Kitobdan sitatalar «Рівно/Ровно (Стіна): нібито роман»

Колись ти й місто своє постійно мав перед очима, все, в цілості, воно було співмірним тобі, а ти — йому, який їхав, таке й здибав, ти щиро хотів бути співцем цього краю, цього міста, достатньо безликого, достатньо байдужого, та все ж таки рідного, свого, якому вибачаєш все тільки з причини порідненості. Ти намагався писати про нього вірші й прозу, виходило не дуже, можливо, бо недуже було про що писати. Дрібні теми й дрібненькі-дрібнюсінькі варіації на них. Потім ти написав кілька п'єс, у яких взагалі не було реального антуражу — і тобі вдалося. Ті п'єси переклали, поставили, і далі ти писав вже тільки так — вимислюючи світ з його деталями, підробицями, заселяючи його так само вимисленими, штучними персонажами. Створити уявний світ виявилось легше, ніж давати ради світові реальному.