Kitobni o'qish: «Шевченкова могила»

Шевченкова могила

Був пишний iюльський ранок 1880 р. 19 iюля. Ми поїхали з Канева на Шевченкову могилу низом, понад Днiпром. Дорога з города тихо спускається вниз спуском над Днiпро, йде проз дерев’яну церкву, котра стоїть пiд самою горою, i потiм в’ється по низинi пiд самими горами. В городi, на половинi гори, на широкiй терасi, в зеленi бiлiв собор. На взгiр’ї по косогорах червонiла та зеленiла покрiвля невеликих домiв, неначе прилiплених до гори. Дорога повилася пiд горами. Крутi гори зеленiли проти сонця привiтно й весело. Подекуди на самих верхах гiр з долинок та западин виглядали жовтi соняшники, гострi верхи кукурудзи, вибiгали на самий вершок грядки картоплi та бурякiв. Пiд самими горами тяглися одна за другою рибальськi хати в зелених садках та вербах. Часом траплялись гарненькi бiлi домки заможних мiщан з здоровими веселими вiкнами. Домки неначе ховались в узьких долинках мiж крутими горами, в розкiшному зеленому деревi, а за домками неначе дерлись на крутi гори зеленi сади i спинялись на половинi крутих бокiв гiр зеленими грацiозними контурами. Тi чудовi садочки, притуленi на горах або схованi в западинах, були наскрiзь пронизанi сонцем, зеленiли до самого дна, i через яблунi та вишнi блищала ясно-зелена трава, як килим, розстелений на крутих горах. Садки неначе висiли над нашими головами. Круглi гiллястi яблунi неначе були готовi скотитись з крутої гори, як зеленi м’ячi… Днiпро синiв недалечке за плисковатою низиною, вкритою то сiрим пiском, то молодими густими кущами осокора. Через одну верству далi пiшли гори голi, дикi, з обiрваними обваленими боками. Над нашими головами, проти синього неба, вирiзувались зубцями крутi гострi верхи, поламанi косогори з твердим верхнiм обiдком, з-пiд котрого сипалась глина з пiском та камiнцями. В узькiй та глибокiй долинi незабаром зазеленiв перед нами  х о л о д н и й  я р. Мiж двома шпичастими горами було видно провалля, промите дощовою водою. Дике провалля повиставляло проти сонця свої глинястi жовтi стiни, неначе ширми, поставленi однi поверх других, а над тими глинястими стiнами понавiшувались, неначе зеленi килими, густi маси берези та дуба, а там вище знов пiднiмались дуби та липи зеленими стiнами скрiзь понад проваллям, пiднiмались вгору на високi гори, вкривали верхи гiр. Минули ми ту дику, але поетичну картину, а за нею знов виступили рядами шпичастi зеленi гори, а поверх їх виступали широкi боки гiр, вкритi мiсцями рiдкими старими дубами, неначе по горах розкинувся розкiшний зелений парк, в котрому не ставало тiльки дорiжок та квiток… Знов пiд горами появились рибальськi хати. Подекуди на половинi високостi гiр виступали тераси, на котрих стояли рядами бiлi хати в садках. На тераси йшли по косогору узькi дороги. Внизу, на пiскуватiй низинi заблищали узькi заливи, обтиканi кiлками; на кiлках висiли довгi неводи, неначе разки намиста обхвачували довгi узесенькi заливи. Тут старий i новий Днiпро, роздiленi пiд Каневом здоровим островом, зливаються докупи. Днiпро розкiшне ллється бiльше верстви завширшки попiд самими горами. В цiм мiсцi над Днiпром, за три верстви од Канева, стоїть над Днiпром Шевченкова гора. Ми стали пiд самою горою, на узькiй полосi пiску мiж Днiпром та горою…