Kitobni o'qish: «Хазяїн»
Дiєвi люди
Терентiй Гаврилович Пузир — хазяїн, мiльйонер.
Марiя Iвановна — його жiнка.
Соня — їх дочка.
Феноген — права рука хазяїна.
Маюфес — фактор.
Павлина кравчиха з города.
Зеленський, Лiхтаренко — економи.
Куртц — шахмейстер.
Петро Петрович Золотницький — родовитий багатий пан.
Калинович — учитель гiмназiї.
Зозуля — помiчник Лiхтаренкiв.
Лiкар.
Харитон — розсильний.
Петро.
Дем’ян.
Дiвчина.
Юрба робiтникiв.
ДIЯ ПЕРША
Кабiнет.
ЯВА I
Феноген (входить з бокових дверей з халатом в руках. Говоре в другi дверi). Петруша! Скажи хазяйцi, що халат у мене…
З середнiх дверей виходе Маюфес.
Феноген. А, це ви, Григорiй Моисеевич? Заходьте!
ЯВА II
Феноген i Маюфес.
Маюфес. Доброго здоров’я, Феноген Петрович!
Феноген. Здоровенькi були. Що це ви нас вiдцурались? Давненько я вас не бачив.
Маюфес. Дiла, дiла, дiла!
Феноген. Загрiбаєте грошики!
Маюфес. Ет, поки заробиш грош, пiдошви побйош!
Феноген. Ну, не гнiвiть бога! Домик чудовий купили!
Маюфес. За стiлько лiт — другiї купили не домики, а палати!
Феноген. Мало чого… Е-хе-хе!.. От, гляньте!
Маюфес. Халат, ну?
Феноген. Халат мiлiонера! Бачите, як багатiють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а вiд цього халата i вiд кожуха, повiрите, смердить! Он як люде багатiють: учiться!
Маюфес. Ето што-нiбудь особенного!..
Феноген. Ну й оказiя ж нам була через цей кожух. Подумайте: швейцар не пускав Терентiя Гавриловича у земський банк!
Маюфес. Ну, не пускав, а як пiзнав, зараз пустив… Терентiя Гавриловича i в рогожi пiзнають!
Феноген. А так… Слухайте, Григорiй Моисеевич, чи нема у вас на прикметi земельки?
Маюфес. Для вас?
Феноген. Еге. Постарiв, треба на свiй хлiб.
Маюфес. Пора, пора самому хазяїном буть, хоч вам i тут добре.
Феноген. Грiх скаржитись! Та тiльки то моя бiда, що перше я купував, продавав i мав добрi куртажi, варт було побиватись; а тепер держить при собi. Коли-не-коли перепаде свiжа копiйка! Так пошукайте для мене десятин п’ятсот.
Маюфес. Кругленький шматочок! Постараюсь. А тепер проведiть мене до Терентiя Гавриловича.
Феноген. Ходiм! Тiлько шукайте землю поближче до вокзала…
Маюфес. Што-нiбудь особенного…
Зеленський (з дверей). Феноген Петрович, можна?
Феноген. Заходьте, я зараз! (Вийшов з Маюфєсом).
ЯВА III
Зеленський, а потiм Феноген.
Зеленський. От i шапкуй перед хлопом! Не можна iнакше: силу має, а може, сам i нацьковує, аби зiрвать, — треба загодить!
Входе Феноген.
Феноген. А що скажете? Кажiть скорiще, бо незабаром сюди хазяйка вийдуть.
Зеленський. Терентiй Гаврилович гнiв на мене має, i я боюсь, щоб мене не перевели в Чагарник на мiсто Лiхтаренка; а там менше жалування, у мене сiм’я… замовте словечко… (Виймає грошi).
Феноген. Та що ж я можу… Знаєте, який наш хазяїн, часом щоб не подумав, що ви мене пiдкупили, у нього честь — перше всього!
Зеленський. Дурно нiхто нiчого не робе: ви для мене, я для вас. (Дає грошi). Замовте добре словечко, ви найближчий до хазяїна чоловiк.
Феноген. Та я попробую… Тiлько хто його знає, як… (Бере грошi). Це ви менi позичаєте… А якщо нiчого корисного не вийде — я вiддам.
Зеленський. Ваше слово все переборе. Нехай i в Чагарник переводять, та хоч би жалування не поменшили… Я крадькома сюди, а тепер в контору. (Вийшов).
ЯВА IV
Феноген (сам, лiчить грошi). Двадцять п’ять! Якби не давали, то я б i не брав. А коли дають — бери! I сам хазяїн наш всiх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть — тягни! Так вiн робив i так робить вiд юних лiт, а тепер має мiлiони! Чом же менi не тягнуть, щоб i самому стать хазяїном. Та я й не тягну — дають. Тут i грiха немає!..
Голос Пузиря: «Феноген, давай халат».
Феноген (у дверi). Ще не зашили, зараз принесу.
ЯВА V
Феноген, Марiя Iвановна. Соня i Кравчиха.
Феноген. Нате, та скорiще латайте, бо вже кричали, щоб подавать халат; а я пiду до них, скажу, що ви взяли позашивать дiрки. (Вийшов).
Марiя Iвановна. Ну лиш, приймаймось разом. Ось дiрка. Ти, Соню, тут латочку наклади; а ось порвалось — тут я зашию; ви ж здiймайте тим часом мiрку.
Всi принялись за роботу.
Марiя Iвановна. Хоч ти що хоч говори — не хоче купить нового, так оце я грошей крадькома наскладала, i ми йому такий халат справимо, що вiн i сам ним любоватиметься! Бачите, через два мiсяцi рiвно будуть iменини Терентiя Гавриловича, треба, щоб халат поспiв якраз на iменини. Я не можу йому вiд себе подарувать, бо буде страшенно гнiватись, що такий розход зробила, та ще й грошi брала крадькома. Халат, голубочко, буде дуже дорогий! Пятнадцять аршин лiонського бархату, по дев’ять рублiв аршин, i двадцять аршин шовку по три рублi, шнур товстий шовковий, чистого шовку, з китицями, — тридцять рублiв, вам за роботу п’ятдесят рублiв — всього двiстi сiмдесят п’ять рублiв. Це вже Сонi так захотiлось. Вещ цiнна i хоч кому кинеться у вiчi, а ви запросите тiлько п’ятдесят рублiв. Розумiєте? Терентiй Гаврилович як побачить, що таку дорогу вещ можна купить задешево, сказать, за безцiнь, — зараз i купить! Так от ми й дiждемось, хоч хитрощами, що цей халат вiн скине i буде носить такий, що хоч куди — не сором! Ви ж, голубочко, настьогайте пiдкладку густо-густо узорами; на полах вишийте в гладь буряки з розкiшним бадиллям, а на бортах вишийте барана i овечку. Та зробiть так, щоб вiн зразу побачив, що вещ дорога, а продається дешево! Розумiєте?
Кравчиха. Ох, матiнко моя Мар’я Iвановна, це то все розумiю, тiлько навряд чи поспiю таку дорогу вещ скiнчить за два мiсяцi: робота велика, вишивка копотка, та ще, знаєте, зразок овечки i барана у мене є на подушцi, а бурякiв нема.
Марiя Iвановна. Я вам дам i узори. А щоб поспiшить з роботою — вiзьмiть помiшницю: я ж i грошi платю не малi — п’ятдесят рублiв!
Кравчиха. Та вже i день i нiч будемо удвох з дочкою стьогать i вишивать, тiлько прибавите п’ять рубликiв.
Марiя Iвановна. Як гарно зробите, то й десять дам.
Входе Феноген.
Феноген. Готово?
Марiя Iвановна. Готово.
Феноген. Давайте, бо гнiваються. Там якийсь чоловiк з важним дiлом. (Взяв халат i пiшов).
Марiя Iвановна. Ну, iдiть же, голубочко, я дам матерiал i узори.
Кравчиха вийшла.
Соня. Мамо! А по-мойому, вiвцi i буряки вишивать не годиться — це буде смiшно… Краще на полах i на борту квiтки та гарнi мережки, фрески, у мене є узори.
Марiя Iвановна. Нi, Соню, квiтки — то инча рiч, то для молодого, а вiвцi i буряки татовi, як хазяїновi, будуть приятнiще. Я вже тата добре знаю, ходiм!
Соня. Як хочете, а я б не раїла, бо буде смiшно…
Iдуть.
Соня. Мамо! Як ви думаєте, чи не сказать би татовi про предложенiє Iвана Миколайовича?
Марiя Iвановна. Нi, дочко. Нехай на iменини приїде i сам скаже. Iван Миколайович — учитель гiмназiї, чоловiк розумний, то зумiє з татком побалакать, а я тим часом попробую випитать.
Пiшли.
ЯВА VI
З других бокових дверей виходе Пузир, Маюфес i Феноген.
Пузир. Феноген, не знаєш, зiбрались економи в конторi?
Феноген. Одного Зеленського бачив. Ох, усердний чоловiк, з коня не злазить.
Пузир. Якщо зiбрались — клич!
Феноген вийшов.
Пузир. (До Маюфеса). Сiдайте.
Мовчать.
Пузир. Трудне дiло ваше… трудне. У мене своїх овець сорок тисяч, боюся, що пашi не стане.
Маюфес. Де ж таки! Оце сказали: пашi не стане!.. Торiк, як я купив у вас для одного нiмця валахiв, — пам’ятаєте? — то для прийомки три днi їхали вашою землею… їхали ми цiлий день. «Чия земля?» — питаємо. «Терентiя Гавриловича Пузиря». На другий день знову питаємо: «Чия земля?» — «Терентiя Гавриловича». I тiлько на третiй день, надвечiр, почалась земля Гаврила Афанасьевича Чобота. Ха-ха! Княжество! Цiле княжество. Нiмець, що зо мною їхав, дивувався, хитав головою, цмокав губами, а на третiй день, смiючись, сказав: «У цього хазяїна бiльше землi, нiж у нашiм герцогствi». Єй-богу, так i сказав. Хе-хе-хе! Та щоб на таких степах не можна було випасти ще дванадцять тисяч овець?
Пузир. Та воно можна! А тiлько я вам скажу, що, крiм всього прочего, дiло ваше опасне… Я, знаєте, опасаюсь, щоб не було якої бiди.
Маюфес. Помилуйте, чого бояться? Нiчого боятись! Не такi голови це дiло обмiркували, щоб можна було боятись.
Пузир. Так то так! А тiлько, знаєте, несостоятельнiсть на три милiйона, та ще обмiркована несостоятельнiсть, — рiдко кiнчається благополучно!.. Щоб, бува, Петро не вскочив у злоснi. А тут i я помагаю, переховую!
Маюфес. Що ви? Сохрани бог! Не такi люде ведуть i вестимуть дiло... Петру Тимофеевичу помагають значнi адвокати i самi найбагатчi купцi та хазяїни. Я вже був у чотирьох — всi згодились: хто манухвактуру прийме, хто гурти, хто кiнський завод, а з парового млина i винокурнi горiлку i борошно розвезем скрiзь, постройки ж — дiло рук чоловiчих… хе-хе-хе! Ще й страхову премiю вiзьмем. Не бiйтесь, ми хапатись не будемо, а помалу, помалу все iмiнiє зтаїть тихо, як вiск на вогнi…
Пузир. Опасне дiло… А почому Петро Тимофiєвич думає заплатить кредиторам, не чули?
Маюфес. Копiйок по десять, а на худий кiнець, по двадцять копiйок.
Пузир. Так. I Петру Тимофiєвичу зо всiми розходами достанеться два милiйона чотириста тисяч.
Маюфес. Нi, так не вийде. Рiвно милiйон назначено тiлько на розплату i на всi розходи — агентiв багато!
Пузир. Виходить, два милiйона чистеньких? I це кругла сума! З нiчого два милiйона? Капитал! Такого капиталу кредитори не подарують. Найдуться завзятi, будуть судиться, а як дiло дiйде до суда — тодi погана справа!..
Маюфес. Нiкогда! Вiзьмiть в разсужденiє: вся ця сума розкинеться не на бiдолах яких, а на московських, на лодзiнських фабрикантiв та на всякi банки! Фабриканти та банки розкинуть потерi на других, пiдведуть свої баланси — i квiта. Ха-ха! Що їм така сума — виграшка!
Пузир. Еге! Для багатьох, мовляв, виграшка, а для одного капитал! З миру по нитцi — голому сорочка!
Маюфес. Ха-ха-ха! Iстина глибока.
Пузир. Ну, добре. Я переведу на свої степи дванадцять тисяч ваших овець до осенi, а восени на салган разом з своїми. Це все добре… А яку ж я матиму користь за помiч?
Маюфес. От за цим же мене й послано до вас, щоб ви сказали свої умови.
Пузир. Трудне дiло… Страшне, опасливе дiло!.. Двадцять процентiв з валової виручки. Менше не вiзьму.
Маюфес. А чом же не з чистої прибилi?
Пузир. Може, хто другий вiзьме з чистої.
Маюфес. Про других нiчого й балакать. Все дiло треба вести без документiв, на честь! А кому ж повiрить: тiлько таким хазяїнам, як ви! Ви не захочете взять чужого?
Пузир. Навiщо менi чуже, коли у мене й свого доволi… Так двадцять процентiв з валової виручки. Коли согласнi, переганяйте овець на мої степи.
Маюфес. Ваше слово для всiї околицi — закон, i вже коли не можна взять двадцять процентiв з чистої прибилi, нехай буде з валової виручки. А дозвольте знать: якi розходи будете лiчить?
Пузир. Випас, чабани, догляд.
Маюфес. Ваше слово — закон! А на якi степи переганять овець?
Пузир. На Суху Балку — три тисячi, на Роздолля — п’ять тисяч i на Кам’яний Брiд — чотири тисячi!
Маюфес. Завтра всi розпорядки зробимо… Терентiй Гаврилович, я чоловiк бiдний, служу i вам, i Петру Тимофеевичу… Самi знаєте… Скiлько ваша ласка?
Пузир. Поки не буде видко мого заробiтку, я не можу назначить вам нiчого. А восени, пiсля салганiв, я вас не обдiлю, заплатю по-хазяйськи.
Маюфес. Ваше слово — закон; ваша честь — вище всяких векселiв i розписок! Надiюся, що не обдiлите бiдного чоловiка! Прощайте, треба поспiшать, щоб не пропустить поїзда.
Пузир. О, ще поспiєте!
Маюфес. А чи на вашiм вокзалi можна пообiдать?
Пузир. Я нiгде на вокзалах не обiдаю, бо возю свої харчi. Феноген!
Входе Феноген.
Пузир. Чи на нашому вокзалi можна пообiдать?
Феноген. Бухвет є.
Маюфес. Треба поспiшать, бо їсти хочу, аж шкура болить.
Пузир. Тут недалеко.
Маюфес. Та менi небагато й треба: хоч би чарку горiлки та шматок хлiба… Ха-ха-ха! Так, кажете, бухвет є?
Феноген. Є.
Маюфес. Прощайте! (Вийшов).
ЯВА VII
Феоген i Пузир.
Пузир. Всякий чорт сюди прийде голодний, а ти його годуй! Нема, щоб з собою привiз солонини там, чи що. Нехай не звикають!
Феноген. Це не ресторацiя, а хазяйський дiм!
Пузир. А вiн дума — постоялий двiр. Клич економiв.
Феноген (iдучи). Охо-хо-хох.
Пузир. Чого це ти так тяжко зiтхаєш?
Феноген (махнувши рукою). Та…
Пузир. Ну, що там, кажи?
Феноген. Зеленський наш дуже стривожений тим, що ви на нього гнiваєтесь… А вiн чоловiк усердний, сiм’я велика… Жаль менi його дуже, а коли обидите, то й грiх, — вiн для вас i в огонь, i в воду! З коня не злазить цiлий день, побивається…
Пузир. Оцього вже я не люблю! Краще ти не мiшайся не в своє дiло…
Феноген. Диви, мiшаюсь! Самi питаєте, чого зiтхаю? Я й кажу, бо у мене болить, а зовсiм я не мiшаюсь! Ви хазяїн, ваше дiло хоч i без хлiба зоставить вiрного слугу.
Пузир. Ну, ну, годi вже… Клич!
Феноген (в дверi). Заходьте!
ЯВА VIII
Входять Куртц, Зеленський i Лiхтаренко; увiйшовши, кланяються.
Дверi напiводчиненi. Феноген, пропустивши економiв, сiдає на стулi так, що йому все чуть i видно.
Пузир. Доброго здоров’я! Ну як таки ви, пане Зеленський, i досi не загнуздали мануйлiвських мужикiв?! Де ж це видано, щоб на буряках платить робочому по тридцять п’ять копiйок в день? (До Лiхтаренка). Порфирiй! Почому у тебе в Чагарнику робили i роблять поденно?
Лiхтаренко. З початку весни по п’ятнадцять копiйок, потiм по двадцять, тепер, в гарячу пору, по двадцять п’ять на їх харчах!
Пузир. Чуєте? I по двадцять п’ять копiйок багато, але все ж таки не тридцять п’ять! Та ще, либонь, ви й харчуєте?
Зеленський. Харчую.
Пузир. Боже мiй! I харчуєте?! То це вийде по сорок п’ять копiйок. Добре хазяйнуємо! Робочi все заберуть, а нам же що зостанеться, а чим же я буду вам жалування платить? Так не можна, ви не вмiєте зробити дешевого робiтника!
Зеленський. У нас умови однi, а в Чагарнику, де Лiхтаренко, — умови другi.
Пузир. Умови люде роблять.
Зеленський. Околиця до околицi не приходиться! У Мануйлiвцi люде бiльше зажиточнi, нiж де: окрiм своїх надiлiв, держать оброчну казенну землю в арендi, артiлi почали заводить. А робочий, самi знаєте, тiлько там дешевий, де землi нема, де нема за що рук зачепить, де бiднiсть.
Пузир. Так ви зробiть у Мануйлiвцi бiднiсть!
Зеленський. Це не од мене залежить.
Пузир. Вибачайте, пане Зеленський, це вiд голови залежить! От побачите, що там зробить Лiхтаренко. Слухай, Порфирiй, я тебе переведу в Мануйлiвку, а вас, пане Зеленський, в Чагарник.
Феноген (за дверима). Ох-хо-хох!
Зеленський. Помилуйте, за вiщо ж! Я торiк чистої прибилi дав п’ять тисяч, а цей рiк надiюсь…
Пузир. Порфирiй дасть десять тисяч! Ви не умiєте з народом, а Порфирiй умiє, i дасть десять тисяч, — побачите! От що, Порфирiй: мануйлiвцi запустили недоїмку i не заплатили. Через тиждень та оброчна земля, що держать в арендi мануйлiвцi, отдається з торгiв на новий строк. Треба, щоб казенна земля зосталась за мною, чуєш?
Лiхтаренко. Попробую!
Пузир. Це тобi не борщ, тут пробувать нiчого — треба взять! Ти розумiєш? Взять! Казенну оброчну статтю взять! Надiли мужицькi на десять лiт в аренду взять! А як мужик зостанеться без землi — роби з ним, що хочеш; а поки при землi, мужики все одно що бури, нiчого з ними не зробиш!
Зеленський. Я вже пробував…
Пузир. Ви нiколи не пробуйте, а просто — їжте!
Зеленський. Мануйлiвцiв не вкусиш!
Лiхтаренко. Аби зуби.
Пузир. Правда. Ти вже у Чагарнику взяв крестьянськi надiли в аренду, тепер стежка протоптана, опит є, починай i в Мануйлiвцi.
Зеленський. Дозволяю собi звернуть вашу увагу на те, що у Мануйлiвцi є такий учитель-артiльщик i бiля нього чоловiка три з молодих, що через них i Лiхтаренко зуби поламає.
Пузир. Порфирiй, настали зуби! Опит є, стежка протоптана, шквар!
Лiхтаренко. Срiбними та золотими зубами можна не то Мануйлiвку, не то уїзд, а й губерню можна з’їсти!
Пузир. Нам нужен дешевий робiтник, розумiєте? А без дешевого робiтника хазяйство вести — годi! Так-ви, пане Зеленський, приймайте Чагарник вiд Лiхтаренка, а вiн прийме Мануйлiвку вiд вас.
Зеленський. Помилуйте, в Чагарнику менше жалування, а у мене сiм’я!
Феноген (за дверима). Ох-хо-хох!
Пузир (глянув на Феногена). Жалування вам буде те саме, що i в Мануйлiвцi, побачу, як будете справлятись по готовому!
Зеленський. Спасибi!
Пузир. Та от що: як тiльки хлiб знiмете, — триста десятин стернi засiєте магаром, щоб була добра отава, бо я купив ще дванадцять тисяч овець, треба гарно випасти на салган. А ви, Карло Карлович, завтра поїдете в степи на прийомну овець — їх туди приженуть. Увечерi я дам вам наряд.
Куртц. Етi да, етi нєт!.. У нас сорок тисяч овса, а ще дванадцять тисячов купiл, нужен другий помощник, без другий помощник — не можна.
Пузир. Обiйдеться, чабани надежнi.
Куртц. Етi — нєт! Чабан — цкелей кричал, а шахмейстер голова, етi — да!
Пузир. Для овець доволi вашої голови!
Куртц. Одна голова на п’ятдесят двi тисячов овса — етi нєт, етi нiкогда.
Пузир. Доволi. Зате я восени вашу голову оливою гарно помастю.
Куртц. Ха-ха-ха! Олифа — етi да! Корошо!.. А только помощник нужно.
Пузир. Обiйдетесь! А старшого чабана, Клима, виженiть зараз!
Куртц. Зашем, етi — да! Корошiй чабан гнать? Собаку корошого гнать, етi — нєт!
Пузир. Вiн мошеник!
Куртц. Клим?! Етi — нєт! Етi нiкогда!
Пузир. Менi вiдомо, що як здавали двi тисячi валахiв Крячковському, вiн за десять карбованцiв додав йому двадцять валахiв лишнiх.
Куртц. Етi — да? Етi — нєт!.. Етi нiкогда! Помилялся — можна, проскакувал — можна, а за дєньгi — етi нiкогда!
Пузир. А я вам кажу — продав! Вигнать! Менi нужнi люде надежнi, чеснi, а як ви станете самi виправлять мошеникiв, то мене обберуть, як липку. Вигнать! Я йому вiрив, а вiн он який!
Куртц. Етi — да?.. Етi — нет! Етi — никогда! Я будет узнавал. Шесний шабан, етi — паскудство. (Вийшов).
Пузир. Iдiть з богом!
Всi кланяються i виходять. Пропустивши їх, входе Феноген.
