Kitobni o'qish: «Здоровенькі будьмо! Рецепти на всі випадки життя»

Дорожчим від власного здоров’я може бути тільки лікування.

Про деякі хвороби в уявленні наших предків

Здоров’я настільки переважує усі інші блага життя, що, воістину, здоровий жебрак щасливіший від хворого короля.

Артур Шопенгауер

Майже в усіх народів у давні часи під впливом спільного поетичного світогляду, який характерний для первісної сходинки розвитку людини, склався певний погляд на хвороби, що їх спричиняє напад злого духа на людину або на те середовище, в якому людина перебуває.

Ворогами людини і тварин є духи пітьми, нечисті, які під різними іменами живуть в темних і брудних місцях: в багні, в лісі, в ярузі, під землею, в господарських будівлях. За певних обставин нечисть проникає в тіло людини чи тварини, знущається, терзає і навіть доводить до погибелі.

З духами пітьми, вважали давні, слід боротися за допомогою вогню, сонця, слова. А вогонь треба попросити, щоб він допоміг. Так народжувалися замовляння, звернені до сонця, світла, вогню, в яких є прохання загнати хворобу в ті місця, де немає ні людей, ні тварин. За християнства у замовляннях божество вогню й сонця було замінене на Господа і святих угодників, на яких перенесені властивості сонця і вогню.

Демонічне значення багатьох хвороб з часом в народі втратилося, залишилося лише в знахарських замовляннях. Але такі хвороби, як лихоманка, холера, чума, цинга, гостець ще довго, особливо в сільській місцевості, персоніфікували, уявляли в подобі незвичайних ворожих людині істот.

…Серед первісно-природних профілактичних та й лікувальних засобів до цих пір не втратив свого значення вогонь, який був предметом поклоніння наших предків.

Такі властивості приписували також парі від води, яка кип'ятиться на вогні.

Як підтвердження віри в особливу силу природного вогню збереглося те, що деінде спалюють одяг хворого, а також кидають у вогонь зліплені з глини хворі частини тіла, щоб посприяти зціленню.

Застережний або лікувальний вогонь носив назву живого вогню, для лікування хвороб його отримували способом тертя двох полін.

Інша стихія за давніх (і ще й недавніх, допромислових) часів – вода в найрізноманітніших її проявах. Вона використовувалась, головним чином, як лікувальний засіб при багатьох вже розвинених захворюваннях.

Цілющою вважалася дощова вода. Такою ж цілющою, особливо при захворюваннях очей, була в народі роса. Поважалися град і сніг, як небесні посланці і родичі води.

Проточна річкова вода, незаймана колодязна, а особливо джерельна, – також в багатьох випадках вважалися цілющими.

Як і вода, в деяких випадках цілющою вважається земля (запорожці сумішшю землі з порохом на джерельній воді або на слині рани мастили). Віра в це від культу пошанування Землі-матінки. Чудодійну силу землі приписували давні також деревам і рослинам, тому використовували їх для лікування багатьох хвороб…

У своїй праці «Народна медицина українців» Зоряна Болтарович на перше місце серед раціональних засобів профілактики хвороб ставить вживання часнику, який ще в Київській Русі використовувався як охоронний засіб від «морового повітря», а також вживання цибулі, сушених фруктів тощо.

Магічними засобами профілактики при епідеміях чуми, холери, тифу були оборювання села, розкладання вогню, закопування ладану на перехресті доріг, влаштовування обідів для убогих, ношення оберегів тощо.

Цілющу силу мали трави, зібрані на Купала (7 липня), Симона Зілота [10 (22 за н. cm.) травня], Маковея [1 (14 за н. cm.) серпня], Успіння Матері Божої [15 (28 за н. cm.) серпня].

Застосовувалися у народній медицині засоби тваринного походження: молоко і молочні продукти, жири, сеча, кров та певні органи, нутрощі. Практичне використання засобів тваринного походження зберігало зв'язок із залишком колишніх жертвоприношень, тваринного культу.

Важливе місце у народній медицині давніх слов'ян займали магія і природна сила води, вогню, землі, мінералів, а також деякі числа (три, сім, дев'ять), час виконання певних дій у лікуванні.

І, звичайно ж, особливо шанувалися замовляння – сила слова. Про це свідчить той факт, що давні замовляння збереглися донині в усному вигляді у пам'яті народній ще з дохристиянських часів. Просто автори деяких християнських треб і молитов у більшості з них замінили язичницьку основу та персонали.

«Болезни признавались нашими предками как спутници и помощници смерти, а повальние и заразительние прямо признавались за самую смерть, и ни в чем так ярко не виступает стихийное значение зтой древней богини, как в народних преданиях и поверьях о различних недугах.

…стрел – чёрт и стрелы – колотье: Пострел бы тебя побрал! чемор – дьявол («Поди ты к чемору!») и чемер – спазмы в животе или боль в пояснице, а чемеръ – головокружение, страдание живота и болезнь у лошади; игрец – истерический припадок, кликушество и дьявол; худоб – сухотка, истощенность, худобище – конвульсии в тяжкой болезни, худая боль – сифилис (сибирск). «В худых душах» – при смерти и худой – злой бес; чёрная немочь – мор, опустошавший русскую землю в 1352 г. (при Симеоне Гордом), и чёрный – эпитет нечистого духа, чёрный шут – дьявол; лядетъ – долго хворать, лядитъ – томиться, изнывать, хиреть, лядащий – бессильный, больной, негодный и ляд – чёрт: «Ну тебя к ляду!» У белорусов лядащик – дух, причиняющий людям порчу. Входя в человека или животное, демон порождает в нем болезненные припадки и безумную ярость. Ворогуша – лихорадка и враг (ворог) – дьявол; лихой – злой дух и болезнь у лошадей, старинное лихновъцъ (в Святославовом изборнике) – сатана, лихорадка (лихоманка, лиходейка), лихота – нездоровье, немощь, лиховатъ – быть нездоровым, чувствовать тошноту; тоснутъ – болеть, скучать и тошная – нечистая сила; шатун – чёрт и шат – обморок, головокружение, болезнь у собак; «тяжкая пришла», т. е. посетила болезнь, и тяжкун или тяжкий в значении дьявола; икота (икотка) – болезненный припадок и человек, одержимый бесом, икотница – страдающая икотою; притка – падучая и всякий нежданный, нечаянно приключившийся недуг («Мне на таком-то месте попритчилось!», а следующие выражения: «Эх ця притка принесла!», «Притка его ведать, откуда он!» – указывают на демона; сравни: «Кой чёрт тебя принес!», «Чёрт его ведает!») Лишай – гнойный струп на голове и дьявол. Тесная связь нечистой силы с болезнями, расслабляющими тело человеческое, подтверждается и следующими названиями: облом (от «ломать») – дьявол, домовой; костолом и кожедёр – злой человек, леший, чёрт; в числе болезненных ощущений известен и лом в костях…

По народному выражению, больной изнашивается: полнота и крепость его тела как бы поглощаются злобными демонами; напротив, исцелить (восстановить здравие) буквально означает: сделать человека целым…

Эпизодические, заразительные болезни слывут на Руси: поветрие, ветроносное язво и мор; с последним названием родственны слова: обморок – болезненный припадок, мгла, туман и обморочить…»

(А. Н. Афанасьев).

ВІСПА

Ще називали дух хвороби віспи – Воспа Іванівна, Оспиця, Гостя, Гостя Іванівна, Оспа Осповна.

Дух цієї хвороби персоніфікували в жіночому роді. Ставлення до хвороби було шанобливим. Тільки починалася епідемія – пекли млинці, пироги, йшли в хату до хворого, кланялися йому низько і просили хворобу, щоб змилостивилась. Здорових дітей мили водою, яка лишалася від хворого. Уявляли, що віспа – дух, який знаходиться в тілі хворого, тому з нею розмовляли, як з духом, звертаючись не до хворого, а до хвороби. Віспу закликали до себе в дім. Хворих на віспу парили в лазні, струпці заживляли горілкою, присипали попелом і пилом з вугілля.

На відміну від інших хвороб, які старалися прогнати, віспі догоджали: не мили підлогу в домі, не лили воду – віспа цього не любить. Смерть від віспи вважалася благом: ніби на тому світі кожна віспинка стане перлиною. Старовіри вважали, що дитя, яке померло від віспи, буде в перлинах, а прививку від віспи називали «печаткою антихриста».

У деяких місцевостях, коли починалася віспа, в сім'ях припинялися сварки, чоловік і жінка не лягали разом спати до одужання хворих, білизну не прали, в хату не заносили речей, які неприємні віспі, наприклад, дьоготь. Якщо віспа обминала якийсь дім, вважали, що вона образилася на ту сім'ю, просили у неї пробачення, запрошували в дім хворих дітей, або мати йшла із здоровою дитиною до хворої купувати віспу за гостинці. Здорова дитина мала цілуватися з хворою, їсти з нею з одного посуду, пити з одного кухля тощо. Лазня для хворих була завжди так натоплена, що ті часто втрачали свідомість. У тяжких випадках лікували вівсяними млинцями, які прямо з жаровні клали на ледь прикрите тіло хворого. Вважали, що і в разі смерті, і в разі одужання Оспа Осповна переходить в іншу людину. Щоб цього не сталося, особливим заклинанням випроваджували хворобу до лісу.

Ще називали віспу повєтріє (повітріє), вважали що вона приноситься злим вітром. Де він не повіє, де не змахне червоною хусткою, – скрізь все живе вмирає. Ніби їздить повітріє у летючому візку, до якого запрошує страшних привидів, – мару, а то й саму смерть.

МОРОВА ДІВА, МОРОВА ЯЗВА

Так в давнину уявляли всяку повальну хворобу. Показувалася вона в селі, обходила всі двори і хати, просовувала руку у вікно чи в двері, махала червоною хусткою, навіваючи на господарів смертельну заразу.

Коли вона з'являлася, усі жителі зачинялися в своїх хатах, не відчиняли ні вікон, ні дверей, і тільки нестерпний голод чи спрага примушували виходити з житла.

Уявляли морову діву худющою жінкою високого зросту (інколи на ходулях), з розтріпаними косами, в білому одязі.

За деякими переказами, вона їздить по світу у візку або примушує сильного молодця носити себе на плечах.

ВОДЯНКА

Ця хвороба може прив'язатися до тієї людини, яка вночі вип'є води, бо ніч – це час володарювання всілякої нечисті, і нечиста сила може засісти у воді, щоб причепитися до необережного.

У народі є повір'я, що від водянки треба випити води з розпареного цвіркуна.

ВОЛОСІНЬ

Дух хвороби, який називають у народі «косто'ід». Мучить жінок, які прядуть на свята і ще в святі п'ятниці. Об'їдає палець так, що з нього випадає нечиста кістка. Ще так називали всякого нечистого духа, волохатого, кудлатого.

ГИКАВКА

Якщо вірити забобонам, то це хвороба, яку напускають злі духи. Силою чародійного слова нечистий дух проклинає чиє-небудь ім'я; швидко летить нечисть на крилах вітру, і перший перехожий з таким іменем стає жертвою. Інколи намовляють гикавку на камінь чи на комах, і той, хто перечепиться через камінь чи ковтне комаху, підхоплює напущену хворобу.

Дух хвороби гикавки викликає істеричні припадки. При цьому людина бурмоче незрозуміло що; інколи вважали те бурмотіння пророцтвом. Голос, яким промовляла хвора людина, вважали голосом духа хвороби.

Одним з різновидів хвороби гикавки була німуха, німота, що відбирала мову у хворого. Виліковували від німухи знахарі.

Вважали, що гикавку неможливо прогнати з тіла хворого. Зі смертю хворого гикавка не вмирала, а переходила в іншу людину, особливо того, хто не в добрий час згадував нечисту силу.

Насилали цю хворобу чаклуни; замовляли якийсь предмет і клали його так, щоб людина спіткнулася і вилаялася. Зняти гикавку міг той же чарівник або сильніший. Прислухалися до бурмотіння хворого, щоб почути ім'я того, хто зурочив.

Гикавка супроводжувалася головокружінням, головним болем, слабкістю, втратою апетиту. Хворі на гикавку не здатні були виконувати найпростішу роботу.

ГОСТЕЦЬ

Так в народі називають суглобовий ревматизм. У замовляннях він постає в подобі особливого злого духа, який живе в темних місцях. Буває чоловічої і жіночої статі, переходить в людину різними шляхами. Поселяється в очах, шиї, у плечах або між плечима, у м'язах, грудях, серці, жилах, мозку, животі, кістках, колінах, руках, ногах, у всьому тілі.

Уявляли гостець темним, гнучким і невідступним, як тінь.

Ось що подає про цю хворобу Гійом Левассер де Боплан:

«…я говорив про хворобу, яку вони (козаки) називають гостець і якою часто хворіють.

Хворі на цю недугу (яка зветься у Франції «колтуном») цілий рік лежать без руху, ніби паралізовані, відчуваючи великий біль у нервах. Вони нестримно кричать від цього. Коли мине рік, якоїсь ночі їм так сильно пітніє голова, що вранці все їх волосся склеєне докупи і звисає одним широким пасмом, ніби хвіст тріски; від цієї хвилини хворий почувається набагато краще, а через кілька днів одужує, будучи в кращому здоров'ї, ніж перед недугою. Лише волосся виглядає жахливо, не можна його розчесати, а коли хотів би зрізати, то рідина, що виділяється через пори на голові, за два дні спала б йому на очі і він неодмінно втратив би зір…»

Про цю ж хворобу свідчить інший француз, дипломат Жан Бенуа Шерер (служив у Петербурзі в другій половині XVIII ст.) у своїй «Історії Малоросії»: «Козаків мучить своєрідна хвороба, яку лікарі називають «пліка», а місцевою мовою іменується вона «пошесть»… Далі Шерер повторює свідчення Боплана, але в нього є цікаві доповнення: «Ця хвороба, розповсюджена серед коней так же, як і серед людей, вважалася невиліковною, але дякуючи переміні повітря при переїзді в інші країни було кілька випадків одужання. Ця недуга йде, як вважається, від жорсткості або якої іншої прихованої якості води. Цікаво, що вона передається через статеві зносини, як венерична хвороба, і що іноді вражає новонароджених немовлят. Але коли діти дорослішають, вони виліковуються і навіть таким чином назавжди убезпечують себе від цієї хвороби».

ЗУРОЧЕННЯ, УРОКИ

Заочне насилання порчі. Ніби насилають уроки (зурочують, насилають порчу, злу силу, хворобу) на людей чаклуни і відьми. Роблять вони це з допомогою призору, заговору, напуску, відносу, обмови.

Наговор (заговор) і напуск. Наговорюють на хліб, сіль, воду, напускають по вітру і по сліду, підкидають наговорені речі і т. ін. Наприклад, вірили в народі, що при попутному вітрі чаклун бере в руки сніг або землю, кидає за вітром і каже шкідливе замовляння. Вважали, що чаклун-лихо-дій виходить на вулицю, стає проти вітру, промовляє потрібні злі слова, вітер підхопить – хто перший вдихне того вітру, той і буде зурочений.

Через наговорену сильним чаклуном річ досить переступити, на зачароване місце досить сісти, щоб захворіти! Іншому ж чаклуну потрібен заклятий порошок, щоб кинути його за вітром на жертву; і якщо хоч одна порошинка попала на людину чи на скотину – справа зроблена. Буває, що чаклун тільки злегка штовхне в плече – і людина зурочена.

Чаклуни беруть землю із свіжої могили, попіл з семи печей і підкладають в черевики визначеної людини. Дістають цвях з домовини, підкидають на конюшню, щоб коні хворіли.

Щоб занапастити молодих, зашивали їм у подушки волосся старої немічної баби, скіпки, кісточки з кладовища, вовчі ягоди. Знахар знімав порчу тим, що виймав те покладене, обпалював його на вогні свічки і пускав на хвилю.

Віднос. Псують відносом не навмисно і не зі злості, а ненароком: роблено було на іншого, а підвернувся сторонній, невинний чоловік, який підібрав наговорену, «порчену» річ.

Лікують у таких випадках знахарі, але вони мають бути сильнішими від тих, хто наслав порчу.

Спосіб лікування дуже простий: знахар йде на роздоріжжя і кидає там вузлик, куди зашитий попіл, вуглина і шматочок глини від печі. Таким відносом відводиться порча від того хворого, до якого кличуть знахаря.

Але віднос має свої небезпеки, так як той, хто першим підніме віднесений вузлик, неодмінно захворіє. А це, в свою чергу, матиме погані наслідки для першого хворого, вже вилікуваного від порчі за допомогою вузлика. Коли його душа в свій смертний час вийде з тіла, сатана скаже ангелу Божому, що, мовляв, ця душа моя, вона зналася зі мною, приносила мені на роздоріжжя хліб-сіль. Тому порча навіть знята шкідлива і для жертв, і для тих, хто її напустив.

Призор (озик, зглаз). Бувають очі у людей добрі і навпаки – злі, погані. Погане око, злий погляд – зурочує людей.

При зустрічі з людиною, погляд якої вважається недобрим, треба подумки промовляти: «Недобрий глаз не дивись на нас» і в уяві накрити власника злого погляду якоюсь посудиною.

Щоб попередити зглаз, прикушюють язик, тримають дулю в кишені, тричі плюють через ліве плече, тричі стукають по дереву, нашіптують на воду, якою умиваються або яку п'ють, одягають білизну навиворіт, називають дитину вигаданим іменем, підкурюють у хаті волоссям, умиваються зі срібної ложки, читають замовляння.

Наузи (чарівні вузли) на паску оберігають від призору.

Лікували зглаз так: брали воду незайману, з печі три вуглини, четвергову сіль. Все це клали у склянку, дмухали тричі над нею, потім тричі плювали вбік. Після цього раптово бризкали на хворого тричі, давали тричі сьорбнути, витирали груди проти серця.

Щоб запобігти призору, за повір'ями, дівчина мала погладити себе рукою нижче спини, потім провести тією рукою по обличчю, примовляючи: «Як ти в мене неглазлива, так і я щоб неглазливою була!» Призор знімали росою, яку збирали на Прокла (25 липня).

Від зглазу особливо оберігали дітей. Голе немовля гола бабуся обносила навколо лазні, примовляючи: «Зоря-зоряниця, візьми з раба Божого такого-то, призори денні і нощні».

Кума після хрещення брала з печі вуглину, йшла на перехрестя й кидала за спину. Потім поверталася не озираючись.

Якщо хто казав матері, що дитя гарне та миле, хвалив дуже, то мати повинна була облизати дитині лице тричі і тричі сплюнути. Те ж вона мала зробити й під час купання.

Старалися, щоб не було зайвих очей, коли корову доять; коли насіння готують до сівби; коли приплід з'являється – боялися зглазу.

Обмова (оговор). Порча може бути від оговору, коли «не в час мовиться». Оговор роблять навмисно чаклуни, а інколи випадково, безумисно. Буває так, що сусідка скаже сусідці, яка вийшла на вулицю після довгої хвороби: «Сиділа б краще дома». Та злякається й захворіє ще тяжче…

Притка. Порча буває від притки, яка вважається сильнішою від зглазу; її важко розпізнати, бо вона відрізняється складними й заплутаними ознаками. Непросто розібратися: чи схопило зненацька, без всілякої причини; чи припадок спровокувало давнє внутрішнє пошкодження, що зненацька загострилося; чи хвороба причепилася в лазні.

Вузли. Ніби, щоб зіпсувати кого-небудь, чаклун брав нитку з вовни і нав'язував на ній вузли. Цю нитку кидав у такому місці, де на неї міг би наступити той, кого хоче зіпсувати. В'язав вісім подвійних вузлів, і приказував: «1. Вийду на вулицю. 2. Кину в чисте поле. 3. На відстань. 4. Між двори. 5. В луки. 6. В моря. 7. В ліси. 8. В зибучі болота». А потім: «Хоч і тут залишу, куди піде, тут і буде». Робив це увечері без хреста. Якщо той, на кого порча намічена, наступить на заговорену нитку, спіткнеться і вилається – тільки скаже лайливе слово, як порча починає діяти.

Слід. Про слід людини є багато забобонів.

За переказами, по сліду напускають порчу: злі люди виймають слід, землю, де ступав чоловік, і кидають на дерево – хвороба не проходить від людини, всихає дерево, а з ним і зурочена людина. Звільнити під порчі може лише досвідчений знахар. Але якщо землю кидають на воду, то й знахар безсилий.

Ще слід у торбинці чіпляють в печі, а в димарі замазують глиною волосся приреченого: земля й глина сохнуть – на людину теж нападає сухота.

Нашіптують чаклуни над слідом – пов'язують волю визначеної людини.

Вимірюють крок людини скіпкою і спалюють її, примовляючи злі слова, – від цього у жертви віднімаються ноги.

Щоб позбутися порчі по сліду, кидали на вітер волосся хворого; спалювали на Благовіщення білизну зуроченого.

Вважалося, що наступити на чужий слід, – на лихо, ноги будуть боліти.

В народі вірять, що порчі можна позбутися, якщо ходити задом наперед. Ще вважали, що чаклун, який наслав порчу, зняти її не має сили, треба шукати знахаря.

Проти уроків допомагає свячена та богоявленська вода, але найкраще, за народним повір'ям, лікує вода, яку тричі виливають на камінь в лазні і підхоплюють в ківш, не даючи пролитися на підлогу. Цією водою поливають хворого, а ще п'ють її. При цьому примовляють: «Як на кам'янці – на матінці підсихає і пригорає, так на рабу Божому такому-то підсихай і пригорай!»

КОРОВ'ЯЧА СМЕРТЬ, ЧОРНА НЕМІЧ

У слов'ян це дух смерті рогатої худоби. За повір'ями, з'являлася вона в подобі корови, собаки, чорної кішки 18 лютого за н. ст. (5 лютого за ст. ст.) на Агафію-коровницю. Пізніше символом її став коров'ячий череп. Коров'яча смерть – тяжке лихо хліборобських племен. їй приносили жертви: добувши живий вогонь, спалювали у дворі півня, ще проганяли худобу через дим від живого вогню.

За свідченнями дослідників, одним із способів перестороги від коров'ячої смерті була ритуальна оранка навкруг поселення. Вночі нишком збиралися заміжні жінки в білих сорочках з розпущеними косами, брали в руки дубці, коси, серпи, одягали на вдову хомут, запрягали її в плуг і обходили село. При цьому зверталися до коров'ячої смерті з проханням піти геть, не чіпати худобу, погрожували косами та палицями.

На Агафію-коровницю освячували хліб із сіллю і чіпляли його коровам на роги, щоб уберегти від мору. В цей час якраз з'являється приплід у стайнях, і селяни, турбуючись про збереження ягнят і телят, забирали їх до оселі.

24 лютого на святого Власа творили різні обряди знову ж таки для збереження худоби: кропили корів свяченою водою, вночі ходили пастухи на роздоріжжя і рахували зорі, аби овець було більше, аніж зірок на небі. В Давній Русі цей день був присвячений богу Велесу – покровителю домашньої худоби, якого в християнстві заступив святий Влас.

Якщо господині гарно за корівками доглядали і вберегли їх від хвороби, то від 16 травня корови прибавляють молока.

КУМАХА, КУМОХА

Починаючи з Тарасія (10 березня) небезпечно спати вдень і увечері – кумаху можна наспати. До цього дня кумаха не нападає на людей – її стереже домовик, а далі втрачає над нею силу.

Кумахою називають особливу лихоманку, яка з'являється на початку березня. Живе вона в дрімучому лісі з іншими лихоманками.

Хворі на кумаху виходять на ті місця, де хвороба до них причепилася, сиплють навкруг себе ячневу крупу, кланяються на всі боки й кажуть: «Прости, Мати Сира Земля! Ось тобі крупи на кашу, ось тобі й кумаха!» Знову кланяються на всі боки і йдуть додому, вважаючи, що позбулися хвороби.

КУРЯЧА СЛІПОТА

Названа ця хвороба курячою тому, що, за народними повір'ями, її напускають злі люди, скребучи ножем, яким ріжуть старих курей, і пускаючи за вітром на того, кому хочуть відомстити чи нашкодити.

В народі відомо багато способів позбутися цієї хвороби. Треба сідати над діжкою з дьогтем, проказувати: «Дьоготь! Дьоготь! Візьми від мене курячу сліпоту, а мені дай світлі очі!» Вважають, що дьоготь в рідні з цієї хворобою і з жалості забирає до себе неприкаяну сліпоту. Після цього хворий повинен піти на перехрестя, сісти там і ніби щось шукати. Якщо хтось із прохожих запитає, що він робить, має відповісти: «Що знайду, тобі віддам», – потім втерти очі рукою і замахати на перехожого. Якщо виконати цей обряд – куряча сліпота зникне.

Ще передають, що від цієї хвороби дивляться в шпарину дошки, звідки випав сучок.

Сидять також над парою вареної волячої печінки і їдять її. Дуже корисною від курячої сліпоти вважається вода, яку беруть з того місця, де річка бере свій початок, або з тих місць, де річка не замерзає взимку, або вдосвіта з трьох непочатих криниць.

ЛИХОМАНКА

Слов'яни персоніфікували духи хвороб. Особливо цікавими є вірування і перекази про лихоманку (лихорадку, лиходійку). За повір'ями, лихоманок – дев'ять, а в більшості заговорів – дванадцять крилатих сестер; живуть вони в глибоких темних підземеллях пекла і уявляються злими страшними бабами: худими, розкуйовдженими, завжди голодними, іноді сліпими, безрукими, вислогубими. Зовуть їх ще бісиці-трясовиці. Одна з них – старша сестра – головує, скеровує дії інших, насилає їх на землю мучити людей.

У пізніших заговорах зустрічається 7, 10, 12, 40, 77 хвороб. Називають їх «дщерями Ирода (Ірода) – царя».

У назві кожної з хвороб вгадуються ті муки, якими вони терзають рід людський:

Трясея (трясучка, трясовиця, трясуниця, потрясуха, трясця) від дієслова «трясти», тіпає людиною, викликає високу температуру. Уявляли її бабою з очима, що вискакують з лоба; зуби стукотять, руки трясуться. Трясея нападає на людей разом з льодеєю та огнеєю. Але не з обома відразу, а з кожною окремо, бо льодея і огнея ворожі між собою. Трясея – страшна баба, волосся в неї збите в один клубок, лице в страшних глибоких зморшках; вчепиться в людину і трясе її, тіпає нею, витрясає душу.

Льодея – холодить як лід; кого вона мучить – той і на печі не може зігрітися, ще зовуть її озноба, зябуха, студенка, зимниця, знобуха, лідниця. Льодея – одна з хвороб, яка, за повір'ями, трохи поступається силою огнеї і трясеї. Льодея ніколи не зустрічається з огнеєю, але інколи приходить на зміну їй. Ця хвороба забирає в людини сили тихцем, нишком; при цьому хворий відчуває головокружіння і присмак крові в роті. Льодея приходить вночі з мороком. За уявленнями, пальці в неї сині, довгі, з маленькими голками замість нігтів. Вона запускає ті нігті-голки в тіло людини і холодить кров. Нападає часто весною, коли ще сонце не встигає прогріти повітря і землю. Здавна виганяли льодею міцними напоями.

Огнея (вогнея, огненка, вогневиця, гарячка) – насилає внутрішній жар. У південнних слов'ян – «грозниця» – вказує на зв'язок з грозою, з полум'ям блискавки. Огнея уявлялася в образі старої баби із зморщеним червоним лицем, палаючими очима і лисою головою. Одяг у неї червоного кольору, розвівається навіть в тиху погоду. Вона найстрашніша з усіх хвороб, найжорстокіша. В давні часи, щоб уберегтися від огнеї, парились в лазні, мисливці натиралися жиром. Вважали, що відганяє огнею амулет з тотемного звіра. Огнея нападає на слабких. Вона намагається випалити внутрішні органи людини, при цьому викликає невтомну жагу, котру не загасити водою. Сама ж огнея боїться спеки.

Якщо в селі з'являлася гарячка, то з хати, де були хворі, не випускали нікого і заходити з вулиці в хату нікому не дозволялося, щоб гарячка не перекинулася доброю людиною, не вийшла на вулицю для збору нових жертв.

Гнітея (гнітниця, гнітуха, гнітучка, черевуха) – хвороба шлунку, нутрощів; гнітить утробу, відбирає апетит, викликає рвоту.

Гринуша (грудниця, хрипуша, храпуша, гризачка) – стискає серце, груди, викликає хрипи, кашель. Гринуша лякає людей своїми криками, хрипами. За повір'ями, у кого біля оселі кричала сова, до того прийде гринуша. Нападає вона здебільшого на підлітків. Гострими зубами впивається в горло, а довгим язиком забиває людині рот і не дає розмовляти. Але не калічить, а лякає. У дорослих гринуша викликає хрипи, кашель, не дає дихати, зупиняє серце. Гринуша не визнає інших подруг-лихоманок і нападає на людей сама. Пересуватися їй тяжко. В дім проникає тільки з протягом.

Глохня (глухея, глуханя, глушня) – нападає на голову, закладає вуха, викликає глухоту, відбирає слух.

Костоломка (ломея, ломова, ломота) – ломить кості, ребра, спину: «…аки сильная буря древо ломит, такоже и она ломает кости и спину».

Пухнея (пухлея, пухлячка, дутиха) – насилає пухлини.

Коркуша (корчі, корчея) – жили зводить, насилає корчі.

Глазниця (глазея, очниця) – мучить людину хворобами так, що не дає очі стулити, разом з нею приходять до людини біси і кошмари, з розуму зводять.

Жовтуха (жовтея, жовтяниця) – жовчна хвороба, шкіра людини від жовтухи жовтіє «…аки цвет в поле». Лікували жовтуху гіпнозом або ще заганяли в щуку. Хворого примушували дивитися на рибу до тих пір, поки щука не засне і не пожовтіє, тобто, не забере хворобу. Щоб не захворіти жовтухою, носили на шиї бурштин.

Навія (невея, огнеястра) – від «нав», дух померлого, смерть; нави – покійники. В цій назві – зв'язок демонів-хвороб з деякими духами померлих. Навія – найстарша з сестер-лихоманок, вона найсильніша, якщо візьметься за людину – смерті не уникнути.

У слов'ян збереглося багато повір'їв, переказів, замовлянь та заговорів про хвороби.

«Звертаюся до вас, раб божий (такий-то), прошу, великі помічники, сказати мені: для чого виходять з моря-океану жінки простоволосі, для чого вони по світу ходять, відбивають від сну, від їжі, смокчуть кров, тягнуть жили, як черв'як, точать чорну печінку, пилами пиляють жовті кості й суглоби? Тут вам не хата-житло, не прохолода; ідіть ви в болота, в глибокі озера, за бистрі ріки і темні бори: там наїдки цукрові, напої медові, перини пухові – там буде вам хата-житло, прохолода по сю годину, по сей день, слово моє, раба божого (такого-то), кріпке-кріпке».

(Заклинання від лихоманки).

За повір'ями, 2 січня мороз і зима виганяють із пекла сестер-лихоманок з нечистю і ті шукають собі притулку серед людей в теплих оселях.

15 січня, на Сильвестра, знахарі проганяли хвороби заговорами та іншими магічними діями. Казали: «Сильвестр жене лихоманок за 77 верст».

Особливістю заговорів проти хвороб був перелік їхніх імен.

18 січня збирали сніг (перед Водохрещем) і тим снігом лікували недуги – оніміння ніг, головні болі, корчі.

На Максима, 11 травня, хворих на лихоманку відпоювали березовим соком.

2 грудня перші заметілі проганяють різні хвороби в яруги, урвища, тріщини, печери.

10 грудня північний вітер, якщо дме в цей день, змітає хвороби з землі.

Від лихоманки, малярії в народі знали гіркий полин, спориш, чортополох, хрін, траву «живучку», яку ще називали «лихоманочна трава».

МОР

Дух епідемії, повальної хвороби. Причиною масових захворювань вважали нечисту силу, непевну істоту, злого духа, якого треба було вигнати або не пустити на обжиту територію.

Щоб випровадити хворобу або запобігти їй, виконували спеціальні ритуали. Наприклад, щоб позбутися сибірської язви, робили людське опудало і викидали у вікно, а потім несли і закопували біля кладовища як дух хвороби. Вважали, якщо поселення в лісі, то мору можна не боятися: лісовик хворобу відведе. Щоб хвороба на худобу не прийшла з сусідніх поселень, на дорозі ставили ворота з жердин на зразок тріумфальної арки, обкладали землею і чіпляли на верхній перекладині ікону Георгія Побідоносця чи Іллі Пророка. Ще оборювали село. Скотину-падаль закопували там, де здохла, вважаючи, що так закопають дух хвороби. Коли зустрічали кого в час ритуальної оранки: тварину – вбивали, людину – лупцювали добряче, вважаючи, що то дух хвороби.

НІЧНИЦЯ

Хвороба дитини, коли маля не спить і увесь час б'є (сучить) ніжками. Жінки вважали, що то нічні духи – нічниці – лоскочуть ступні дитини, від чого вони блищать. Щоб вилікувати дитину, жінки виносили її на зорі на вулицю і тричі зверталися до зорі: «Зоря-зоряниця, забери безсоння-невгомоння, а нам дай сон-угомон».