Українські гетьмани Бруховецький і Тетеря

В осени перед самим Воздвиженнєм 1665 р. вїзджав в Москву гетьман Бруховецький з своєю старшиною. Два бояри виїхали йому назустріч за город. Бруховецький скочив з коня і дві чи поклонив ся до самої землї. Бояри спитали його про здоров ля і звелїли подати йому царського сірого коня. На коневі була дорога срібна позолочена збруя з дорогим камінням, вишитий золотом по срібному полї чупрак і аксамитове сїдло. Гетьман сїв на коня і бояри поїхали по обидва боки гетьмана. З гетьманом вступила в Москву козацька старшина з своїми слугами — всього 535 чоловік. Гетьмана з старшиною постановили на посланецькому дворі. Цар звелїв видавати всїм гроші на харч з свого скарбу. Шістьсот сїмдесять козацьких коний вигнали пасти на луки під Москвою. Через два дни 13. вересня гетьмана й старшину привели в царські покої. Всї цїлували царя в руку, а цар питав всїх про здоровля. Гетьман принїс цареві дари: мідну гармату, увойовану од Тетері, срібну гетьманську булаву, одняту од наказного гетьмана Яненка, арабського жеребця та сорок чабанських волів. З царських покоїв гетьман з старшиною вернув на свою кватиру. Зараз за ними сьлїдком приїхав царський ключник і привіз їм од царя обід. День був пісний: страва була пісна, з дорогої риби, білюги, осятрини, стерлядів та пирогів. За обідом пили дорогі вина за здоровля царя і його трьох синів. Після того гетьман просив приняти під царську руку всї українські городи, послати туди московських воєвод і забірати з їх податки в царську казну. Цар звелїв гетьманові написати ті всї пункти на папері. Гетьман не був скупий на чужу кишеню і поступив ся богато де в чому цареві, щоби здобути собі в царя ласки й гроший. Він написав, щоб всї податки з українських міщан та селян брати в царську казну; у всїх українських городах дохід з шинків повинен був іти в царську казну; а так само податки з млинів, пасїк і чужоземських купцїв; давні козацькі вольности зостають ся по давньому: кожний новий гетьман повинен їхати в Москву і брати булаву і знамя з царських рук. Київським митрополїтом повинен бути архієрей з Москви; в кожному українському місті з московським воєводою повинно бути ще й московське війско, а в кінцї всього в Москві нїхто не сьмів би звати Козаків зрадниками.

Цар прийняв усї пункти, окрім того, де говорилось про настановлення митрополїта в Київі з Москви. Цар хотїв попереду змовитись об тім з царгородським патриярхом. Але взагалї цар був дуже задоволений тими пунктами, бо гетьман оддавав йому в руки українські гроші, український скарб, і в Українї на городах мостив, рядом з козацькими полковниками, московських воєвод, котрі, перегодя, могли зовсїм зайняти місце полковників і забрати в свої руки всїх козаків (як воно потім, через сто лїт і сталось) Цар назвав Бруховецького боярином, а всїх полковників та осаулів — дворянами, себто подавав їм уже московські чини, як Польща ширила колись свої польскі чини. Гетьман був дуже радий. Цар покликав його на обід до себе в дворець і посадив його за столом третим боярином. Од того часу Бруховецький підписував ся на паперах: боярин і гетьман.

Після того обіду цар подарував гетьманови дорогу золоту одежу, обсипану дорогими каміньчиками та перлами, та високу боярську шапку. Полковникам та писарям дали соболів та сукон.

Бруховецький випросив у царя собі і своїй жінцї й дїтям на вічні часи Шептаківську сотню під Стародубом, хоч був тодї ще нежонатий; бо Гадяч з волостю належав не до його, а тільки до того гетьмана, котрий буде гетьманом. Гетьман випросив у царя всїм полковникам по салу. Цар згодив ся на всьо. Хитрий гетьман вгадував, що поступив ся цареві вже гетьто багато, вгадував, що Україна не згодить ся на се все, і випросив собі маєтність в Чернигівщинї, як можна близче од Москви.

Щоб зовсїм запобігти ласки в Москви, Бруховецький задумав женитись в Москві і просив царя вибрати йому дівку, яку небудь боярську дочку. Цар звелїв йому женитись з дочкою князя Дмитра Долгорукого. Гетьман оженив ся з нею, а декотрі полковники так само поженились в Москві з боярськими дочками.

Одначе не всїй старшині прийшлось вернутись до дому.

Раз гетьман з старшиною обідав у князя Юрия Долгорукого. За обідом писар Захар Шийкевич почав лаяти поганими словами переяславського протопопа Григория Бутовича, військового суддю Петра Забілу та двох полковників. Шийкевич замахнув ся на протопопа ножем. Протопоп вихватив у його ножа, він кинув ся на протопопа з виделками. Сам гетьман пожалів ся на писаря цареві. Цар звелїв зробити над писарем суд. На судї козацький осаул Богдан Щербак показав, що Шийкевич обходив ся з козаками гордо та пишно, бив і навіть скалїчив декотрих козаків, а як хто з козаків прийде до писаря за дїлом, то він лаєть ся, і нїхто з ним не сьміе говорити, доки він сам не заговорить. Суд засудив писаря і цар звелїв вислати його в Сібір.

Бруховецький засидїв ся в Москві до самого Різдва. А тим часом з України до його доходили недобрі вісти. На західній Українї, в Київщинї піднимав ся славний Петро Дорошенко, черкаський полковник. Дорошенко бачив, що нї Москва, нї Польща не мають сили і не можуть вигнати одна другу з України, не хотять дати нїяких прав та вольности для козаків та для народа і тільки руйнують дурнїсїнько край. Він задумав вигнати з України і Поляків і Москалїв і знов злучити до купи обидві половини України, розірвані Москвою і Поляками, ставши гетьманом усїеї України. Не маючи в руках доволї війська, він задумав привернути Україну під власть турецького султана і з турецьким військом вигнати з України і Поляків, і Моска лїв. Ще за рік попереду він уже посилав в Крим до хана посланців і просив його оступитись за козаків перед польским королем, щоб король вивів своє військо з України і вернув з тюрми Юрия Хмельницького та Гуляницького. Хан тоді його не послухав. А тим часом козаки вибрали гетьманом Опару і він піддав ся під власть кримського хана. Але Татари довідались, що 0пара і до хана горнеть ся, і до Москалїв листи пише: вони вхопили Опару, закували в кайдани і послали до короля. Король звелїв посадити його в тюрму в Марієнбурзї.

Після того Татари напали на Опариних козаків і почали стреляти та однимати конї. Битва тягла ся до ночі, а вранці Татари виступили перед Опарину ватагу й закричали: козаки! Хочете взяти собі за гетьмана Петра Дорошенка? Як візьмете його, то ми не будемо вас зачіпати. Козаки зібрались на раду і згодились прийняти за гетьмана Дорошенка. Дорошенко був внук Михайла Дорошенка, котрий був гетьманом. Він родив ся в Чигирині. Ще за Богдана Хмельницького він був полковником прилуцьким, потім черкаським, а за Тетері він був генеральним осаулом. Вибравши Дорошенка гетьманом, Опарина ватага козаків присягнула королеві в вірности і ханові — в приятельстві. Дорошенка вибрали 1665 року, і він зараз оповістив себе прихильником Татар та Турок і почав одбивати городи, забрані Бруховецьким. Він напав на Брацлав, де сидїв полковник Дрозд, вірний Москві та Бруховецькому, а Дорошенкові козаки набігли під самий Київ, на Мотовилівку. Наказний гетьман, переяславський полковник Єрмоленко писав до царя і просив, як можна скоріше пустити гетьмана на Україну.

Зимою, з самого початку 1666 року Бруховецький вернув ся на Україну. Цо Українї пройшла чутка про пункти гетьманської умови з царем. Та умова не подобала ся нї духовеньству, нї козакам, нї городянам, нї Запорожцям.

Перший підняв голос проти гетьмана його давний приятель архиерей Методий з київським духовенством. Методий 22-го лютого, 1666. року, з печерським архимандритом, з ігуменами манастирів прийшов до московського воєводи Петра Шереметєва, що тодї сидїв в Київі і просив, щоб він дозволив подати до царя просьбу, щоб цар не однимав од духовенства давних прав та вольностей. Методий говорив, що київське духовенство просило Бруховецького дозволити вибрати митрополїта в Київі по старому звичаю, вольними голосами од духовенства, городян і козаків, а гетьман одписав, що в Київ цар пришле митрополїта з Москви. Методий говорив горяче, розпалив ся, а далї сказав: Як тільки цар не дозволить нам вибрати митрополїта вольними голосами з українських архиєреїв та пришле з Москви готового, то ми запремо ся в манастирях і хиба нас виволочуть звідтіль за шию та за ноги, тодї тільки буде в Київі московський митрополїт. От в Смоленському наставили з Москви архиєрея Филарета, а він уже пооднимав вольности од духовеньства і зве Смольнян неправославними, иновірцями. Шереметев заспокоїв духовенство, але воно вже стало проти гетьмана за те, що він, на свою користь, поступив ся цареві правами духовеньства. І справді Бруховецький почав однимати од манастирів маєтности й землї. В мартї київське духовенство послало в Москву ігумена Мелетия Дзіка просити в царя дозволу, вибрати собі митрополїта вольними голосами. Цар сказав, що він послав лист в Цареград, спитати про се дїло патриярха. Раз на обідї в Лаврі Методий і всї духовні, при московському бояринові прямо сказали, що вони не приймуть митрополїта з Москви, що Бруховецький їх лютий ворог і їм непотрібний, бо він забрав тепер всю власть в свої руки. Давні приятелї, Методий та гетьман тепер стали ворогами і писали обидва листи до царя та обговорювали один другого.

Разом з духовенством не злюбили Бруховецького городяни-міщани. Бруховецький хотїв одняти од міщан їх вольности і наговорював на їх перед царем, що через ті вольности міщани тягнуть до Польщі. Міщани повинні були давати кватирі для московського війська, а гетьман приказував міщанам давати кватирі й козакам. Міщани тепер мусїли платити податки в царський скарб. В городи наїхали московські цєловальники і збірали з міщан податки для царя, а козаки брали з їх збори і в гетьманський скарб, видирали силою. Московський воєвода Шереметев, довідавшись, що козаки збірають гроші з міщан в гетьманський скарб, написав до його і велїв йому не зачіпати міщан. В Переяславі Грек Іван Тамара збірав на перевозі плату з проїзжачих людий для гетьманів. Тепер московський воєвода Шереметєв звелїв Тамарі збірати плату для царя. Тамара зібрав пятьсот карбованців і хотїв одвезти гроші в Київ і подати через Шереметєва в Москву, а Бруховецький звелїв йому привезти гроші до себе в Гадяч та ще й не пятьсот, а тисячу карбованців і наказував, як тільки Тамара не привезе йому гроший, то він йому голову зітне. Козаки однимали од міщан млини, брали з їх підводи, а Москалї і собі забірали од їх підводи. Міщанам стало дуже важко. Городи стали проти гетьмана.

Як тільки Бруховецький вернув ся з Москви боярином, на його почали гримати й козаки. Бруховецький, вернувшись на Україну московським боярином, став гордий до козаків, недоступний. Тепер козаки вже не вибирали полковників вольними голосами, як було попереду. Бруховецький сам сажав полковників, неначе цар, сажав людий до себе прихильних, а неприхильних скидав самоправно з місця, забивав в кайдани та кидав в тюрму. Ще в Москві він спровадив писаря Шийкевича в Сібір. Тепер він покарав суддю Юрия Незамая за те, що він видав пашпорт на виїзд з Канева пяти жінкам неприхильних до гетьмана козаків. Гетьман побив Незамая, забив в кайдани і одіслав в Москву, звідкіль цар вислав його в город Казань,

Потім посадив в тюрму нелюбого для себе полковника Гамалїю, Децика. Козаки кричали, що до сього часу між козаками не було бояр та дворян, а тепер, як настали бояри та дворяни, козаки теряють свої давні вольности. Ті полковники, що добули собі в Москві дворянство, соромились і боялись звати ся дворянами. Переяславський полковник-дворянин, Єрмоленко сказав на обідї при всіх, навіть при московських людях: «Менї дворянства не потрібно! Я по стародавньому козак». Козаки в Переяславі кричали: «Ходїм на Запорожжя! зберемо ся всї та й ударимо з Сїчі на гетьмана».

Бруховецький побачив, що вийшло погано і писав до царя, щоб він прислав ще більше московського війська на Україну: він думав через те військо вдержатись на гетьманстві. А тут почали прибувати на Україну московські воєводи з московським військом. Окрім Київа, воєводи сїли в Прилуках, Лубнах, Гадячі, Миргороді, Полтаві, Батуринї, Глухові, Сосницї, Новгороді-Сїверському, Стародубі. Московське військо лило ся на Україну, як колись польске. Разом з воєводами наїхали з Москви урядники і почали переписувати всїх людий в городах і в селах: записували землї, млини, лїси, заводи, пасїки і все обкладали податками для царя. Московські воєводи грубо обходились з козаками і з міщанами, обдирали їх, лаялись паскудними словами, безчестили молодиць та дївчат, били козаків палицями. Сам Бруховецький жалїв ся в Москву, що переяславський воєвода Вердеревський бив його зятя, Михієнка, посадив без вини, в тюрму, гетьманським людям не дав косити сїна. В Полтаві московський воєвода Хитрово ставив Москалїв в козацьких хатах, лаяв козацького полковника і його жінку паскудними словами, козаків бив палицею, вибивав їм очі, плював в лице, випихав в шию, безчестив дївчат. Козаки кидали козаковання і приписувались в міщан.