Полюбовний суд (уривок)

 
Почав про все роздумувати більше.
Чого мені обтяжуватись так —
Якусь чужу дитину годувати?
Де грошей я на витрати візьму?
А ранком знов почав пасти й гадати.
Тут він прийшов туди, а він — вугляр,
Тому хотів колод накорчувати.
Здружилися ми з ним іще раніш
І почали балакати про всяке.
Побачивши, що все понурий я,
Питає він: що сталося з тобою,
Чи можу я тобі допомогти?
Я розповів, як ця стояла справа,
Як я знайшов дитину ту й приніс.
Одразу він почав мене благати,
Насамперед, аж не діждав кінця:
«Віддай мені, Даосе, цю дитину! —
Так він казав, іще додаючи: —
Нехай тобі з цим випаде на долю
Якесь добро. Щасливий будеш ти
І вільний теж. Адже, — казав, — у мене
Дружина є, якої син помер
Недавно ще». Це він казав за жінку,
Що держить там дитину на руках.
 

Смікрін

 
Сіріску, ну, чи ти просив?
 

Сіріск

 
Просив я.
 

Дав

 
Він цілий день не покидав мене,
Улещував, просив, благав, аж поки
Пообіцяв йому віддати я.
І, зрештою, віддав оту дитину.
Він відійшов, бажаючи мені
Можливого добра: на дяку навіть
Він руки брав мої, їх цілував.
 

Смікрін

 
Чи ти робив таке?
 

Сіріск

 
І це робив я.
 

Дав

 
Він відійшов з дитиною. Тепер
З дружиною своєю випадково
Мене зустрів і вимагає вже,
Щоб я йому віддав усі ті речі,
Які були з дитиною тоді,
А це така дрібниця, що не варто
Було про це нагадувати так.