Kitobni o'qish: «Семен Палій. Герой Українського народа»
Семен Палій. Герой Українського народа
Не богато таких славних і веселих хвиль було в нашій історії, як рік 1648 і кілька дальших років. Увесь український нарід під проводом свого «батька» Богдана Хмельницького підняв ся проти ворожої кормиги. По всій Українї від Сїчи аж до Львова пройшов Хмельницький, розбиваючи і розгоняючи польське війско раз за разом. Ні одного шляхтича, нї одного жида, нї одного ксьондза-єзуїта не стало на Українї. А з ними не стало і гіркої панщини, що на н’їй мучив ся нарід що тижня через шість днїв, та ще і в неділю; нестало безправств та безкарних насильств поневолених хлопів; не стало диких переслідувань прадїдної віри, православної. Український нарід, вибивши ся збільш як столїтної неволі став знов паном у своїй хатї. І залунала тоді по всїй широкій нашій землї одна весела пісня:
«Та не має лучше, та не має красше. Як у нас на Вкраїнї».
Але так було не довго. Приборкана Польща стала знов по троха підносити голову. Татари, що дотепер помагали Хмельницькому, зрадили та стали нищити Україну, а й Москва тайком спомагала Польщу, бо вона боялась сусїдуваня самостійної української держави. До того й сам Хмельницький, впрочім незвичайно спосібний проводир та організатор, не мав досить ясного політичного світогляду, та хитав ся на всі боки. В тім нїчо дивного: він був дитиною свого на роду, а тоді український нарід стояв під зглядом культури не так, як нинї і не мав потрібного розуму політичного: знав скинутії з себе те, що було для нього погане, але не знав, як здобути собі те, що йому потрібне.
От і Хмельницький, оглядаючи ся на всї боки за союзниками, заключає вкінци 1654 р. в Переяславю спілку з Москвою, бо вона дотепер ще найменьше ворожо виступала проти України. Цар присягою прирік шанувати права України, що мала остати осібною державою з виборним гетьманом та власною управою. Також зобовязав ся цар боронити України проти Польщі. І так Україна увійшла в залежність від московських царів, в якій остає до нинїшнього дня.
Однак козаки швидко побачили, що Москва не гадає шанувати з присяжених прав України, але починає обмежувати вольности народні. Тому стали робити заходи, щоби відорвати ся від Москви, а Польща не могла переболіти втрати богатого краю, пишної України і розпочати нову війну. А що найважнїйше, в український нарід вступив той найтяжший зі всїх проклятий ворог, настало роз’єднанє, незгоди, сварнї. Забув нарід те, що сам колись співав про свою давню козацьку єдність і солідарність:
«Тим то і стала славна страшенна козацька сила,
Що в нас, панове молодцї, була воля і дума єдина».
По смерти Хмельницького тої однодушности не стало і народна борба й оборона не могла остати ся. Притім не було ніякої організації та серед народної темноти не було ясної свідомости того, чого властиво нарід хоче та до чого має прямувати. До того всего народне тїло було знесилене безнастанними війнами та повстанями, а тут ворог зі всїх сторін став напирати.
