Чорна дошка

Не знати — легше... Жити в намальованому уявою світі легше, ніж у реальному.

...ідею рівності та загального щастя неможливо втілити без невеликих помилок, відхилень, перегинів, а отже, і жертв... людських жертв.

Напевно, людина має через усе пройти. Упасти аж так низько, щоб уже й не було куди нижче. Й лише як упаде й боляче вдариться чи й покалічиться, то може починати свій шлях нагору, до сонця, до неба, до життя. Та не всі після падіння мають сили дертись нагору. Є такі, що розбиваються на смерть, а є такі, що краще плазуватимуть на тому смердючому дні, а не наважаться долати перешкоди. Бояться вони після першого падіння знову впасти, бояться не дістатись виходу з темного лабіринту - дарма покласти сили. Страх цим людям - ворог. Найбільший.

І тут уже завдання для неї, для її сина, для онуків, які будуть жити на так щедро здобреній кров'ю землі. Завдання не з легких - не забути, не дозволити, аби спомин про великий і нещадний Голодомор не став черговим для галочки дійством. Треба дивитись уперед. І при цьому все пам'ятати!