Kitobni o'qish: «Дао де цзин»

Shrift:

Канон Шляху

I

Шлях, про який можна розповісти, не є постійним Шляхом.
Ім’я, яке можна назвати, – не завжди постійне Ім’я.
Де імені немає, там початок усіх речей,
Де ім’я є – там матір усіх речей.
Тому, постійно не маючи бажання, бачиш його витік,
А постійно маючи бажання, бачиш його результат.
Те й інше є спільним,
Вони мають різні імена, але однаково позначаються.
У сокровенного є ще сокровенність:
Ось звідки виходить усе витончене.

II

Коли в світі дізнаються, що краса – прекрасна,
негайно з’являється каліцтво.
Коли в світі дізнаються, що добро – добре, з’являється зло.
Наявне та відсутнє одне одного породжують.
Важке і легке одне одного створюють.
Довге та коротке одне одного виявляють.
Високе і низьке одне одного встановлюють.
Музика та голос одне одному відгукуються.
Попереднє і наступне одне за одним йдуть.
Так буде завжди.
Тому премудра людина віддається справі недії
І втілює безсловесне вчення.
Десять тисяч речей створюють – і він нічого не відкидає,
Народжують – і він нічим не володіє.
Все звершують – і він за це не тримається.
Успіхи приходять – і він не занурює себе в них.
Він ні в чому не перебуває – і від нього нічого не йде!

III

Не підіймайте «гідних» –
Тоді люди не будуть змагатися.
Не цінуйте рідкісні товари –
Тоді люди не будуть розбишакувати.
Не виставляйте напоказ привабливі речі –
Тоді в людських серцях не буде бентеги.
Ось чому премудра людина, керуючи людьми,
Спустошує їхні голови
І наповнює їхні животи,
Послаблює їхні прагнення
І зміцнює їхні кістки.
Вона завжди робить так, що у людей немає ні знань, ні бажань,
А знавці не наважуються щось зробити.
Дій недією – і в усьому буде лад.

IV

Шлях – порожнеча, що все в собі вміщує,
Користуйся нею – і вона буцімто не переповнюється.
О, глибочінь! Предок десяти тисяч речей!
Тупить свої гострі краї,
Розв’язує свої вузли,
Гамує своє світіння,
Уподібнюється своєму праху.
Невловиме! Воно неначе існує вічно.
Я не відаю, чиє воно дитя.
Здається, воно передує Верховному Владиці!

V

Небо і Земля не мають людяності,
Для них вся тьма речей – що солом’яні собаки.
Премудра людина не має людяності,
Для неї всі люди – що солом’яні собаки.
Простір між Небом і Землею
Подібний до ковальських міхів:
Пусте, а не можна його усунути,
Натисни на нього – і з нього вийде ще більше.
Хто збирає знання, той скоро стомиться,
То чи не краще триматися серединності?

VI

Дух, що хилиться додолу, не вмирає;
Це зветься Сокровенною Матір’ю.
Брама Сокровенної Матері
Називається коренем Неба та Землі.
В’ється і в’ється, такий мінливий!
Користь його вичерпати неможливо.

VII

Небо вічне, Земля незнищенна.
Небо і Земля вічні та незнищенні завдяки тому, що не існують
для себе.
Ось чому вони можуть бути вічними та незнищенними.
Тому премудра людина ставить себе позаду,
а опиняється попереду;
Не думає про себе – і себе зберігає.
Не бажає нічого для себе –
Чи не тому може розраховувати на все своє?

VIII

Вище благо, як вода:
Вода приносить благо всій пітьмі речей і ні з чим не бореться.
Збирається в місцях, яких люди уникають,
Ось чому вона близька до Шляху.
Для життя благотворна земля;
Для серця благотворна глибина;
У спілкуванні благотворна доброта;
У промовах благотворна довіра;
У правлінні благотворна смиренність;
У діяннях благотворне вміння;
У рухах благотворний сам час.
Лише там, де немає суперництва, не буде і збитків.

IX

Чим утримувати наповнене до країв,
Краще вчасно зупинитися.
Хто намагається нагострити гостріше,
Не збереже досягнутого надовго.
Коли золото й яшма заповнили покої,
Нікому не під силу їх зберегти.
Той, хто хизується багатством і знатністю,
Сам накличе на себе біду.
Подвиг здійснений, слава стала, а сам сховався –
Ось Шлях Небесний.

Х

Пестуй душу, обіймай Єдине – можеш не втрачати їх?
Зосередь дух, прийди до м’якості – можеш бути, як немовля?
Очищай таємне дзеркало – можеш бути без вади?
Люби народ, пильнуй лад у царстві –
можеш перебувати в недії?
Небесні врата відчиняються та зачиняються –
можеш бути жіночним?
Осягай усе в чотирьох межах – можеш обійтися без знання?
Породжує та вигодовує,
Все народжує і нічим не володіє.
Всьому передує, а не шукає в тому опори,
Всіх старший, а нічим не править;
Ось що зветься сокровенною досконалістю.

XI

Тридцять спиць колеса сходяться в одній ступиці,
Але користь від колеса в тому, що в ступиці немає нічого.
Ліплять із глини посудину,
Але користь від посудини в тому,
що всередині неї немає нічого.
Прорізають вікна і двері, щоб вдався будинок:
А користь від будинку в тому, що в ньому є пустота.
Воістину:
Те, що маєш, дає вигоду.
А те, чого не маєш, дає користь.

XII

Від п’яти кольорів у людей сліпнуть очі.
Від п’яти звуків у людей глухнуть вуха.
Від п’яти ароматів люди не відчувають смаку.
Той, хто женеться щодуху за здобиччю, втрачає розум.
Рідкісні товари псують людські звичаї.
Ось чому премудра людина
Служить утробі й не служить очам,
Тому відкидає те і бере це.

XIII

Милість безчестить: її бійся.
Цінуй велике нещастя як самого себе.
Що означає «милість безчестить: її бійся»?
Милість для нас – приниження.
Бійся, коли її отримуєш,
Бійся, коли її втрачаєш.
Ось що означає «милість безчестить: її бійся».
Що означає «цінуй нещастя, як самого себе»?
Тому, що у мене є «я», у мене є й нещастя.
Якби у мене не було мого «я», чи міг би я бути нещасливим?
Воістину: тому, хто цінує себе більше за світ,
Можна довірити світ.
Тому, хто любить себе, як світ,
Можна вручити світ.

Bepul matn qismi tugad.