Полюбовний суд (уривок)

 
Тепер уже він каже, що я скривдив
Його, коли не віддаю все те,
А хочу, бач, залишити для себе.
Кажу йому, що дякувати слід
Мені й за те, що я прохання вважив,
Проте, коли не все йому даю,
Хіба за це мене вже й позивати?
Коли б ми йшли й натрапили на скарб
Якийсь удвох, то і тоді сказали б,
Що це Гермес нам спільну здобич шле.
Частину я, а другу він частину б
Собі забрав. Тепер не те: я сам
Знайшов усе, а ти не був зі мною —
Невже ж воно тобі лиш припаде,
Нічого ти не залишиш для мене?
Нарешті, я не проти волі дав
Тобі з мого добра частину певну,
Коли тобі подобається це, —
Ним володій, коли ж не до вподоби,
То поверни, але не ображай
Мене за це, не дошкуляй за ласку,
Ти примусом не забереш майна,
Бо з дозволу мого ним володієш.
Промову вже закінчив я свою.
 

Сіріск

 
Вже все сказав?
 

Смікрін

 
Хіба не чув? Закінчив.
 

Сіріск

 
Гаразд. Тепер і я скажу своє.
Він сам знайшов дитину й все, що з нею
Було тоді. Це вірно він казав,
Все саме так, перечити не буду.
Благаючи й прохаючи його,
Одержав я дитину, правда це.
Мені казав один пастух, якому
Цей говорив, хто вкупі з ним пасе.
Що нібито були коштовні речі
З дитиною покладені разом.
Тепер, суддя шановний, ось дитина
Сама прийшла просити їх собі.
Гей, люба, дай мені її!
 

(Бере в жінки дитину) —

 
Даве,
Це немовля наказує тобі
Всі речі ті й убрання повернути,
Що знайдені були при ньому там,