Faqat Litresda o'qing

Kitobni fayl sifatida yuklab bo'lmaydi, lekin bizning ilovamizda yoki veb-saytda onlayn o'qilishi mumkin.

Kitobni o'qish: «Не судилось»

Shrift:

Високоповажному артистовi Миколi Карповичу Садовському присвячує автор


Дiйовi люде

Iван Андрiйович Ляшенко — 60 лiт, багатий пан, але зовсiм простий; iначе говорить не може, як по-українськи.

Анна Петрiвна — 40 лiт, його жiнка; закида часом по-українськи, моди ради.

Николай Степанович Бєлохвостов — кузен Ляшенчихи, ЗО лiт; фатуватий.

Зiзi — дочка Ляшенкiв; манiрне дiвча, 13 лiт.

Михайло — син їх, 22-х лiт, студент; чистюк i джигун.

Павло Чубань — його товариш, 25 лiт; уже лiкар. Бiдна одiж.

Жозефiна — швейцарка, учителька.

Катря Дзвонарiвна — дiвчина молода, селянка.

Горпина Дзвонариха — її мати, недужа й слаба.

Дмитро Ковбань — парубок, годованець Дзвонарiв.

Пашка — подруга Катрi.

Степанида — покритка, п'яничка й плетуха.

Шльома — жид, орендар.

Харлампiй — старий лакей.

Аннушка — покоївка; вертка на всi заставки.

Селяне, соцькi, парубки, дiвчата, дворовi.

Дiється на правiм березi Днiпра, з початку 60-х рокiв.

Мiж 1-ю i 2-ю дiєю мина два тижнi; мiж 2-ю i 3-ю — мiсяць; мiж 3-ю i 4-ю — два мiсяцi.

Дiя перша

Панський садок. Налiво вiд слухачiв — стiна офiцини; вiкна й дверi з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвiрткою; за барканом — вулиця. Просто — дорiжки, луговина, дерева; мiж дерев далi блищить став, а з-за його визира панський будинок.

Вихід  I

Михайло, розкiшне по-українськи одягнений, лежить без жупана; далi на луговинi Жозефiна i Зiзi гуляють в м'яча.

Михайло (курить сигару). Славно покачатись на травi пiсля купання i затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лiнощi обсiли: сьогоднi уже й до школи не пiшов. (Потягається). Та з цiєю дрiбнотою нудно й воловодитись… тiльки Павло й зможе!

Голоси (за вiкном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!

Павло (за вiкном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.

Голоси (за вiкном). Оса! Роса! Коса! Носа!

Михайло. Товчи, товчи! А я полежу та понiжусь: тут у холодку так славно! Вiтрець подиха; пахощами якимись тягне, — здається, липа розцвiла. Читати навiть не хочеться: отак би лежав, затопивши очi у те сине море блакитi, та зорив би за хмариною.

Зiзi (здалека). Тiбора! Тiбора! Пiль!!

Жозефiна. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr1 .. . Вi не карош!

Зiзi. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!

Жозефiна. Вi не рвi!

Михайло. Не руш собаки! Лиши менi зараз!

Зiзi. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Бiга, трiпле платок, а собака рве).

Михайло. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!

Зiзi. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!

Михайло. Чекай же! (Устає).

Зiзi тiка; за нею спiшить Жозефiна.

Як розпустилась! Ну, я з матiр'ю побалакаю про тебе! (Знов лягає).

Павло (з-за вiкна). А це коло бича — обiд, бачите? То вимовляється — р-р-р-р! Кажiть!

Голоси. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!

Михайло. I не обридне йому? Уже я б такий, щоб i обiдати, а вiн таки працює. Усе за дiлом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографiї ради… А яка хороша Катря Дзвонарiвна, таки просто i мiж паннами красунею була б, та й годi! Очi — карi, але глибокi, темнi; а погляд — такий милий, лагiдний, любий, що аж пронизує душу тихим променем… Тiльки мiж брiвок рисочка; вона надає i якусь думнiсть личеньку, i якусь силу вдачi. Щось оце не було її; треба б довiдатись через Пашку.

Вихід II

Анна Петрiвна пiд руку з Бєлохвостовим.

Анна Петрiвна (до Бєлохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.

Бєлохвостов. Ну, уволь, ma chere2 ; я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать — сейчас подлецом выругает.

Анна Петрiвна. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?

Михайло (схоплюється). А, мама! Микола! (Цiлує у матерi руку, а з Миколою обнiмається). Павло ще й досi з школярами у офiцинах там.

Анна Петрiвна. Я пойду позову его. (Iде на гайок, зазира i вступа в хату).

Михайло. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!

Бєлохвостов. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета?

Михайло. Ще не зовсiм.

Бєлохвостов. Передержка или диссертация только?

Михайло. Дисертацiя.

Бєлохвостов. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну?

Михайло. Нi туди, нi туди.

Бєлохвостов. Как так? Свободным художником? Sans profession?3.

Михайло. Sans profession!

Бєлохвостов. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?

Михайло. Нi од кого не залежать, а працювати там, де менi мило, — на користь народовi!

Бєлохвостов. А! Ты хлопоман еn forme?4. У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не допускается?

Михайло. Видуманий? Для неука дуже легкий спосiб зрiкатись: не бачив Америки — значить, нема, не чув про Канта — значить, вигадали! Розмовлять на другiй мовi з тобою не буду; не для того, що не вмiю, бо ми руську лiтературу незгiрш вашого проковтнули, а для того, що не хочу потурати твоїй писi! Живеш в Українi, то знай її й мову!

Бєлохвостов. Очень укорительно, но не вразумительно. Рremierement5, с пейзанами в философские дебаты я не вступаю; лексикон с ними очень короток: личные объяснения все исчерпываются лишь просьбою об отмене штрафов. Secondement:6 кормление от земли не обязывает меня, надеюсь, обратиться в дохристианского дикаря для поклонения ей, как богине. И, наконец, в-трєтьих, я — за культуру. Циви-ли-за-ция, civilisation, mon cher7, приводит все языки к одному знаменателю, то есть к такому, в котором все остальные будут содержаться. А ваш украинофильский идеал подходит, кажется, к идеалу рака. С'еst le mot!8.

Михайло. Стара байка! Хто тобi казав, що ми бажаємо вернутись назад? Брехня, ваше-цi, проше: я стою бiльш за просвiту, нiж ти! У вас тiльки накрадено високих слiв: "цивилизация", "культура", "общечеловеческие интересы"! Ти за цiвiлiзацiю — на словах, а в серцi її ненавидиш, бо з нею непевнi будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи нi — про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу її пiд один аршин — вадить i кравцевi, i сукнi, — то це кожному звiсно. Кожному народовi бажається виробити собi такi форми, у яких йому найпридобнiше. Кожному народовi у своїй власнiй одежi найвiльнiше, найзручнiше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоїмо за освiту меншого брата, за народне щастя, за правду!

Бєлохвостов. Однако ты красноречив. Je te feliete9 — прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде.

Михайло. Ви всi вихваляєтесь любовiю до всього люду, — брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своєї родини! Тiльки себе самих любите, а одбрiхуєтесь, що — цiлий свiт.

Анна Петрiвна (виходить з офiцини; до Павла). Кiнчайте-бо швидче з дiтьми та йдiть до нас!

Бєлохвостов. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!

Анна Петрiвна. О чем это у вас тут спор?

Бєлохвостов. Об украинофильстве. Знаете, Мiсhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.

Анна Петрiвна. Миша мой молодец! (Цiлує його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; этим пренебрегать нельзя.

Михайло. Для чого заставляєте ви мене пiдлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.

Анна Петрiвна. Вот этой эксцентричности не люблю: там только й делают карьеру… да еще при таких связях, — не правда ли, Nicolas?

Бєлохвостов. Certainement10.

Михайло. Хто за кар'єрою ганяється…

Анна Петрiвна. Ну, вот, вот…

Бєлохвостов. Да вы, сherе soeur11, не наседайте! Уляжется!

М й х а й л о. По собi судиш?

Бєлохвостов. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обнiма його). Мы еще с тобою на эти темы почешем языки. Вот костюм этот в деревне — одобряю.

Анна Петрiвна. Тоut a fait charmant!12.

Вихід III

Тi ж i Жозефiна й Зiзi.

Жозефiна. Маdаmе! С'еst imроssiblе аvес Zizi!13.

Анна Петрiвна. Ах, вечно с жалобами… Qu'est-ce qu'il y a la?14.

Жозефiна. ЕIIе mе gгоnde, еllе mе taquinе"15.

Анна Петрiвна. Vous еtes trор rudе, vоus mеmе!16.

Михайло. Нi, мамо; Зiнька, як собака, лiзе у вiчi; до паскудства розбещена!

Анна Петрiвна. Что за выражения? Зiнька! Паскудство!

Бєлохвостов. Зiнька? С'еst joli!17.

Михайло. Нехай буде й по-модньому — Зiзi, хоч, на мене, вона бiльше пiдходить до зiнського щеняти; але ви придивiться краще, що це за перекрутень? З неї вийде моральна калiка!

Бєлохвостов. С'еst trор fогt!18. Милый, резвый ребенок, не больше!

Анна Петрiвна (до Михайла). Оставь, пожалуйста! Ты доведешь меня до мигрени.

Зiзi проходить здаля.

Зизи, Зизи! Ступай сюда!

Зiзi пiдходить з опущеними очима.

Анна Петрiвна. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала?

Бєлохвостов. Ах, mа соusinе19, не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст!

Зiзi (пiдбiгає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она сама… воображает много! Через… зтого урода достается только.

Анна Петрiвна. Они меня cговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная — и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, — чувствую, что сейчас начнется тик… Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефiни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет… Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.

Жозефiна сумна; Зiзi пересмiюється з Бєлохвостовим i йдуть далi.

Михайло. Ne vous chagrinez pas!20.

Анна Петрiвна. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная… (Виходить).

Михайло пiдходить до Жозефiни й потiша її, проводячи по дорозi.

Павло (за вiкном). Ну, тепер — годi! Рушайте додому! Спасибi за увагу й слухнянiсть!

Вихід IV

Пашка i Михайло.

З школи виходять дiти з книжками, кунштуками21; жарти i смiх стиха. Позаду кiлька дорослих. Наостанцi Пашка.

Старшi. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок!

Пашка входить i озирається кругом.

Михайло (повернувся назад). Бiдна оця Жозефiна! Поневiряється на чужинi, без язика, без мови. Всяке аж сiкається принизити, осмiяти; а заступитись нема кому. I все ото гонить бiднiсть та доля щербата! А матiр яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрiв Пашку й хутко пiдходить). А! Здрастуй, Пашко! I ти сюди прийшла? Яким способом? (Подає руку).

Пашка. А вчитись до школи.

Михайло. Хiба?

Пашка. Авжеж! Думаєте — стара?

Михайло. Куди там! А тiльки здивувало мене, що ти нiчого перше не казала, а це здумала.

Пашка. А що ж? Захотiлось вивчитись на гулянках читати, щоб i самiй можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такi занятнi та втiшнi!

Михайло. Добре, добре єси задумала. I вивчишся?

Пашка. А чому ж нi? Аби хiть.

Михайло. А трудно здалося?

Пашка. Не так трудно, а якось нiяково з малими сидiти. От Варка Горбанiвна перше ходила, то ще й проказує, аж соромно.

Михайло. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав: я б зайшов сам проказати… А Катря де? Може, тут?

Пашка. Нi, вона дома; у неї мати чогось слабує, то нi на кого кинути. А вона б охоча була вчитись, бо вже трохи й чита, — ще за батька почала.

Михайло. Ти б її, Парасю, серце, привела коли, то ми б разом i вчилися.

Пашка. Добре. А що, вам подобається?

Михайло. Кому ж вона не до вподоби? Дуже гарна та мила. Оченята, брiвоньки — в свiтi нема!

Пашка. Чи ба, як у око впала! А от ви стережiться залицятись до неї.

Михайло. Або що? Хiба не можна любувати красою, тiшить серце розмовонькою дiвочою?

Пашка. Та то, що у неї Дмитро є.

Михайло. Хто ж це?

Пашка. Ковбань, парубок; годованцем був, а тепер сам хазяйнує. Вони змалку з Катрею, як брат з сестрою: певно, швидко й поберуться. (Зiтхає).

Михайло. Ну, то й щасти боже; а менi що до того?

Пашка. А то, що Дмитро дуже заздрiсний, завзятий i Катрю коха без душi. (Зiтхає).

Михайло. Про мене, Семене, аби я Йван!

Пашка. Так-то так! А як здиба вас з Катрею, то буде лихо.

Михайло. Овва! Злякались!

Пашка. Нi, далебi, — вiн страшний!

Михайло. Ти чорзна-що, Парасю, верзеш! Чого ж йому казитись? У вас, як тiльки постояти з дiвчиною, побалакати, — то вже й язики чешете. Хiба не можна чесно та мило бавити часу без усяких зальотiв? Хiба не можна просто товаришувати, дружити, як людина з людиною, а треба конечне любощi замiшати?

Пашка. Розказуйте, розказуйте! Так i повiрили! Щоб ото ваш брат ходив до нашого так тiльки, аби час пробавити, а щоб про iнше й на думцi не мав?! Ще парубок — може, а що пан — зроду!

Михайло. Та я за панiв не обстоюю!.. Але, здається, я нiчим не образив нiкого, а зо всiма вами щиро, як з рiвними.

Пашка. Крий боже! За вас всi чисто… i Катря так, — боже! Питала навiть, чого пана Михайла третiй день не видко?

Михайло. Невже питала?

Пашка. I не раз. Та вас-таки, певно, в любистку купали, бо всi дiвчата за вами аж-аж-аж! А Катрi й надто сподобались. Тiльки й мови, що про вас…

Михайло. Брешеш!

Пашка. Далебi!.. Ага!.. А чого почервонiли? А тiльки що казали! (Смiється).

Михайло. Де там почервонiв? Пустуєш! То у мене звичка така… Адже, пам'ятаєш, як була маненькою у дворi та вмiстi гралися, то було цукеру тобi вкраду, та зараз i пiймаюся: спитають тiльки, а я й спалахнув!

Пашка. Пам'ятаю, пам'ятаю — ви добрi були. Ну, прощавайте ж!

Михайло. А ти куди тепер?

Пашка. Пiду до Катрi; може, витягну.

Михайло. Пiди, голубко, та виклич гуляти. Сьогоднi ж недiля.

Пашка. Заманулося? Ну, добре, добре! (Вийшла).

Михайло. Будь ласка!

Вихід V

Михайло i Павло.

Михайло (до себе). Жартiвлива, але щира. Тiльки, що вона постерега? I чого я почервонiв, справдi? Чого я зрадiв так?

Павло (виходить до дивана). Михайло! Ти тут?! А чого ти не прийшов допомогти?

Михайло. Спiзнився купанням, а тут перебили ще нашi: кузен Бiлохвост приїхав.

Павло. Ага! А я так натомився, що й рук не зведу. Дай тютюну!

Михайло. Може, сигари хочеш? Добрi.

Павло. Цур їм, то панськi витребеньки! А менi не лишень мiцного; якби махорки, то ще лучче!

Михайло. А сигари — ласощi? (Подає тютюн).

Павло. Атож! Менi от треба затягтись мiцним чим, щоб у грудях одлягло, бо переговоривсь; а вашому братовi, бiлоручцi, сигару в зуби для того, щоб пахучим димом дурманить нерви та придумувати собi заласнi картини та мрiї.

Михайло. По-твоєму — кожна приятнiсть, кожна втiха, то трохи чи не карна провиннiсть? Аж досадно, їй-богу!

Павло (закурює). А ти, мiй голубе, розкинь розумом, що кожна така приятнiсть для одного коштує неприятностi для багатьох.

Михайло. А! La proprilete c'est le volt?22. Чули! Не згоден: довго ще вона свiт пiдпиратиме, та й хто його вiда, коли її знищать? Егоїзм — пiдвалина усьому; треба його тiльки направляти добре та викохати в противагу йому другу силу не меншу — любов!

Павло. Ф'ю! Ф'ю! Уже окульбачив свого Пегаса, сiв на кохання?

Михайло. А що? Може, зречешся од цiї сили?

Павло. Хто каже? Тiльки у здорових людей вона єсть присмака до приязнi, до спiлки, що зв'язує людей ради вищих пориваннiв, ради дiла, а ви, пани, покладаєте на це дiло життя, i як не заноситесь в хмари — своїми iдеями, своїми замiрами народовi послужити, а все оте зложите перед першою спiдницею.

Михайло. Ти дуже гостро судиш: не всiх же рiвняти до розбещених лодарiв, золотих ласунiв? Так би прийшлось i вiру в чоловiка згубити!

Павло. Та от… вибач на словi, хоч би запитати й тебе: чого ти став учащати на вулицю?

Михайло (змiшавшись). Що ж, ти й про мене?.. Я тобi, Павло, не дав приводу мене кривдити.

Павло. I в думцi не маю, а все ж таки я б обачнiш поступовувавсь…

Михайло. Як? Що на вулицю ходжу? Так ти навiть проти єднання з народом? Небезпешно, значить, з ним знатись, споучати його, хоч би етнографiї ради…

Павло. Яка там етнографiя! Чого лукавиш? Спiднички тягнуть… Ти ж менi недарма живописав якусь Катрю поетичними кольорами!

Михайло. Не ждав я, щоб ти мене за бидло вважав!

Павло. Не за бидло… а тiльки я добре знаю вашi ледачi нерви: отак вразить яке-небудь свiже личико — ви зараз i ну упадати, залицятись — така вже ваша вдача… Панича ж порива поезiя, примха, а дiвча молоде, дивись, — i пiдбите навiки.

Михайло. Тiльки подлячi ледаща здатнi на те! Павло, не зневажай мене; я б себе сам зненавидiв, коли б таку думку мав!

Павло. Вiрно: навмисно ти паскудства не зробиш; але, запалившись, стратиш розум в загарi…23.

Михайло. Нiколи в свiтi! Будь я проклят всiма, хто менi дорогий!

Павло. Дай боже! Але все [ж] краще не грай з вогнем, не дратуй нi своїх, нi чужих нервiв… щоб, бува, несподiвано не закiнчити своєї справи мерзотою…

Михайло (ображено). Значить, я на мерзоту здатний? З доброю шаною ти на мене дивишся! Спасибi!!

Павло (тисне руку Михайлу). Не сердься, друже: я тебе люблю за твоє серце чуле та добре; але воно й надто м'яке. Для того-то й кажу: стережись!

1
  Лишiть мою хустку (франц.)


[Закрыть]
2
  Моя люба (франц.)


[Закрыть]
3
  Без певного фаху (франц.)


[Закрыть]
4
  Справжнiй, формений (франц.)


[Закрыть]
5
  По-перше (франц.)


[Закрыть]
6
  По-друге (франц.)


[Закрыть]
7
  Цивiлiзацiя, мiй любий (франц.)


[Закрыть]
8
  Оце слушний вираз (франц.)


[Закрыть]
9
  Я тебе вiтаю (франц.)


[Закрыть]
10
  Безперечно (франц.)


[Закрыть]
11
  Люба сестро (франц.)


[Закрыть]
12
  Чудово! (франц.)


[Закрыть]
13
  Мадам, Зiзi просто неможлива (франц.)


[Закрыть]
14
  Що там таке? (франц.)


[Закрыть]
15
  Вона мене лає, вона мене дражнить (франц.)


[Закрыть]
16
  Ви самi надто суворi! (франц.)


[Закрыть]
17
  Чудово! (франц.)


[Закрыть]
18
  Це занадто! (франц.)


[Закрыть]
19
  Моя кузино (франц.)


[Закрыть]
20
  Не сумуйте! (франц.)


[Закрыть]
21
  Кунштуки — малюнки. Тут — абетка з кольоровими малюнками


[Закрыть]
22
  Власнiсть — це крадiжка (Прудон) (франц.)


[Закрыть]
23
  Загар, загара — запал, пристрасть


[Закрыть]
Yosh cheklamasi:
12+
Litresda chiqarilgan sana:
30 avgust 2016
Hajm:
90 Sahifa 1 tasvir
Mualliflik huquqi egasi:
Public Domain

Ushbu kitob bilan o'qiladi