно і чужо, коли я постукав у твоє лісове вікно. Чув, що в хаті не сплять, але ніхто мені не відповідав. Там радились. З-за причілка било снігом і засипано мені очі. Білий вітер стугонів у порожнечі гір.
Я постукав ще раз. Обережно, так, наче й справді цей стук могли почути там, далеко внизу.
– Просім, хто ви?
Що мені казати? Хто ми?
– Свої,– кажу і не чую власного голосу. Третю добу замість вода ми їли сніг. – Свої,– хриплю я щосили.
Bepul matn qismi tugad.