Kitobni o'qish: «Чумаківська комуна»
І
Повітове місто, де пахне Гоголем, у переліг перекинулось.
Осіло.
Коли летять буйні, арештантські весни, повітове місто живе нутром: не вилазить з будинків, плодить діти, ходить до церкви, а ввечері п'є чай з блискучого самовара.
Увечері в тихому затишку міщанського добробуту шипить самовар:
– Ш-ш!
І зимою: – Ш-ш!
І літом: – Ш-ш!
І восени: – Ш-ш!
Це тиха надмрійна пісня обивательського щастя. А апогей його – канарейка в клітці.
…Над повітовим містом промчалась революція. Зламала декілька вікон, зруйнувала чимало будинків, розбила гурт сердець і помчалась далі.
…Все йде, все минає й відходить, не вертається, а обиватель знову намагається впірнути в бакалійний сон старосвітського галантерейного життя.
Але сон неспокійний буде, сон тривожний буде: чує обиватель – блукає містом хтось невідомий, хтось арештантський.
І каже він, зідхаючи:
– Да, шерочко.
…Коли злізти на гору, там манастир. Покрівський зветься, а не долізти до манастиря – Чумаківська комуна. Таки справжня комуна імені Василя Чумака.
Мрійник загинув в імлисту київську ніч, а маленька комуна й досі живе в повітовім місті, де пахне Гоголем.
Bepul matn qismi tugad.
