Безталанна

Дієві люде

Iван — старий чоловiк, москаль.

Софiя — його дочка, молода дiвчина.

Ганна — удова.

Гнат — її син, парубок.

Варка — дiвчина.

Параска — дiвчина.

1-а, 2-а дiвчата

Омелько, Дем'ян, Степан — парубки.

Явдоха — хазяйка на вечорницях.

1-й, 2-й старости.

Парубки, дiвчата i музики.

ДIЯ ПЕРША

Хата Явдохи.

ЯВА I

Входять Гнат i Дем'ян.

Гнат. Через що ж то вечерницi забороняють?

Дем'ян. Хiба ти не знаєш?

Гнат. Не знаю, я тiлько що з города приїхав.

Дем'ян. Вчора сiно у Вороного згорiло, а вiн скаржився старшинi, що, каже, парубки заходять з дiвчатами пiд сiно, курять цигарки, i сiно вони, виходить, пiдпалили.

Гнат. I видумає старий чорт пiвтора людського! Хто ж то бачив, що парубки з дiвчатами пiд сiном стоять, та ще й цигарки курять?

Дем'ян. Та це правда. Я сам бачив у тон вечiр, як случилась пожежа, Омелька i Варку пiд сiном Вороного.

Гнат. Варку?! З Омельком?!

Дем'ян. Еге.

Гнат. Та ти сам бачив, своїми очима?

Дем'ян. Своїми очима бачив.

Гнат. Варку?

Дем'ян. Варку.

Гнат. З Омельком?

Дем'ян. З Омельком.

Гнат. Нi, то тобi так здалося…

Дем'ян. Що ж то у мене куряча слiпота, чи як? Або не знаю я Варки и Омелька? Стояли, кажу тобi, ще й обнявшись, а як мене побачили, розiйшлися. Чудний! Думаєш, як ти до неї залицявся, то вона вже нi до кого бiльше не притулиться? Ого! Тебе ж не було, вона заскучала, а Омелько розважав! Ха-ха-ха!

Гнат. Не смiйся! Не дратуй мене, бо так i тьопну!

Дем'ян. Тю! Чого ж ти на мене сердишся? Сердься на Варку, а менi подякуй.

Гнат. Ходiм.

Дем'ян. Куди?

Гнат. Ти куди хочеш, а я додому.

Дем'ян. Не вигадуй бiси батька зна чого! Скоро зiйдуться хлопцi й дiвчата.

Гнат. Я не можу бачить ту прокляту фойду, я її тут буду бить, аж пiр'я летiтиме!

Дем'ян. То й дурний будеш? Пристань до першої дiвчини — цим гiрше уразиш Варку, нiж тим, що поб'єш. Хiба мало дiвчат? Та перша Софiя — далеко краща за твою Варку; придивись — як паняночка… I нi з ким не знається.

Гнат. Вона така недоторка: раньше всiх додому йде i все соромиться чогось.

Дем'ян. Тим вона й недоторка така, що тебе любить.

Гнат. А ти ж почiм знаєш?

Дем'ян. Та вже знаю… Вчора Софiя приходила до моєї сестри, батько її хоче вiддать у городi замiж за якогось шевця. Вона розказувала про це сестрi… а я пiдслухав, — каже: я люблю, сестро, Гната i так, як на смерть, не хочу їхать у город.

Гнат. Та брешеш!

Дем'ян. Побий мене бог, правда! Я, брат, i сам хотiв до неї примоститься, та як почув, що тебе любить, охота одпала.

Гнат. А вона ж сьогодня буде тут?

Дем'ян. Безпремiнно, зайде попрощаться.

ЯВА II

Входять Явдоха i Варка.

Явдоха. Е, шкода, хлопцi, сьогодня вечерниць у мене не буде! Старшина наказав, щоб не приймала вас, бо оштрапують. Все через сiно Вороного: кажуть, що ви пiдпалили.

Варка. Я вже прийшла, щоб i кужеля свого взять! Гнате, ви б пошукали на тiм боцi, чи не прийме нас хто!

Гнат. Пошли Омелька, нехай вiн пошукає задля тебе.

Варка. Що ти кажеш?

Гнат. Та те ж саме й кажу.

Варка. Уже знову хтось набрехав?

Гнат. На злодiєвi шапка горить! Зараз догадалась…

Варка. Що догадалась, що догадалась? Чи ти не здурiв? Дивiться…

Гнат. Дивись уже ти, а ми бачили.

Варка. Нехай тому повилазить, хто бачив.

Гнат. I бачили, i не вилiзло!

Явдоха. Ану, заведiться! Послi собi побалакаєте, а тепер iдiть з богом з моєї хати, бо й другi на огонь почнуть сходиться.

Дем'ян. Та не виганяйте-бо нас, тiтко, нехай уже цей вечiр у вас посидимо. Ще нiхто не знає, що не можна, i сьогодня зберуться з музикою.

Явдоха. Ще й музика?! Їй-богу, не хочу! Ви менi наробите такого лиха, що оштрапують!

Дем'ян. Пропаде вечiр.

Гнат. Ми штрап ускладчину заплатимо!

Варка. Тiтко, голубочко, не виганяйте! Бачите, й музика буде, вже давно не танцювали.

Явдоха. Тобi, дзиго, аби танцi!.. Глядiть, щоб i вам чого не було.

Дем'ян. Бiльш копи лиха не буде! Чуєте, вже хтось iде… Дiвчата, бо тоненько балакають. (Iде до вiкна). Ач! Як гиндичата, пищать.

Варка (до Гната). Чого-бо ти сердишся? Нехай тобi той Омелько сказиться! Притулив горбатого до стiни! (Лащиться). Я тобi щось скажу.

Гнат. Скажеш Омельковi.

Варка. Чи ти не сказився? (Тихо). Гнаточку, хiба ж ти не знаєш…

Гнат. Знаю! Не прилипай.

Варка. Тьфу!

Дем'ян (у вiкно). Заходьте, заходьте! Чого ви радитесь там? Софiє, веди перед!

ЯВА III

Входять Софiя й дiвчата.

Всi. Добривечiр!

Софiя. А казали, сьогодня не буде вечерниць. Ми пiдiйшли тихенько-тихенько, та й стоїмо, i боїмося: чи йти, чи не йти.

Гнат (пiдходить до Софiї). Погуляємо, Софiє?

Софiя. Погуляємо! Для мене це послiднi вечерницi.

Гнат. Чого так?

Софiя. Поїду у город до батька.

Гнат (тихо). I замiж там вийдеш за шевця?

Софiя (соромиться). А ти почiм знаєш?

Гнат (тихо). Знаю. Не їдь! (Шепче їй на вухо).

Софiя. Якраз! А Варка?

Гнат. Я забув i думать про неї…

Софiя. I за мене потiм так само забудеш?

Гнат. Хiба ти Варка?

Варка. Що там Варка тобi нав'язла в зуби? Iди сюди, Гнате!

Гнат. Казав — учора прийде.

Софiя (тихо). Iди ж, чом не йдеш?

Гнат. Нехай їй чорт!

Шепчуться з Софiєю та смiються, а Варка сердиться.

Варка. Чи надовго спарувався?..

Гнат. А тебе завидки беруть, що не всi парубки бiля тебе? Буде з тебе й Омелька.

Варка. Чого ти причепився до мене? Як та собака, гарчиш! Не велике щастя i ти, i твiй Омелько! Багато вас є, на однiй осицi й не перевiшаєш! Прощайте, тiтко! Я пiду, а то ще в холодну звiдцiля позабирають. Ходiм, дiвчата!

Дем'ян. А музика ж буде! Ти збиралась танцювать i сама тiтку прохала, щоб не виганяла.

Гнат. Та не зачiпай її, нехай iде!

Варка. От же на злiсть зостанусь.

Гнат. Менi на злiсть, собi на користь. Скоро й Омелько прийде. Жаль тiлько, що сiно згорiло.

ЯВА IV

Входять парубки.

Дем'ян. О, бач! За вовка помовка, а вовк у хату шусть.

Варка. Повiсь собi його на шию!

Гнат. Нащо його вiшать, коли ти сама повiсишся у нього на шиї!

Омелько. Кого це збираєтеся вiшать?

Гнат. Та тут дiвчина вiшається одному парубковi на шию, та нема доброї мотузки, а на тонкiй обiрветься.

Варка. Дурному вiчна пам'ять!

Омелько. А нам на здоров'я.

Гнат. Тепер, може, буде и вiчна. Воно все так: як є — не жалуєм, а нема — плачемо.

Варка. Нема за ким плакать, нема кого и жалувать.

Омелько. Нiчого не розберу. Бачу тiлько, що Варка з Гнатом глек розбили.

Гнат. А ти черепки позбирай та в кишеню заховай.

Омелько. Хоч би й за пазуху заховав, тобi яке до мене дiло?

Гнат (смiється). Малi та дурнi раз у раз на смiтнику збирають черепки, й їм нiхто не заважа, — збирай i ти.

Омелько. Гляди, щоб з твоєї голови черепки не посипались!

Гнат (пiдступа). Ану, попробуй!

Омелько. Думаєш, злякаюсь? От тiлько не одiйдеш, то й побачиш! Чого чiпляєшся? Дума, як здоровий, то й побоюсь? Кiлок не розбира нi здорового, нi слабого!

Дем'ян. Та годi вам гризтись за маслянi вишкварки! От нещасливий день: послiднiй раз зiбралися, а згоди нема, тiлько сварка.

Омелько. Чого ж чiпляється, мов скажена собака?

Дем'ян. Годi! Харитон! Давай по чарцi! Я бачив, там у тебе щось з-за пазухи виглядало.

Харитон. Пiдождем.

Дем'ян. Ну, так я спiвать почну. (Спiва).

 
Светить мєсяць,
Светить ясний,
Просвiщається заря…
Хлопцi перебивають.
 

Дехто. Ну її, це давня. Ти гуртової затинай.

Дем'ян. Ну, давай гуртової.

 
Ой гиля, гиля,
Гусоньки, на став,
Добривечiр, дiвчино,
Бо я ще й не спав.
Ой боже, боже,
Який я вдався:
Брiв я через рiченьку
Та й не вмивався.
Ой вернуся я
Та й умиюся,
На свою дiвчиноньку
Та й надивлюся.
Ой не вертайся
I не вмивайся -
Єсть у мене криниченька
Пiд перелазом,
Умиємось, серденько,
 

Обоє разом.

Як хор спiва, входять музики, сiдають наперед кону i лагодяться. Хор замовк; з послiднiм акордом пiснi грають козака, танцюють. Через яку хвилю кричать: "Старшина!", "Нi, Онисько!". "Тiкаймо!".

Явдоха. Ой боже мiй, що ж це буде?

Голос пiд вiкном: "Ач, який гармидер пiдняли! Це тим, що не велено збираться? Зараз менi розходьтесь, бо запишу у протокола, то будете знать…"

Всi один по одному виходять. Чуть голоси: "На той бiк?", "Ходiм мерщiй!", "Додому!", "А ти куди?".

Явдоха. Я казала, що ви менi бiду накличете! Ох лихо! Ще оштрапують! Чули — кричав, що протокола якогось напишуть! Треба побiгти упросить, щоб не казав старшинi, вiн на могорич здасться! (Хутко виходить).

Тим часом усi пiшли, остались тiлько Гнат, Софiя й Варка.

ЯВА V

Софiя, Варка й Гнат.

Софiя (до Гната). Прощай! (Iде за хазяйкою).

Гнат. Та й я за тобою.

Варка (його придержує). Стривай!

Гнат. Чого тобi?

Варка. За що ж ти кидаєш мене?

Гнат. Не бiгай за всiма разом! Любиш одного, до одного й горнися. А то, як у тiй пiснi спiвають: "Я з тобою вечiр стою, на iнчого важу".

Варка. За ким же я, окрiм тебе, упадаю?

Гнат. Хлопцi бачили, як ти пiд сiном, обнявшись з Омельком, стояла.

Варка. Бодай вони так бачили своїх батькiв, як вони бачили мене з Омельком…

Гнат. Дем'ян тобi у вiчi скаже…

Варка. А як i справдi пожартувала з Омельком, то хiба це великий грiх?

Гнат. Я так жартувать не вмiю. Пусти, не держи мене!

Варка. I ти ж з другими жартуєш — я не сердюсь, а як я пожартувала…

Гнат. Ну, то й жартуй! Така вже в тебе вдача, так тебе злiпили: ти не для одного, ти для всiх!

Варка. I тобi не грiх i не сором таку неправду говорить? Невже ж ти мене покинеш, справдi?

Гнат. Парубкiв доволi є, охотникiв найдеться багато, не заскучаєш… Прощай, немає часу…

Варка. Софiя жде?.. Мене докоряєш, а сам учора божився, що мене любиш, а сьогодня бiжиш божиться Софiї? Не буде тобi щастя з нею, не буде!.. Гнате, схаменись, Гнаточку! Ти ж присягався менi…

Гнат (на вiдходi). Було б шануваться… (Пiшов).