Kitobni o'qish: «Економіка XXI: країни, підприємства, людини»

Shrift:

Чому тобі варто прочитати цю книгу

Цю книгу написано для людей, що живуть в економічному світі. Взагалі-то всі ми в ньому живемо. Купуємо, продаємо, отримуємо доходи, платимо податки, на наші емоції впливають курс валют і ставка по кредитах, які, в свою чергу, залежать від наших емоцій; ми залишаємо собі заощадження на майбутнє, порівнюємо свій рівень доходу з іншими тощо. Це і є економічний світ.

Цю книгу написано так, щоб її зміг прочитати абихто. Прочитати, зрозуміти і щось змінити у своєму житті. Напевно, кожна книга трохи змінює нас. Ця покликана зробити наше перебування в економічному світі комфортнішим і приємнішим, сприяти економічній успішності.

Спочатку ми розберемось, як працює весь економічний механізм і що робить цілі громади й країни економічно успішними. Ми зрозуміємо, навіщо економіці банки, що таке гроші, як виникає інфляція, навіщо потрібні податки, чому розподіл доходів часто здається нам таким несправедливим і чи можна це виправити. Дізнаємося, як відбувалась еволюція економічної думки, чому трапляються кризи і про що досі сперечаються економісти.

Потім ми перейдемо до питання роботи підприємства в економічній системі. Розберемося в секретах підприємницького успіху, в тому, що таке прибуток, і як бізнесу вдається досягти фінансової успішності. Зрозуміємо, якими характеристиками можна описати підприємство, що таке його фінансова звітність, які рішення доводиться приймати менеджерам і як домоглися успіху ті підприємства, котрі наразі мають найвищу вартість у світі. Ми розберемося в тому, як оцінити бізнес-ідею і розробити бізнес-план, розглянемо бізнес як вираз людських ідей і творчості. Зрозуміємо, як працювати з ідеєю, що в нас виникає, і як визначити, чи є вона перспективною для того, щоб втілити її в бізнес.

Останню частину буде присвячено персональній ефективності. У кожного з нас є резерв можливостей для поліпшення свого фінансового становища. Існують як загальні принципи управління персональними фінансами, так і ті, що підходять саме тобі. Про активні і пасивні доходи, про те, якого розміру колись стане пенсія і чи варто на неї покладатися, про збереження заощаджень, про вибір між стабільною зарплатнею і нестабільним доходом підприємця, а також про те, які професії, скоріш за все, опиняться під загрозою зникнення, а які натомість матимуть попит.

Стати економічно ефективним самостійно, досягти результату для підприємства й жити в економічно квітучій країні – хіба не гідна задача? Кожен з нас створює світ, в якому ми всі живемо. Економіка не схожа на фізику чи хімію, ті можуть обійтися без людей, адже процеси всередині сонячного ядра не залежать від нашого ставлення до них, а економіка створена людьми; вона – їхня похідна, така ж незвідана, як і сама людина.

Як стати економічно успішним і жити в світі, де інші люди також досягають успіху? Насамперед – прочитати цю книгу; можливо, ти знайдеш тут відповіді на деякі запитання. Але пам’ятай: поставити найголовніші питання і дати найголовніші відповіді можеш тільки ти.

Частина 1
Економіка країни

Замість вступу

– Послухайте, друже мій, чого хочуть усі ці люди?

– Грошей, звичайно ж – грошей.

– Тож дайте їм грошей! Ви ж можете все!

– Так, я міг би, але що це змінить?

– Вони отримають те, чого хочуть!

– Чого ж вони хочуть?

– Та ви ж самі щойно сказали. Грошей! Їм потрібні гроші!

– О ні, вони помиляються. Якщо я дам їм грошей, вони збагнуть, що це нічого не вирішило.

– Чому ж?

– Замість того щоб працювати старанніше, вони побіжуть купувати всілякі непотрібні дурниці.

– Стривайте, але тоді торговці й виробники будуть раді, вони продадуть усе, що мають, і…

– І підвисять ціни. Коли ти бачиш чергу з грошима і брак продукції, то підвищуєш ціну, адже за твоїм продуктом полює забагато грошей.

– Але ці люди встигнуть купити те, про що мріяли!

– Можливо, перші з них. Перші завжди збирають вершки. Останнім або нічого не лишиться, або буде надто дорого й не вистачить навіть тих грошей, що ми їм дамо.

– Але хоч частина з них стане багатшими?

– Ненадовго, потім все стануть біднішими.

– Але хіба в нас є вибір? Вони ломляться у двері, вони їх виламають, вони розірвуть нас на шматки!

– Так, людина в розпачі робить безглузді вчинки, хоча вона і в інших станах робить їх із завидною регулярністю.

– Чого вони хочуть?

– Покарати нас. І знайти гроші. Вони борються з несправедливістю.

– Слухайте, тож поясніть їм, що гроші тут не допоможуть, чи не так?

– Так, гроші – це завжди наслідок, а не причина. Я багато можу розповісти про це – не знаю лише, чи встигну, бо двері вже тріщать. Не думаю, що зможу переконати їх. Люди, як правило, впевнені у своїй правоті. Хоч узагалі я багато знаю про гроші. Я економіст, а ці люди знають про гроші навіть більше, ніж ті, у кого вони є.

– Економіст? А хто такі економісти?

– Так відразу й не відповіси. Взагалі, це люди, що займаються економікою.

– Так, це багато що пояснює. Ціную ваш сарказм. І що ж таке економіка?

– Якщо я відповім, що це те, чим займаються економісти, вас це влаштує?

– Ні, не влаштує.

– Добре, тоді я розповім докладніше. Адже ми всі займаємось економікою, навіть якщо не усвідомлюємо цього.

Як виникла економіка? Історія економічних поглядів

Економіка не набагато молодша за людину розумну. Homo sapiens вийшов з печери, озирнувся і швидко усвідомив, що для комфортного життя мало забити мамонта. Його потрібно правильно розподілити між членами племені так, щоб зберегти стимули для майбутнього полювання, з’їсти не надто багато, щоб зберегти запас. Йому важливо показати, хто головний, кому перепаде найбільша і найсмачніша частина здобичі, зберегти кістки на будівництво хатини.

Що заважало – так це бажання отримати все й відразу, яке входило в суперечку з можливістю отримати більше потім. Короткострокові і довгострокові цілі всякчас суперечили одна одній.

Іноді справи йшли погано, тоді доводилося вигадувати нові способи збереження життя. Іноді – дуже добре, але тоді з подивом можна було виявити, що і вдалого періоду полювання було замало, хотілося все більше й більше, хотілося чогось нового.

«Ресурси обмежені, потреби безмежні», – прорече багато пізніше економіст. Як же нам оптимально розпорядитися ресурсами і максимально задовольнити потреби?

Ця задача без рішення вже тисячоліття турбує палкі голови.

Homo economicos став непомітною тінню homo sapiens, поступово поглинаючи його все більше і більше. Практично все, чим ми пишаємося як досягненнями цивілізації, можна назвати продуктом економіки, – палаци й парки, можливість зв’язатися з людиною через океан за частку секунди і можливість розплатитися банківською карткою, літаки й автомобілі, космічний туризм і пакетики з чаєм (добре, чай можна замінити на відкриття файлів «клацанням» по них).

Але повернімося до витоків економічної думки і спробуймо простежити за її еволюцією.

Аристотель і Платон висловилися, мабуть, про все, тому почнімо з них.

Аристотель розрізняв так звані економіку і хрематистику.

Економіка – цілеспрямована діяльність зі створення благ, необхідних для природних потреб людини.

Хрематистика – наука про збагачення, мистецтво накопичувати багатство (гроші і майно).

Такий поділ немов підкреслює бажаний аскетизм економіки – задовольнити лише природні потреби. Але ж ми пам’ятаємо, що потреби є безмежними. Спочатку ми говоримо: «Мені потрібна квартира й машина. І все. Більше нічого не треба». Якщо це з’явилося, то: «Все-таки квартира побільше. І дітей треба вивозити на природу. Ще заміський будиночок». Якщо і з цим склалося, то часто: «А ще яхта. Маленька». А потім велика, потім гелікоптер, палац, літак… Більшість все ж таки не має «стоп-крана бажань».

Тому поділ Аристотеля виявився умовним.

Тепер щодо Платона. Він вважав, що «люди від самого народження відрізняються одне від одного тим, хто з них має талант до тієї чи іншої справи». Коли так, то саме поділ праці є основою економічного процвітання. Гроші для Платона – лише засіб обміну, а не збагачення і накопичення, зайві гроші Платон пропонував вилучати. Накопичувати, вважав він, можна лише конкретні матеріальні речі.

Придивившись уважніше до ідей Платона та Аристотеля, побачимо, що вже тоді було присутнє питання, яке досі хвилює суспільство. Це співвідношення між свободою і справедливістю. З одного боку, давні філософи намагаються наділити людей свободою – в пошуку талантів, в успішній діяльності, з іншого – нібито ставлять бар’єри надмірному збагаченню, що само собою вже обмежує свободу. Дилему первинності свободи або справедливості не розв’язано й донині.

Меркантилізм

У чому секрет економічного успіху країни? Зверніться з цим питанням до громадянина на вулиці, і досить часто ви почуєте, що важливо експортувати (продавати за кордон) якомога більше, а імпортувати (купувати з-за кордону) – якомога менше. Бачення позитивного сальдо торгівлі як джерела багатства країни – давня ідея. Часто вона базується на побутовому сприйнятті економіки – на сприйнятті грошей як основної мети. Купити дешевше, продати дорожче і накопичити багато грошей. Історично ця ідея називається меркантилізмом («mercari» – торгувати). Меркантилістові Китай здається найуспішнішою країною, що торгує на весь світ.

Звідки взагалі беруться невірні економічні ідеї? З досвіду. Типова помилка post hoc, коли ми бачимо закономірність у послідовності подій. Але «після цього» – ще не означає «внаслідок цього». Так і меркантилізм ґрунтувався на досвіді країн, які активно торгували з колоніями. Країни ставали успішними, але інші чинники «викидалися» з розгляду, за основу брався один варіант: вони розбагатіли через активну торгівлю, бо продавали набагато більше, ніж купували.

Але в сьогоднішньому економічному світі успішні країни не показують безумовно позитивного сальдо зовнішньої торгівлі. Найчастіше вони можуть мати від’ємне значення цього показника, але при цьому забезпечувати високий рівень життя своїм громадянам. Як таке можливо? Які джерела високого рівня життя? І про це ви дізнаєтеся в нашій книзі.

Наразі ж повернімося до меркантилістів. Французький мислитель Антуан Монкретьєн увів в ужиток сам термін «меркантилізм» і обґрунтував політику активного державного протекціонізму, що сприяє розвитку і захисту «національного виробника». Начебто все логічно. Не дати імпортним товарам витісняти вітчизняні, активно просувати свій товар, збільшуючи таким чином зайнятість свого населення. Здавалося б, саме так і треба розвиватися.

Критики меркантилізму знову нагадують про обмежені ресурси. Захищаючи власний ринок, ми відволікаємо громадян в ті галузі, в яких наша країна може бути далеко не найкращою. А це означає, що ми втрачаємо альтернативу – можливість цих громадян знайти себе в іншій галузі. Ми не можемо посідати провідне становище у всіх галузях, у нас не вистачить для цього людей. Отже, вслід за короткостроковими поліпшеннями можуть прийти довгострокові погіршення, коли величезні маси людей будуть задіяні в непродуктивній діяльності. Згадаймо Радянський Союз. Очищений від небажаної конкуренції з боку імпорту, він буквально продукував неефективні галузі, які трималися лише на відсутності альтернативи. Тому основна претензія до меркантилізму – це неоптимальне використання обмежених ресурсів. Крім того, протекціонізм з одного боку часто стикається з протекціонізмом з іншого у вигляді відповідних мит і закриття ринку. Якщо така економічна поведінка стане масовою, то ми можемо побачити величезну кількість неефективних, штучно захищених підприємств і ринків.

Нам слід сприймати міжнародну торгівлю як гру з нульовою сумою. Уявіть собі, що ми зібрали в кімнаті кілька людей з грошима. І ці люди почали грати в карти на гроші. Хтось виграє, хтось програє, але сума грошей в кімнаті не може змінитися. Так і в міжнародній торгівлі. Якщо хтось має позитивне сальдо (експорт мінус імпорт) зовнішньої торгівлі, то хтось інший обов’язково має негативне. Сума завжди дорівнює нулю. Це і є гра з нульовою сумою. Якщо кожен буде прагнути позитивного сальдо, то, швидше за все, він стане виставляти ті чи інші загороджувальні бар’єри. Якщо цим почне займатися кожен, слідуючи ідеям меркантилізму, то буде виробляти навіть ті продукти, в яких він абсолютно неефективний.

Подивімось на те, чи є зв’язок між рівнем життя населення і підсумком зовнішньої торгівлі сьогодні. Для оцінки рівня населення ми будемо використовувати показник ВВП на душу населення. Ми розберемо його пізніше, поки ж прийміть цей показник як критерій економічної успішності.

Як бачимо, сальдо зовнішньої торгівлі не є тим засобом, який гарантовано призводить до зростання добробуту. Чому ж меркантилісти думали інакше? За їхніх часів ситуація була іншою, і статистика підказувала їм інші висновки.

Подивіться на основні доктрини меркантилізму. Якщо знайдете серед них свої, то вам точно відкриється багато нового в цій книзі:

1. Основа багатства – це дорогоцінні метали, перш за все золото.

2. Праця продуктивна лише в тих галузях, що працюють на експорт.

3. Держава мусить підтримувати експорт, обмежувати конкуренцію з боку імпортних товарів.

4. Зростання населення є бажаним для забезпечення низької ставки заробітної плати і високої норми прибутку.

А тепер відвернімося від економіки в бік класичної поезії:

Гомера лаяв, Феокріта,
Зате читав Адама Сміта
І сильний був економіст,
Тобто доводити мав хист,
На чім держава багатіє,
І чим живе, і як вона
Бува без золота міцна,
Коли продуктом володіє.
На все те батько не зважав
І, знай, маєтки заставляв.

(Переклад з російської М. Рильського)

Сильним економістом, за версією Пушкіна, був Євгеній Онєгін. У словах «бува без золота міцна, коли продуктом володіє» ми бачимо явну противагу вищеописаному меркантилізму, а посилання на Адама Сміта не випадкове.

Гомера лаяв, Феокріта, зате читав Адама Сміта і сильний був економіст

Економічне благополуччя – явище, що не дає спокою економістам. Хвилювало воно й Адама Сміта, якого сміливо можна віднести до числа людей, чиї ідеї кардинально змінили світ. Великому шотландцеві багато чим завдячують люди, котрі, можливо, навіть не знають його імені.

Досліджуючи причини багатства народів, Адам Сміт приходить до несподіваного висновку, що спроби керувати економічною діяльністю людей призводять до зворотних наслідків – спотворення конкуренції, зниження мотивації, помилок у пріоритетах. Часто, побачивши проблему, ми кидаємося її вирішувати. Але в умовах обмежених ресурсів, вирішуючи одну проблему, ти автоматично відтягуєш ресурси від вирішення інших задач. Якщо ти вирішив побудувати Байкало-Амурську магістраль або Дніпрогес, то маєш розуміти, що в тебе завжди була альтернатива для використання людей, капіталу, землі. Добрі наміри далеко не завжди ведуть до найкращого результату. Регулювання економіки чимось схоже на лікування людського організму за допомогою медпрепаратів. Впливаючи позитивно на один орган, ти часто погіршуєш стан іншого.

Адам Сміт шляхом довгих спостережень, дискусій й умовиводів приходить до абсолютно революційного висновку – втручання «зверху», вплив держави навіть у добрих намірах завдає більше шкоди, ніж користі. Тобто, побачивши проблему, у випадку з економікою краще почекати, як вирішить її «невидима рука» (так Сміт називав ринкові сили).

Пояснимо на прикладі. Припустимо, ціна на якийсь товар надто висока і приносить надприбуток власнику. Ми можемо спробувати відрегулювати ціну, але, якщо перестаратись і зробити її надто низькою, виробляти товар буде зовсім невигідно. Надприбуток швидко зацікавить інших. Вони почнуть займатися подібною справою, а щоб виграти в конкуренції, знижуватимуть ціну. Нові й нові гравці ринку виникатимуть, поки дана діяльність є більш прибутковою за інші можливості. І це буде знижувати ціни на продукцію. Потім в якийсь момент поява нових учасників ринку припиниться, тому що прибуток вже не буде виглядати привабливим відносно інших галузей. Ось так, без будь-якого втручання ціни можуть стати справедливими.

І що ж тоді робити державі в економіці? Адам Сміт відповідає на це так:

«…Государеві слід виконувати тільки три обов’язки; вони дійсно мають дуже важливе значення, але є ясними і доступними для звичайного розуміння: по-перше, обов’язок захищати суспільство від насильства і вторгнення інших незалежних суспільств; по-друге, обов’язок захищати в міру можливості кожного члена суспільства від несправедливості і гноблення з боку інших його членів, або обов’язок встановити суворе виконання правосуддя, і по-третє, обов’язок створювати й утримувати певні громадські споруди і установи, створення і зміст яких не може бути в інтересах окремих осіб або невеликих груп, оскільки прибуток від них не зможе ніколи відшкодувати витрати окремій особі або невеликій групі, хоча і зможе, часто з надлишком, оплатити їх загальному суспільству…»

Проаналізуймо це положення Адама Сміта. По суті, ми бачимо тут усього три функції:

– оборона;

– судова система;

– деякі громадські функції, надто дорогі для організації невеликою кількістю осіб (наприклад, дороги, музеї).

Звернімо увагу, що ми не бачимо тут за державою (государем) жодної виробничої діяльності, більш того, ми не знаходимо тут освіти, медицини, пенсійної системи і так далі. Це капіталізм практично в чистому вигляді, коли розвиток економіки відбувається на підставі механізмів саморегуляції, коли виживає найбільш ефективний, а надприбуток не може існувати довго, адже в галузі, де він з’являється, посилюється конкуренція, новий капітал і нові підприємці прагнуть підвищеної рентабельності, а потім в умовах конкуренції знижують ціни до прийнятного рівня.

Саморегулююча система часто має дивовижні властивості самоорганізації. Але за рахунок чого ж проявляється економічне зростання? Те, що капітал без «регулювання зверху» вільно перетікає між галузями, – це добре, але чи достатньо цього?

Адам Сміт основним джерелом зростання бачив поділ праці, що підвищує продуктивність:

«Для прикладу візьмемо… виробництво шпильок. Один працівник тягне дріт, інший випрямляє його, третій обрізає, четвертий загострює кінець, п’ятий обточує один кінець для насаджування головки; виготовлення самої головки вимагає двох або трьох самостійних операцій; насаджування становить особливу операцію, полірування шпильки – іншу; самостійною операцією є навіть загортання готових шпильок в пакетики».

Знав би він, якого рівня цей поділ сягне в XXI столітті! Що з’являться люди, які оптимізують сайти шляхом підбору певних слів, з’являться люди, які відповідають на телефонні дзвінки, люди, які пишуть статті про те, що робить організація, і багато-багато інших професій, про які ніхто й подумати не міг. Дослідники і прогнозисти майбутнього говорять про те, що через 10 років 70 % професій, які будуть існувати, – це ті, яких ми сьогодні не знаємо. Одна з причин появи нових професій – постійно поглиблюється поділ праці.

Ідеї Адама Сміта настільки революційні, що навіть зараз їх не так просто прийняти. Чого ми чекаємо, коли бачимо проблему в тій чи іншій галузі? Що обов’язково уряд, центральний банк або хтось іще повинні негайно кинутися вирішувати її. Це ж бо проблема! І як складно прийняти тезу великого шотландця про саморегуляції, про те, що варто дати «невидимій руці», ринковим силам, самим вирішити проблему.

«Вирішення проблеми урядом може бути гіршим за саму проблему». Якщо вам здається, що для вирішення економічної проблеми обов’язково потрібно когось «розстріляти», «посадити» і «покарати», і «куди дивляться уряд і правоохоронні органи», то вам особливо важко буде прийняти альтернативну точку зору. Але ви все ж спробуйте.

Як працюють ринкові сили? Уявіть собі таку картину. У 20-ті роки XX століття для пересування в повітрі активно використовувалися дирижаблі. Припустімо, в якійсь країні розвилося виробництво дирижаблів. А потім трапилось так, що переміщення на дирижаблях стало нерентабельним. І ось виробники дирижаблів вимагають неодмінно вирішити їхню проблему, перешкодити прильоту літаків в їхню країну, вказують на те, скільки людей залишаться без роботи, скільки з них не заплатять за кредитами. Що робити з цією проблемою? Уряд, як правило, почне рятувати «галузь дирижаблебудування». Вам подобається це рішення? «Добре, – скаже хтось, знаючи, чим закінчиться історія з дирижаблями. – Нехай не рятує, але нехай дасть їм усім роботу». Але яку роботу? Що ми знаємо про здібності цих людей? Можливо, серед них є прекрасні конструктори, співаки, художники, вчителі і так далі. На кого саме переучувати конкретну людину? Хіба це не її власне рішення?

Як би це не лякало, але весь економічний світ, що оточує нас, неодмінно буде зруйнований. Такий рідний, близький, знайомий і дорогий, він буде з часом зметений еволюцією і прогресом. Адам Сміт вважав, що, перешкоджаючи цьому процесу, ми лише призводимо до відставання своєї громади. Дирижаблі все одно «померли б» як засіб пересування. Пізніше це сталося б там, де уряд намагався якомога довше зберегти їх. Адам Сміт – батько ринкової економіки, вільної реалізації сил взаємодії вільних людей, хаосу, в якому він геніально побачив сили саморегуляції.