Kitobni o'qish: «Доки сонце зійде — роса очі виїсть»
ЛИЦЕДІЇ:
О л е к с і й Д м и т р о в и ч В о р о н о в, поміщик, капітан в одставці, літ 65.
Н а т а л я С е м е н і в н а, його жінка.
Б о р и с, син їх.
В л а д и м и р П е т р о в и ч Г о р н о в, студент-агроном, приятель Б о р и с а.
А н т о н З а в а д а, бувший кріпосний.
О к с а н а, його дочка, на 19 році.
М а к с и м Х в о р т у н а, бувший кріпосний, стрілець і швець.
С т е п а н К у г у т
} парубки
О х р і м
Г о р д і й П о в а р е н к о, городянський швець.
С к у б к о, писар.
Т е к л я
С о л о м і я}дівчата
К а т р я
П а р у б к и і д і в ч а т а.
Діється між 1862 - 1865 роками.
ДІЯ ПЕРША
Вид села. Став, гребля, млин і т. д.
Ява 1
Т е к л я, С о л о м і я, К а т р я і д і в ч а т а.
К а т р я. О сестрички, матіночки, куди ж ми оце забрели? Тут так страшно.
Т е к л я. Тю, навісна! Чи не страмовище! Та осьдечки ж слобода. Сотні ступенів не одійшли від хати, а їй це здається вже за край світа,
С о л о м і я. Воно таки й справді смерком тут небезпечно. А все ти, Текле, - ідем та ідем, а ми за тобою, як вівці за цапом; от їй-богу, що правда. Задля чого ти нас сюди завела?
Т е к л я. Тут буде на греблі диво!
Д і в ч а т а. Яке диво?
К а т р я. Кажуть люди, що у тім млині щоночі мелють.
Т е к л я. Брехня; правда, що мелють, тілько не щоночі, а проти великодня та проти зелених свят. Батько мої самі бачили.
К а т р я. Ох, не розказуй же, сестричко!
Т е к л я. Мої батько бачили і тих, що мелють, бачили своїми очима. Такі, кажуть, чорні-чорні, аж вилискуються, а з очей та з рота полум’я так і палить…
Д і в ч а т а. Годі-бо тобі плескати!
Т е к л я. А ондечки та скеля, біля котрої позаторік чумак утопився.
Д і в ч а т а. Почала вигадувати.
Т е к л я. Я бачила, як його й з води витягали, такий синій! Ходімо, гей, дівчата, аж туда. А глянь, Катре, що то пливе?
С о л о м і я. От таки намоглася полохати! Глянь, Катря аж тремтить.
Т е к л я. Великий мені клопіт.
К а т р я. Бо коли б тобі таке трапилось, як мені
Т е к л я. Що таке, розкажи.
К а т р я. Страшно розказувати. За мною оце проти середи бенеря гналась…
Т е к л я. Чи й справді? Стривай, бесурко, дасться тобі узнаки та бенеря! Давайте скупаємось, дівчата!
Д і в ч а т а. Отакої ще вигадай!
С о л о м і я. Хіба не чула, що тут по захід сонця раз у раз водяник бовтається?
Т е к л я. Я водяника не боюсь.
Д і в ч а т а. Не бійся, та стережися.
Т е к л я. Пхи! Отже навдивовижу вам буду його дратувати.
Водяник, водяник,
Дам тобі медяник,
Покажись із води
Аж до півбороди.
О х р і м. Ось я зараз!
Дівчата побігли.
Ява 2
Входить О х р і м.
О х р і м. Ач, як дременули урозтіч, неначе ті кози. Тю-тю, навісні! Верніться-бо сюди! Це я, Охрім!
Т е к л я. Чи й справді то ти, Охріме?
О х р і м. Та уже придивись. Водяник же, звісно, з бородою і увесь в куширі.
Т е к л я. Справді, це Охрім.
С о л о м і я. Оце ж нехай тобі всячина, як ти нас налякав. А Катря то мало що не зомліла, от єй-богу, що правда. Заспокойся-бо, це ж Охрім, ось придивись!
К а т р я. Ох, дух мені зовсім забило.
О х р і м. І вигадають же чорт батька зна які виграшки - одна одну полохати.
К а т р я. Це ж все Текля намоглася.
Т е к л я. Навіщо б мені здалося тебе полохати?
О х р і м. Це вже я знаю навіщо.
Т е к л я. Справді? Ох, який же ти догадливий.
О х р і м. Та не поможеться.
К а т р я. Я вже й не знаю, що я тобі, Текле, заподіяла.
О х р і м. Як що? Їй всі дівчата заважають: теперечки ти зо мною стоїш, учора і позавчора теж стояла. Ну, а це їй голки у печінки.
Т е к л я. Ой який же хорошун! Ох, рятуйте, сестрички, бо збожеволію від заздрості!
О х р і м. Ой не регочи, ой не скаженій. (До Катрі). Чого-бо ти й досі тремтиш?
Т е к л я. Приголуб її та міцніше притули до серця, то вона зараз і одійде.
О х р і м. І приголублю, а тобі ж що?
Т е к л я. Аж нічогісінько! Сьогодні пригорнеш її, завтра другу, а там третю.
О х р і м. Що ж то я такий хвойдник чи дурисвіт?
Т е к л я. Розжуй, коли зуби цілі. Утри слини своїй кралі, бо ондечки які сережки попустила через губу.
К а т р я. Сама ти слинява.
О х р і м. Плюнь ти на неї.
Т е к л я. Заплач, тонкослізко. Гляньте, сестрички, яка гарна пара стоїть, мов намальовані. А вона? Вона - як рожа.
О х р і м. Відсахнись ти, сатано! Чого ти в’язнеш до дівчини?
Т е к л я. А вона тобі вінчана, чи як?
О х р і м. Хоч вона мені й не вінчана, а тебе я й без попа поблагословлю сьогодні по потилиці!
Т е к л я. Руки покорчить, ось що!
О х р і м. Тьфу!
Т е к л я. І тобі тьфу!
О х р і м (Катрі). На насіння!
Т е к л я. Дай же й мені.
О х р і м. Під церкву з довгою рукою.
Т е к л я. Ой які ж дорогі гостинці! Аж у печінках мене лоскоче від заздрості!…
Ява 3
С т е п а н. Бач, куди їх лихе занесло! А все це Текля керує! Ото вона за тобою, Охріме, так зорить, певно, постерегла, що ти пішов у Купріянівку, так вже й назустріч тобі вибігла.
О х р і м. Хай вона пропаде, анахтема!
Т е к л я. Може, й зорила, доки дурною була!
О х р і м. А тепер порозумнішала? От і слава богу, що хоч одною дурною менш буде на селі.
Т е к л я. Не печалуйся! Дурний заступив порожнє місце.
О х р і м. Ну й дівчина! Настояще срібне золотце!…
Т е к л я. І я ж кажу, що настояще!
Г о р д і й. Довольно остроумная баришня.
С т е п а н. А чи по знаку, дівчата, вам оця проява?
Д і в ч а т а. Хто ж це?
Т е к л я. А я відразу пізнала: це ж Гордій Поварів.
Г о р д і й. Он і єсть, Гордій Микитович! Я січас только што з города прикатіл з колокольчиком. Моє поштеніе, баришні.
Т е к л я. Благодаримо вас!
Д і в ч а т а. Що? Поштеніє, баришні?
Г о р д і й. А то как же? Ну, мамзелі, когда желаєте по-німецькому. Без привєту, как отвєту бить нельзя. У нас у городі, значить, как зберуться на проминаж, чи, по-вашому, на вулицю, січас один другого за руку: «Моє поштеніє». І з баришнями такой точно хвасон. Ну, у вас на деревні совсєм другой порядок! Так недаром же сказано: «Деревня как деревня, а город как город!»
Т е к л я. Від наших парубків навряд чи діждешся городського звичаю!
О х р і м. Ні, у нас як людині - то і людське, а свині - то і честь свиняча!
Г о р д і й. Позвольте на спор об етіх словах! На какой счот ви ето отдираєте, еті самиї категорії?
С т е п а н. Мели, бісе, чорт тебе второпа!
Д і в ч а т а. Сидів би там з своїми мамзелями у городі.
Г о р д і й. Вот так порадошноє воспитаніє; как поєду в город, в тот же секунд об’ясню всєм кавалерам і баришням, што какая, значит, глупая політика на деревні.
О х р і м. Чого ж це ти притютюрився до нас?
Г о р д і й. Такой я імєл свой каприз, штоб прієхать; желал повидать тятеньку, маменьку і прієхал.
О х р і м. Тут тебе тілько і бракувало.
Г о р д і й. Нєчаво некстаті задаваться, нєчаво наводить тєнь на глянц. Ми, пожалуста, сами с усами, только вот нос не оброс.
С т е п а н. Перестань вже белькотати.
Г о р д і й. Я не белькочу, а перед всяким смєло могу оправдать свой хвантаж. Я превзашол, слава богу, увесь термін по шведському званію, так і у разговорах усякому носа утру, не то што. Может бить, ви сумліваєтесь у моєм значенії, так я хоч січас в заклад об моєм положенії. Я імєю атестат, што можу ботинки на корках і на двойной подошві. Та хоч на американськой, так не іспужаємося! Вгодно, так і бакфорти по новому хвасону. Я не холомидник какой!
С т е п а н. Тебе возом, чи як, зачепили?
Г о р д і й. Я об’явленіє вам роблю, што я не какой-небудь жулик, а мастерной человек, во што! Ви гньоте на то, штоб баришні ваші панімали аба мне напротив і даже с насмєшкой, ну ми тоже можем говорить не по-хуже.
С т е п а н. От розпустив губу!
Г о р д і й. Как ви не панімаєте городського разговору, то я при етом случаї не причиною; вот вам і вся процедурія. От баришні ваші, так я так панімаю, што оні мой разговор можуть об’яснить, правда? І баришні мовчать? Вдивительно. Вот так воспитаніє!
К а т р я. Куди ж нам до городянок рівнятись?
Т е к л я. А, звісно, такій, як ти, то зась! А я так все зрозумію, що вони говорять.
О х р і м. Де ж пак тобі не зрозуміти? Ти якраз городянкам під масть! Вона у нас, Гордію, уміє через губу кашляти!
Г о р д і й. Кажется, Катерино, по батюшці, звиніть на том, не вспомню. Ви вдивительно покрасівелі! І потому, между протчим, позвольте вам рекомендовать меня!
К а т р я. Ох, сестрички, що ж це він знову забелькотав?
О х р і м. Та ну, либонь, ти не в ті взувся!
Г о р д і й. Почему? Пойміте одно только, что я для новознакомства хочу рекомендовать себя.
О х р і м (бере його за шиворот). Та кажу ж бо, що не в ті взувся! Та що це на тобі за одежа?
Г о р д і й. Кажется, понять можно: гедзет, алібо, по-вашому, по-деревенському, допилет. Обнаковенний фасон на городських кавалерах.
О х р і м. А й пристало тобі, як корові сідло! Чепурний, як свиня в дощ!
С т е п а н. Це ж той каптан, що зветься пусти-вирвусь!
Г о р д і й. Не завдавайтесь на мелкіе макарони, бо лапша з карманов сиплеться!
О х р і м. Пам’ятаєте, братці, на Великдень німець ходив по селу з каплями, якраз у такій кацавейці?
Г о р д і й. І што вам на ето дурачество об’явить? Болвани, одно слово, болвани. По-вашому, я должен вдівать свитку або вишивану рубашку? Не доставало іщо дурацький каприз іміть, штоб еті самиє глупості панімать? У нас титул, штоб рубашка з манишкою калінкоровой або ситцева, зонтик в руки і щоблети або бакфорти на рипах. А без етіх документов в хорошую кумпанію не пожалуєте.
О х р і м. А чоботи, а чоботи, тю, дивись! Гляньте, хлопці, на його закаблуки! І як він ніг не повиверта?
Г о р д і й. Тогда только сапог і імєєт свой настоящій титул, когда подбор високий і сточений на нєт, штоб слєд од подбора бил не болєє двухгривенного! Как сапог у подйомі какурат, так вон і імєєт свою надлежащую державу!…
О х р і м. А побіжи, чи здорово заореш носом?
Г о р д і й. Пущай бєгают дураки, но я, кажется, єщо при свойом понятії.
С т е п а н. А що ж, у вас співають парубки, як зберуться на вулицю?
Г о р д і й. Случається, только у нас нєт парубков, а усе кавалери.
П а р у б к и. Ану заспівай якої, може б, ми перейняли.
Г о р д і й. У нас на тверезую ногу не поют.
О х р і м. Ач який, звик до могоричів.
Г о р д і й. Пойдьом в питейний, я сам вас вгощу.
П а р у б к и. Та ну-бо заспівай!…
Г о р д і й. Не поймьотє ви романц! Ну вот вам, напримєр:
Сама я розочку садила,
Сама я буду поливать,
Сама я друга полюбила,
Сама я буду вєк страждать!
О х р і м. Та це чорт батька зна яка.
П а р у б к и. Ти заспівай нам салдацької.
Г о р д і й. Важна кумерція! Ти їм благородную, а они салдацьку. Вот вже недаром сказано про деревенських хохлов, што мазепи!
О х р і м. Ти-бо не будь тим, що моркву риє!
1-й п а р у б о к. Коли з тобою по честі, то ти не роби по-песьки.
2-й п а р у б о к. Гляди, щоб часом не підборкали ми тобі оції кацавейки!
3-й п а р у б о к. Та й плюндри щоб не тріснули нижче пояса.
С т е п а н. У, вже й розгримались! Ну і чого ви на нього опудились? І не сором вам? Хіба не бачите, що він навіки дурний?
Г о р д і й. Нєт, кажется так, што я не дурак.
С т е п а н. Мовчи, бо битимуть! У нас, брат, по-простому, так оддубасять, що аж пір’я сипатиметься.
Г о р д і й. Ну, пусть я буду дурак, но і ви не вочень вумниє.
С т е п а н. Ану, братця, гайда на вулицю, ходім, дівчата, бо сьогодні вже панича не побачите.
Д і в ч а т а. Він-таки нам і потрібний!
С т е п а н. Та вже нічого, нічого! Другий тиждень, як панич приїхав додому, а вони, сердешні, аж попару не знайдуть.
Т е к л я. Нехай вже Оксана витріща на нього свої баньки.
О х р і м. Отже була дівка як дівка, доки мовчала, а це вже знову чортяка штрикнув у ребро.
Г о р д і й. Вот з паничем так я могу нікоторий порядочний разговор. Надо будєт ему рекомендовать меня.
О х р і м. Навряд, щоб він зайшов в патяки з таким розумним дурнем.
Г о р д і й. Ми знаєм, што знаєм, а я мало внімаю обращенія на ваші глупие анекдоти - вот што! Вот хотєл вас попоштувать настоящим турецьким табаком, а тепер понюхаєте.
О х р і м. Може, коло турецького лежав?
Г о р д і й. Вєрную правду говорю, што турецький настоящий, чесноє слово, восєм копєєк чвертка.
О х р і м. Так дай попробувать!
Г о р д і й. Зачем міня обижаєте і даже дураком називаєте?
О х р і м. Тю, він вже і розгнівався! Дивіться, братці, то ж ми у шутки.
Г о р д і й. Порядошние шутки, што чуть до інтересного шкандалю не дошло.
С т е п а н. Справді, добрий табак! (Курить).
Г о р д і й. А з каково же резонту я буду обманивать? Отже тут і ціна написана.
О х р і м. Дай сюди, я прочитаю.
П а р у б к и. Ти-таки і тямиш?
О х р і м. Мій же дід був грамотний, а батько дрюкований… (Чита). Тисяча вісімсот, зверху старий чорт. В городі Парижі, к Вороновій поближе, сіла собака на вовка, та боялась злізти, бо вовк хотів її з’їсти… Амінь! (Сховав табак).
Г о р д і й. Куди ж ти табак запрятал?
О х р і м. В кишеню. Твоя, може, продерта, а в мене ціла.
Г о р д і й. Вот так мошенство!
Т е к л я. От якби понесли той папір до Оксани, то та б краще прочитала.
С т е п а н. О, та б прочитала! Оксану добре панич навчив грамоти.
Т е к л я. Навчив і до розуму довів. А вона тепер ходе, як та проява, та косою світе!
О х р і м. Вже Оксану вхопила на зубок?
С т е п а н. Гляди, щоб часом тобі не засвітило в очах!
Т е к л я. Овва!
С т е п а н. Не оввакай! Ти плещи про кого іншого, а про Оксану ні писни.
Т е к л я. Я своїми очима бачила, як вона на тім тижні плоскінь вибирала, та все вихилювалася, та за поясницю хапалася.
С т е п а н. Слухай, Текле, я плохий-плохий, ну, як розлютуюсь, то й чорт мені не сват.
Т е к л я. Знаю я, що й тобі Оксана запала в око, через те ти тепер і заступаєшся за неї.
С т е п а н. Про мене… не про мене йшла річ, а це діло не твоєї парафії. А за Оксану я кожному в’язи вкручу!…
П а р у б о к. Ну, кожному, чи не дуже багато буде.
С т е п а н. Я головою за неї одвічаю.
О х р і м. Стривай, Степане, не гарячись! Правда, братику, як олива, наверх сплива. Ти натякаєш, Текле, на те, що, стало бить, Оксана важка? Добре! Адже ж ми, що отут стоїмо, знаємо, що панич вже два роки не приїздив додому.
Т е к л я. Так я запевне знаю, знаю, що…
С т е п а н. Що слід тобі губи побити!… Ну, не ідолка ти?…
Т е к л я. Що ж він - візьме її, чи як?
С т е п а н. Там вже чи поберуться вони, чи ні, інша річ. Ти б подумала хоч би те, що чого б тому паничеві ходити до Оксани серед білого дня, на очах у людей, коли б що, може, було у його на думці.
Г о р д і й. Вот ето так вєрная правда! У нас у городі єжелі єсть какая комерція промеж кавалера з баришнею, так завсігда еті діла позно вноче, потому дньом главноє - амбиція.
С т е п а н. Геть ти під три чорти з своєю амбицією, доки не битий!
Г о р д і й. Вот тебе й порадошний разговор!
С т е п а н. Не лізь! Коли не до тебе п’ють, то не кажи «здоров»!…
О х р і м. А цитьте, либонь, щось гомонить.
Прислухаються.
Так і є! (Дивиться). Ондечки панич вертається з охоти!…
Т е к л я (придивляється). Онде ж і титівський панич з ним, той, що, кажуть, сам собі їсти варе!
О х р і м. Почеши ще язика на паничеві.
Т е к л я. Ба ні ж! Гарні пани настали! Хоч би цей титівський панич: запряже сам конячину та й і їде селом, неначе той паламар, що у піст попідвіконню курей та поросят клянчить!
Г о р д і й. Не может бить! Вот так воспитаніє?…
Т е к л я. А я все ж таки скажу…
С т е п а н. Про Оксану-таки?
О х р і м. Таки стрижене, стрижене? Здається мені, що щось ти це недаром плещеш про других!
С т е п а н. Та ну її к бісу! Ану заводь хто пісню!…
Г о р д і й. Я вам спою по вашому вкусу.
Не с послєдніх бил прикащик,
Я спою об ньом расказ.
Бил вон послан за получкой дєнєг,
Точно било єто враз .
(Говорить).
А ви підхватуйте.
Єни його манять.
Єни його манять:
Пожалуйте, пожалуйте,
Пожалуйте, купець!…
Деякі парубки мугичуть.
Г о р д і й (знову).
Вдруг іду я тротуваром,
