Kitobni o'qish: «Талан»

Присвячується вельмишановнiй артистцi

Марiї Костянтинiвнi Заньковецькiй

Драма в 5-ти дiях i 6-ти обмiнах

Iз побиту малоруських акторiв

ДIЙОВI ЛЮДЕ

М а р i я  I в а н i в н а  Л у ч и ц ь к а – молода драматична актриса; говорить по-українському чисто, а по-руськи де-не-де помиляється.

П а л а ж к а – стара бабуся, її няня; убирається по-мiщанськи.

А н т о н  П а в л о в и ч  К в i т к а – панич з багатої фамiлiї в Малоросiї.

О л е н а  М и к о л а ї в н а  К в i т к а – його мати, стара уже панi.

С т е п а н  I в а н о в и ч  Б е з р о д н и й – середнiх лiт пан; спочатку антрепренер; а далi помiчник режисера.

Ю р i й  С а в и ч  К о т е н к о – теж середнiх лiт; драматичний актор; спочатку режисер, а далi антрепренер.

М а р к о  К а р п о в и ч  Ж а л i в н и ц ь к и й – середнiх лiт актор.

Р о м а н  М и х а й л о в и ч  Л е м i ш к а – старий суфлер.

М а р и н к а – дочка його, 17 лiт, годованка Лучицької.

К а т е р и н а  Г р и г о р i в н а  К в я т к о в с ь к а – молода актриса, теж на першi ролi, бiльше спiвочi.

К и р  I в а н о в и ч  Г и р я в и й – помiчник режисера.

Г а н н а  М и х а й л i в н а  К у л i ш е в и ч – молода актриса на ролi молодиць i жвавих баб.

Р я б к о в а \ молодi дiвчата,

Б о г д а н и х а / хористки.

Р о м а н ч у к – лiкар iз земських, старий уже, з сивими бачками.

А н д р i й  В i т а л i й о в и ч  А н т и п о в – редактор газети.

А в р а м  С е м е н о в и ч  Ю р к о в и ч – репортер, молодий хлопець. В розмовi трошечки чути єврейське.

Г а ш а – ключниця при дворi в панi Квiтки. Придзигльована, молода ще.

Парикмахер, машинiст, робочий, лакей при гостиницi, хорист 1-й i 2-й, студент 1-й i 2-й, молодь, хористка 1-а i 2-а i хор.

Дiється в нашi часи* (*90-i роки минулого столiття). Мiж другою i третьою дiєю проходить пiвроку; мiж третьою i четвертою – шiсть мiсяцiв, мiж четвертою i п'ятою – три тижнi.

ДIЯ ПЕРША

Чорна сторона за коном. З лiвого боку вiд актора йде навкоси ряд уборних; видко тiльки дверi, а першої уборної й середину, що пишно обставлена: килими, дорога мебель, свiчадо. З правого боку – кiнцi лаштункiв. Середина – вiльний для акторiв i їх виступiв прохiд. Вдалинi йдуть сходи вгору. Усюди награмсано купи приставок, декорацiй i iншого. Самий кiн iде поза лаштунками вправо; туди виступають актори i тудою ж надходить в антрактах i публiка. При пiдняттi завiси темнувато, а потiм ясно.

В И Х I Д  I

Гирявий, машинiст, двоє робочих, хористка перша i друга, хорист перший, а потiм Маринка. Метушня на кону. Робочi тягнуть приставки. Газовщики засвiчують рампу, софiти. Хор мовчки пiднiмається по сходах. Друга уборна вiдчинена. Парикмахер то вбiга, то вибiга. До третьої уборної надходить Квятковська i зачиняється.

М а ш и н i с т (вгору). Оддай! Ще! Правiше трохи! (Робочому). А ти куди?

Р о б о ч и й. За пригорком.

М а ш и н i с т. Чого ж ти рiчку поцупив? Он дубка отого тягни та пiдiпри осокою.

Г и р я в и й (мечеться то за лаштунки, то в уборнi). Проворнiш! Ламповщикi! Софiти свiти! Не повисипалися, чи що? (За лаштунки). К бiсу те небо, село спускай!

Х о р и с т  п е р ш и й (кричить згори). Гар-де-робщик! Го-го!!

Г и р я в и й. Чи ти не сказився? Публiка вже йде!

Х о р и с т  п е р ш и й. Такi чоботи отой всучив, що й палець не влазить.

Г и р я в и й. Гукни менi iрода! А!! (Побiг i знов стрiча парикмахера). А що, сьогоднi вночi устругнемо стукалку?

П а р и к м а х е р. Та в мене i гуде, i стрiля…

Г и р я в и й. Пусте! А я з реквiзиту прихвачу та, може, й управляючого.

П а р и к м а х е р. Ото б дiло! (Входить у 2-у уборну).

К о т е н к о (голос з 2-ї уборної). Готово?

Г и р я в и й. Зараз. (Робочим). Гей, гав не ловiть! (До хористок, що йдуть поуз). Проворнiш!

Х о р и с т к а  п е р ш а (пiдходить). Одпустiть мене!

Г и р я в и й (назад руку). Оправдательнi документи?

Хористка кладе бумажку.

Гм! На три днi! (Голосно). Швидше! Швидше! Дзвоню! (Бiжить i деяким хористкам щось шепче).

М а р и н к а (пiдбiга до 1-ї уборної). От, замок!

Г и р я в и й (до неї). А панi Лучицька скоро?

М а р и н к а. Зараз, тiльки ось принесу… (Ввiйшла в 1-у уборну i почала дiставати речi).

В И Х I Д  II

Тi ж i Котенко.

К о т е н к о. Що? Готово?

Г и р я в и й. Ту ж мить; дзвоню! (Робочим на бiгу). Духом! (Дзвонить).

К о т е н к о (стука в 3-ю уборну). Пустiть!

К в я т к о в с ь к а (голос). Я в льолi…

К о т е н к о. Хе-хе-хе! Розчудеснiйше!

К в я т к о в с ь к а (голос). Одiйдiть-бо! Гетьте!

К о т е н к о (пiдгляда). Гм-гм!.. (Тре руки). Так швидше ж, пора! (Пiдходить до кону). Чого баряться?

Г и р я в и й. Готово! Дай третiй! (Дзвонить).

Музика починає за лаштунками тихо грати.

К о т е н к о. А як збор?

Г и р я в и й. З приставними…

К о т е н к о. А… (Чуха потилицю). Своєю шкурою чужi боки латаємо! Сказано, багатому чорт i дiтей колише.

Г и р я в и й. Вiн має втрати…

К о т е н к о. Брехня!

Г и р я в и й. Сам пiдраховував книги, – вiрте!

К о т е н к о. Певно, той одбира, таранкуватий?

Г и р я в и й. Хто його зна? По книгах чисто, а все втрати, збитки… Страшеннi розходи!

К о т е н к о. Скажiть!

Г и р я в и й. Управляючий претендує, що первий персонаж бере по чотири свiчки при газi i що коньяк та закуски на реквiзит ставляться…

К о т е н к о. Скажи тому чорту рябому, щоб вiн до сцени не плутавсь, бо я його i з паном ковтну!

В И Х I Д  III

Тi ж i Юркович.

Ю р к о в и ч (здоровкається на ходу з Гирявим). Здоров! Ну? Що? Як? Папiроски нема? Яка, братику, наклюнулась!

Г и р я в и й. Ну?

Ю р к о в и ч (шепоче на вухо). Найвища школа! (До Котенка). Славнiйшому й шановнiйшому до самої землi!

К о т е н к о (жме руку). Здоровенькi, здоровенькi!

Ю р к о в и ч. I слава, i честь i хвала! Коло каси бiйка, в дверях давка, на гальорцi галас… Хороше?? Помiчаєте, як мене вашi панiї нашрубували, – балакаю!

К о т е н к о. I гаразд.

Ю р к о в и ч (кланяється комусь за лаштунки). Барон!.. Князь… I його превосходительство… ого-го! Браво! Браво!

К о т е н к о. Пора б; перше гребали…

Ю р к о в и ч. I се чудо зробила ваша чудова Маруся Лучицька!

К о т е н к о. Хто? Як? I це ви кажете щиро?

Ю р к о в и ч. Саме щиро.

К о т е н к о. Лучицька б то свiт перевернула?

Ю р к о в и ч. Вона, своїм талантом надзвичайним…

К о т е н к о. Коли отаке провадить який-небудь дурноголовий плахiтник, то йому i бог простить; а коли нiсенiтницю торочить все ж таки чоловiк освiчений, який орудує i пером, – так мене злiсть бере… Лучицька! Що вона одна варт? Обставлю я її штурпаками, то й не пiзнаєте! Комiк i ансамбль – всьому голова, всьому сила!..

Ю р к о в и ч. А-а! По-нi-маю: ансамбль, комiк – вiрно! Ансамблева дружня гра… чудо… прелiсть! Звичайно, розумiється… Коли кругом талани… такого багато… Цiлий квiтник таланiв…

К о т е н к о. Та ви чоловiк розумний… Завважте ще й те: хто зробив актрису з Лучицької? Я!! Адже як прибилась вона, то всi кричали: де це ви таку дохлятину вискiпали?.. А я пробачив, що в тiм дрантi є вогник. Скiльки серця порвав, скiльки душi потратив, а таки розворушив жар i видув вогонь! Тепер-то всi тiшаться, а нiкому i в голову не спаде, кому треба кланятись? Нашої працi свiтовi не видко, ми, як кроти, пiд землею риємось та добуваємо камiнь блискучий… I спасибi нiхто не скаже…

Ю р к о в и ч. Що-о? Не може бути! Щоб такої кривди… Ми всi дивуємось… ми, малороси…

К о т е н к о. Ех! Що мир, що громада? Їй нових божкiв подавай, а старих – пiд лаву! Та ще надто коли новий божок у спiдницi! Тут би преса повинна показати дужим, неп'яним словом, де справжнiй талан, де всьому дiлу основа, – а вона i собi за юрбою: "Лучицька дива, наше сонце!" Тпху! Аж досадно!

Ю р к о в и ч. Так, так! Зовсiм справедливо… Ви менi просто розплющили очi… Це зовсiм вiрний i оригiнальний погляд… Я проводитиму… Тiльки треба за афiшi погодитись.

К о т е н к о. Друковатиму в вас! Та ви придивiться тiльки холодним оком, то i талану у Лучицької як кiт наплакав; от у Квятковської природного живця бiльше…

Ю р к о в и ч. А знаєте, я i сам помiчав…

К о т е н к о. Тож-то бо й є! А як отi хвальби нищать талан, псують людину! Просто – погибель одна! Прочита вона, що її похвалили, що їй кадять, – i вже у неї в головi замакiтрилось, уже до неї й на козi не пiд'їдеш: талан! Дива!! Куди ж їй слухати навчителя, – вона самородок, вона сама навчить кожного… i пiшла, i пiшла… Та замiсть того щоб вгору, та вниз! А тут iще отi безперi… А! гнав би просто усiх! Треба ж розрiзняти розвите дерево, яке не боїться нi дощу, нi сонця, од пуп'янка…

Ю р к о в и ч. Знаєте, вашi думки – їх просто низати на золоту глицю: ми теж слiпi, нам проводаря треба…

К о т е н к о. Конечне. Ходiм до моєї уборної… Коньячку пропустимо…

Ю р к о в и ч. З агромною охотою.

В И Х I Д  IV

Тi ж i Квятковська.

К в я т к о в с ь к а (вибiга, жартливо). Ось i я, гоова!

К о т е н к о. Чудесно. Ану, яка?

К в я т к о в с ь к а. Роздивляйтесь, пане отамане!

К о т е н к о (до Юрковича). А що, славна в мене донечка Катруся?

Ю р к о в и ч. Очi слiпить.

К в я т к о в с ь к а. То ви через Лучицьку ослiпли, та других i не добачаєте…

Ю р к о в и ч. Коли та слiпить, так панна геть вийма очi… i пiдеш старцем навiки…

К в я т к о в с ь к а. Чуєте, пане отамане, як мене хвалять; правда, я славна?

Ю р к о в и ч. Антик!

К в я т к о в с ь к а. А пан отаман все лається, все допiка, що не хутко вбираюсь, що не гаразд, не до ладу… i що менi нiчого не личить… що я така незграбна, така негарна! (Копилить губки).

Ю р к о в и ч. I ви такi несправедливi? Ай-ай-ай! Не вiрте йому – ви самий смак!

К в я т к о в с ь к а. Ага, он яка я! Цяця! Чуєш, отамане? А ти все лаєшся! (Крутить його).

К о т е н к о (гладить по голiвцi). Люблю, як душу, а трясу, як грушу.

К в я т к о в с ь к а. Трясти – фе! А любити – цяцяно! У, яка я щаслива, як менi весело! (Б'є в ладошi, крутиться i пригортається до Котенка). Отамане пузатенький! Яка я тонесенька перед ним, мов хмелиночка! Аж нiяково!

Ю р к о в и ч. Ну, яка пишна дитьо, яка чудова квiточка, аж страшно! (Проходить i перешiптується з Гирявим).

К о т е н к о (пiдходить до Квятковської). А ви таки справдi гарнесенькi, славнесенькi (гладить їй руку) i менi дуже до вподоби.

К в я т к о в с ь к а (зазира в очi). Дядя ще й закохається?

К о т е н к о. Ой-ой! Ще й як! Ви мене знаєте… А коли закохаюсь – i душу свою за вас положу… I Катруся оттак пiде вгору…

К в я т к о в с ь к а. Аж сукнi буде тра надтачати?

К о т е н к о. Хе-хе-хе! I на те буде рада…

К в я т к о в с ь к а. Казала баба, як лiзла на граба, а грабок реп – i баба геп!

К о т е н ко. Не бiйтесь – грабок надежний; другi швидше гепнуть, а ми стоятимем!

Ввiходять в 3-ю уборну.

Г и р я в и й (Юрковичу). Слухай, справдi: ти там нашрейбуй i про мене, що мов i сякий i такий…

Ю р к о в и ч. Напишу, напишу.

Г и р я в и й. А тепер упоїтельно? Гайда!

Виходять.

В И Х I Д  V

Кулiшевич i Квiтка.

К в i т к а. Нема, нема її; я вже забiгав сюди…

К у л i ш е в и ч. То, певно, ще дома: прийде.

К в i т к а. А як слаба?

К у л i ш е в и ч. То лежатиме, поки не встане…

К в i т к а. Борони боже! I як ви так спокiйно?

К у л i ш е в и ч. А що ж менi – на мур дратись чи землю їсти?

К в i т к а. Та за неї i пiд колеса вагона…

К у л i ш е в и ч. Лягайте, коли є охота, а я не ляжу, як не люблю Марусю, а не ляжу… це вже вибачайте!

К в i т к а. Та хоч би провiдали, що i як?

К у л i ш е в и ч. Скажiть на милiсть! У його болячка, а я собi печену цибулю ложи!

К в i т к а. У мене душi нема…

К у л i ш е в и ч. Та що з нею станеться? Прийде – надивитесь… А коли пiд п'яти пече, то бiжiть та й провiдайте…

К в i т к а (зiтха). Я до неї невхожий…

К у л i ш е в и ч. Чому? Не пуска?

К в i т к а. Та… сливе… те…

К у л i ш е в и ч. А, он що! Певно, прошпетився?

К в i т к а. Не знаю… ми перше… добре знайомi були… але от тепер ухиляється й розмовляти, мов чужа…

К у л i ш е в и ч. Гм-гм! Не без причини… А я думала… Хiба той?

К в i т к а. Хто? Що?

К у л i ш е в и ч. Нiчого! Все будете знать – рано постарiєтесь.

Кв i т к а. Скажiть-бо, голубочко!

К у л i ш е в и ч. Чи ба, який солодкий!

К в i т к а. Рiднесенька! Одкрийте менi очi… Я слiпий… я божевiльний!..

К у л i ш е в и ч. Та нiчого!.. От намiгся! А радi б були, коли б зглянулась?

К в i т к а. Сказився б!

К у л i ш е в и ч. Тю на вас! Ще й мене покусаєте!

К в i т к а. Не до жартiв, не до жартiв менi.

К у л i ш е в и ч. Бiдненький! (Показує на Маринку, що бiжить). Он у кого розпитайте, коли кортить.

К в i т к а. Ага, ага! (Бiжить догнати).

К у л i ш е в и ч (вслiд йому). Смали, смали халявки, вскочиш i в лабети!

В И Х I Д  VI

Тi ж i Котенко та Квятковська.

К о т е н к о (виходить з Квятковською). А вам би, Ганно Михайлiвно, i прибиратись пора.

К у л i ш е в и ч. Не бiйтесь, я й так гарна.

К о т е н к о. А як покришку перемiнимо, пiд другу пiдете?

К у л i ш е в и ч. Дивлячись пiд яку: iнша так накриє, що й дихати нiкуди! (Входить в 4-ту уборну).

К о т е н к о (пiдходить до 1-ї у борної). Що се, Лучицької досi нема?

К в я т к о в с ь к а. Така й вона, щоб загодя! То для нас, бiдних, i контракти, i штрафи, а для неї – нема!

К о т е н к о. Для мене всi рiвнi.

К в я т к о в с ь к а. Хто б говорив, а хто б слухав: то до мене ви пiдсипаєтесь з жарту, а я й мiзинця для вас супроти Марусi не варт – тiй i ролi найкращi, i уборна перва, i все… падам до ног! Бо боїтесь.

К о т е н к о. Я? Боюсь? Та вона в мене ось де! Побачите, яку я їй встругну штуку.

К в я т к о в с ь к а. Ану-ну, серце! Докажи, що я мила!

К о т е н к о. Гирявий! Гирявий! Гей!

В И Х I Д  VII

Тi ж i Гирявий.

Г и р я в и й (вискакує весело). Я тутечки!

К о т е н к о. Оповiстiть – першою йде драма.

Г и р я в и й. А я на водевiль…

К о т е н к о. Тридцять раз вам казав: при драмi водевiль на кiнцi.

Гирявий кинувся. Квятковська фиркнула i втекла.

В И Х I Д  VIII

Котенко i Жалiвницький.

Ж а л i в н и ц ь к и й (на порозi 2-ї у борної). Слухайте, Савичу, ще Марiї Iванiвни нема?

К о т е н к о. Менi нема дiла: мусить бути по контракту о сьомiй годинi; iначе – штраф!

Ж а л i в н и ц ь к и й. Та чуднi ви якi! Хто з нас по контракту приходить? Всяк – по афiшi.

К о т е н к о. Афiша бреше: водевiль завжди по драмi.

Ж а л i в н и ц ь к и й. По руських трупах, а в нас – зроду.

К о т е н к о. А я так хочу, i менi ти не указ! (Пiднiмає тон).

Ж а л i в н и ц ь к и й. Так оповiстiть перше, то й знатимем, а коли афiша брехлива, то ваша вина.

К о т е н к о. Не вчiть мене! Ще молоко на губах не обсохло!

Ж а л i в н и ц ь к и й (пiдходить). Що-о? Кричать здумали?

К о т е н к о (упавшим тоном). Я так… од природи… У мене такий голос… Що ж, мене поставлено режисером.

Ж а л i в н и ц ь к и й. Так коли ви режисер, так не робiть бешкету! (Заходить в уборну, грюкнувши дверима).

В И Х I Д  IX

Котенко та Лемiшка.

К от е н к о. Готово? Завiсу! Всi на мiсця!

Л е м i ш к а (бiжить злякано). Ох, господи!

К от е н к о. Куди, старий?

Л е м i ш к а. Надобность… книжки…

К от е н к о. В будку!

Л е м i ш к а. Только… листика… до книжки листика… Водевiлем пiдвели… водевiлем… Я прихватком…

К от е н к о. До будки менi! Тут завiсу дали, а вiн…

Л е м i ш к а. Да… возмутительно… Але я завжди i душею, i серцем… по гроб живота…

К от е н к о. Годi базiкати! Гайда! (Повертає за шиворот).

Л е м i ш к а. Не утруждайтесь… лечу, лечу! Я напам'ять… од палятурки до палятурки! (Бiжить).

В И Х I Д  X

Лучицька та Маринка, потiм Жалiвницький.

Котенко забачив – i за лаштунки.

Л у ч и ц ь к а (задихавшись, вбiгає в 1-у уборну). Ох, як бiгла! Серце мало не вискочить!.. Що? Опiзнилась?

Ж а л i в н и ц ь к и й (з уборної). Нi, тiльки що почали. (Iде до неї).

Л у ч и ц ь к а. О? То я вспiю, – ще багато часу… мiй вихiд останнiй. Добре, що я маю звичку дома одягати костюм. (Начинає гримуватися). Ху, як дух забива: так налякали! I що се сталося!

Ж а л i в н и ц ь к и й (убраний парубком). Якийсь гедзь укусив. Даймо, що я знаю, який отой гедзь…

Л у ч и ц ь к а. Який же?

Ж а л i в н и ц ь к и й. Квятковська.

Л у ч и ц ь к а. Не може бути: вона така добра; зо мною ласкава, як сестра…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Вiрте! Та вона готова вас в ложцi води утопити.

Л у ч и ц ь к а. За вiщо б? Хiба за те, що я її люблю?

Ж а л i в н и ц ь к и й. За те, що таланом забиваєте. Ви готовi за всiх головою наложити, а для вас то нiхто й пальця не врiже: про свою шкуру всяк дба, а в вiчi, звичайно, скалить зуби…

Л у ч и ц ь к а. Як ви хмуро дивитесь на людей: при такiй вiрi тяжко й жити! А я певна, що зовсiм поганих людей i нема, що обернiться теплим словом навiть до лиходiя, то i в його бог озоветься…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Ох-ох! Коли б то так! А краще не дiймайте вiри, то не зневiритесь.

Л у ч и ц ь к а. I вам, значить, не дiймати? (Подає руку). Я й привiтатись забула!

Ж а л i в н и ц ь к и й. I менi навiть.

Л у ч и ц ь к а. Гай-гай! Який же ви, друже, непевний. Нi, на вас я як на гору: ви в мене найщирша, найрiднiша людина… та ще моя няня, бабуся. Коли б не ви, я не знаю, що б зi мною сталося. Я не забуду до смертi тiєї першої зустрiчi, коли я, божевiльна, з одчаю мало на себе рук не зняла. Ви постерегли мою страшну думку, ви одiгрiли порадою теплою моє серце задубле, ви визвали благодiйнi сльози; ви показали менi нову путь, яка може загоїти врази… i я припала з захватом до нiг нового бога… Як же менi вас не любити? (Простягає йому руку).

Вiн цiлує.

Ж а л i в н и ц ь к и й. Ви освiтили сей храм i стали в йому богинею. Але пробачте менi слово, – спокуситель знов тут, пантрує за вами, коршуном над головою кружить.

Л у ч и ц ь к а (спалахнувши). Його зальоти тепер не страшнi. Я, признатись, i спiзнилась того, що боялась стрiнутись з Антоном Павловичем.

Ж а л i в н и ц ь к и й. Ви менi тiльки позвольте, то вiн i носа сюди не покаже.

Л у ч и ц ь к а. Що ви? Хiба вiн менi що? Я не за його…

Ж а л i в н и ц ь к и й. А за себе боялись? А-а! (Кудлить волосся).

Л у ч и ц ь к а. Ви й назвиська його не можете чути спокiйно!

Ж а л i в н и ц ь к и й. Даруйте, не можу! Вiн, на мiй погляд, розбещений панич, занужений своєю нiкчемнiстю.

Л у ч и ц ь к а. Сором, сором, мiй друже! Се якесь лихе почуття, а не ваше серце… Антон Павлович не нiкчема, а чоловiк вельми освiчений i талановитий, з чесними, гуманними засадами… а що не при дiлi, – так у нашiй окружнiй темрявi передовiй людинi притулку нема…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Бачите, з яким палом за його заступаєтесь: видно, добре вам задурманив i розум, i серце. А йому, ласуну, одна тiльки примха, однi хвастощi…

Л у ч и ц ь к а. Не лайте ж менi його в вiчi: невже вам не жалко мене вразити, менi болiч зробити?

Ж а л i в н и ц ь к и й. Згибло все! Ви закоханi знов у Квiтку!

Л у ч и ц ь к а. Ой! Що ви? Звiдкiль така думка?

Ж а л i в н и ц ь к и й. Закоханi, закоханi… правда?

Л у ч и ц ь к а. Нi, нi!.. Не знаю… i не думала! Я задавила давнє…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Закоханi – i мови нема.

Л у ч и ц ь к а. Що ви? Анi слова про те! Як ви умiєте людину збентежити… жарину кинути в серце.

Ж а л i в н и ц ь к и й. Нервiя в мене кричить: я вашим щастям щасливий… тiльки не йому вам його дати, а хiба поламати життя! I святе iскуство пiде до дiдька, i погине чудовий талан, замре, втiхи ради, висока душа, а Україна знов сиротою зостанеться!

Л у ч и ц ь к а. Борони боже! (Пауза. Далi жваво). Не бiйтесь, не зраджу, з свого дорогого шляху не зiйду!

Г и р я в и й (у дверi). Марко Карпович! Вихiд!

Ж а л i в н и ц ь к и й (скакує). Бiжу! (Виходить за лаштунки).

Л у ч и ц ь к а (хапаючись за серце). Якось здавило серце… Чи страх налетiв… чи просто холод, мороз?.. Маринко, накинь на мене хустку… (Пауза). Пусте!.. Зневага одна… Там ганьба… а!.. Далi, далi!! (Пауза). Нi, нi! Не станеться… нiколи… задавлю! А дай ще менi, Маринко, вина… щось холодно.

Маринка подає; Лучицька п'є нервово.

Як думаєш, я на мерзоту нездатна?

М а р и н к а. Що ви?

Л у ч и ц ь к а. То-то ж! Так i думай, моя дитино!

М а р и н к а. Авжеж… Ой, пора менi! (Вибiгає).

Лучицька спирається на руки на стiл i здавлює ними свою голову.