Kitobni o'qish: «Камінний господар»

Дiячi

Командор дон Гонзаго де Мендоза.

Донна Анна.

Дон Жуан.¹

Долорес.

Сганарель — слуга дон Жуана.

Дон Паблоде Альварес  — батько

Донна Мерседес — мати донни Анни.

Донна Соль.

Донна Консепсьйон — грандеса.

Марiквiта — покоївка.

Дуенья донни Анни.

Гранди, грандеси, гостi, слуги. 

I

Кладовище в Севiльї. Пишнi мавзолеї, бiлi постатi смутку, мармур мiж кипарисами, багато квiтiв тропiчних, яскравих.

Бiльше краси, нiж туги.

Донна Анна i Долорес. Анна ясно вбрана, з квiткою в косах, вся в золотих сiточках та ланцюжках. Долорес в глибокiй жалобi, стоїть на колiнах коло одної могили, убраної свiжими вiнками з живих квiток.

Долорес (устає i втирає хустинкою очi)

 
Ходiм, Анiто!
 

Анна (сiдає на скамницю пiд кипарисом)

 
Нi-бо ще, Долорес,
тут гарно так.
 

Долорес (сiдає коло Анни)

 
Невже тобi принадна
могильна ся краса? Тобi, щасливiй!
 

Анна

 
Щасливiй?..
 

Долорес

 
Ти ж без примусу iдеш
за командора?
 

Анна

 
Хто б мене примусив?
 

Долорес

 
Ти ж любиш нареченого свого?
 

Анна

 
Хiба того не вартий дон Гонзаго?
 

Долорес

 
Я не кажу того. Але ти чудно
вiдповiдаєш, Анно, на питання.
 

Анна

 
Бо се такi питання незвичайнi.
 

Долорес

 
Та що ж тут незвичайного? Ми, Анно,
з тобою подруги щонайвiрнiшi, —
ти можеш все менi казать по правдi.
 

Анна

 
Спочатку ти менi подай сей приклад.
Ти маєш таємницi. Я не маю.
 

Долорес

 
Я? Таємницi?
 

Анна (смiючись)

 
Що? Хiба не маєш?
Нi, не спускай очей! Дай я погляну!
 

(Заглядає їй в очi i смiється).

Долорес (iз слiзьми в голосi)

 
Не муч мене, Анiто!
 

Анна

 
Навiть сльози?
Ой господи, се пассiя правдива!
 

Долорес закриває обличчя руками.

 
Ну, вибач, годi!
 

(Бере в руки срiбний медальйон, що висить у Долорес на чорнiм шнурочку на грудях).

 
Що се в тебе тута, в сiм медальйонi? Тут, либонь, портрети
твоїх покiйних батенька й матусi?
 

(Розкриває медальйона ранiше, нiж Долорес устигла спинити її руку).

 
Хто вiн такий, сей прехороший лицар?
 

Долорес

 
Мiй наречений.
 

Анна

 
Я того й не знала,
що ти заручена! Чому ж нiколи
тебе не бачу з ним?
 

Долорес

 
I не побачиш.
 

Анна

 
Чи вiн умер?
 

Долорес

 
Нi, вiн живий.
 

Анна

 
Вiн зрадив?
 

Долорес

 
Мене не зрадив вiн нiчим.
 

Анна (нетерпляче)

 
Доволi тих загадок. Не хочеш — не кажи.
Я лiзти в душу силомiць не звикла.
 

(Хоче встати, Долорес удержує її за руку).

Долорес

 
Сядь, Анно, сядь. Чи ти ж того не знаєш,
як тяжко зрушити великий камiнь?
 

(Кладе руку до серця).

 
А в мене ж тут лежить такий важкий
i так давно… вiн витiснив iз серця
всi жалi, всi бажання, крiм одного…
Ти думаєш, я плакала по мертвiй
своїй родинi? Нi, моя Анiто,
то камiнь видавив iз серця сльози…
 

Анна

 
То ти давно заручена?
 

Долорес

 
Ще зроду.
Нас матерi тодi ще заручили,
як я жила у маминiй надiї.
 

Анна

 
Ох, як се нерозумно!
 

Долорес

 
Нi, Анiто.
Либонь, се воля неба, щоб могла я
його своїм по праву називати,
хоч вiн менi i не належить.
 

Анна

 
Хто вiн?
Як чудно се, що я його не знаю.
 

Долорес

 
Вiн — дон Жуан.
 

Анна

 
Який? Невже отой…
 

Долорес

 
Отой! Той самий! А який же другий
iз сотень тисячiв усiх Жуанiв
так може просто зватись "дон Жуан",
без прiзвиська, без iншої прикмети?
 

Анна

 
Тепер я розумiю… Тiльки як же?
Його вже скiльки лiт нема в Севiльї…
Таж вiн банiт?²
 

Долорес

 
Я бачила його остатнiй раз,
як ми були в Кадiксi,
вiн жив тодi, ховаючись в печерах…
жив контрабандою… а часом плавав
з пiратами… Тодi одна циганка
покинула свiй табiр i за море
з ним утекла, та там десь i пропала,
а вiн вернувся i привiз в Кадiкс якусь мориску³,
що струїла брата для дон Жуана…
Потiм та мориска пiшла в черницi.
 

Анна

 
Се неначе казка.
 

Долорес

 
Однак се щира правда.
 

Анна

 
А за вiщо
його банiтувано? Щось я чула,
та невиразно.
 

Долорес

 
Вiн, як ще був пажем,
то за iнфанту викликав на герець
одного принца кровi.
 

Анна

 
Та iнфанта його любила?
 

Долорес

 
Так говорять люди,
а я не вiрю.
 

Анна

 
Чому?
 

Долорес

 
Якби любила,
вона б для нього кинула Мадрiд
i королiвський двiр.
 

Анна

 
Чи се ж так легко?
 

Долорес

 
Любовi легкого шляху не треба,
адже толедська рабинiвна — вiри
зреклась для нього.
 

Анна

 
Потiм що?
 

Долорес

 
Втопилась.
 

Анна

 
Ото, який страшний твiй наречений!
Ну, правда, смак у нього не найкращий;
циганка, бусурменка i жидiвка…
 

Долорес

 
Ти забуваєш про iнфанту!
 

Анна

 
Ну,
з iнфантою все невиразна справа!
 

Долорес

 
Вiн, у вигнання їдучи, пiдмовив
щонайсвятiшу абатису, внуку
самого iнквiзитора.
 

Анна

 
Невже?
 

Долорес

 
Ще потiм абатиса та держала
таверну для контрабандистiв.
 

Анна (смiється)

 
Справдi,
вiн не без дотепу, твiй дон Жуан!..
А ти неначе горда з того всього, —
рахуєш тих сперечниць, мов трофеї,
що лицар твiй здобув десь на турнiрi.
 

Долорес

 
А заздрю їм, Анiто, тяжко заздрю!
Чому я не циганка, щоб могла з
ректися волi вiльної для нього?
Чому я не жидiвка? — я б стоптала
пiд ноги вiру, щоб йому служити!
Корона — дар малий. Якби я мала
родину, — я б її не ощадила…
 

Анна

 
Долорес, бiйся бога!
 

Долорес

 
Ох, Анiто, найбiльше заздрю я тiй абатисi!
Вона душi рятунок вiддала,
вона зреклася раю!
 

(Стискає руки Аннi).

 
Анно! Анно!
Ти не збагнеш сих заздрощiв нiколи!
 

Анна

 
Я б їм не заздрила, тобою бувши,
нещасним тим покидькам. Ах, прости,
забула я, — вiн i тебе ж покинув!
 

Долорес

 
Мене не кидав вiн i не покине.
 

Анна

 
Знов загадки! Та що се ти, Долорес?
 

Долорес

 
Ходила й я до нього в ту печеру,
де вiн ховався…
 

Анна

(з палкою цiкавiстю)

 
Ну? i що ж? Кажи!
 

Долорес

 
Вiн був порубаний. Жону алькада
вiн викрасти хотiв. Але алькад
її убив, а дон Жуана зранив…
 

Анна

 
Та як же ти дiсталася до нього?
 

Долорес

 
Тепер я вже й сама того не тямлю…
То щось було, як гарячковий сон…
Глядiла я його, носила воду
опiвночi, i рани обмивала,
i гоїла, i вигоїла.
 

Анна

 
Що ж?
Осе i все?
 

Долорес

 
Осе i все. Вiн встав,
а я пiшла вiд нього знов додому.
 

Анна

 
Такою ж, як була?
 

Долорес

 
Такою, Анно,
як чиста гостя. I ти не думай,
що я б йому далася на пiдмову.
Нiколи в свiтi!
 

Анна

 
Але ж ти кохаєш
його шалено.
 

Долорес

 
Анно, то не шал!
Кохання в мене в серцi, наче кров
у чашi таємнiй святого Граля.
Я наречена, i нiхто не може
мене сплямити, навiть дон Жуан.
I вiн се знає.
 

Анна

 
Як?
 

Долорес

 
Душею чує.
I вiн до мене має почуття,
але те почуття — то не кохання,
воно не має назви… На прощання
вiн зняв перстеника з руки моєї
i мовив: "Поважана сеньйорито,
як вам хто докорятиме за мене,
скажiть, що я ваш вiрний наречений,
бо з iншою я вже не обмiняюсь
обручками — даю вам слово честi".
 

Анна

 
Коли вiн се казав, — чи то ж не значить,
що вiн одну тебе кохає справдi?
 

Долорес

(сумно хитає головою)

 
Словами серденька не одурити…
Мене з коханим тiльки мрiя в'яже.
Такими нареченими, як ми,
пригiдно бути в небi райським духам,
а тут — яка пекельна з того мука!
Тобi того не зрозумiти, Анно, —
тобi збуваються всi сни, всi мрiї…
 

Анна

 
"Всi сни, всi мрiї" — се вже ти занадто!
 

Долорес

 
Чому занадто? Що тобi бракує?
Все маєш: вроду, молодiсть, кохання,
багатство, хутко будеш мати й шану,
належну командоровiй дружинi.
 

Анна

(засмiявшись, устає)

 
Не бачу тiльки, де тут сни i мрiї.
 

Долорес

(з блiдою усмiшкою)

 
Та їх для тебе мовби вже й не треба.
Обидвi панни походжають мiж пам'ятниками.
 

Анна

 
Кому ж таки не треба мрiй, Долорес?
У мене є одна — дитяча — мрiя…
Либонь, вона повстала з тих казок,
що баяла менi, малiй, бабуся, —
я так любила їх…
 

Долорес

 
Яка ж то мрiя?
 

Анна

 
Ет, так, химери!.. Мариться менi
якась гора стрiмка та неприступна,
на тiй горi мiцний, суворий замок,
немов гнiздо орлине… В тому замку
принцеса молода… нiхто не може
до неї доступитися на кручу…
Вбиваються i лицарi, i конi,
на гору добуваючись, i кров
червоними стрiчками обвиває пiдгiр'я…
 

Долорес

 
От яка жорстока мрiя!
 

Анна

 
У мрiях все дозволено. А потiм…
 

Долорес

(переймає)

 
…Один щасливий лицар злiз на гору
i доступив руки i серця панни.
Що ж, Анно, мрiя ся уже справдилась,
бо та принцеса — то, звичайно, ти,
убитi лицарi — то тi панове,
що сватались до тебе нещасливо,
а той щасливий лицар — дон Гонзаго.
 

Анна

(смiється)

 
Нi, командор мiй — то сама гора,
а лицаря щасливого немає
нiде на свiтi.
 

Долорес

 
Се, либонь, i краще,
бо що ж ти можеш лицаревi дати
у надгороду?
 

Анна

 
Шклянку лимонади
для прохолоди!
(Уриває. Iншим тоном).
Глянь лишень, Долорес, —
як блимає у сiй гробницi свiтло,
мов заслоняє хто i вiдслоняє…
Ну що, як там хто є?
 

Долорес

 
То кажани
навкруг лампади в'ються.
 

Анна

 
Я загляну…
 

(Заглядає крiзь гратчастi дверi у гробницю, сiпає Долорес за рукав i показує щось. Пошепки).

 
Дивись — там злодiй! Я кликну сторожу.
 

(Кидається бiгти).

 
В ту хвилину одчиняються дверi.
Долорес скрикує i млiє.
 

Дон Жуан

(вийшовши з гробницi, до Анни)

 
Прошу вас, сеньйорито, не втiкайте
i не лякайтесь. Я зовсiм не злодiй.
Анна вертається i нахиляється до Долорес.
 

Долорес (очутившись, стиснула Аннi руку)

 
Вiн, Анно, вiн!.. Чи я збожеволiла?
 

Анна

 
Ви — дон Жуан?
 

Дон Жуан (уклоняючись)

 
До вашої послуги.
 

Долорес

 
Як ви могли сюди прибути?
 

Дон Жуан

 
Кiнно,
а потiм пiшки.
 

Долорес

 
Боже, вiн жартує!
Ви ж головою важите своєю!
 

Дон Жуан

 
Я комплiмент оцей уперше чую,
що важу я не серцем, завжди повним,
а головою — в нiй же, сеньйорито,
хоч, правда, є думки, та тiльки легкi.
 

Анна

 
А що важкого єсть у вашiм серцi?
 

Дон Жуан

 
О сеньйорито, сеє може знати
лиш та, що вiзьме теє серце в ручку.
 

Анна

 
То ваше серце важене не раз.
 

Дон Жуан

 
Гадаєте?
 

Долорес

 
Ховайтесь! Як хто прийде,
то ви пропали!
 

Дон Жуан

 
Як уже тепер,
з очей прекрасних погляди прийнявши,
ще не пропав, то де ж моя погибель?
Анна усмiхається, Долорес спускає чорний серпанок
собi на обличчя i одвертається.
 

Анна (махає на нього рукою)

 
Iдiть уже назад в свою домiвку!
 

Дон Жуан

 
Се тiльки рученька жiноча може
так легко посилати у могилу.
 

Долорес (знов обертається до дон Жуана)

 
Невже ви мешкаєте в сьому склепi?
 

Дон Жуан

 
Як вам сказати? Я тут мав прожити
сей день i нiч — менi не треба бiльше, —
та в сiм дворi штивнiша етикета,
нiж при дворi кастiльськiм, отже й там я
нездатен був додержать церемонiй,
то де вже тут!
 

Анна

 
Куди ж ви подастеся?
 

Дон Жуан

 
Я й сам iще не знаю.
 

Долорес

 
Дон Жуане, тут є тайник пiд церквою, сховайтесь.
 

Дон Жуан

 
Навряд чи веселiше там, нiж тут.
 

Долорес

 
Ви дбаєте все про веселiсть!
 

Дон Жуан

 
Чом же
про те не дбати?
 

Анна

 
Отже якби хто
на маскараду кликав вас — пiшли б ви?
 

Дон Жуан

 
З охотою пiшов би.
 

Анна

 
То прошу вас.
Сей вечiр в нашiм домi бал масковий,
у мого батька Пабло де Альварес,
остатнiй бал перед моїм весiллям.
Всi будуть замаскованi, крiм старших,
мене i нареченого мого.
 

Дон Жуан (до Долорес)

 
Ви будете на балi, сеньйорито?
 

Долорес

 
Ви бачите, сеньйоре, — я в жалобi.
 

(Вiдходить набiк).

Дон Жуан (до Анни)

 
А я жалоби не ношу нiколи
i з дякою запросини приймаю.
 

(Вклоняється).

Анна

 
Який костюм ваш буде?
 

Дон Жуан

 
Ще не знаю.